√уменюк Ѕ.≤.,  оппель ќ.ј.

ћ≤∆Ќј–ќƒЌ≤ ¬≤ƒЌќ—»Ќ» Ќј ЅЋ»«№ ќћ” “ј —≈–≈ƒЌ№ќћ” —’ќƒ≤ ¬ 80-т≥ - 90-т≥ –ќ ».

1. ‘ормуванн¤ близькосх≥дноњ рег≥ональноњ системи.

2. ќсновн≥ тенденц≥њ у розвитку м≥жнародних в≥дносин в близькосх≥дному рег≥он≥ в 80-т≥ роки.

3. ћ≥жарабськ≥ та арабо-≥зрањльськ≥ в≥дносини в 90-х роках в контекст≥ проблеми близькосх≥дного врегулюванн¤. —учасний стан ≥ перспективи близькосх≥дного врегулюванн¤.

4. Ћ≥ванська проблема в м≥жнародних в≥дносинах.

6. ≤сламський фактор в м≥жнародних в≥дносинах на Ѕлизькому та —ередньому —ход≥.

7. јфганський конфл≥кт та проблеми його врегулюванн¤.

 омплекс проблем  рег≥ону Ѕлизького та —ереднього —ходу в 80-т≥ - 90-т≥ роки  пос≥даЇ особливе м≥сце серед найактуальн≥ших питань м≥жнародних в≥дносин. ¬се б≥льш важливим стаЇ всеос¤жне врегулюванн¤ тривалого арабо-≥зрањльського конфл≥кту ≥ розвТ¤занн¤  проблеми арабського народу ѕалестини - серцевини даного конфл≥кту. Ќевир≥шен≥сть ц≥Їњ ключовоњ проблеми значною м≥рою була причиною того, що близькосх≥дний рег≥он ¤к ≥ ран≥ше залишавс¤ м≥сцем накопиченн¤ Угорючого матер≥алуФ, котрий у будь-¤кий момент м≥г запалати ≥ перерости в пожежу новоњ в≥йни.  р≥м близькосх≥дного конфл≥кту, в рег≥он≥ ≥снували ≥ ≥нш≥ проблеми. Ќа прот¤з≥ восьми рок≥в тривала ≥рано-≥ракська в≥йна (1980-1988 рр.). ќдним з ≥стотних елемент≥в близькосх≥дноњ реальност≥ другоњ половини 70-х - початку 90-х рок≥в став внутр≥шньол≥ванський конфл≥кт, ¤кий внасл≥док р¤ду обставин зд≥йснював дестаб≥л≥зуючий вплив на весь комплекс близькосх≥дних проблем, ≥ насамперед на динам≥ку близькосх≥дного конфл≥кту. Ќевир≥шеною залишалас¤ курдська проблема - проблема найчисленн≥шого в св≥т≥ народу, позбавленого власноњ державност≥.

‘ормуванн¤ близькосх≥дноњ рег≥ональноњ системи —учасна пол≥толог≥¤ виокремлюЇ геопол≥тичн≥, пол≥тичн≥ й ≥сторичн≥ визначенн¤ рег≥ону та рег≥ональноњ системи, що Ї певним пол≥тико-географ≥чним комплексом з розвиненими зв'¤зками м≥ж окремими елементами, ¤к≥ њњ складають. ѕовн≥стю сформована рег≥ональна система складаЇтьс¤ з центру, перифер≥њ та марг≥нальних елемент≥в. ¬она в≥дзначаЇтьс¤ високим ступенем взаЇмозалежност≥. ƒержави одн≥Їњ рег≥ональноњ системи зд≥йснюють складн≥ регул¤рн≥ взаЇмозв`¤зки, ¤к≥ мають свою власну динам≥ку та Ї в≥дносно незалежними в≥д системи м≥жнародних в≥дносин в ц≥лому.

—л≥д п≥дкреслити, що пон¤тт¤ Урег≥онФ носить умовний характер внасл≥док в≥дсутност≥ ч≥тких природних меж, ¤к≥ б в≥докремлювали один рег≥он в≥д ≥ншого, до того ж кордони рег≥ону у р≥зн≥ пер≥оди часу можуть в≥др≥зн¤тис¤.

Ќе ≥снуЇ будь-¤кого стандартного прикордонного розмежуванн¤, зг≥дно ¤кого Ѕлизький ≥ —ередн≥й —х≥д можна було б точно визначити географ≥чно. ‘ормуванн¤ рег≥ональноњ системи розпочинаЇтьс¤ п≥сл¤ зак≥нченн¤ першоњ св≥товоњ в≥йни ≥ було повТ¤зане перш за все з державотворчими процесами в рег≥он≥.

“ерм≥н УЅлизький —х≥дФ ( за американською терм≥нолог≥Їю У—ередн≥й —х≥дФ) був вперше застосований у пол≥тичн≥й л≥тератур≥ в≥домим американським в≥йськово-морським ≥сториком ≥ геопол≥тиком адм≥ралом ј.ћехеном у 1902 роц≥. «гаданий терм≥н використовувавс¤ англ≥йц¤ми п≥д час першоњ св≥товоњ в≥йни дл¤ визначенн¤ району д≥й своњх середньосх≥дних в≥йськових формувань .

Ѕудь-¤ких твердо ≥ беззастережно встановлених меж цього рег≥ону немаЇ, проте ≥снуЇ певна домовлен≥сть щодо в≥днесенн¤ до нього держав, розташованих на територ≥њ, що прост¤гаЇтьс¤ в≥д ™гипту до ѕерськоњ затоки й в≥д “уреччини та ≤рану до ≤нд≥йського океану. ” дипломатичному листуванн≥ та оф≥ц≥йних документах ур¤ду —Ўј УЅлизький —х≥дФ включаЇ до себе  крањни ѕ≥вн≥чноњ јфрики, «ах≥дноњ јз≥њ, зокрема ѕерськоњ затоки .

  ” американськ≥й та зах≥дноЇвропейськ≥й ≥стор≥ограф≥њ пон¤тт¤ УЅлизький —х≥дФ мало пол≥тичне забарвленн¤ та модиф≥кувалос¤ в залежност≥ в≥д зм≥н стратег≥чних настанов —Ўј та ≥нших пров≥дних крањн «аходу щодо цього рег≥ону. Ќаприк≥нц≥ 60-х рок≥в стосовно терм≥ну УЅлизький —х≥дФ в американськ≥й та зах≥дноЇвропейськ≥й л≥тератур≥ розгорнулас¤ дискус≥¤, ¤ка була головним чином повТ¤зана з р≥шенн¤м ¬еликоњ Ѕритан≥њ про виведенн¤ своњх збройних сил з району ѕерськоњ затоки та з розширенн¤м завд¤ки цьому сфери американськоњ експанс≥њ в рег≥он≥  .

 –ад¤нська ≥стор≥ограф≥¤ традиц≥йно вважала УЅлизький —х≥дФ узагальненою назвою крањн, розташованих на меж≥ ™вропи, јз≥њ та јфрики. “аким чином, до Ѕлизького —ходу в рад¤нськ≥й л≥тератур≥ в≥дносили ™гипет, —ир≥ю, —удан, ≤зрањль, …ордан≥ю, Ћ≥ван, ≤рак, —ауд≥вську јрав≥ю,  ™мен (до об'Їднанн¤ - ѕ≥вн≥чний ≥ ѕ≥вденний  ™мен),  увейт,  атар, ќман, Ѕахрейн, ќј≈,  ≥пр. ƒо крањн —ереднього —ходу в≥дносили “уреччину, ≤ран та јфган≥стан.

–≥зноман≥тн≥ визначенн¤ географ≥чного пон¤тт¤ УЅлизький —х≥дФ упродовж тривалого часу застосовувалис¤ дл¤ р≥зних ц≥лей. “ак, у 1989 роц≥ ћ≥жнародне јгентство з ¤дерноњ енергетики (ћј√ј“≈) п≥д час обговоренн¤ питань, пов'¤заних з ƒоговором про нерозповсюдженн¤ ¤дерноњ зброњ та створенн¤ зон, в≥льних в≥д ¤дерних озброЇнь, застосувало визначенн¤ УЅлизького —ходуФ ¤к "району в≥д Ћ≥в≥йськоњ јрабськоњ ƒжамах≥р≥њ на заход≥ до ≤сламськоњ –еспубл≥ки ≤ран на сход≥ та в≥д —ир≥њ на п≥вноч≥ до Ќƒ–™ на п≥вдн≥"  . ѕроте, у досл≥дженн≥ ќќЌ зауважено, що концепц≥¤ ћј√ј“≈ Ї обмеженою, та запропоновано, в свою чергу, наступне визначенн¤: це - ус≥  крањни - члени Ћ≥ги арабських держав (Ћјƒ)  , ≤сламська –еспубл≥ка ≤ран та ≤зрањль  . ѕри цьому за головний критер≥й такого визначенн¤ вз¤то взаЇмопов'¤зан≥сть цих держав, що обумовлено м≥ркуванн¤ми забезпеченн¤ безпеки. –екомендоване визначенн¤ вилучаЇ з розгл¤ду “уреччину,  ≥пр та ћальту.

—тосовно јфган≥стану та ѕакистану сл≥д зазначити, що, хоча ц≥ крањни межують з ≤раном на сход≥ й мають особливу зац≥кавлен≥сть у вир≥шенн≥ проблеми безпеки ѕерськоњ затоки (передус≥м “уреччина та ѕакистан), головн≥ њхн≥ ≥нтереси зосереджен≥ на ≥нших напр¤мках, а внесок у р≥шенн¤ проблеми безпеки Ѕлизького —ходу в ц≥лому, та, зокрема, ѕерськоњ затоки, може бути визначений ¤к д≥њ сус≥дн≥х держав  . “аке ж твердженн¤ Ї прийн¤тним при розгл¤д≥ м≥сц¤ де¤ких нових незалежних держав, що виникнули п≥сл¤ розпаду —–—– - ¬≥рмен≥њ, √руз≥њ, јзербайджану, “уркменистану, “аджикистану та  иргизстану, ¤к≥ також географ≥чно межують з ц≥Їю зоною.

ƒо початку 70-х рок≥в в основному був завершений процес формуванн¤ близькосх≥дноњ рег≥ональноњ системи ¤к певноњ пол≥тико-географ≥чноњ ц≥льност≥ з ≥манентними њй принципами функц≥онуванн¤ й взаЇмод≥њ з зовн≥шн≥м св≥том та ¤к орган≥чноњ складовоњ частини м≥жнародних в≥дносин. ¬изначилис¤ њњ структура та пол≥тичн≥ суб'Їкти .

 Ѕлизькосх≥дна рег≥ональна система  включаЇ ус≥ крањни - члени Ћ≥ги арабських держав , ƒержаву ≤зрањль, та з урахуванн¤м величезного впливу на арабський св≥т, неарабський ≤ран.  ѕравом≥рн≥сть включенн¤ до близькосх≥дноњ рег≥ональноњ системи ≤рану, ¤кий традиц≥йно в≥дносили до —ереднього —ходу, повТ¤зана з характером його взаЇмод≥й у рег≥он≥ та його суттЇвим значенн¤м ¤к рег≥онального Уцентру силиФ .

—кладн≥сть сприйн¤тт¤ Ѕлизького —ходу ¤к ц≥льного м≥жнародно-пол≥тичного рег≥ону зумовлена, з одного боку, на¤вн≥стю ч≥тко окреслених субрег≥он≥в, зокрема ѕерськоњ затоки, ¤к≥ водночас становл¤ть собою самост≥йн≥ п≥дсистеми м≥ждержавних в≥дносин та складов≥ частини близькосх≥дноњ рег≥ональноњ системи, а з ≥ншого боку, субрег≥ональною "взаЇмопроникн≥стю".

 рањни Ѕлизького —ходу поЇднуЇ географ≥чне сус≥дство, етн≥чна та мовна спор≥днен≥сть (за вин¤тком ≤рану), рел≥г≥йна та культурна схож≥сть, сп≥льне ≥сторичне минуле, на¤вн≥сть сп≥льних завдань в галуз≥ забезпеченн¤ безпеки.

Ѕезумовно, ¤дро близькосх≥дноњ системи складають арабськ≥ держави. «а територ≥альною ознакою арабськ≥ крањни под≥л¤ютьс¤ на три велик≥ зони: африканську , сх≥дно-середземноморську та арав≥йську. јфриканська зона арабського св≥ту включаЇ до себе крањни ћагрибу ( јлжир, ћарокко, ћавритан≥ю, “ун≥с та Ћ≥в≥ю), ™гипет ≥ —удан. ƒо арабських крањн —х≥дного —ередземноморТ¤ сл≥д в≥днести —ир≥¤, Ћ≥ван, …ордан≥ю та ≤рак. –ешта арабських крањн входить до арав≥йськоњ зони.

ќсновн≥ тенденц≥њ у розвитку м≥жнародних в≥дносин в близькосх≥дному рег≥он≥ в 80-т≥ роки.

“иполог≥¤ та особливост≥ рег≥ональних конфл≥кт≥в на Ѕлизькому та —ередньому —ход≥ ¬ 80-т≥ - 90-т≥ роки рег≥он залишавс¤ уразливим та   був ареною конфл≥кт≥в  двох тип≥в:

1. конфл≥кт≥в, спричинених внутр≥шн≥ми протир≥чч¤ми крањн рег≥ону (арабо-≥зрањльськими та арабо-≥ранськими протир≥чч¤ми, ситуац≥Їю в ≥ракському та турецькому  урдистан≥, проблемою «ах≥дноњ —ахари, розвитком ≥слам≥зму, конфл≥кт≥в, спричинених розмежуванн¤м крањн рег≥ону, суперечками навколо кордон≥в, розпод≥лу водних ресурс≥в, нафтових родовищ тощо);

2.  конфл≥кт≥в, спровокованих позарег≥ональними державами, ¤к≥ прагнули гегемон≥њ у рег≥он≥ шл¤хом використанн¤ будь-¤ких м≥сцевих слабкостей.

јнал≥з на¤вних та потенц≥йних конфл≥кт≥в дозвол¤Ї зробити њх диференц≥ац≥ю за р≥внем, складом учасник≥в, мотивац≥¤ми, характером та етимолог≥Їю:

а) м≥ждержавн≥ конфл≥кти, що виникають внасл≥док загостренн¤ протир≥ч м≥ж двома або б≥льшою к≥льк≥стю держав (≥рано-≥ракський, ≥рако-кувейтський та ≥н.);

б) нац≥онально-державн≥ конфл≥кти, п≥д час ¤ких одн≥Їю з стор≥н конфл≥кту  виступаЇ держава, що в≥дстоюЇ ≥нтереси дом≥нуючого етносу;

в) м≥жетн≥чн≥ конфл≥кти, у ¤ких беруть участь дек≥лька етн≥чних угрупувань, або ¤к≥ викликан≥ напружен≥стю в≥дносин м≥ж кор≥нним населенн¤м та ≥мм≥грантами;

г) етнорег≥ональн≥ конфл≥кти, що ставл¤ть за мету п≥двищенн¤ статусу етносу в межах чинних державотворень;

д) етносоц≥альн≥ та етноконфес≥йн≥ конфл≥кти, що виникають внасл≥док соц≥ально-економ≥чних диспропорц≥й м≥ж под≥бними етн≥чними або рел≥г≥йними угрупуванн¤ми. ¬ сучасних умовах все б≥льшу роль в≥д≥грають загрози, ¤к≥ спричинен≥ рел≥г≥йними проблемами.

 ѕроблема близькосх≥дного врегулюванн¤ в 80-т≥ роки.

Ѕлизькосх≥дний конфл≥кт Ї джерелом та катал≥затором майже вс≥х ≥нших конфл≥кт≥в близькосх≥дного рег≥ону. « точки зору свого внутр≥шнього зм≥сту близькосх≥дне врегулюванн¤ маЇ дек≥лька т≥сно повТ¤заних аспект≥в.

ѕерший аспект - нац≥ональний, або безпосередньо палестинський. ÷е перш за все питанн¤ нац≥онального самовизначенн¤ палестинського народу.

  ƒругий аспект - рег≥ональний. Ѕлизькосх≥дний конфл≥кт на рег≥ональному р≥вн≥  був конфл≥ктом м≥ж ≤зрањлем, з одного боку, ≥ арабськими  крањнами, обТЇднаними в Ћ≥гу арабських  держав.

