Ѕезпека ѕерськоњ затоки 

–ег≥он ѕерськоњ затоки через свою велику енергетичну, стратег≥чну, безпекову та культурно-рел≥г≥йну ц≥нн≥сть пос≥даЇ особливе м≥сце в систем≥ м≥жнародних в≥дносин. …ого стратег≥чна важлив≥сть визначаЇтьс¤ на¤вн≥стю родовищ нафти, ¤к≥ складають приблизно дв≥ третини св≥тових запас≥в  , поклад≥в  природного газу Ц б≥льше третини в≥д св≥тових запас≥в. ¬ин¤тковим цей рег≥он робить його геопол≥тичне розташуванн¤ на стику Ѕлизького ≥ —ереднього —ходу. ¬становленн¤ контролю над ним дозвол¤Ї чинити вплив на пол≥тичн≥ процеси, що в≥дбуваютьс¤ на значних територ≥¤х.

¬иключно важливе значенн¤ маЇ рег≥он ѕерськоњ затоки ≥ у ц≥в≥л≥зац≥йному, культурно-рел≥г≥йному вим≥р≥. ¬≥н Ї колискою мусульманськоњ рел≥г≥њ,  там розташован≥ головн≥ св¤тин≥ ≥сламу,   сп≥в≥снують головн≥ напр¤ми ≥сламу Ц сун≥зм ≥ ш≥њзм,  арабський св≥т взаЇмод≥Ї з ≥ранською субцив≥л≥зац≥Їю.

 –озвиток нових тенденц≥й в сфер≥ безпеки в цьому рег≥он≥ та њњ вплив на ситуац≥ю на Ѕлизькому та —ередньому —ход≥, а також на загальний стан м≥жнародних в≥дносин  перетворюЇтьс¤ в одну з найважлив≥ших м≥жнародних проблем.

Ќапружен≥сть у ѕерськ≥й затоц≥ торкаЇтьс¤ нац≥ональних ≥нтерес≥в ”крањни, адже   одним з њњ зовн≥шньопол≥тичних пр≥оритет≥в  Ї розвиток в≥дносин з крањнами цього рег≥ону, чому спри¤Ї њњ залежн≥сть в≥д зовн≥шн≥х джерел постачанн¤ енергонос≥њв, потреба у залученн≥ ≥ноземних ≥нвестиц≥й, на¤вн≥сть значноњ мусульманськоњ общини. «ац≥кавлен≥сть ”крањни  в збереженн≥ миру та стаб≥льност≥ в район≥ ѕерськоњ затоки ¤к у рег≥ональному масштаб≥, так ≥ на р≥вн≥ окремих крањн, носить довгостроковий характер ≥ в≥дпов≥даЇ њњ нац≥ональним ≥нтересам. «наченн¤ вказаного напр¤мку в систем≥ зовн≥шньопол≥тичних пр≥оритет≥в ”крањни зростатиме з розширенн¤м в≥дносин та сп≥вроб≥тництва з ус≥ма крањнами рег≥ону, насамперед у енергетичн≥й сфер≥.

ѕерська затока розташована на п≥вн≥чному заход≥ ≤нд≥йського океану та ¤вл¤Ї собою морський рукав, що прост¤гнувс¤ м≥ж двома пустел¤ми. Ќа сход≥ вона через ќрмузьку протоку зТЇднуЇтьс¤ з јрав≥йським морем та ≤нд≥йським океаном. ¬оди «атоки омивають береги восьми крањн - Ѕахрейну, ≤рану, ≤раку,  атару,  увейту, ќбТЇднаних јрабських ≈м≥рат≥в, ќману та —ауд≥вськоњ јрав≥њ. Ќайб≥льшими за розм≥рами територ≥њ державами ѕерськоњ затоки Ї —ауд≥вська јрав≥¤ та ≤ран. “рет¤ за розм≥рами територ≥њ держава «атоки - ≤рак маЇ до нењ надто обмежений територ≥альний вих≥д. ÷е значно звужуЇ њњ можливост≥ щодо контролю навколишньоњ акватор≥њ.

√еопол≥тично ѕерська затока Ї складовою частиною близькосх≥дноњ рег≥ональноњ системи. ¬она межуЇ з “уркмен≥станом, јзербайджаном та ¬≥рмен≥Їю на п≥вноч≥, јрав≥йським морем на п≥вдн≥, ѕакистаном та јфган≥станом на сход≥ й „ервоним морем на заход≥. ¬≥дпов≥дно до класиф≥кац≥њ ќќЌ держави ѕерськоњ затоки належать до рег≥ону ѕ≥вденно-«ах≥дноњ јз≥њ.