ћ≥жнародний аспект  пол¤гав в тому,  що,  враховуючи значенн¤ цього рег≥ону, в конфл≥кт≥ з самого  початку були зад≥¤н≥ зовн≥рег≥ональн≥  , в тому числ≥ ≥ велик≥ держави. Ѕ≥пол¤рна структура м≥жнародних в≥дносин справл¤ла негативний вплив на еволюц≥ю палестинськоњ проблеми, виступаючи де¤кою м≥рою катал≥затором  њњ загостренн¤.

Ќаприк≥нц≥ 70-х рок≥в в≥дбуваЇтьс¤ трансформац≥¤ структури арабськоњ субрег≥ональноњ системи в дифузну. ™гипет опинивс¤ в ≥зол¤ц≥њ в арабському  св≥т≥, хоча ≥ в тимчасов≥й . ÷е стало насл≥дком Їгипетсько-≥зрањльського зближенн¤, п≥дписанн¤ кемп-дев≥дських угод ( 1978 р.) та мирного договору м≥ж ™гиптом та ≤зрањлем (березень 1979 р.).

ѕрезидент ™гипту ј.—адат, ¤кий приходить до влади у 1970 роц≥, зор≥Їнтував свою пол≥тику на припиненн¤ виснажливоњ дл¤ Їгипетськоњ економ≥ки в≥йни з ≤зрањлем, поверненн¤ територ≥й, окупованих ≤зрањлем в 1967 роц≥ мирним шл¤хом ≥ незалежно в≥д позиц≥й ≥нших арабських крањн, модерн≥зац≥ю Їгипетськоњ економ≥ки шл¤хом ≥мпорту зах≥дноњ технолог≥њ ≥ залученн¤ зах≥дного приватного кап≥талу.

ƒл¤ ≤зрањлю в цей пер≥од також виникла необх≥дн≥сть зниженн¤ напруженн¤ арабо-≥зрањльського протисто¤нн¤, ¤ке в≥дображалос¤ на внутр≥шньому житт≥ крањни економ≥чними труднощами, проблемами в управл≥нн≥ окупованих територ≥й ≥ актив≥зац≥Їю тероризму. ≤снували розб≥жност≥ у п≥дходах  до проблеми близькосх≥дного врегулюванн¤, що знайшло в≥дображенн¤ в протисто¤нн≥ таких пол≥тичних угрупувань, ¤к УЋ≥кудФ та ѕарт≥¤ прац≥.

¬ 1977 роц≥ до влади в ≤зрањл≥ приходить блок УЋ≥кудФ, ¤кий визнав прийн¤тним поверненн¤ частини Їгипетськоњ територ≥њ в обм≥н на нормал≥зац≥ю Їгипетсько-≥зрањльських в≥дносин.

≤зрањльсько-Їгипетське зближенн¤ було викликане ≥ р¤дом зовн≥шн≥х фактор≥в, зокрема зм≥нами в позиц≥њ —Ўј, що знайшло в≥дображенн¤ в впровадженн≥ ними б≥льш вр≥вноваженого курсу в арабо-≥зрањльському конфл≥кт≥ ( так званий Ур≥внов≥ддалений курсФ), обТЇктивною необх≥дн≥стю виведенн¤ конфл≥кту з стад≥њ в≥йськовоњ конфронтац≥њ, перш за все дл¤ забезпеченн¤ безпереб≥йних постачань близькосх≥дних енергоресурс≥в. ¬се б≥льш зрозум≥лим ставала безперспективн≥сть силових метод≥в врегулюванн¤ близькосх≥дного конфл≥кту.

 ¬ результат≥ укладанн¤ договору м≥ж ™гиптом та ≤зрањлем було припинено стан в≥йни, встановлен≥ пост≥йн≥ кордони, укладено мир. ÷ей догов≥р, з точки зору короткотерм≥нових результат≥в б≥льш виг≥дний ≤зрањлю, в довгостроков≥й перспектив≥ в≥д≥грав позитивну роль в Їгипетсько-≥зрањльських в≥дносинах ≥ фактично став початком процесу врегулюванн¤ близькосх≥дного конфл≥кту. ™гипетський шл¤х врегулюванн¤ в≥дносин з ≤зрањлем ви¤вивс¤ в ≥сторичн≥й перспектив≥ найб≥льш результативним ≥ конструктивним шл¤хом вир≥шенн¤ арабо-≥зрањльського конфл≥кту, по ¤кому в 90-т≥ роки п≥шли ќрган≥зац≥¤ ¬изволенн¤ ѕалестини (ќ¬ѕ) та …ордан≥¤. 

Ќайб≥льш посл≥довними супротивниками  кемп-дев≥дського процесу виступили учасники так  званого ‘ронту ст≥йкост≥ ≥ протид≥њ  (—ир≥¤, Ћ≥в≥¤, ≤рак, јлжир ≥ ќ¬ѕ). ≤рак виступив ≥н≥ц≥атором проведенн¤  загальноарабськоњ  зустр≥ч≥ "в верхах" дл¤ того,  щоб змусити ™гипет  в≥дмовитись в≥д кемп-дев≥дського курсу.

Ќа нарад≥ в Ѕагдад≥ в  жовтн≥-листопад≥ 1978  року в повн≥й м≥р≥ ви¤вилис¤ протир≥чч¤ м≥ж арабськими крањнами по проблем≥ близькосх≥дного врегулюванн¤, по палестинськ≥й проблем≥,  що було в≥дображенн¤м розколу в арабському св≥т≥. —ир≥¤ ≥ ќ¬ѕ першими закликали до прийн¤тт¤ заход≥в  по бойкотуванню ™гипту.

2  листопада 1978  року на Ѕагдадськ≥й нарад≥  "в верхах" було узгоджено систему можливих заход≥в у в≥дпов≥дь на Їгипетсько-≥зрањльське зближенн¤. Ѕуло вир≥шено заморозити  членство ™гипту в Ћјƒ, зм≥нити м≥сце перебуванн¤ штаб-квартири Ћјƒ,  зд≥йснити економ≥чний бойкот ™гипту. ќднак в  п≥дсумковому документ≥ наради не м≥стилос¤ формулювань , пр¤мо  засуджуючих ™гипет. “≥льки в  березн≥ 1979  року на Ѕагдадськ≥й  нарад≥ м≥н≥стр≥в закордонних справ  Ћјƒ були включен≥ формулюванн¤ про те, що  ™гипет "вийшов з  загальноарабських р¤д≥в" ≥ "  в≥дмовивс¤ в≥д загальноарабського завданн¤  по  визволенню арабських окупованих територ≥йФ. „ленам Ћјƒ було рекомендовано роз≥рвати пол≥тичн≥ ≥ дипломатичн≥ в≥дносини з  ™гиптом.

≤зол¤ц≥¤ ™гипту в арабському св≥т≥ завдала йому пол≥тичн≥, економ≥чн≥ та моральн≥ збитки. ÷е мало негативн≥ насл≥дки ≥ дл¤ стану м≥жарабських в≥дносин.

ƒо числа негативних насл≥дк≥в сл≥д в≥днести посиленн¤ в≥дцентрових тенденц≥й в арабськ≥й субрег≥ональн≥й систем≥. ”творилос¤ дек≥лька приблизно сп≥вставимих в в≥йськово-економ≥чному план≥ держав - потенц≥йних Уцентр≥в силиФ. ƒо њх складу сл≥д в≥днести —ауд≥вську јрав≥ю, ≤рак, —ир≥ю, Ћ≥в≥ю, јлжир, ћарокко.

ћ≥ж ними  розпочалас¤ боротьба за л≥дерство, при  цьому кожна з стор≥н активно  використовувала палестинську проблему, спромагаючись виступити ≥н≥ц≥атором њњ врегулюванн¤. “аким  чином, кемп-дев≥дський процес  де¤кою м≥рою актив≥зував миротворчий пошук на Ѕлизькому —ход≥.

ƒез≥нтеграц≥¤ арабського  св≥ту  дозволила ≤зрањлю зд≥йснити заходи, спр¤мован≥ на зм≥ну рег≥онального балансу сил на свою користь. ≤зрањль  посилюЇ агресивний курс  по в≥дношенню до  араб≥в, перш за все палестинц≥в. ¬ 1978 ≥ 1982 рр.  в≥н зд≥йснюЇ вторгненн¤  в Ћ≥ван, в 1980  роц≥ анексуЇ   —х≥дний ™русалим, в 1981  роц≥ бомбардуЇ  ≥ракський центр ¤дерних  досл≥джень, в 1985 роц≥ зд≥йснюЇ бомбовий удар по штаб-квартир≥ ќ¬ѕ в “ун≥с≥.

¬ результат≥ агрес≥њ ≤зрањлю проти Ћ≥вану в 1982 роц≥ фактично була л≥кв≥дована головна база сил палестинського руху опору, що розм≥щувалис¤ на л≥ванськ≥й територ≥њ. «низилас¤ пол≥тична активн≥сть ќ¬ѕ, ¤ка опинилас¤ у стан≥ глибокоњ кризи, посилилас¤ боротьба м≥ж окремими угрупуванн¤ми, що входили до њњ складу.

¬≥йськовий та пол≥тичний тиск ≤зрањлю змусив араб≥в актив≥зувати зусилл¤ по пошуку мирних шл¤х≥в врегулюванн¤ палестинськоњ проблеми.

7 серпн¤ 1981 року сауд≥вське кер≥вництво виступило з важливою ≥н≥ц≥ативою - комплексним планом близькосх≥дного врегулюванн¤, так званим "планом ‘ахда". ¬≥н передбачав:

1)    вих≥д ≤зрањлю з ус≥х арабських територ≥й, окупованих в  1967 роц≥, включаючи арабську частину ™русалиму;

2)   л≥кв≥дац≥ю вс≥х Їврейських поселень, побудованих з 1967 року на окупованих територ≥¤х;

3)   гарант≥ю свободи в≥дправленн¤ обр¤д≥в в св¤тих м≥сц¤х представниками вс≥х рел≥г≥й;

4)    визнанн¤ права палестинського народу на поверненн¤ на батьк≥вщину ≥ виплату збитк≥в тим, хто не маЇ бажанн¤ повернутис¤;

5)   передача «ах≥дного берега р≥ки …ордан та сектору √аза п≥д оп≥ку ќќЌ на перех≥дний пер≥од, що не перевищуЇ дек≥лькох м≥с¤ц≥в;

6)    утворенн¤ палестинськоњ держави з≥ столицею у —х≥дному ™русалим≥;

7)   визнанн¤ права вс≥х держав рег≥ону жити у мир≥;

8)   допомога  ќќЌ в зд≥йсненн≥  гарант≥й виконанн¤  вказаних принцип≥в.

“аким  чином, в основу "плану ‘ахда"   було покладено тезу щодо необх≥дност≥ близькосх≥дного врегулюванн¤ ≥ вир≥шенн¤ палестинськоњ проблеми мирним шл¤хом. ѕередбачалась можлив≥сть визнанн¤ арабськими крањнами ≤зрањлю.

"ѕлан ‘ахда"  викликав гостру дискус≥ю м≥ж арабськими  крањнами. Ќарада гол≥в  держав та ур¤д≥в арабських крањн, що розпочала роботу в ‘ес≥ (ћарокко) в 1981 р., через дек≥лька годин внасл≥док гострих протир≥ч арабських крањн зупинила роботу.

Ќарада в≥дновила роботу на початку вересн¤ 1982 року внасл≥док активних зусиль з боку —ауд≥вськоњ јрав≥њ. Ќа нарад≥ внасл≥док активних зусиль з боку сауд≥вськоњ дипломат≥њ було прийн¤то загальноарабську програму врегулюванн¤,   ¤ку п≥дтримали девТ¤тнадц¤ть арабських крањн та ќ¬ѕ. ¬ основу плану, ¤кий було розроблено представниками —ауд≥вськоњ јрав≥њ, —ир≥њ  та “ун≥су, було покладено "план ‘ахда". ¬ ньому   була ч≥тко сформульована позиц≥¤ Ћјƒ по палестинськ≥й проблем≥ - арабському народу ѕалестини повинно було бути забезпечено  право на самовизначенн¤ ≥ на зд≥йсненн¤ його нев≥дТЇмних прав  п≥д кер≥вництвом ќ¬ѕ- його Їдиного законного представника.

ѕрийн¤тт¤ ‘еського плану - плану пол≥тичного врегулюванн¤ близькосх≥дноњ проблеми стало революц≥йною под≥Їю в ≥стор≥њ Ћјƒ. ѕлан було  схвалено св≥товим сп≥втовариством, м≥жнародними та рег≥ональними орган≥зац≥¤ми.

ќднак, прийн¤вши цей план, Ћјƒ ви¤вилас¤ неспроможною зд≥йснити ефективн≥ зусилл¤ по його реал≥зац≥њ. ÷е було викликано ситуац≥Їю в арабському св≥т≥ в звТ¤зку з ≥рано-≥ракською в≥йною, ¤ка посилила розб≥жност≥ м≥ж арабськими крањнами, ≥зол¤ц≥Їю ™гипту.

¬   середин≥ 80-х  рок≥в ситуац≥¤ в арабському св≥т≥ була досить складною та заплутаною. “енденц≥¤м до арабськоњ Їдност≥ та пол≥тичному врегулюванню близькосх≥дного конфл≥кту протисто¤ли в≥дцентров≥ сили, прагненн¤ знову повернутис¤ до визнанн¤ необх≥дност≥ та можливост≥ т≥льки в≥йськового шл¤ху врегулюванн¤.

XIII  нарада глав держав та ур¤д≥в арабських крањн в  асабланц≥ (ћарокко) в  серпн≥ 1985  року п≥дтримала ≥дею скликанн¤  м≥жнародноњ конференц≥њ по Ѕлизькому —ходу за участю вс≥х зац≥кавлених стор≥н. « 1987 р.   ≥дею проведенн¤ конференц≥њ по Ѕлизькому —ходу   п≥дтримав ™гипет .

≤зол¤ц≥¤ ™гипту в арабському  св≥т≥ п≥сл¤ п≥дписанн¤ ним кемп-дев≥дських угод (1978 р.) та ¬ашингтонського мирного договору з ≤зрањлем (1979р.)  стала додатковим фактором дез≥нтеграц≥њ арабського  св≥ту та зм≥щенн¤ рег≥онального балансу сил  на користь ≤зрањлю. ќднак внасл≥док ц≥леспр¤мованоњ та посл≥довноњ пол≥тики  нового Їгипетського  кер≥вництва на чол≥ з ’. ћубараком центросилов≥ потенц≥њ ™гипту в рег≥он≥ поступово в≥дновлювались. ¬ 1982  роц≥ були в≥дновлен≥  Їгипетсько-≥ракськ≥  дипломатичн≥ в≥дносини .  ™гипет  зд≥йснюЇ кроки  дл¤ нормал≥зац≥њ в≥дносин з пом≥ркованими арабськими режимами ≥ ќ¬ѕ . ¬ 1984  роц≥ ™гипет поновлюЇ в повному обс¤з≥ стосунки з …ордан≥Їю, було в≥дновлено його членство в ќрган≥зац≥њ ≤сламська  онференц≥¤ . ѕоверненн¤ ™гипту в арабськ≥ лави без розриву його стосунк≥в з ≤зрањлем було обумовлено, зокрема, тим, що сам≥ арабськ≥ крањни в≥дчували в цьому нагальну потребу, зважаючи на пог≥ршенн¤ ситуац≥њ в арабському св≥т≥.

ѕаралельно  зближенню з арабськими  державами ’. ћубарак  зд≥йснюЇ спроби оживити процес близькосх≥дного врегулюванн¤, перш за все р≥шенн¤ палестинськоњ проблеми.

¬ червн≥ 1988 року арабськ≥ крањни на нарад≥ глав держав ≥ ур¤д≥в арабських крањн в јлжир≥ висловилис¤ на користь пошук≥в компром≥с≥в з ≤зрањлем у близькосх≥дному врегулюванн≥. Ѕуло знов п≥дтверджено, що основою врегулюванн¤ повинен стати ‘еський план.  р≥м того, було розроблено загальноарабську програму допомоги "≥нт≥фад≥" - повстанню палестинц≥в на окупованих територ≥¤х,  ¤ке розпочалос¤ в 1987 р. Ѕув сформований загальноарабський ком≥тет по  п≥дтримц≥ повстанн¤.

 Ќа нарад≥  глав держав ≥ ур¤д≥в арабських крањн в травн≥ 1989 роц≥ в  асабланц≥ арабськ≥ крањни погодилис¤ з правом ≤зрањлю на ≥снуванн¤ та безпеку.

јктив≥зувалис¤ багатосторонн≥ пошуки альтернативних шл¤х≥в врегулюванн¤ арабо-≥зрањльського конфл≥кту, д≥¤льн≥сть в цьому напр¤м≥ ≥зрањльськоњ, Їгипетськоњ та американськоњ дипломат≥њ.