¬ ’’ стол≥тт≥ нових рис до характеристики геопол≥тичного значенн¤ даного рег≥ону додаЇ Унафтовий факторФ.

ѕрот¤гом 70-х -80-х рок≥в ’’ стол≥тт¤ зТ¤вилас¤ тенденц≥¤ становленн¤ специф≥чноњ структури субрег≥ональноњ системи ѕерськоњ затоки,  в ¤к≥й можна вид≥лити дв≥ п≥дсистеми Ц ≥ранську ≥ арабську складов≥,  ¤ка внасл≥док њњ складноњ етно-конфес≥йноњ структури, цив≥л≥зац≥йних розб≥жностей, присутност≥ неарабського ≤рану набула складного комб≥нованого гетерогенного характеру.

як≥сно новий етап у розвитку рег≥ону був повТ¤заний з такими головними под≥¤ми, ¤к виведенн¤ британських збройних сил з району Уна сх≥д в≥д —уецуФ в 1971 роц≥ ≥ утворенн¤ там нових незалежних держав - Ѕахрейну,  атару, ќј≈, ќману;  здобутт¤м крањнами рег≥ону контролю над своњми корисними копалинами при зростанн≥ рол≥ Унафтового факторуФ в м≥жнародних в≥дносинах; актив≥зац≥ею процес≥в субрег≥онального сп≥вроб≥тництва, що знайшло в≥дбитт¤ в утворенн≥ –ади сп≥вроб≥тництва арабських держав ѕерськоњ затоки (–—јƒѕ«). —уттЇва трансформац≥¤  системи м≥жнародних в≥дносин в рег≥он≥ ѕерськоњ затоки мала вир≥шальний вплив на проблему  дос¤гненн¤ рег≥ональноњ безпеки  .

  ¬ир≥шальну роль в актив≥зац≥њ процес≥в формуванн¤ рег≥ональноњ п≥дсистеми м≥жнародних в≥дносин ¤к структуростворюючого компонента близькосх≥дноњ рег≥ональноњ системи пос≥дала проблема  формуванн¤ умов рег≥ональноњ безпеки. ¬она  передбачала таке поЇднанн¤ внутр≥шн≥х ≥ зовн≥шн≥х умов, при ¤ких в≥дсутн≥ загрози критичного характеру та ≥снуЇ спроможн≥сть адекватного реагуванн¤ на загрози у випадку њх виникненн¤. ѕри цьому п≥д пон¤тт¤м УзагрозаФ   розум≥Їтьс¤ така взаЇмод≥¤ чинник≥в обТЇктивного та субТЇктивного характеру,  що може спричинити порушенн¤ стаб≥льного функц≥онуванн¤ рег≥ональноњ системи.

  Ѕезпека ѕерськоњ затоки охоплюЇ низку взаЇмоповТ¤заних компонент≥в:

- ф≥зично-географ≥чних (недоторкан≥сть кордон≥в, територ≥альну ц≥л≥сн≥сть крањн рег≥ону, контроль над власними природними ресурсами та шл¤хами њх транспортуванн¤);

    - внутр≥шньопол≥тичних (пол≥тична стаб≥льн≥сть рег≥ональноњ системи в ц≥лому та окремих њњ компонент≥в);

    - м≥жнародний аспект (захист в≥д зовн≥шн≥х загроз).

—учасна система безпеки ѕерськоњ затоки знаходитьс¤ на етап≥ формуванн¤, коли значний вплив продовжують мати дестаб≥л≥зуюч≥ фактори. «а своЇю структурою вони Ї багатогранними ≥ визначаютьс¤  ¤к внутр≥шн≥, або внутр≥шньонац≥ональн≥ (на р≥вн≥ окремих крањн), субрег≥ональн≥ (на р≥вн≥   ѕерськоњ затоки), рег≥ональн≥ (на р≥вн≥ Ѕлизького —ходу) та зовн≥шн≥.

√оловн≥ чинники, що в ц≥лому визначають сп≥вв≥дношенн¤ конфл≥ктност≥ та стаб≥льност≥ в район≥ ѕерськоњ затоки, узагальнюютьс¤ таким чином:

    «овн≥шн≥ загрози, включаючи   в≥йськове втручанн¤  з боку позарег≥ональних держав. –ег≥он ѕерськоњ затоки Ї одним з рег≥он≥в тотальноњ в≥йськовоњ присутност≥. —Ўј використовують в≥йськово-пов≥тр¤н≥ та в≥йськово-морськ≥ бази у  увейт≥,  атар≥, Ѕахрейн≥, ќј™ та ќман≥, у рег≥он≥ пост≥йно знаходитьс¤ 5-й флот ¬ћ— —Ўј, у звФ¤зку з в≥йною в ≤раку ≥ноземний воЇнний контингент там зростаЇ до 300 тис¤ч в≥йськовослужбовц≥в.

     –ег≥ональн≥ загрози (арабо-≥зрањльське протисто¤нн¤, м≥жарабськ≥ конфл≥кти, ≥сламський тероризм, ¤к≥сна та к≥льк≥сна м≥л≥таризац≥¤ рег≥ону).

    —убрег≥ональн≥ загрози, джерелом ¤ких Ї арабо-≥ранськ≥ протир≥чч¤ та ≥снуюч≥ протир≥чч¤ м≥ж арабськими крањнами «атоки. ¬≥дносини м≥ж крањнами ѕерськоњ затоки характеризуютьс¤ пост≥йною напругою ≥ в≥дсутн≥стю сталоњ системи рег≥ональних в≥дносин. ¬елике занепокоЇнн¤ в крањнах –—јƒѕ« викликаЇ розвиток ≤раном своЇњ ¤дерноњ програми.  рањни-члени –—јƒѕ« виступають за створенн¤ у рег≥он≥ зони, в≥льноњ в≥д вс≥х вид≥в зброњ масового знищенн¤, що знайшло в≥дображенн¤ у багатьох оф≥ц≥йних документах ц≥Їњ орган≥зац≥њ.

    ƒо внутр≥шнњх загроз  сл≥д в≥днести внутр≥шню пол≥тичну та соц≥альну нестаб≥льн≥сть, рел≥г≥йн≥ та етн≥чн≥ конфл≥кти, суперечност≥, що ≥снують в межах сусп≥льства, м≥ж владою та народом або усередин≥ самоњ влади.

  ≤рано-≥ракський конфл≥кт (1980-1988 рр.) виступив катал≥затором основних трансформац≥й пол≥тики ключових рег≥ональних та  позарег≥ональних актор≥в, призводить до еволюц≥њ м≥ждержавноњ системи рег≥ону ≥ в≥дпов≥дних зм≥н у п≥дходах  до проблеми рег≥ональноњ безпеки. ¬≥н виникаЇ внасл≥док довгих суперечок з прикордонних питань, а також в результат≥ розб≥жностей пол≥тичного, нац≥онального та рел≥г≥йного характеру.  онфл≥кт був повТ¤заний з внутр≥шньопол≥тичними, економ≥чними та соц≥альними проблемами ≤рану та ≤раку, сп≥вв≥дношенн¤м сил на Ѕлизькому та —ередньому —ход≥. ќдн≥Їю з головних його причин була боротьба за гегемон≥ю в ѕерськ≥й затоц≥.

 орен≥ протир≥ч криютьс¤ в глибин≥ стол≥ть, в суперечност¤х м≥ж ѕерсидською та ќсманською ≥мпер≥¤х. ћ≥ж ними  пост≥йно спалахували свари та незгоди з приводу взаЇмних територ≥альних заз≥хань, ¤к≥ часом набували форми збройних конфл≥кт≥в.

¬ березн≥ 1975 року ≤ран та ≤рак п≥дписали јлжирськ≥ угоди, ¤к≥ тимчасово нормал≥зували протир≥чч¤. ¬они передбачали врегулюванн¤ територ≥альних проблем, включаючи демаркац≥ю суходольних кордон≥в на п≥дстав≥  онстантиноп≥льського протоколу 1913 року. 13 червн¤ 1975 року в Ѕагдад≥ було укладено догов≥р про державн≥ кордони та добросус≥дськ≥ в≥дносини. ¬≥н торкавс¤ проблем демаркац≥њ суходольних та дем≥л≥таризац≥њ р≥чкових кордон≥в, забезпеченн¤ безпеки на кордонах.

” друг≥й половин≥ 70-х рок≥в ≥ особливо п≥сл¤ революц≥њ в ≤ран≥ в 1979 роц≥ ≥ проголошенн¤ ≤сламськоњ –еспубл≥ки ≤ран (≤–≤) в≥дносини м≥ж двома крањнами значно пог≥ршилис¤. ≤рак, скориставшись революц≥йними под≥¤ми в ≤ран≥, вир≥шив повернути соб≥ сп≥рн≥ територ≥њ, ¤к≥ в≥ддав у 1975 роц≥.