¬нутр≥шньопол≥тична  обстановка в самому ≤зрањл≥ також диктувала необх≥дн≥сть   висуненн¤  новоњ ≥н≥ц≥ативи, що дл¤ блока УЋ≥кудФ було одним з  останн≥х шанс≥в утриматис¤  у влади.

ѕремТЇр-м≥н≥стр ≤зрањлю ≤. Ўам≥р  висунув на початку 1989 року св≥й план, спр¤мований на те, щоб довести, що д≥алог можливий т≥льки з палестинц¤ми окупованих територ≥й, а не ќ¬ѕ.  ÷ей план передбачав  проведенн¤ виборов на окупованих територ≥¤х. ќбран≥ депутати  повинн≥ були скласти палестинську делегац≥ю, ¤ка отримуЇ наступн≥ повноваженн¤: вести з ≥зрањльським  ур¤дом переговори  в≥дносно створенн¤ палестинськоњ адм≥н≥страц≥њ на окупованих територ≥¤х,  керувати ц≥Їю адм≥н≥страц≥Їю ≥ приймати участь  в переговорах,  ¤к≥ повинн≥ п≥сл¤ зак≥нченн¤ трьох рок≥в   автономного правл≥нн¤  установити остаточний статус «ах≥дного берега р≥ки …ордан ≥ сектора √аза .

». Ўам≥р давав  зрозум≥ти, що  виключаЇ можлив≥сть створенн¤  палестинськоњ держави, п≥дтвердив,  що в≥н проти встановленн¤ контакт≥в з ќ¬ѕ.

   ÷ей план було прийн¤то ур¤дом нац≥ональноњ коал≥ц≥њ в  травн≥ 1989 року. „ерез дек≥лька дн≥в державний секретар —Ўј ƒж. Ѕейкер закликав ≥зрањльських кер≥вник≥в остаточно в≥дмовитись в≥д мр≥њ про "великий ≤зрањль" ≥  припинити буд≥вництво ≥зрањльських поселень на «ах≥дному берез≥ р≥чки …ордан. ќдночасно в≥н закликав  палестинц≥в в≥дкинути над≥њ  на  створенн¤ держави  на вс≥й територ≥њ ѕалестини, припинити спроби "скинути Їврењв в море".

 –озум≥ючи всю неможлив≥сть формуванн¤  палестинськоњ делегац≥њ без участ≥ в н≥й палестинц≥в, ¤к≥ живуть за межами  окупованих територ≥й, ’. ћубарак  висунув св≥й план формуванн¤ палестинськоњ  делегац≥њ - включенн¤ до нењ  нац≥ональних палестинських  д≥¤ч≥в, ¤ких  за участь в боротьб≥ було видворено ≥зрањльською владою з  окупованих територ≥й.

–озб≥жност≥ в правл¤чих колах ≤зрањлю з звТ¤зку з  Їгипетськими пропозиц≥¤ми  були  значними. 6  жовтн¤ 1989 року ур¤д ≤зрањлю оф≥ц≥йно  в≥дкинув пропозиц≥ю ™гипту щодо посередництва ≥ звернувс¤ до американськоњ адм≥н≥страц≥њ в пошуках виходу з глухого кута. 12  жовтн¤ державний секретар —Ўј ƒж. Ѕейкер висунув власн≥ пропозиц≥њ , спр¤мован≥ на зближенн¤  ≥зрањльських позиц≥й Уплану Ўам≥раФ з позиц≥Їю ™гипту.  "ѕлан Ѕейкера" було передано  ањру ≥ “ель-јв≥ву з  метою проведенн¤ трьохсторонньоњ  консультац≥њ дл¤ п≥дготовки ≥зрањльсько-палестинськоњ зустр≥ч≥ в  ањр≥. Уѕлан ЅейкераФ передбачав :

-   згоду вс≥х стор≥н на проведенн¤ двосторонньоњ палестино-≥зрањльськоњ зустр≥ч;

-   ™гипет проводить консультац≥њ з палестинц¤ми, але не виступаЇ в≥д њх  ≥мен≥;

-   ≤зрањль прийме участь в  ањрськ≥й зустр≥ч≥, ¤кщо дл¤ нього буде прийн¤тним склад палестинськоњ делегац≥њ;

-   м≥н≥стри закордонних справ ™гипту та ≤зрањлю могуть зустр≥тис¤ з державним секретарем —Ўј дл¤ координац≥њ своњх д≥й.

5  листопада 1989 року ≥зрањльський ур¤д в принцип≥ погодивс¤ на американськ≥ пропозиц≥њ, але з двома ≥стотними застереженн¤ми:

-   д≥алог Ї можливим лише з представниками палестинц≥в «ах≥дного берега ≥ сектора √аза, участь будь-¤ких представник≥в ќ¬ѕ виключаЇтьс¤;

-   Їдиним питанн¤м, що виноситьс¤ на пор¤док денний  ањрськоњ зустр≥ч≥ Ї орган≥зац≥¤ вибор≥в  на окупованих територ≥¤х.

“ак≥ умови ви¤вилис¤ неприйн¤тними ан≥ дл¤ ™гипту, ан≥ дл¤ —Ўј, а також ≥ дл¤ член≥в ≥зрањльського каб≥нету в≥д ѕарт≥њ  прац≥. ѕоступово стаЇ зрозум≥лим, що без участ≥ представник≥в палестинц≥в, що проживають за межами окупованих територ≥й, а також без участ≥ ќ¬ѕ д≥алог з палестинц¤ми Ї неможливим.

ѕо цьому питанню гостр≥ дискус≥њ в ≥зрањльських правл¤чих колах   призвели до в≥дставки ур¤ду нац≥ональноњ коал≥ц≥њ.

Ў. ѕерес на прот¤з≥ двох м≥с¤ц≥в робив спроби сформувати коал≥ц≥йний ур¤д миру, ¤кий прийн¤в би американськ≥ умови. ѕот≥м це завданн¤ бере на себе ≤. Ўам≥р, ¤кому вдалос¤ сформувати  коал≥ц≥йний каб≥нет правого толку. ѕарт≥¤ прац≥ перейшла в опозиц≥ю, тому над≥¤ на можлив≥сть д≥алогу ≤зрањлю з палестинц¤ми тимчасово зникаЇ.

¬ той же час, ¤к св≥дчили дискус≥њ з приводу "плану Ўам≥ра" та "плану Ѕейкера", найб≥льш реал≥стично налаштована частина ≥зрањльських пол≥тик≥в починала усв≥домлювати, що ключ до р≥шенн¤ палестинськоњ проблеми знаходитьс¤ на шл¤ху переговор≥в, ¤к≥ неможлив≥ без участ≥ ќ¬ѕ.

ћ≥ж тим ≥ в арабському св≥т≥ посилювалис¤ настроњ, спр¤мован≥ на в≥дмову в≥д переговор≥в, на в≥йськовий шл¤х вир≥шенн¤ конфл≥кту. ¬  травн≥ 1990  року представник  ќ¬ѕ за¤вив, що пр≥оритет сл≥д в≥ддавати сп≥вроб≥тництву з ≤раком, а не з ™гиптом, тому що в≥н не повТ¤заний мирним договором з ≤зрањлем ≥ не знаходитьс¤ в економ≥чн≥й залежност≥ в≥д —Ўј.

¬ травн≥ 1990 року в Ѕагдад≥ з ≥н≥ц≥ативи ќ¬ѕ було проведено нараду глав держав ≥ ур¤д≥в арабських крањн. —ир≥¤  в≥дмовилась прийн¤ти участь в  нарад≥, не прибули й л≥ванськ≥ представники. ћарокко, ќман та јлжир не були репрезентован≥ на нарад≥ першими особами.

    « перших хвилин наради визначились два п≥дходи до  палестинськоњ проблеми. ѕерший, " пом≥ркований", представлений ™гиптом,  крањнами ѕерськоњ затоки, в≥дстоював курс на мирне врегулюванн¤.  ƒругий, "радикальний", найб≥льш  повно виражений в виступ≥  ≥ракського президента, зводивс¤ до необх≥дност≥ в≥дмовитись в≥д "стратег≥њ миру" ≥ знов повернутис¤ до силових метод≥в р≥шенн≥ палестинськоњ проблеми.

“аким чином, в 80-т≥ роки зТ¤вилис¤ нов≥ тенденц≥њ в розвитку арабських крањн, ¤к≥ можна узагальнити наступним чином.

¬ 80-т≥ роки остаточно сформувавс¤ блок пом≥рних арабських держав, актив≥зувалис¤ ≥нтеграц≥йн≥ процеси, були утворен≥ нов≥ субрег≥ональн≥ орган≥зац≥њ.

¬ 1981 роц≥ вс≥ арабськ≥ крањни ѕерськоњ затоки, за вин¤тком ≤раку (Ѕахрейн,  атар,  увейт, ќбТЇднан≥ јрабськ≥ ≈м≥рати, ќман, —ауд≥вська јрав≥¤) обТЇдналис¤ в –аду сп≥вроб≥тництва арабських держав ѕерськоњ затоки (–—јƒѕ«).

¬ лютому 1989 року були створен≥ ще дв≥ рег≥ональн≥ орган≥зац≥њ - –ада арабського сп≥вроб≥тництва (–ј—) та —оюз јрабського ћагрибу (—јћ). ƒо складу –ј— вв≥йшли ™гипет, ≤рак, …ордан≥¤ та ™ј–. ќднак п≥сл¤ ≥ракськоњ агрес≥њ проти ≤раку в 1990 роц≥ –ада фактично припинила свою д≥¤льн≥сть. —оюз јрабського ћагрибу обТЇднав    ћавритан≥ю, ћарокко, јлжир, “ун≥с та Ћ≥в≥ю, пТ¤ть крањн з територ≥Їю в 6 тис. кв. км. й населенн¤м 60 млн. ос≥б.

¬ажливою под≥Їю став вих≥д ™гипту з дипломатичноњ ≥зол¤ц≥њ в арабському св≥т≥. ѕ≥сл¤ вбивства ≥сламським терористом президента ™гипту ј. —адата в жовтн≥ 1981 року його спадкоЇмець ’осн≥ ћубарак спром≥гс¤ нормал≥зувати стосунки з арабськими крањнами ≥ повернути ™гипту роль л≥дера арабського св≥ту. “аким чином, ц¤ крањна пос≥даЇ ун≥кальну позиц≥ю на Ѕлизькому —ход≥, що було зумовлено на¤вн≥стю дипломатичних в≥дносин з ус≥ма учасниками конфл≥кту та традиц≥йно м≥цними в≥дносинами з великими державами.

¬ажлив≥ тенденц≥њ сталис¤ й у розвитку близькосх≥дного конфл≥кту, позначилис¤ де¤к≥ позитивн≥ тенденц≥њ в перспективах його врегулюванн¤. ÷е знайшло в≥дображенн¤ в дос¤гненн≥ м≥жнародного консенсусу щодо необх≥дност≥ конференц≥њ по близькосх≥дному врегулюванню, в еволюц≥њ позиц≥њ стор≥н щодо шл¤х≥в такого врегулюванн¤.

 ≤зрањль виступав проти проведенн¤ конференц≥њ п≥д ег≥дою ќќЌ, оск≥льки, по-перше, ще в 1975 роц≥ вона прийн¤ла резолюц≥ю, ¤ка визначала с≥он≥зм ¤к форму расизму та расовоњ дискрим≥нац≥њ (цю резолюц≥ю було скасовано в 1991 роц≥), по-друге, тому що ќќЌ визнала в 1974 роц≥ ќрган≥зац≥ю ¬изволенн¤ ѕалестини ¤к законного представника палестинського народу. ≤зрањль пропонував двосторонн≥ переговори .

—–—– та —Ўј дос¤гли компром≥сного р≥шенн¤. ¬ кв≥тн≥ 1991 року в  исловодську  м≥н≥стр закордонних справ —–—– ј.Ѕессмертних та державний секретар —Ўј ƒж. Ѕейкер розробили формулу формату та структури мирноњ конференц≥њ, ¤ка повинна була базуватис¤ на принцип≥ У територ≥¤ в обм≥н на мирФ. ѓњ коспонсорами повинн≥ були стати —–—– та —Ўј, правовою базою - резолюц≥њ –Ѕ ќќЌ 242 (1967 р.) та 338 (1973 р.).

¬далос¤ дос¤гти компром≥су ≥ в≥дносно палестинського представництва на конференц≥њ. ѕ≥сл¤ зустр≥ч≥ рад¤нських дипломат≥в з представниками ќ¬ѕ в ћоскв≥ та “ун≥с≥, а також з представниками …ордан≥њ та —ир≥њ був розроблений вар≥ант йордано-палестинськоњ делегац≥њ. 

јрабськ≥ крањни та ќ¬ѕ починають поступово усв≥домлювати необх≥дн≥сть пошук≥в компром≥сних шл¤х≥в розблокуванн¤ конфл≥кту.

ѕалестинська проблема   Ѕезперечно, палестинська проблема Ї серцевиною цього конфл≥кту. ѓњ суть пол¤гала в позбавленн≥ права на державн≥сть палестинського народу.

¬ грудн≥ 1987  почалас¤ У≥нт≥фадаФ (араб. мовою Уповстанн¤Ф) палестинц≥в на окупованих територ≥¤х. ¬она стала не т≥льки в≥дкритим викликом ≤зрањлю, але й спробою палестинц≥в зм≥нити заст≥йний стан у розвитку близькосх≥дного конфл≥кту, за¤вити про  себе ¤к про субТЇкта рег≥ональних м≥жнародних в≥дносин. ”р¤д ≤зрањлю, наштовхнувшись на компан≥ю громад¤нськоњ непокори, зробив спробу використати арм≥ю дл¤ њњ придушенн¤. јле це викликало негативну реакц≥ю св≥тового сп≥втовариства. 22 грудн¤ 1987 року –Ѕ ќќЌ засудила ≤зрањль за репрес≥њ проти мирного населенн¤ на окупованих територ≥¤х.

31 липн¤ 1988 року король …ордан≥њ ’усейн зробив за¤ву щодо  визнанн¤ права палестинц≥в утворити власну державу. ¬≥н оголосив про припиненн¤ символ≥чних юридичних та адм≥н≥стративних звТ¤зк≥в з «ах≥дним берегом р≥ки …ордан, що ≥снували з 1950 року,  розпустив нижню палату парламенту, в ¤ку входили представники окупованих територ≥й, оск≥льки це  входило в протир≥чч¤ з загальноарабськими п≥дходами до проблеми окупованих територ≥й й заважало боротьб≥ палестинц≥в проти ≥зрањльськоњ окупац≥њ.

22  жовтн¤ 1988  року в јкаб≥ (…ордан≥¤)  в≥дбулас¤ зустр≥ч президента ™гипту ’. ћубарака, корол¤ …ордан≥њ ’усейна ≥ √олови ¬иконкому ќ¬ѕ я. јрафата. ’. ћубарак ≥ я. јрафат  в≥дв≥дали Ѕагдад дл¤ консультац≥й з —.’усейном.   «а цими консультац≥¤ми  в≥дбулос¤ ≥сторичне р≥шенн¤ X1’ сес≥њ  ѕалестинськоњ Ќац≥ональноњ –ади (парламенту в вигнанн≥) в  листопад≥ 1988 року щодо визнанн¤ вс≥х резолюц≥й ќќЌ по палестинськ≥й проблем≥, включаючи резолюц≥њ ќќЌ  242 ≥ 338 ≥ проголошенн¤ палестинськоњ держави.

’1’ сес≥¤ Ќац≥ональноњ ѕалестинськоњ –ади  затвердила Уѕол≥тичну декларац≥юФ та Уƒекларац≥ю незалежност≥Ф. Ѕуло проголошено  створенн¤ палестинськоњ держави й прийн¤то  Упрограму мируФ, ¤ка визнавала резолюц≥њ √ј ќќЌ 181/ѕ щодо розд≥лу ѕалестини в≥д 1948 року та резолюц≥њ –ади Ѕезпеки ќќЌ 242 та 338, засудила тероризм в ус≥х його формах, п≥дтвердила згоду на переговори з ≤зрањлем, закликала до проведенн¤ п≥д ег≥дою ќќЌ м≥жнародноњ конференц≥њ по Ѕлизькому —ходу.

—Ўј приймають р≥шенн¤ про оф≥ц≥йний д≥алог з ќ¬ѕ в “ун≥с≥.