17 вересн¤ 1980 року  ≤рак проголосив, що в≥н анулюЇ јлжирськ≥ угоди та ƒогов≥р 1975 року, а 22 вересн¤ розпочав воЇнн≥ д≥њ на ≥ранськ≥й територ≥њ.  онфл≥кт перер≥с у в≥йну, що тривала на прот¤з≥ восьми рок≥в (1980-1988 рр.).

ѕочаток в≥йни став поштовхом до перегл¤ду геопол≥тичних ≥нтерес≥в ц≥лого р¤ду держав, ¤к≥ визначали пол≥тичну карту св≥ту в друг≥й половин≥ 80-х рок≥в ’’ ст.. —уперечливою була позиц≥¤ наддержав, що розгл¤дали в≥йну кр≥зь призму глобального протисто¤нн¤ У—х≥д-«ах≥дФ ≥ забезпеченн¤ своњх ≥нтерес≥в у рег≥он≥.   —Ўј та —–—– проголосили про св≥й нейтрал≥тет. јле внасл≥док перемог ≥ранськоњ арм≥њ в≥дбулис¤ зм≥ни в позиц≥њ —Ўј, вони приймають пол≥тику схиленн¤ до ≥нтерес≥в ≤раку. ћ≥ж ними були в≥дновлен≥ дипломатичн≥ в≥дносини, —Ўј надавали п≥льгов≥ кредити ≤раку, скасували ембарго на торг≥влю.

¬ той же час под≥њ св≥дчили, що жодна з воюючих стор≥н не користувалас¤ однозначною та безумовною п≥дтримкою ан≥ —Ўј, ан≥ —–—–. —Ўј таЇмно постачали зброю ≤рану (так звана операц≥¤ У≤ран-контрасФ, У≥рангейтФ). ÷е стало св≥дченн¤м реальноњ кризи пол≥тики американського нейтрал≥тету в конфл≥кт≥, що ви¤вило лицем≥рство американськоњ пол≥тики та реальну пр≥рву м≥ж проголошеними та реальними пол≥тичними курсами.

≤рано-≥ракська в≥йна негативно вплинула на ситуац≥ю на Ѕлизькому та —ередньому —ход≥. «а своњми масштабами, тривал≥стю, непр¤мим втручанн¤м ≥нших держав вона пос≥даЇ особливе м≥сце серед повоЇнних рег≥ональних конфл≥кт≥в. ¬≥йна загострила проблему безпеки ѕерськоњ затоки. ≈скалац≥¤ в≥йськових д≥й, Утанкерна в≥йнаФ у «атоц≥, значне нарощуванн¤ там ≥ноземноњ в≥йськовоњ присутност≥ призвело до загрозливоњ ≥нтернац≥онал≥зац≥њ конфл≥кту.

„исленн≥ спроби врегулюванн¤ конфл≥кту зд≥йснювалис¤ ќќЌ, –ухом неприЇднанн¤, ќрган≥зац≥Їю ≤сламська  онференц≥¤, Ћјƒ.

ћ≥жнародн≥ передумови дл¤ дос¤гненн¤ мирного вир≥шенн¤ конфл≥кту склалис¤ п≥сл¤ позитивного повороту у рад¤нсько-американських в≥дносинах у друг≥й половин≥ 80-х рок≥в.

–ег≥ональн≥ передумови дл¤ припиненн¤ конфл≥кту були обумовлен≥ значними втратами обох стор≥н, ускладненн¤м внутр≥шнього становища. Ќарешт≥, коли ситуац≥¤ на фронтах зайшла у глухий кут, ≤ран погодивс¤ вз¤ти резолюц≥ю –ади Ѕезпеки ќќЌ 598 за основу мирного врегулюванн¤.

 ” вересн≥ 1990 року, в звТ¤зку   з необх≥дн≥стю передислокац≥њ в≥йськ з ≥рано-≥ракського кордону на територ≥ю  увейту ≤рак погодивс¤ на врегулюванн¤ сп≥рних питань з ≤раном, прийн¤вши його умови. Ќапередодн≥ в≥йськовоњ операц≥њ —Ўј в ≤раку у лютому-березн≥ 2003 р. ≤ран актив≥зував переговори з ≤раком з метою подальшоњ нормал≥зац≥њ в≥дносин. ≤ран не п≥дтримав в≥йськову операц≥ю —Ўј та њх союзник≥в проти ≤раку, мотивуючи це тим, що вона не була санкц≥онована –Ѕ ќќЌ, напол¤гав на б≥льш активн≥й рол≥ сус≥дн≥х держав в процес≥ стаб≥л≥зац≥њ ситуац≥њ в крањн≥, на необх≥дност≥ повноњ передач≥ –Ѕ ќќЌ функц≥й контролю за розвитком ситуац≥њ в ≤раку, наданн≥ м≥жнародних гарант≥й територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ та нац≥онального суверен≥тету ≤раку.