¬ той же час де¤к≥ палестинськ≥ орган≥зац≥њ розгл¤дали ц≥ р≥шенн¤ ¤к кап≥тул¤нтськ≥. Ќе до к≥нц¤ посл≥довним було ≥ кер≥вництво ќ¬ѕ. «окрема, в с≥чн≥ 1991 √олова ¬иконкому ќ¬ѕ я.јрафат за¤вив, що  створенн¤  Утак званоњ держави ≤зрањльФ було насл≥дком другоњ св≥товоњ в≥йни, ≥ вона Уповинна зникнути, ¤к зникнув берл≥нський мур та ≥нш≥ насл≥дки в≥йниФ.

јнал≥з ситуац≥њ в рег≥он напередодн≥ кувейтськоњ кризи ви¤вивс¤ би неповним без досл≥дженн¤ розстановки   пол≥тичних сил в ќ¬ѕ. ѓй була притаманна на¤вн≥сть трьох пол≥тичних напр¤м≥в:

-    пом≥рковано жорсткий курс, ¤кий було репрезентовано  р¤дом фронт≥в л≥воњ ор≥Їнтац≥њ ;

-   консервативно-угодовський курс, репрезентований приб≥чниками я. јрафата;

-   центр, ¤кий коливавс¤ в≥д першоњ до другоњ позиц≥њ.

“аким чином, теоретично можливими були три вар≥анти вир≥шенн¤ палестинськоњ проблеми:

1) так званий У≥зрањльський вар≥антФ, тобто автоном≥¤ палестинц≥в у склад≥ ≤зрањлю;

2) Уйорданський вар≥антФ, - створенн¤ йордано-палестинськоњ конфедерац≥њ.

3) створенн¤ палестинськоњ держави.

≤де¤ проведенн¤ м≥жнародноњ конференц≥њ, висунута  рад¤нською та французькою дипломат≥Їю, не була зн¤тою з пор¤дку денного. ¬она була знов п≥дтримана представниками –ад¤нського —оюзу,  итаю ≥ ‘ранц≥њ п≥д час обговоренн¤ палестинськоњ проблеми на спец≥альн≥й сес≥њ –ади Ѕезпеки ќќЌ в ∆енев≥ в травн≥ 1990  року.

¬ друг≥й половин≥ 80-х  рок≥в арабськ≥ крањни ≥ ≤зрањль просунулись в справ≥  врегулюванн¤ близькосх≥дного конфл≥кту ≥ р≥шенн¤ палестинськоњ проблеми. ќднак угоди м≥ж ними дос¤гнуто не було, ¤к внасл≥док позиц≥њ ≤зрањлю, так ≥ в≥дсутност≥ Їдност≥ серед арабських крањн. –¤д можливостей ( в 1985 роц≥ сп≥вроб≥тництво …ордан≥њ та ≤зрањлю на окупованих територ≥¤х; в 1987 роц≥ - кањрська зустр≥ч Ў. ѕереса ≥ ’.ћубарака; 1988 р≥к - мирн≥ ≥н≥ц≥ативи ќќѕ ≥ ’.ћубарака) дл¤ початку врегулюванн¤ арабо-≥зрањльських в≥дносин  було упущено в 80-т≥ роки у звТ¤зку з недостатн≥м посиленн¤м нових п≥дход≥в  ¤к в арабських крањнах, так ≥ в ≤зрањл≥. ќднак передумови майбутнього мирного процесу вже закладалис¤.

¬≥йна в ѕерськ≥й затоц≥ знов висунула   на передн≥й план арабо-≥зрањльський конфл≥кт ≥ палестинську проблему в ¤кост≥ основноњ проблеми близькосх≥дного рег≥ону . ÷≥ ж фактори створили  в рег≥он≥ нову ситуац≥ю з новою розстановкою сил, що в≥дкрила шл¤х до пошуку миру.

 ћ≥жарабськ≥ та арабо-≥зрањльськ≥ в≥дносини в 90-х роках в контекст≥ проблеми близькосх≥дного врегулюванн¤. —учасний стан ≥ перспективи близькосх≥дного врегулюванн¤.

 Ќа початку 90-х рр. на Ѕлизькому —ход≥ склалас¤ ¤к≥сно нова пол≥тична ситуац≥¤, що в≥др≥зн¤лас¤ в≥д ситуац≥њ 70-х - 80-х рр. ѓѓ головн≥ ознаки:

1. –озпад —–—–, та ¤к насл≥док Ц припиненн¤ рад¤нсько-американського протисто¤нн¤ на Ѕлизькому —ход≥.

2. Ќов≥ коал≥ц≥њ, що виникають внасл≥док в≥йни у ѕерськ≥й затоц≥, нове перегрупуванн¤ сил в арабському субрег≥он≥, зближенн¤ ™гипту, крањн - член≥в   –—јƒѕ« та —ир≥њ;

3.    «м≥ни у баланс≥ сил м≥ж ≤зрањлем та арабськими крањнами на користь ≤зрањлю;

4. «м≥ни у ставленн≥ стор≥н до проблеми близькосх≥дного врегулюванн¤.

5. ѕоширенн¤ в≥дцентрових тенденц≥й в арабському св≥т≥, головним нос≥Їм ¤ких Ї ≥сламськ≥ фундаментал≥стськ≥ орган≥зац≥њ та угрупуванн¤.

 риза у ѕерськ≥й затоц≥  п≥дштовхнула близькосх≥дний мирний процес. ” жовтн≥ - листопад≥ 1991 р. в ћадрид≥ розпочала роботу мирна конференц≥¤ у справах Ѕлизького —ходу. ѓњ спонсорами виступили —–—– та —Ўј. ¬≥дкритт¤ ћадридськоњ мирноњ конференц≥њ по Ѕлизькому —ходу знаменувало собою початок ¤к≥сно нового етапу у розвитку арабо-≥зрањльських в≥дносин.

—кликанню конференц≥њ передувало дек≥лька важливих под≥й на рег≥ональному та глобальному р≥вн¤х:

1). «ак≥нченн¤ холодноњ в≥йни та де≥деолог≥зац≥¤ великими державами в≥дносин з арабськими крањнами та ≤зрањлем;

2) еволюц≥¤ п≥дход≥в протиборствую чих крањн до проблеми його врегулюванн¤;

3) перетворенн¤ палестинського фактору з обТЇкту в субТЇкт м≥жнародних в≥дносин;

4) зростанн¤ в≥йськовоњ уразливост≥ учасник≥в конфл≥кту в звТ¤зку з по¤вою на озброЇнн≥ њх арм≥й сучасноњ в≥йськовоњ техн≥ки, включаючи ракетну;

5) усв≥домленн¤ сторонами неможливост≥ вир≥шенн¤ близькосх≥дного конфл≥кту в≥йськовим шл¤хом.

≤стотн≥ розб≥жност≥ в п≥дходах ≤зрањлю та арабських крањн пол¤гали, перш за все, в наступному: араби користувалис¤ формулою Умир в обм≥н на територ≥њФ, ≤зрањль - Умир в обм≥н на мирФ. ÷е означало укладанн¤ двосторонн≥х угод про мир окремо з кожною сус≥дньою арабською крањною  при  збереженн≥ окупованих територ≥й у склад≥ ≤зрањлю, а також недопущенн≥ будь-¤кого державного утворенн¤ палестинц≥в на «ах≥дному берегу р≥чки …ордан та в сектор≥ √аза. 

 ¬ основ≥ концепц≥њ нац≥ональноњ безпеки ≤зрањлю з к≥нц¤ 40-х рок≥в лежить Удоктрина стримуванн¤Ф, або Укумул¤тивного стримуванн¤Ф. ¬ажлива роль в процес≥ њњ розробки належала першому ≥зрањльському премТЇр-м≥н≥стру ƒ. Ѕен-√ур≥ону, ¤кий сформулював њњ основн≥ положенн¤. «г≥дно з твердженн¤ми ≥зрањльських пол≥тик≥в, вона спр¤мована на створенн¤ максимально спри¤тливих умов дл¤ ≥снуванн¤ ≥ розвитку ≥зрањльського сусп≥льства в умовах Уворожого оточенн¤Ф шл¤хом превентивного перешкодженн¤ виникненню потенц≥йних загроз, а у випадках, коли це неможливо, м≥н≥м≥зац≥њ вже ≥снуючих. ѓњ складовими компонентами Ї Уопора на власн≥ силиФ, формуванн¤ ¤дерного потенц≥алу, Уобмежен≥Ф в≥йськов≥ операц≥њ, превентивна в≥йна, формуванн¤ аль¤нс≥в, таЇмна дипломат≥¤, дос¤гненн¤ науково-технолог≥чноњ переваги над арабами. ¬≥дпов≥дно до даноњ доктрини експанс≥он≥стський курс ≤зрањлю на розширенн¤ територ≥й за рахунок захопленн¤ ≥ утриманн¤ арабських земель подававс¤ ¤к такий, ¤кий Ї необх≥дним дл¤ створенн¤ Устратег≥чноњ глибиниФ оборони.

ядерна стратег≥¤ була ≥ залишаЇтьс¤ на тривалу перспективу  пров≥дним елементом ≥зрањльськоњ доктрини Устримуванн¤Ф. ѕро це св≥дчить в≥дмова ≤зрањлю приЇднатис¤ до ƒоговору про нерозповсюдженн¤ ¤дерноњ зброњ, а також позиц≥¤ ≤зрањлю, що передбачаЇ дос¤гненн¤ миру з арабами ¤к передумову дл¤ г≥потетичноњ постановки питанн¤ про ¤дерний потенц≥ал ≤зрањлю.

Ќов≥ тенденц≥њ на м≥жнародн≥й арен≥ призвели до внесенн¤ коректив в цю доктрину.

ѕер≥оду 80-х рок≥в була притаманна тенденц≥¤ до посиленн¤ впливу палестинського чинника ¤к на зовн≥шньопол≥тичний курс ≤зрањлю, так ≥ на внутр≥шньопол≥тичну ситуац≥ю в крањн≥. ќсобливий вплив на розвиток ситуац≥њ на Ѕлизькому —ход≥ ≥ на трансформац≥ю ≥зрањльськоњ концепц≥њ врегулюванн¤ близькосх≥дного конфл≥кту мали У≥нт≥фадаФ та Умирний наступФ ќ¬ѕ, що обумовило поглибленн¤ процесу пол¤ризац≥њ пол≥тичних сил ≤зрањлю. –озб≥жност≥ у п≥дходах пол≥тичних угрупувань, що протисто¤ли одне одному (УЋ≥кудФ - ѕарт≥¤ прац≥) в≥дносно пол≥тики по вир≥шенню палестинськоњ проблеми обумовили виникненн¤ гостроњ ур¤довоњ кризи в ≤зрањл≥. ¬ липн≥ 1992 року премТЇр-м≥н≥стром ≤зрањлю стаЇ соц≥ал-демократ ≤.–абин, що зм≥нюЇ на ц≥й посад≥ л≥дера блоку УЋ≥кудФ ≤. Ўам≥ра.

    —Ўј та ≤зрањлю вдалос¤ спочатку усунути ќ¬ѕ в≥д участ≥ у конференц≥њ. јле двосторонн≥ переговори ≥зрањльськоњ делегац≥њ з одного боку, сп≥льноњ йордано-палестинськоњ, сир≥йськоњ та л≥ванськоњ Ц з ≥ншого, зайшли у глухий кут. ћирному процесу, розпочатому ћадридською конференц≥Їю, бракувало перспектив. ¬≥н характеризувавс¤ практикою незначних компром≥с≥в ≥ невеликих крок≥в без будь-¤кого ≥стотного просуванн¤ вперед процесу врегулюванн¤ близькосх≥дного конфл≥кту. ѕодальш≥ двор≥чн≥ безпл≥дн≥ зусилл¤ актив≥зувати мирний процес без палестинц≥в переконали правл¤ч≥ кола ≤зрањлю п≥ти на пр¤м≥ переговори з ќ¬ѕ дл¤ вир≥шенн¤ ключовоњ проблеми близькосх≥дного конфл≥кту - палестинськоњ.

ѕрогрес у справ≥ близькосх≥дного врегулюванн¤ було дос¤гнуто за межами конференц≥њ. јктивну роль в цьому процес≥ з≥грали посередницьк≥ зусилл¤ Ќорвег≥њ.

 “аЇмн≥  переговори м≥ж представниками ≤зрањлю та ќ¬ѕ проходили з липн¤ 1992 року по серпень 1993 року. ќсновним м≥сцем њх проведенн¤ стаЇ придворний маЇток Ѕоррегаард п≥д ќсло.

 ѕ≥сл¤ таЇмних переговор≥в в Ќорвег≥њ у 1993 р. м≥ж представниками ≤зрањлю й ќрган≥зац≥њ ¬изволенн¤ ѕалестини   було дос¤гнуто р¤д домовленостей. —Ўј погодилис¤ в≥д≥гравати посередницьку роль у п≥дписанн≥ п≥дсумкового документу.

10 вересн¤ 1993 року ≥зрањльський премТЇр-м≥н≥стр ≤.–абин отримав в≥д я.јрафата   листа, в ¤кому ќ¬ѕ визнавала право ≤зрањлю на ≥снуванн¤ ≥ в≥дмовл¤лас¤ в≥д терору та насилл¤. ¬ за¤в≥ ≤.–абина ќ¬ѕ визнавалас¤ ќ¬ѕ в ¤кост≥ повноважного представника палестинського народу. 13 вересн¤ 1993 р. на зустр≥ч≥  я.јрафата та ≤. –абина в ¬ашингтон≥ було укладено ƒекларац≥ю принцип≥в орган≥зац≥њ тимчасового палестинського самовр¤дуванн¤ м≥ж ≤зрањлем та ќ¬ѕ - угоду про пром≥жний режим самовр¤дуванн¤ у сектор≥ √аза ≥ район≥ м≥ста ≤Їр≥хон. ƒекларац≥¤ визначала пТ¤тир≥чний терм≥н переходу до обмеженоњ палестинськоњ автоном≥њ. „ерез два м≥с¤ц≥ п≥сл¤ п≥дписанн¤ угоди мали бути вироблен≥ умови виведенн¤ ≥зрањльськ≥ в≥йськ, прот¤гом ще двох м≥с¤ц≥в воно мало бути завершеним. ¬л≥тку 1994 року передбачалос¤ проведенн¤ в≥льних вибор≥в до палестинських орган≥в самовр¤дуванн¤.

ƒекларац≥¤ забезпечувала безпеку ≤зрањлю, ¤кий збер≥г суверен≥тет над …орданом, кордонами з ™гиптом та …ордан≥Їю, ™русалимом, Їврейськими поселенн¤ми ≥ шл¤хами на окупованих територ≥¤х.

ѕалестинська адм≥н≥страц≥¤ отримала територ≥њ з великою к≥льк≥стю проблем, передус≥м економ≥чних: нерозвинен≥сть промисловоњ та сусп≥льноњ ≥нфраструктур, безроб≥тт¤, низький р≥вень житт¤, залежн≥сть в≥д ≤зрањлю в план≥ роботи та торг≥вельних звТ¤зк≥в.

ѕ≥дписанн¤ цього документу стало початком ¤к≥сно нового етапу в розвитку ≥зрањльсько-палестинських в≥дносин. ¬перше в ≥стор≥њ палестинц≥ здобули право ≥ можлив≥сть зд≥йсненн¤ свого права на самовизначенн¤.

÷ей документ мав значний вплив ≥ на розвиток рег≥ональних м≥жнародних в≥дносин. ¬≥н прискорюЇ процес нормал≥зац≥њ в≥дносин м≥ж ≤зрањлем та арабськими крањнами. ÷е стало початком складного, але реального процесу оформленн¤ миру в цьому рег≥он≥. ѕрактичне зд≥йсненн¤ ƒекларац≥њ проходило на прот¤з≥ дек≥лькох стад≥й.

 4 травн¤ 1994 р. в  ањр≥ √олова ¬иконкому ќ¬ѕ яс≥р јрафат та премТЇр-м≥н≥стр ≤зрањлю ≤. –абин в присутност≥ кер≥вник≥в зовн≥шньопол≥тичних в≥домств —Ўј та –ос≥њ п≥дписали угоду про обмежену палестинську автоном≥ю, в≥дому п≥д назвою У√аза - ≤Їр≥хон - спочаткуФ. ¬она забезпечила палестинц¤м можлив≥сть зд≥йсненн¤ њх нац≥ональноњ влади на своњй територ≥њ. Ѕуло констатовано, що остаточн≥ терм≥ни  перех≥дного пер≥оду зак≥нчатьс¤ 4 травн¤ 1999 року. ƒо цього часу повинно  було бути  завершене створенн¤ структури палестинськоњ автоном≥њ.

¬ кв≥тн≥ 1994 року в ѕариж≥ була п≥дписана економ≥чна угода, що визначила економ≥чн≥ в≥дносини палестинськоњ автоном≥њ п≥д час перех≥дного пер≥оду.

” 1993 - 1994 рр. в≥дбувс¤ процес нормал≥зац≥њ в≥дносин м≥ж ≤зрањлем та …ордан≥Їю, ¤ка уклала 26 жовтн¤  1994 року в м. јкаба мирний догов≥р з ≤зрањлем. јктив≥зувалис¤ неоф≥ц≥йн≥ контакти з ≤зрањлем ћарокко, “ун≥са, монарх≥чних  режим≥в ѕерськоњ затоки. √оловний упор у оформленн≥ м≥ждержавних в≥дносин зм≥стивс¤ на питанн¤ безпеки та економ≥чне сп≥вроб≥тництво.

2 лютого 1995 року в  ањр≥ в≥дбулас¤ зустр≥ч президента ™гипту  ’.ћубарака, премТЇр-м≥н≥стра ≤зрањлю ≤.–аб≥на, √олови ѕалестинськоњ автоном≥њ я.јрафата та корол¤ …ордан≥њ ’усейна. Ѕула дос¤гнута домовлен≥сть про поновленн¤ палестино-≥зрањльськ≥х переговор≥в та заф≥ксовано забовТ¤занн¤ стор≥н протид≥¤ти тероризму в рег≥он≥.

11 серпн¤ 1995 року в м. “аба (™гипет) було парафовано “имчасову угоду м≥ж ≤зрањлем та ќ¬ѕ. ¬она передбачала розширенн¤ кордон≥в палестинського самовр¤дуванн¤ на «ах≥дному берез≥ р≥ки …ордан та обранн¤ ѕалестинськоњ –ади з законодавчими та виконавчими функц≥¤ми. 28 вересн¤ 1995 року в ¬ашингтон≥ сторони п≥дписали цю угоду.

 Ќормал≥зац≥¤ ≥зрањльсько-палестинських в≥дносин викликала неоднозначн≥ оц≥нки в палестинському та ≥зрањльському середовищ≥. ѕроти угоди виступила частина радикальних палестинських угрупувань, що базуютьс¤ у ƒамаску, а також прав≥ сили в ≤зрањл≥.

 ћирному процесу на Ѕлизькому —ход≥ чин¤ть протид≥ю екстрем≥стськ≥ елементи ¤к з боку ≤зрањлю, так ≥ арабських крањн. ÷е, зокрема, в≥дбиваЇтьс¤ на поширенн≥ терористичних д≥й, жертвою ¤ких став нав≥ть премТЇр-м≥н≥стр ≤зрањлю ≤. –абин. ѕ≥сл¤ вбивства 4 листопада 1995 року ≤.–абина   цю посаду займаЇ Ў.ѕерес.

5 травн¤ 1996 року в “аб≥ розпочинаютьс¤ переговори щодо остаточного статусу палестинських територ≥й.

¬ результат≥ вибор≥в в ≤зрањл≥ в червн≥ 1996 року премТЇр-м≥н≥стром ≤зрањлю стаЇ л≥дер правоњ опозиц≥њ Ѕень¤м≥н Ќетан≥¤гу.  ¬≥дбулас¤  р≥зка зм≥на ≥зрањльськоњ позиц≥њ з питань близькосх≥дного врегулюванн¤, вона стаЇ б≥льш жорсткою. ≤зрањль висунув нову формулу продовженн¤ переговор≥в, що пол¤гала в зам≥н≥ принципу Уземл¤ в обм≥н на мирФ формулою Уземл¤ в обм≥н на безпекуФ. ¬ 1997-1998 роках пом≥тною стаЇ гостра криза в ≥зрањльсько-палестинських переговорах.

17 с≥чн¤ 1997 року на зустр≥ч≥ я.јрафата та Ѕ.Ќетан≥¤гу був укладений ѕротокол про виведенн¤ ≥зрањльських в≥йськ з ’еврону. —торони погодилис¤ сп≥вроб≥тничати в боротьб≥ з тероризмом ≥ розпочати через 2 м≥с¤ц≥ переговори щодо остаточного статусу палестинських територ≥й. ”р¤д Ѕ.Ќетан≥¤гу визначив засоби безпеки та масштаби передислокац≥њ ≥зрањльських в≥йськ з окупованих територ≥й у в≥дпов≥дност≥ з врахуванн¤ми безпеки.

23 жовтн¤ 1998 року було п≥дписано угоду ¬ай-ѕлантейшн, що забезпечила суверен≥тет палестинськоњ автоном≥њ над 18% окупованих територ≥й. Ќевиконанн¤ ц≥Їњ угоди ≥зрањльською стороною призвело до значного пог≥ршенн¤ ≥зрањльсько-палестинських в≥дносин.

 ” звТ¤зку з цим  посилюЇтьс¤ роль —Ўј та крањн ™— в переговорному процес≥. ¬ грудн≥ 1998 року в≥дбувс¤ в≥зит президента —Ўј Ѕ. л≥нтона на Ѕлизький —х≥д з головною метою прискоренн¤ терм≥н≥в виконанн¤ цих угод. ¬ грудн≥ 1998 року  Ѕ.  л≥нтон за¤вив, що палестинц≥ в≥льн≥ в визначенн≥ власноњ дол≥ на њњ власн≥й земл≥, що було сприйн¤то ¤к фактичне визнанн¤ права палестинц≥в на самовизначенн¤.

÷е призвело до гостроњ пол≥тичноњ кризи в ≤зрањл≥ та проведенн≥ дострокових парламентських вибор≥в. ¬ травн≥ 1999 року перемогу на  виборах отримала ѕарт≥¤ прац≥ на чол≥ з ≈.Ѕараком.

ѕ≥сл¤ цього в≥дбувс¤ в≥зит на Ѕлизький —х≥д державного секретар¤ —Ўј ћ.ќлбрайт. ѕ≥сл¤ переговор≥в з я.јрафатом та ≈.Ѕараком було п≥дписана угода Ўарм ≈ль-Ўейх щодо виконанн¤ угоди ¬ай-ѕлантейшн.

 ѕод≥њ на Ѕлизькому —ход≥ св≥дчать про те, що цикл насильства поступово зам≥нюЇтьс¤ на цикл мирного розвитку.

¬ той же час   укладенн¤ мирних договор≥в ≤зрањлю з —ир≥Їю, Ћ≥ваном,  оформленн¤ остаточного статусу палестинських територ≥й,  нормал≥зац≥¤ в≥дносин ≤зрањлю з ус≥ма арабськими крањнами та прийн¤тт¤ ≤зрањлю арабами ¤к частини рег≥ону,  всеос¤жне врегулюванн¤ залишаЇтьс¤ питанн¤м майбутнього.

ѕо м≥р≥ врегулюванн¤ конфл≥кту м≥ж арабськими крањнами ≥ ≤зрањлем почали сильн≥ше про¤вл¤тис¤ м≥жарабськ≥ протир≥чч¤ ≥ контури майбутнього економ≥чного арабо-≥зрањльського суперництва ≥ пол≥тична конкуренц≥¤ за рег≥ональне л≥дерство.

ѕри цьому, вар≥антн≥ перспективи розвитку ситуац≥њ можуть дати неспод≥ванн≥ результати. Ќаприклад, в раз≥ повного вир≥шенн¤ арабо-≥зрањльських протир≥ч, не виключена можлив≥сть розгортанн¤ ≥зрањльськоњ економ≥ки до економ≥чних рег≥ональних структур, частковоњ переор≥Їнтац≥њ могутнього ¬ѕ  ≤зрањлю на задов≥льненн¤ рег≥ональних потреб ≥ взагал≥ - спроба обФЇднанн¤ арабського багатства ≥ арабськоњ робочоњ сили з ≥зрањльськими технолог≥¤ми. ¬раховуючи, що зараз 90% ≥зрањльських торговельно-економ≥чних стосунк≥в повФ¤зано з ≥ндустр≥альними державами ≥ лише 1% - з арабськими, а також беручи до уваги, що ¬¬ѕ ц≥Їњ крањни перевищуЇ сукупний ¬¬ѕ ™гипту. —ир≥њ, Ћ≥вану та палестинськоњ автоном≥њ, насл≥дки под≥бного синтезу можуть радикально зм≥нити економ≥чн≥ обриси рег≥ону.

¬ той же час, не виключена й альтернативна можлив≥сть розвитку под≥й. Ќаприклад, крањни –—јƒѕ«, що представл¤ють 10% населенн¤ арабських крањн, але мають ¬Ќѕ на 40% б≥льший, н≥ж ¬Ќѕ вс≥х ≥нших арабських держав, можуть не побажати Урозч≥нитиФ своњ нац≥ональн≥ багатства в загальноблизькосх≥дному економ≥чному простор≥. ј це означатиме  обмеженн¤ ринковоњ ≥нтеграц≥њ кордонами јрав≥йського п≥вострову, що стане обФЇднанн¤м арав≥йських монарх≥й скор≥ше Ув≥дФ зовн≥шнього оточенн¤, н≥ж п≥д нього.

“аким чином, процес арабо-≥зрањльського врегулюванн¤ в 90-т≥ роки поставив систему рег≥ональних м≥жнародних в≥дносин перед кардинальними зм≥нами, що можуть привести до реструктурал≥зац≥њ рег≥ональних в≥дносин на Ѕлизькому —ход≥, створенн¤ нового сп≥вв≥дношенн¤ сил та формуванн¤ нових взаЇмозвТ¤зк≥в м≥ж державами рег≥ону.

ѕроблема безпеки ѕерськоњ затоки в 80-т≥ - 90-т≥ роки

ѕроблема безпеки ѕерськоњ затоки належить до найгостр≥ших питань м≥жнародного житт¤ й знаходилас¤ у центр≥ уваги св≥тового  сп≥втовариства. ѕро це св≥дчили ≥рано-≥ракська в≥йна, кувейтська криза 1990-1991 рр., подальш≥ кризов≥ ситуац≥њ навколо ≤раку. –озвиток нових тенденц≥й в сфер≥ безпеки в цьому рег≥он≥ та њњ вплив на ситуац≥ю на Ѕлизькому —ход≥, а також на загальний стан м≥жнародних в≥дносин  перетворюЇтьс¤ в одну з найважлив≥ших м≥жнародних проблем

Ќапружен≥сть у ѕерськ≥й затоц≥ торкаЇтьс¤ нац≥ональних ≥нтерес≥в ”крањни, адже сучасна арх≥тектон≥ка њњ геопол≥тичноњ ор≥Їнтац≥њ базуЇтьс¤ на принцип≥ багатовекторност≥, одним з пр≥оритет≥в ¤коњ Ї розвиток в≥дносин з крањнами цього рег≥ону. «ац≥кавлен≥сть ”крањни  в збереженн≥ миру та стаб≥льност≥ в район≥ ѕерськоњ затоки ¤к у рег≥ональному масштаб≥, так ≥ на р≥вн≥ окремих крањн, носить довгостроковий характер. «наченн¤ вказаного напр¤мку в систем≥ зовн≥шньопол≥тичних пр≥оритет≥в ”крањни зростатиме з розширенн¤м в≥дносин та сп≥вроб≥тництва з ус≥ма крањнами рег≥ону, насамперед у сфер≥ постачанн¤ енергоресурс≥в.

–ег≥ональна безпека  передбачаЇ таке поЇднанн¤ внутр≥шн≥х ≥ зовн≥шн≥х умов, при ¤ких в≥дсутн≥ загрози критичного характеру та ≥снуЇ спроможн≥сть адекватного реагуванн¤ на загрози у випадку њх виникненн¤. ѕри цьому п≥д пон¤тт¤м УзагрозаФ   розум≥Їтьс¤ така взаЇмод≥¤ чинник≥в обТЇктивного та субТЇктивного характеру,  що може спричинити порушенн¤ стаб≥льного функц≥онуванн¤ рег≥ональноњ системи.

  –ег≥ональна безпека охоплюЇ низку взаЇмоповТ¤заних компонент≥в:

- ф≥зично-географ≥чних (недоторкан≥сть кордон≥в, територ≥альну ц≥л≥сн≥сть крањн рег≥ону, контроль над власними природними ресурсами та шл¤хами њх транспортуванн¤);

    - внутр≥шньопол≥тичних (пол≥тична стаб≥льн≥сть рег≥ональноњ системи в ц≥лому та окремих њњ компонент≥в);

    - м≥жнародний аспект (захист в≥д зовн≥шн≥х загроз).

 √еопол≥тичн≥ параметри рег≥ону ѕерськоњ затоки ¬ 70-т≥ - 80-т≥ роки район ѕерськоњ затоки остаточно сформувавс¤ ¤к самост≥йний геопол≥тичний, економ≥чний та в≥йськово-стратег≥чний рег≥он, ¤к самост≥йна частка близькосх≥дноњ рег≥ональноњ системи, ¤к один з найважлив≥ших в економ≥чному та стратег≥чному в≥дношенн≥ рег≥он≥в св≥ту. «авд¤ки своЇму геопол≥тичному положенню  в≥н пос≥даЇ особливе м≥сце в систем≥ м≥жнародних в≥дносин.

ѕерська затока розташована на п≥вн≥чному заход≥ ≤нд≥йського океану та ¤вл¤Ї собою морський рукав, що прост¤гнувс¤ м≥ж двома пустел¤ми. Ќа сход≥ вона через ќрмузьку протоку зТЇднуЇтьс¤ з јрав≥йським морем та ≤нд≥йським океаном. ¬оди «атоки омивають береги восьми крањн - Ѕахрейну, ≤рану, ≤раку,  атару,  увейту, ќбТЇднаних јрабських ≈м≥рат≥в та —ауд≥вськоњ јрав≥њ. Ќайб≥льшими за розм≥рами територ≥њ державами ѕерськоњ затоки Ї —ауд≥вська јрав≥¤ та ≤ран. “рет¤ за розм≥рами територ≥њ держава «атоки - ≤рак маЇ до нењ надто обмежений територ≥альний вих≥д. ÷е значно звужуЇ њњ можливост≥ щодо контролю навколишньоњ акватор≥њ.

 √еопол≥тично ѕерська затока Ї складовою частиною близькосх≥дноњ рег≥ональноњ системи. ¬она межуЇ з “уркмен≥станом, јзербайджаном та ¬≥рмен≥Їю на п≥вноч≥, јрав≥йським морем на п≥вдн≥, ѕакистаном та јфган≥станом на сход≥ й „ервоним морем на заход≥. ¬≥дпов≥дно до класиф≥кац≥њ ќќЌ держави ѕерськоњ затоки належать до рег≥ону ѕ≥вденно-«ах≥дноњ јз≥њ. –ег≥он ѕерськоњ затоки Ї частиною Ѕлизького —ходу, його  субрег≥оном.

¬ ’’ стол≥тт≥ нових рис до характеристики геопол≥тичного значенн¤ даного рег≥ону додаЇ Унафтовий факторФ.

ѕрот¤гом 70-х -80-х рок≥в зТ¤вилас¤ тенденц≥¤ становленн¤ специф≥чноњ структури субрег≥ональноњ системи ѕерськоњ затоки, ¤ка внасл≥док присутност≥ неарабського ≤рану набула складного комб≥нованого характеру. як≥сно новий етап у розвитку рег≥ону був повТ¤заний з такими головними под≥¤ми:

1.¬иведенн¤м британських збройних сил з району Уна сх≥д в≥д —уецуФ в 1971 роц≥ ≥ утворенн¤ там нових незалежних держав - Ѕахрейну,  атару, ќј≈, ќману.

2.«добутт¤м крањнами рег≥ону контролю над своњми корисними копалинами при зростанн≥ рол≥ Унафтового факторуФ в м≥жнародних в≥дносинах.

3.јктив≥зац≥ею процес≥в субрег≥онального сп≥вроб≥тництва, що знайшло в≥дбитт¤ в утворенн≥ –ади сп≥вроб≥тництва арабських держав ѕерськоњ затоки (–—јƒѕ«).

ѕер≥од 70-тих - 90-тих рок≥в характеризуЇтьс¤ суттЇвою трансформац≥Їю рег≥ональноњ системи м≥жнародних в≥дносин, що мало вир≥шальний вплив на проблему  дос¤гненн¤ безпеки ѕерськоњ затоки.

 Ќа початку 70-х рок≥в, п≥сл¤ виведенн¤ з району Уна сх≥д в≥д —уецуФ збройних сил ¬еликоњ Ѕритан≥њ, там було утворено низку нових незалежних держав - Ѕахрейн,  атар, ќман, ќј™. ¬ той же час актив≥зуютьс¤ процеси формуванн¤ рег≥ональноњ п≥дсистеми м≥жнародних в≥дносин ¤к структуростворюючого компонента близькосх≥дноњ рег≥ональноњ системи. ¬ир≥шальне м≥сце в цих процесах пос≥дала проблема  формуванн¤ умов рег≥ональноњ безпеки.

≤рано-≥ракська в≥йна ≤рано-≥ракський конфл≥кт виникаЇ внасл≥док довгих суперечок з прикордонних питань, а також в результат≥ розб≥жностей пол≥тичного, нац≥онального та рел≥г≥йного характеру. ¬≥н повТ¤заний з внутр≥шньопол≥тичними, економ≥чними та соц≥альними проблемами ≤рану та ≤раку, сп≥вв≥дношенн¤м сил на Ѕлизькому та —ередньому —ход≥. ќдн≥Їю з головних його причин була боротьба за гегемон≥ю в ѕерськ≥й затоц≥.

 орен≥ протир≥ч криютьс¤ в глибин≥ стол≥ть, в суперечност¤х м≥ж ѕерсидською та ќсманською ≥мпер≥¤х. ћ≥ж ними, починаючи з ’”1 стол≥тт¤, пост≥йно спалахували свари та незгоди з приводу взаЇмних територ≥альних заз≥хань, ¤к≥ часом набували форми збройних конфл≥кт≥в.

¬ березн≥ 1975 року ≤ран та ≤рак п≥дписали јлжирськ≥ угоди, ¤к≥ тимчасово нормал≥зували протир≥чч¤. ¬они передбачали врегулюванн¤ територ≥альних проблем, включаючи демаркац≥ю суходольних кордон≥в на п≥дстав≥  онстантиноп≥льського протоколу 1913 року. 13 червн¤ 1975 року в Ѕагдад≥ було укладено догов≥р про державн≥ кордони та добросус≥дськ≥ в≥дносини. ¬≥н торкавс¤ проблем демаркац≥њ суходольних та дем≥л≥таризац≥њ р≥чкових кордон≥в, забезпеченн¤ безпеки на кордонах.

” друг≥й половин≥ 70-х рок≥в ≥ особливо п≥сл¤ революц≥њ в ≤ран≥ в 1979 роц≥ ≥ проголошенн¤ ≤сламськоњ –еспубл≥ки ≤ран (≤–≤) в≥дносини м≥ж двома крањнами значно пог≥ршилис¤. ≤рак, скориставшись революц≥йними под≥¤ми в ≤ран≥, вир≥шив повернути соб≥ сп≥рн≥ територ≥њ, ¤к≥ в≥ддав у 1975 роц≥.

17 вересн¤ 1980 року  ≤рак проголосив, що в≥н анулюЇ јлжирськ≥ угоди та ƒогов≥р 1975 року, а 22 вересн¤ розпочав воЇнн≥ д≥њ на ≥ранськ≥й територ≥њ.  онфл≥кт перер≥с у в≥йну, що тривала на прот¤з≥ восьми рок≥в (1980-1988 рр.).

ѕочаток в≥йни став поштовхом до перегл¤ду геопол≥тичних ≥нтерес≥в ц≥лого р¤ду держав, ¤к≥ визначали пол≥тичну карту св≥ту в друг≥й половин≥ 80-х рок≥в. —уперечливою була позиц≥¤ наддержав, що розгл¤дали в≥йну кр≥зь призму глобального протисто¤нн¤ У—х≥д-«ах≥дФ ≥ забезпеченн¤ своњх ≥нтерес≥в у рег≥он≥.   —Ўј та —–—– проголосили про св≥й нейтрал≥тет. јле внасл≥док перемог ≥ранськоњ арм≥њ в≥дбулис¤ зм≥ни в позиц≥њ —Ўј, в≥н приймаЇ пол≥тику схиленн¤ до ≥нтерес≥в ≤раку. ћ≥ж ними були в≥дновлен≥ дипломатичн≥ в≥дносини, —Ўј надавали п≥льгов≥ кредити ≤раку, скасували ембарго на торг≥влю.

¬ той же час под≥њ св≥дчили, що жодна з воюючих стор≥н не користувалас¤ однозначною та безумовною п≥дтримкою ан≥ —Ўј, ан≥ —–—–. —Ўј таЇмно постачали зброю ≤рану (так звана операц≥¤ У≤ран-контрасФ, У≥рангейтФ). ÷е стало св≥дком реальноњ кризи пол≥тики американського нейтрал≥тету в конфл≥кт≥. що ви¤вило лицем≥рство американськоњ пол≥тики та реальну пр≥рву м≥ж проголошеними та реальними пол≥тичними курсами.

≤рано-≥ракська в≥йна негативно вплинула на ситуац≥ю на Ѕлизькому та —ередньому —ход≥. «а своњми масштабами, тривал≥стю, непр¤мим втручанн¤м ≥нших держав вона пос≥даЇ особливе м≥сце серед повоЇнних рег≥ональних конфл≥кт≥в. ¬≥йна загострила проблему безпеки ѕерськоњ затоки. ≈скалац≥¤ в≥йськових д≥й, Утанкерна в≥йнаФ у «атоц≥, значне нарощуванн¤ там ≥ноземноњ в≥йськовоњ присутност≥ призвело до загрозливоњ ≥нтернац≥онал≥зац≥њ конфл≥кту.

„исленн≥ спроби врегулюванн¤ конфл≥кту зд≥йснювалис¤ ќќЌ, –ухом неприЇднанн¤, ќрган≥зац≥Їю ≤сламська  онференц≥¤, Ћјƒ.

ћ≥жнародн≥ передумови дл¤ дос¤гненн¤ мирного вир≥шенн¤ конфл≥кту склалис¤ п≥сл¤ позитивного повороту у рад¤нсько-американських в≥дносинах у друг≥й половин≥ 80-х рок≥в.

–ег≥ональн≥ передумови дл¤ припиненн¤ конфл≥кту були обумовлен≥ значними втратами обох стор≥н, ускладненн¤м внутр≥шнього становища. Ќарешт≥, коли ситуац≥¤ на фронтах зайшла у глухий кут, ≤ран погодивс¤ вз¤ти резолюц≥ю –ади Ѕезпеки ќќЌ 598 за основу мирного врегулюванн¤.

 ” вересн≥ 1990 року, в звТ¤зку   з необх≥дн≥стю передислокац≥њ в≥йськ з ≥рано-≥ракського кордону та територ≥ю  увейту ≤рак погодивс¤ на врегулюванн¤ сп≥рних питань з ≤раном, прийн¤вши його умови.

«агостренн¤ проблеми безпеки в умовах дестаб≥л≥зуючого впливу ≥рано-≥ракськоњ в≥йни прискорило обТЇднанн¤ арабських монарх≥й «атоки в закриту орган≥зац≥ю - –—јƒѕ«. 

јгрес≥¤ ≤раку проти  увейту. 2 серпн¤ 1990 р. виникла нова криза в район≥ ѕерськоњ затоки. ≤ракськ≥ в≥йська захопили  увейт, окупували крањну й згодом проголосили њњ ≥ракською пров≥нц≥Їю.  риза у ѕерськ≥й затоц≥ Ц в одному з найважлив≥ших в економ≥чному та стратег≥чному план≥ рег≥он≥в св≥ту Ц стала одн≥Їю з найб≥льш серйозних з час≥в другоњ св≥товоњ в≥йни загроз м≥жнародному миру та безпец≥. ѕод≥њ у ѕерськ≥й затоц≥ в≥дбулис¤ в той час та в тих умовах, коли розпочалос¤ формуванн¤ нових постконфронтац≥йних структур м≥жнародних в≥дносин. ÷ю в≥йну називають першою в≥йною п≥сл¤ завершенн¤ Ухолодноњ в≥йниФ. –азом з тим, передумови кувейтськоњ кризи 1990 -1991 рр. закладалис¤ ще п≥д час Ухолодноњ в≥йниФ, вона виникла з старих, ще непереборених тенденц≥й м≥жнародного житт¤.  увейтська криза Ц це криза ≥снуючоњ у рег≥он≥ системи м≥жнародних в≥дносин, а одночасно й криза ус≥Їњ системи м≥жнародних в≥дносин у т≥й њњ частин≥, ¤ка стосуЇтьс¤ ѕерськоњ затоки.

—л≥д виокремити три аспекти впливу кувейтськоњ кризи на м≥жнародну ситуац≥ю.

ѕерший торкаЇтьс¤ безпосередньо  увейту й повТ¤заний з нападом ≤раку та анекс≥Їю ц≥Їњ суверенноњ арабськоњ крањни, що й привело до кризи, а також њњ насл≥дками дл¤  увейту.

ƒругий Ц рег≥ональний, повТ¤заний ≥з впливом конфл≥кту на ситуац≥ю на Ѕлизькому —ход≥, в зон≥ ѕерськоњ затоки.

“рет≥й аспект Ц це вплив кувейтськоњ кризи на м≥жнародну ситуац≥ю в ц≥лому. ÷¤ криза сп≥впала з початком нового етапу розвитку м≥жнародних в≥дносин та њњ вплив на них буде глибоким й тривалим. ќдночасно в≥дбулас¤ низка под≥й: завершенн¤ конфронтац≥њ —х≥д-«ах≥д, перетворенн¤ «аходу на системостворююче ¤дро нового св≥тового пор¤дку, висуненн¤ на перший план протир≥ч по л≥н≥њ ѕ≥вн≥ч-ѕ≥вдень, вих≥д на м≥жнародну арену нових рег≥ональних Уцентр≥в силиФ, ¤к≥  претендують на нову роль у м≥жнародних в≥дносинах.   увейтська криза продемонструвала, що рег≥ональн≥ конфл≥кти починають самост≥йно впливати на м≥жнародну ситуац≥ю.

≤сторичн≥ кор≥нн¤ та причини кризи в ѕерськ≥й затоц≥.  увейт з 1914 р. знаходивс¤ п≥д протекторатом ¬еликобритан≥њ. ” 1961 р. јнгл≥¤ була вимушена погодитис¤ на проголошенн¤ його незалежност≥. ѕроте ≤рак висунув претенз≥њ на волод≥нн¤  увейтом на п≥дстав≥ У≥сторичнихФ та УспадкоЇмнихФ прав, що спричинило кувейтську кризу 1961 р.

ƒемарш ≤раку викликав засудженн¤ з боку ≥нших арабських крањн, а кризу було врегульовано арабською дипломат≥Їю.  увейт було прийн¤то до Ћ≥ги арабських держав, а у 1963 р. Ц до ќќЌ. ” жовтн≥ 1963 р. в Ѕагдад≥ було укладено ƒогов≥р м≥ж ƒержавою  увейт та –еспубл≥кою ≤рак. —торони домовилис¤ про визнанн¤ ≤раком  увейту ¤к незалежноњ держави та визначили кордони.

ѕ≥д час ≥рано-≥ракськоњ в≥йни (1980-1988)  увейт, ¤к ≥ ≥нш≥ члени –ади —п≥вроб≥тництва арабських держав ѕерськоњ затоки  , надав ≤раку значну ф≥нансову допомогу.

” 70-т≥ - 80-т≥ рр., отримавши значн≥ прибутки в≥д нафти, ≤рак визначаЇтьс¤ ¤к рег≥ональний Уцентр силиФ, претендуючи на дом≥нуюч≥ позиц≥њ в арабському св≥т≥. —итуац≥¤ цьому спри¤ла Ц ™гипет ви¤вивс¤ тимчасово ≥зольованим в арабському св≥т≥ п≥сл¤ п≥дписанн¤ у 1979 р. мирного договору з ≤зрањлем, а —ауд≥вська јрав≥¤ ви¤вилас¤ неспроможною реал≥зувати своњ амб≥ц≥йн≥ претенз≥њ на л≥дерство внасл≥док обмеженост≥ њњ можливостей.

 ѕрезидент ≤раку —аддам ’усейн планував активно використовувати Унафтовий факторФ дл¤ дос¤гненн¤ л≥дерства в арабському св≥т≥. «ахопивши  увейт, в≥н одержав можлив≥сть додати до своњх 10% св≥тових розв≥даних запас≥в нафти ще 10%  увейту, до того ж мав можлив≥сть контролювати ще 25% св≥тових розв≥даних запас≥в нафти, ¤к≥ належать —ауд≥вськ≥й јрав≥њ.

јрм≥¤ ≤раку напередодн≥ захопленн¤  увейту пос≥дала пТ¤те м≥сце у св≥т≥ за своЇю чисельн≥стю, до того ж мала досв≥д бойових д≥й, ¤кого вона набула п≥д час ≥рано-≥ракськоњ в≥йни.

”творенн¤ анти≥ракськоњ коал≥ц≥њ. —еред ≥нших рег≥ональних конфл≥кт≥в кувейтська криза в≥др≥зн¤лас¤ й к≥льк≥стю залучених до нењ крањн, тобто ступенем њњ ≥нтернац≥онал≥зац≥њ.

ќдн≥Їю з найважлив≥ших причин швидкого воЇнного розгрому ≤раку стало те, що йому протид≥¤ла коал≥ц≥¤, створена за короткий час. —воњ в≥йська до ѕерськоњ затоки направила 31 крањна. «агальна чисельн≥сть багатонац≥ональних сил становила приблизно 742 тис. чол., з них американський контингент - 430 тис., “уреччини - близько 100 тис., —ауд≥вськоњ јрав≥њ - 118 тис., ¬еликобритан≥њ - 35 тис., ‘ранц≥њ - 10,5 тис., ™гипту - 19 тис., —ир≥њ - 15 тис., ќј≈ - 40 тис., ќману - 25,5 тис., ћарокко й ѕакистану - по 5 тис. чол.

“уреччина, ¤ка з 1951 р. Ї членом Ќј“ќ, прийн¤ла р≥шенн¤ дозволити   в≥дкритт¤ другого фронту проти ≤раку на своњй територ≥њ. 21 с≥чн¤ 1990 р. з ц≥Їњ територ≥њ розпочалис¤ воЇнн≥ д≥њ.

ўо стосуЇтьс¤ япон≥њ, то њњ конституц≥¤ заборон¤Ї використанн¤ збройноњ сили ¤к засобу вир≥шенн¤ м≥жнародних конфл≥кт≥в та проголошуЇ в≥дмову в≥д в≥йни ¤к суверенного права нац≥њ. “ому, ц≥лковито п≥дтримуючи анти≥ракську коал≥ц≥ю, вона обмежила свою участь в н≥й лише наданн¤м значноњ ф≥нансовоњ допомоги.

Ќ≥меччина також обмежила свою участь у конфл≥кт≥ ф≥нансовою допомогою.

—–—– та кувейтська криза. ўо стосуЇтьс¤ позиц≥њ —–—–, сл≥д в≥докремити дек≥лька етап≥в у його ставленн≥ до под≥й у ѕерськ≥й затоц≥.

ѕерший етап Ц з початку ≥ракськоњ агрес≥њ 2 серпн¤ 1990 р. до прийн¤тт¤ –адою Ѕезпеки ќќЌ у листопад≥ 1990 р. резолюц≥њ є 678. —–—– робив усе можливе, щоб врегулювати кризу пол≥тичними засобами, запоб≥гти руйн≥вному впливу конфл≥кту на пол≥тичну атмосферу п≥сл¤ завершенн¤ Ухолодноњ в≥йниФ. —–—– на пост≥йн≥й основ≥ зд≥йснював взаЇмод≥ю з кер≥вництвом —Ўј, ≥ншими пост≥йними членами –ади Ѕезпеки ќќЌ, арабськими та ≥ншими мусульманськими крањнами. ¬≥н п≥дтримував т≥сн≥ контакти з ≥ракською стороною.

ƒругий етап у рад¤нськ≥й пол≥тиц≥ розпочавс¤ п≥сл¤ прийн¤тт¤ –Ѕ ќќЌ резолюц≥њ є 678. ¬≥н тривав до початку воЇнних д≥й у с≥чн≥ 1991 р. Ќа цьому етап≥ —–—– значно актив≥зував зусилл¤ щодо пол≥тичного врегулюванн¤ конфл≥кту.

“рет≥й етап розпочавс¤ у с≥чн≥ й продовжувавс¤ до лютого 1991 р., в≥д початку в≥йни до сухопутних воЇнних д≥й. ¬≥н включав план врегулюванн¤, так званий Уплан √орбачоваФ, м≥с≥ю ™.ћ.ѕримакова, рад¤нсько-≥ракськ≥ переговори в Ѕагдад≥ та ћоскв≥. ÷ей етап продемонстрував в≥дсутн≥сть можливостей у рад¤нськоњ дипломат≥њ впливати на традиц≥йних партнер≥в.

–оль ќќЌ у врегулюванн≥ кризи. ѕерська криза та њњ розблокуванн¤ переконливо св≥дчать про зростанн¤ значенн¤ формуванн¤ та розвитку превентивного механ≥зму ќќЌ щодо попередженн¤ рег≥ональних конфл≥кт≥в.

« початку ≥ракськоњ агрес≥њ й до бойових д≥й –ада Ѕезпеки ќќЌ ухвалила 12 резолюц≥й з цього питанн¤. ¬же 2 серпн¤ 1990 р. резолюц≥¤ є 660 засудила агрес≥ю й поставила ≤раку вимогу негайно вивести в≥йська з  увейту. 6 серпн¤ було затверджено резолюц≥ю є 661 щодо економ≥чних санкц≥й проти ≤раку. јле в≥дпов≥ддю на це стало лише р≥шенн¤ ≤раку анексувати  увейт 8 серпн¤ 1990 р., а 28 серпн¤ Ц проголосити його своЇю 19-ою пров≥нц≥Їю. –ада Ѕезпеки у резолюц≥њ є 662 проголосила анекс≥ю незаконною та нед≥йсною.

29 листопада 1990 р. –ада Ѕезпеки ќќЌ дванадц¤тьма голосами при двох УпротиФ ( уба, ™мен) й одному Утакому, що утримавс¤Ф ( итай) ухвалила резолюц≥ю є 678, що передбачала використанн¤ сили в раз≥, ¤кщо ≤рак до 15 с≥чн¤ не виконаЇ попередн≥ резолюц≥њ.

15 с≥чн¤ зак≥нчивс¤ терм≥н д≥њ ультиматуму ќќЌ. 17 с≥чн¤ почалис¤ воЇнн≥ д≥њ союзник≥в проти ≤раку. —початку в≥йна була переважно пов≥тр¤ною. 24 лютого почавс¤ наступ на суш≥.

28 лютого 1991 р. ≤рак беззастережно прийн¤в ус≥ умови ќќЌ.

 риза у ѕерськ≥й затоц≥ продемонструвала, що у де¤ких випадках необх≥дно застосовувати засоби примушенн¤, й так≥ заходи варто вживати п≥д ег≥дою ќќЌ.

‘ормуванн¤ новоњ системи рег≥ональних в≥дносин п≥сл¤ кувейтськоњ кризи. ѕ≥сл¤  кризи в «атоц≥ склалас¤ ¤к≥сно нова ситуац≥¤, розпочавс¤ процес формуванн¤ новоњ системи рег≥ональних в≥дносин. ѕрипинилас¤ д≥¤ попередньоњ системи балансу сил на рег≥ональному р≥вн≥.

” нових умовах можлив≥ дек≥лька вар≥ант≥в забезпеченн¤ рег≥ональноњ безпеки:

-      перегл¤д концепц≥њ –—јƒѕ«, розширенн¤ њњ за рахунок ≥нших арабських крањн, зокрема ™гипту та —ир≥њ;

-      залученн¤ до забезпеченн¤ безпеки в район≥ ѕерськоњ затоки ≥нших мусульманських крањн, зокрема ≤рану, “уреччини, ѕакистану;

-      залученн¤ могутн≥х учасник≥в системи безпеки ззовн≥, перш за все —получених Ўтат≥в, що передбачаЇ збереженн¤ в «атоц≥ значних ¬ћ— —Ўј та буд≥вництво в≥дпов≥дноњ в≥йськовоњ ≥нфраструктури;

-      в≥дмова в≥д субрег≥ональноњ формули безпеки, розробка зам≥сть нењ системи колективноњ безпеки за участю ус≥х крањн «атоки, гарантом ¤коњ стала б ќќЌ.

Ќа основ≥ анал≥зу розвитку м≥жнародних в≥дносин в район≥ ѕерськоњ затоки  можна виокремити етапи у розвитку там ситуац≥њ у сфер≥ безпеки.

ѕерший етап - УбританськийФ, або Увеликих державФ - в≥д початку англ≥йськоњ колон≥альноњ експанс≥њ до 70-х рок≥в ’’ стол≥тт¤. Ќа цьому етап≥ безпека рег≥ону забезпечувалась англ≥йською в≥йськовою присутн≥стю при поступовому зростанн≥ рол≥ —Ўј.

ƒругий етап - 1971 - 1979 рр., тобто в≥д виводу з рег≥ону англ≥йських збройних сил до поваленн¤ шахського режиму в ≤ран≥. ÷ей режим був головною опорою зах≥дних держав в забезпеченн≥ рег≥ональноњ стаб≥льност≥ в межах Упол≥тики двосторонньоњ опориФ на ≤ран та —ауд≥вську јрав≥ю.

“рет≥й етап - в≥д 1979 року до кувейтськоњ кризи 1990-1991 рр. –—јƒѕ« розробл¤ла принципи утворенн¤  системи безпеки ≥ почала робити перш≥ кроки по њњ практичн≥й реал≥зац≥њ. јле головною вадою ц≥Їњ системи була ≥зол¤ц≥¤ рег≥ональних Уцентр≥в силиФ - ≤рану та ≤раку.  рањни-члени –ади сп≥вроб≥тництва проводили пол≥тику Убалансуванн¤Ф м≥ж ними та опори на —Ўј. —кладаЇтьс¤ специф≥чна ≥Їрарх≥¤: в межах –—јƒѕ« —ауд≥вська јрав≥¤ стаЇ гарантом внутр≥шньопол≥тичноњ стаб≥льност≥. —Ўј даЇ гарант≥њ захисту внутр≥шньопол≥тичноњ стаб≥льност≥ —ауд≥вськоњ јрав≥њ та захисту рег≥ону в≥д зовн≥шн≥х загроз (Удоктрина  артераФ).

„етвертий етап охоплюЇ 90-т≥ роки. ѕ≥сл¤ кувейтськоњ кризи крањни –—јƒѕ« продовжували пол≥тику в≥йськового сп≥вроб≥тництва в межах ц≥Їњ орган≥зац≥њ перш за все з метою забезпеченн¤ внутр≥шньопол≥тичноњ стаб≥льност≥. ƒл¤ забезпеченн¤ рег≥ональноњ безпеки на початку 90-х рок≥в робл¤тьс¤ спроби консол≥дац≥њ сил на м≥жарабському р≥вн≥ шл¤хом утворенн¤ м≥жарабських сил безпеки за участю ™гипту та —ир≥њ. јле головною опорою в запоб≥ганн≥ загроз стаЇ американська в≥йськова присутн≥сть.  рањни –—јƒѕ« укладають угоди в галуз≥ безпеки з пост≥йними членами –ади Ѕезпеки ќќЌ - —Ўј, ¬еликою Ѕритан≥Їю, ‘ранц≥Їю, –ос≥Їю.

” систем≥ м≥жнародних в≥дносин  на рег≥ональному р≥вн≥ одне з головних м≥сць пос≥даЇ аспект нац≥ональноњ безпеки, ¤кий значною м≥рою впливаЇ на характер та еволюц≥ю рег≥ональних в≥дносин. —таб≥льн≥сть та безпека у рег≥он≥ залежить, передус≥м, в≥д позиц≥њ кожноњ крањни ѕерськоњ затоки, в≥д взаЇмов≥дносин м≥ж цими крањнами. ќсобливого значенн¤ набуваЇ внутр≥шньопол≥тичний вим≥р безпеки, п≥д ¤ким автором розум≥Їтьс¤ потенц≥йна ймов≥рн≥сть переростанн¤ внутр≥шнього конфл≥кту будь-¤коњ крањни у кризову ситуац≥ю з можливим вт¤гненн¤м до нењ одн≥Їњ або б≥льше зовн≥шн≥х сил.

«а формами та засобами забезпеченн¤ безпеки крањни ѕерськоњ затоки умовно розпод≥л¤ютьс¤   на дек≥лька груп.

ƒо першоњ групи належать крањни, що прагнули забезпечувати безпеку нац≥ональними засобами. ƒо њх складу сл≥д в≥днести ≤ран та ≤рак.

  рањни другоњ групи прагнули до забезпеченн¤ безпеки на шл¤ху рег≥онального сп≥вроб≥тництва в межах такого рег≥онального обТЇднанн¤, ¤к –—јƒѕ«   (—ауд≥вська јрав≥¤, Ѕахрейн,  атар,  увейт,  ќј™ в 80-т≥ роки).

“рет¤ група крањн ор≥Їнтувалас¤ на в≥йськово-пол≥тичне та стратег≥чне сп≥вроб≥тництво з позарег≥ональними державами, перш за все з пров≥дними крањнами «аходу, зокрема —Ўј.  “аку позиц≥ю зайн¤ли крањни-члени –—јƒѕ« п≥сл¤ кувейтськоњ кризи, њњ завжди п≥дтримувавс¤ ќман.

—убрег≥ональн≥ механ≥зми багатостороннього забезпеченн¤ миру та стаб≥льност≥ ви¤вилис¤ надзвичайно слабкими й  нерозвинутими. ”се це спонукало  член≥в –—јƒѕ« з одного боку до зб≥льшенн¤ й вдосконаленн¤ своњх в≥йськових потенц≥ал≥в, а з ≥ншого -  до зм≥цненн¤  сп≥вроб≥тництва з питань оборони  ¤к в межах  ц≥Їњ орган≥зац≥њ, так ≥ з ≥ншими державами, ¤к на м≥жарабському р≥вн≥, так ≥з пров≥дними крањнами «аходу.

 ¬ 80-т≥-90-т≥ роки, проблема безпеки ѕерськоњ затоки, разом з проблемою близькосх≥дного врегулюванн¤, стаЇ центральною проблемою м≥жарабських в≥дносин, розгл¤далась арабськими крањнами ¤к нев≥дТЇмна складова частина загальноарабськоњ безпеки.

  ћожна визначити дек≥лька п≥дход≥в арабських крањн до проблеми њњ забезпеченн¤. ѕерший передбачаЇ, що ц¤ проблема повинна вир≥шуватись в межах м≥жарабських в≥дносин, за участю т≥льки арабських крањн. ƒругий п≥дх≥д  не виключаЇ можливост≥ залученн¤ ≥нших мусульманських крањн, зокрема ≤рану, “уреччини та ѕакистану. “рет≥й п≥дх≥д розгл¤даЇ в≥йськову присутн≥сть —Ўј головним гарантом забезпеченн¤ рег≥ональноњ безпеки.

ѕром≥жна позиц≥¤ окремих крањн не виключаЇ певних зовн≥шн≥х гарант≥й безпеки з боку позарег≥ональних держав або пост≥йних член≥в –Ѕ ќќЌ.

ќсобливу роль у забезпеченн≥ безпеки ѕерськоњ затоки грали —Ўј. ¬ 70-т≥ роки ѕерська затока остаточно в≥докремлюЇтьс¤ ¤к самост≥йний рег≥ональний напр¤м у пол≥тиц≥ —Ўј, в американськ≥й ≥стор≥ограф≥њ цей рег≥он починаЇ розгл¤датис¤ ¤к особлива геопол≥тична ≥ соц≥ально-економ≥чна сп≥льнота з притаманними њй специф≥чними ознаками. Ќа прот¤з≥ 80-тих - 90-х рок≥в головн≥ ц≥л≥  пол≥тики —получених Ўтат≥в майже не зазнали еволюц≥њ. ѓх можна п≥дсумувати наступним чином: забезпеченн¤ доступу до нафти; п≥дтримка внутр≥шньоњ стаб≥льност≥, що розгл¤далась ¤к вир≥шальний чинник у забезпеченн≥ доступу до нафти; протид≥¤ рад¤нському втручанню в рег≥он (до к≥нц¤ 80-х рок≥в); забезпеченн¤ безпеки ≤зрањлю та прозах≥дних режим≥в рег≥ону. ѕол≥тика —Ўј в рег≥он≥  базувалась на основ≥ глобальних доктрин, ¤к≥ ставили головн≥ завданн¤ ≥ визначали шл¤хи њх реал≥зац≥њ.

Ќа прот¤з≥ 70-х - 80-х рок≥в пров≥дн≥ крањни «аходу, зокрема —Ўј, зд≥йснювали пол≥тику наданн¤ переваги одному або дек≥льком рег≥ональним Уцентрам силиФ дл¤ забезпеченн¤ безпеки. Ќа першому етап≥ - в 70-х роках, це був шахський ≤ран та —ауд≥вська јрав≥¤ в межах пол≥тики Удвосторонньоњ опориФ. ¬ 80-т≥ роки, на другому етап≥, це були крањни-члени –—јƒѕ« на чол≥ з —ауд≥вською јрав≥Їю. ѕ≥сл¤ кувейтськоњ кризи —Ўј перейшли до пол≥тики Уподв≥йного стримуванн¤Ф, тобто ≥зол¤ц≥њ двох рег≥ональних Уцентр≥в силиФ - ≤рану та ≤раку.

ѕ≥сл¤ кувейтськоњ кризи —Ўј почали створенн¤ такого в≥йськово-пол≥тичного механ≥зму забезпеченн¤ безпеки, основою ¤кого була њх власна в≥йськова присутн≥сть при штучн≥й ≥зол¤ц≥њ двох рег≥ональних Уцентр≥в силиФ - ≤рану та ≤раку. ¬≥н передбачав збереженн¤ в≥йськовоњ присутност≥; створенн¤ в≥дпов≥дноњ в≥йськовоњ ≥нфраструктури, включаючи сховища в≥йськовоњ техн≥ки, з допомогою ¤ких можна швидко розвернути —Ў–; угоди в галуз≥ забезпеченн¤ безпеки з крањнами рег≥ону; пол≥тика Уподв≥йного стримуванн¤Ф ≤рану та ≤раку; залученн¤ своњх союзник≥в по Ќј“ќ, перш за все ¬еликоњ Ѕритан≥њ.

ѕозиц≥¤ ≥нших пров≥дних крањн «аходу зазнала певноњ еволюц≥њ ≥ мала своњ особливост≥. Ќайб≥льш активну пол≥тику в галуз≥ забезпеченн¤ безпеки ѕерськоњ затоки проводила ¬елика Ѕритан≥¤. ‘ранц≥¤ висловлювала незадоволенн¤ в≥йськовою присутн≥стю —Ўј в «атоц≥ ≥ п≥дтримала зусилл¤ по забезпеченню безпеки на м≥жарабському р≥вн≥. ¬ япон≥њ пол≥тика в район≥ ѕерськоњ затоки стала предметом активноњ дискус≥њ в правл¤чих та наукових кругах, що в≥ддзеркалюЇ розб≥жност≥ у погл¤дах на зовн≥шню пол≥тику крањни взагал≥.

÷ей рег≥он належав до сфери рад¤нських в≥йськово-стратег≥чних, економ≥чних, пол≥тичних, ≥деолог≥чних та ≥нших ≥нтерес≥в. ¬ 70-т≥ - 80-т≥ роки з точки зору пр≥оритетност≥ найб≥льш важливими ≥нтересами —–—– були пол≥тико-стратег≥чн≥, а саме: важлив≥сть цього рег≥ону дл¤ його безпеки, збереженн¤ стаб≥льност≥ на п≥вденних кордонах, використанн¤ його ¤к арени рад¤нсько-американського протиборства.

–ад¤нська наддержава проводила там пол≥тику, спр¤мовану на зм≥цненн¤ своњх позиц≥й та впливу. ƒл¤ позиц≥њ —–—– з проблеми рег≥ональноњ безпеки були характерними антиамериканська спр¤мован≥сть, пол≥тика п≥дтримки нац≥онально-визвольних рух≥в, опора на ≤рак.

—учасна система безпеки ѕерськоњ затоки знаходитьс¤ на етап≥ формуванн¤, коли значний вплив продовжують мати дестаб≥л≥зуюч≥ фактори. «а своЇю структурою вони Ї багатогранними ≥ визначаютьс¤  ¤к внутр≥шн≥, або внутр≥шньонац≥ональн≥ (на р≥вн≥ окремих крањн), рег≥ональн≥ (на р≥вн≥ рег≥ону ѕерськоњ затоки), субрег≥ональн≥ (на р≥вн≥ Ѕлизького —ходу) та зовн≥шн≥.

√оловн≥ чинники, що в ц≥лому визначають сп≥вв≥дношенн¤ конфл≥ктност≥ та стаб≥льност≥ в район≥ ѕерськоњ затоки, узагальнюютьс¤ таким чином:

    - зовн≥шн≥ загрози, включаючи небезпеку в≥йськовоњ агрес≥њ з боку позарег≥ональних держав;

    - субрег≥ональн≥ загрози (арабо-≥зрањльське протисто¤нн¤, м≥жарабськ≥ конфл≥кти, ≥сламський тероризм, ¤к≥сна та к≥льк≥сна м≥л≥таризац≥¤ рег≥ону);

    - рег≥ональн≥ загрози, джерелом ¤ких Ї арабо-≥ранськ≥ протир≥чч¤ та ≥снуюч≥ протир≥чч¤ м≥ж арабськими крањнами «атоки);

    - внутр≥шн≥ загрози (внутр≥шн¤ пол≥тична та соц≥альна нестаб≥льн≥сть, рел≥г≥йн≥ та етн≥чн≥ конфл≥кти, суперечност≥, що ≥снують в межах сусп≥льства, м≥ж владою та народом або усередин≥ самоњ влади).

 Ќайб≥льш реальними загрозами безпеки ѕерськоњ затоки Ї загрози першого, другого та третього   р≥вн≥в.

јнал≥з сучасного стану м≥жнародних в≥дносин у ѕерськ≥й затоц≥, досл≥дженн¤ фактор≥в дестаб≥л≥зац≥њ  даЇ можлив≥сть зробити висновок, що  проблема безпеки «атоки в майбутньому буде залишатис¤ важливим негативним чинником ¤к на рег≥ональному, так ≥ на глобальному р≥вн≥.

–еальна система безпеки ѕерськоњ затоки може бути утворена лише на основ≥ консенсусу та сп≥льноњ розробки комплексного п≥дходу до проблеми безпеки з боку вс≥х держав. √оловним напр¤мом д≥¤льност≥ щодо п≥дтриманн¤ миру й стаб≥льност≥ в рег≥он≥ ѕерськоњ затоки та нейтрал≥зац≥њ  ¤к внутр≥шн≥х, так ≥ зовн≥шн≥х загроз повинна стати  розробка пол≥тичних механ≥зм≥в забезпеченн¤ безпеки.

 рањни, що вход¤ть до даного рег≥ону, можуть сп≥льно протисто¤ти загроз≥ безпец≥ шл¤хом налагодженн¤ м≥ж собою таких в≥дносин, що передбачали б ¤к двосторонн≥, так ≥ багатосторонн≥ зобовТ¤занн¤, а також зобовТ¤занн¤ кожноњ крањни щодо рег≥ону в ц≥лому. –ег≥ональна система безпеки, до ¤коњ мають бути залучен≥ ус≥ держави рег≥ону, в тому числ≥ ≤ран та ≤рак, повинна п≥дтримувати передус≥м внутр≥шньосистемну стаб≥льн≥сть, регулювати територ≥альн≥, рел≥г≥йн≥, етн≥чн≥,  економ≥чн≥ та ≥нш≥ протир≥чч¤, тобто бути налаштованою проти внутр≥шн≥х та рег≥ональних загроз. —при¤тливий вплив на безпеку ѕерськоњ затоки мала б тенденц≥¤ до розширенн¤ –—јƒѕ« за рахунок ≤рану та ≤раку, що прискорило б процес утворенн¤ в «атоц≥ Їдиноњ рег≥ональноњ системи. –озвиток под≥й даЇ п≥дставу зробити висновок, що в ≥сторичн≥й перспектив≥ цей процес  напевно стане неминучим, але поки що це питанн¤ в≥ддаленого майбутнього.

”творенн¤ ефективно д≥ючоњ системи безпеки ѕерськоњ затоки Ї неможливим без нормал≥зац≥њ загальноњ ситуац≥њ на Ѕлизькому —ход≥, врегулюванн¤ близькосх≥дного конфл≥кту.

 Ќарешт≥, система рег≥ональноњ безпеки повинна стати складовим елементом системи глобальноњ безпеки.

 У≤сламський факторФ в м≥жнародних в≥дносинах на Ѕлизькому та —ередньому —ход≥

Ќа стан м≥жнародних в≥дносин на Ѕлизькому та —ередньому —ход≥ серйозний вплив справл¤в У≥сламський факторФ, що було зумовлене ¤к внутр≥шн≥ми, так ≥ зовн≥шн≥ми  обставинами. ѕ≥сл¤ революц≥њ в ≤ран≥ у 1979 роц≥ та под≥й навколо јфган≥стану значенн¤ його зростаЇ.

≤слам Ї найб≥льш динам≥чною та прогресуючою рел≥г≥Їю останньоњ третини ’’ стол≥тт¤, ¤кий представлений на 5 континентах. ¬ 1800 роц≥ в усьому св≥т≥ мусульман нараховувалос¤ 105 млн., у 1954 роц≥ њхн¤ к≥льк≥сть перевищувала 365 млн., у 1975 њх було б≥льше 800 млн., а вже 1991 року, за даними ќќЌ, к≥льк≥сть мусульман складала 1 325 млн. ос≥б. «г≥дно з де¤кими прогнозами, в 2020 роц≥ њхн¤ к≥льк≥сть маЇ зрости до 2 млрд. ос≥б.

«начн≥ темпи зростанн¤ мусульман обумовлен≥ не т≥льки демограф≥чним чинником аз≥йських ≥ африканських крањн, але ≥ за рахунок прийн¤тт¤ мусульманства громад¤нами ≥нших держав.

 ћусульманський св≥т об≥ймаЇ перш за все територ≥ю ÷ентральноњ та ѕ≥вденно-«ах≥дноњ јз≥њ, ѕ≥вн≥чноњ јфрики. Ѕ≥льше двох третин мусульман (69%), тобто приблизно 840 млн., мешкаЇ в јз≥њ, в јфриц≥ њх нараховуЇтьс¤ б≥л¤ 350 млн. (29%), в ™вроп≥ - б≥л¤ 18 млн. (1,5%) ≥ приблизно 6 млн. в јмериц≥ та ќкеан≥њ (0,5%).

ћусульманський св≥т Ї досить р≥знобарвним.  Ѕ≥л¤ 89% мусульман Ї сун≥тами, 10% - шињти ≥ 1% - хар≥джити. ¬≥н характеризуЇтьс¤ також етн≥чним та л≥нгв≥стичним р≥зноман≥тт¤м. 29% мусульманськоњ общини складають ≥нд≥йц≥ (≤нд≥¤, ѕакистан, Ѕангладеш), 19 % - малайц≥ (≤ндонез≥¤, ћалайз≥¤). 17% - араби, 12% - тюркськ≥ народи (“уреччина, ÷ентральна јз≥¤), 8% - перси.

 ¬ м≥жнародн≥й пол≥тиц≥ У≥сламський факторФ може про¤вл¤тис¤ ¤к в пр¤м≥й, так ≥ в опосередкован≥й форм≥. ѕр¤мий вплив ≥сламу на пол≥тику притаманний перш за все мусульманським державам. јле й тут про¤ви його можуть в≥др≥зн¤тис¤. ƒе¤к≥ крањни використовують ≥слам ¤к зас≥б реал≥зац≥њ зовн≥шньопол≥тичних амб≥ц≥й, дл¤ реал≥зац≥њ претенз≥й на рег≥ональне та субрег≥ональне л≥дерство. ≤нш≥ повТ¤зують приналежн≥сть до ≥сламського св≥ту перш за все з можлив≥стю отриманн≥ ф≥нансовоњ допомоги з боку ≥нших крањн мусульманського св≥ту. ¬ де¤ких випадках ≥сламськ≥ гасла служать дл¤ виправданн¤ агресивних д≥й проти т≥Їњ чи ≥ншоњ крањни.

” звТ¤зку з цим сл≥д виокремити наступн≥ функц≥њ ≥сламу : комун≥кативна ( доведенн¤ в найб≥льш зрозум≥л≥й дл¤ б≥льшоњ частини населенн¤ форм≥ зм≥сту прийн¤тих р≥шень), ≥нтегруюча (створенн¤ консенсусу в п≥дтримку своњх зовн≥шньопол≥тичних акц≥й), лег≥тим≥зуюча (виправданн¤ власного зовн≥шньопол≥тичного курсу в очах власного населенн¤ та всього мусульманського св≥ту).

ќпосередковано ≥сламський фактор впливаЇ на пол≥тику немусульманських держав.

≤дейн≥ теч≥њ ≥сламу можна под≥лити на два типи: традиц≥онал≥сти, ¤к≥ виступають проти будь-¤ких нововведень та теч≥њ реформаторського типу. –еформаторський тип може виступати у двох формах: фундаментал≥зм та модерн≥зм.

“радиц≥онал≥зм ¤к оф≥ц≥йна ≥деолог≥¤ ≥снуЇ у крањнах ѕерськоњ затоки. ѕрихильники ≥сламського модерн≥зму вважають ≥слам системою, що здатною до саморозвитку у зм≥нених умовах. ¬они не т≥льки не напол¤гають на в≥дособленн≥ мусульманського св≥ту, але й виступають за сп≥вроб≥тництво з не≥сламськими крањнами, припускаючи можлив≥сть синтезу ≥сламськоњ ≥ не≥сламськоњ культур.

Ќайб≥льш активним з сучасних ≥дейних теч≥й в ≥слам≥ Ї фундаментал≥зм. « посиленн¤м ц≥Їњ теч≥њ повТ¤зане У≥сламське в≥дродженн¤Ф. ‘ундаментал≥сти проголошують необх≥дн≥сть в≥дновленн¤ ≥нститут≥в та норм раннього ≥сламу, закликають очистити ≥слам в≥д п≥зн≥ших нашарувань, в≥дновити його у перв≥сн≥й чистот≥.

” багатьох арабських та ≥нших мусульманських крањнах зм≥цнюютьс¤ позиц≥њ ≥сламських фундаментал≥ст≥в. ≤сламський фактор в≥д≥гравав значну роль у под≥¤х в Ћ≥ван≥, де з 1975 року в≥дбувалась громад¤нська в≥йна. ¬≥н впливаЇ на генезу рег≥ональних конфл≥кт≥в на Ѕлизькому та —ередньому —ход≥. «начний вплив маЇ цей фактор на проблему близькосх≥дного врегулюванн¤, њњ УсерцевинуФ - палестинську проблему. ќсередки палестинськоњ ем≥грац≥њ, розкидан≥ по багатьох крањнах св≥ту, Ї важливим джерелом поповненн¤ фундаментал≥стських орган≥зац≥й.

ўе в 70-х роках ’1’ стол≥тт¤ було висунуто доктрину пан≥слам≥зму. ¬ њњ основ≥ - теза в≥дносно керуючоњ рол≥ ≥сламу в духовному та св≥тському житт≥ сусп≥льства, Їдност≥, сол≥дарност≥  вс≥х член≥в мусульманськоњ общини незалежно в≥д державноњ, расовоњ, нац≥ональноњ або соц≥альноњ приналежност≥, необх≥дност≥ обТЇднанн¤ вс≥х мусульман в межах Їдиноњ держави . ѕан≥слам≥зм вважаЇтьс¤ альтернативою панараб≥зму - руху за Їдн≥сть та незалежн≥сть арабськоњ нац≥њ на баз≥ в≥докремленн¤ ≥сламу в≥д держави. ≤рано-≥ракську в≥йну розгл¤дали ¤к в≥йну двох ≥деолог≥й - пан≥слам≥зму та панараб≥зму.

¬плив У≥сламського факторуФ на  св≥тову пол≥тику простежуЇтьс¤ на дек≥лькох р≥вн¤х:

а) у взаЇмов≥дносинах м≥ж мусульманськими державами;

б) у взаЇмов≥дносинах м≥ж мусульманськими та немусульманськими крањнами;

в) у пол≥тиц≥ немусульманських держав по в≥дношенню до крањн розповсюдженн¤ ≥сламу. —юди вход¤ть ¤к двосторонн≥ в≥дносини мусульманських крањн з зовн≥шн≥м св≥том, так ≥ сп≥льна л≥н≥¤ в межах ќрган≥зац≥њ ≤сламська  онференц≥¤. 

 ѕТ¤тдес¤т пТ¤ть  мусульманських крањн  з населенн¤м б≥л¤ 1,2 млрд. чолов≥к вход¤ть до утвореноњ в 1972 роц≥ ќрган≥зац≥њ ≤сламська  онференц≥¤ (ќ≤ ) - м≥жнародноњ орган≥зац≥њ на ур¤довому р≥вн≥. «г≥дно з статутом, вона ставить за мету  зм≥цненн¤ сол≥дарност≥ ≥ сп≥вроб≥тництва держав-член≥в в економ≥чн≥й, соц≥альн≥й, культурн≥й, науков≥й та ≥нших найважлив≥ших галуз¤х ≥ сп≥льна д≥¤льн≥сть на м≥жнародн≥й арен≥, налагодженн¤ консультац≥њ м≥ж   державами-членами в межах  м≥жнародних орган≥зац≥й.  ѓњ завданн¤м Ї вживати вс≥х необх≥дних засоб≥в до п≥дтриманн¤ м≥жнародного миру ≥ безпеки на основ≥ справедливост≥, координувати вс≥ зусилл¤ дл¤ захисту св¤тих м≥сць ≥ п≥дтримувати боротьбу народу ѕалестини за своњ права та визволенн¤ своЇњ крањниФ. «начне м≥сце в д≥¤льност≥ ќ≤  займаЇ пропаганда ≥сламського вченн¤.

 рањни-члени ќ≤  можна класиф≥кувати в≥дпов≥дно до типу њхн≥х пол≥тичних систем на наступн≥ категор≥њ:

1. “еократичн≥ держави, що претендують на роль л≥дер≥в мусульманського св≥ту (—ауд≥вська јрав≥¤, ≤ран);

2. ƒержави, де ≥слам Ї державною рел≥г≥Їю, але житт¤ сусп≥льства регламентуЇтьс¤ переважно св≥тськими законами ( јлжир, ™гипет, —ир≥¤).

3. ќф≥ц≥йно св≥тськ≥ держави.

≤сламська тотожн≥сть складаЇтьс¤ з трьох головних вим≥р≥в: передач≥ принцип≥в рел≥г≥њ майбутн≥м покол≥нн¤м, сол≥дарност≥ дл¤ захисту ≥сламських ц≥нностей ≥ розвитку цих ц≥нностей в немусульманських сусп≥льствах.

 «а час ≥снуванн¤ ќ≤  було проведено в≥с≥м самм≥т≥в, останн≥й в≥дбувс¤ в “егеран≥ (≤ран) в грудн≥ 1997 року. √оловн≥ проблеми, що розгл¤далис¤ - палестинська (з цього приводу було прийн¤то 50 з 142 резолюц≥й, тобто одна третина вс≥х резолюц≥й самм≥ту), проблема м≥жнародного тероризму. ”часники самм≥ту п≥дкреслювали, що терорист≥, що д≥ють п≥д ≥сламськими гаслами, створюють ≥сламу негативний ≥м≥дж, њх д≥¤льн≥сть не маЇ н≥чого сп≥льного з ≥сламом. √енеральний секретар ќќЌ  оф≥ јнан сказав, що екстрем≥сти створюють викривлену у¤ву ≥сламу, при тому, що сама назва рел≥г≥њ походить в≥д слова УмирФ. √енеральний секретар Ћјƒ ≤смат јбдель ћег≥д п≥дкреслив, що де¤к≥ зах≥дн≥ крањни робл¤ть спроби нев≥рно визначити мусульман ¤к терорист≥в та нев≥рно використовують назву У≥сламФ, повТ¤зуючи њњ з тероризмом, однак це рел≥г≥¤ миру та в≥ротерп≥нн¤. 

”часники самм≥ту п≥дкреслювали необх≥дн≥сть подальшого зростанн¤ рол≥ мусульманських крањн та ќ≤  в св≥тових м≥жнародних в≥дносинах.

Ѕуло схвалене р≥шенн¤ в≥дносно створенн¤ мусульманського сп≥льного ринку ¤к важливий крок на шл¤ху п≥дтримки мусульманськоњ сол≥дарност≥ та зростанн¤ рол≥ мусульманського св≥ту.

”часники самм≥ту засудили концепц≥ю з≥ткненн¤ цив≥л≥зац≥й, п≥дкресливши важлив≥сть п≥дтриманн¤ в≥дносин та д≥алогу м≥ж культурами та рел≥г≥¤ми.

Ѕуло прийн¤те р≥шенн¤, що наступна конференц≥¤ в≥дбудетьс¤ в 2000 роц≥ в  атар≥.