«агостренн¤ проблеми безпеки в умовах дестаб≥л≥зуючого впливу ≥рано-≥ракськоњ в≥йни прискорило обТЇднанн¤ арабських монарх≥й «атоки в закриту орган≥зац≥ю - –—јƒѕ«. 

2 серпн¤ 1990 р. виникла нова криза в район≥ ѕерськоњ затоки. ≤ракськ≥ в≥йська захопили  увейт, окупували крањну й згодом проголосили њњ ≥ракською пров≥нц≥Їю.  риза у ѕерськ≥й затоц≥ Ц в одному з найважлив≥ших в економ≥чному та стратег≥чному план≥ рег≥он≥в св≥ту Ц стала одн≥Їю з найб≥льш серйозних з час≥в ƒругоњ св≥товоњ в≥йни загроз м≥жнародному миру та безпец≥. ѕод≥њ у ѕерськ≥й затоц≥ в≥дбулис¤ в той час та в тих умовах, коли розпочалос¤ формуванн¤ нових постконфронтац≥йних структур м≥жнародних в≥дносин.  увейтська криза 1990-1991 рр Ц це криза ≥снуючоњ у рег≥он≥ системи м≥жнародних в≥дносин, а одночасно й криза ус≥Їњ системи м≥жнародних в≥дносин у т≥й њњ частин≥, ¤ка стосуЇтьс¤ ѕерськоњ затоки.

—л≥д виокремити три аспекти впливу кувейтськоњ кризи на м≥жнародну ситуац≥ю.

ѕерший торкаЇтьс¤ безпосередньо  увейту й повТ¤заний з нападом ≤раку та анекс≥Їю ц≥Їњ суверенноњ арабськоњ крањни, що й привело до кризи, а також њњ насл≥дками дл¤  увейту.

ƒругий Ц рег≥ональний, повТ¤заний ≥з впливом конфл≥кту на ситуац≥ю на Ѕлизькому —ход≥, в зон≥ ѕерськоњ затоки.

“рет≥й аспект Ц це вплив кувейтськоњ кризи на м≥жнародну ситуац≥ю в ц≥лому. ÷¤ криза сп≥впала з початком нового етапу розвитку м≥жнародних в≥дносин. ќдночасно в≥дбулас¤ низка под≥й: завершенн¤ конфронтац≥њ —х≥д-«ах≥д, перетворенн¤ «аходу на системостворююче ¤дро нового св≥тового пор¤дку, висуненн¤ на перший план протир≥ч по л≥н≥њ ѕ≥вн≥ч-ѕ≥вдень, вих≥д на м≥жнародну арену нових рег≥ональних Уцентр≥в силиФ, ¤к≥  претендували на нову роль у м≥жнародних в≥дносинах.   увейтська криза продемонструвала, що рег≥ональн≥ конфл≥кти починають самост≥йно впливати на м≥жнародну ситуац≥ю.

 увейт з 1914 р. знаходивс¤ п≥д протекторатом ¬еликоњ Ѕритан≥њ. ” 1961 р. јнгл≥¤ була вимушена погодитис¤ на проголошенн¤ його незалежност≥. ѕроте ≤рак висунув претенз≥њ на волод≥нн¤  увейтом на п≥дстав≥ У≥сторичнихФ та УспадкоЇмнихФ прав, що спричинило кувейтську кризу 1961 р.

ƒемарш ≤раку викликав засудженн¤ з боку ≥нших арабських крањн, а кризу було врегульовано арабською дипломат≥Їю.  увейт було прийн¤то до Ћ≥ги арабських держав, а у 1963 р. Ц до ќќЌ. ” жовтн≥ 1963 р. в Ѕагдад≥ було укладено ƒогов≥р м≥ж ƒержавою  увейт та –еспубл≥кою ≤рак. —торони домовилис¤ про визнанн¤ ≤раком  увейту ¤к незалежноњ держави та визначили кордони.

ѕ≥д час ≥рано-≥ракськоњ в≥йни   увейт, ¤к ≥ ≥нш≥ члени –ади —п≥вроб≥тництва арабських держав ѕерськоњ затоки  , надав ≤раку значну ф≥нансову допомогу.

” 70-т≥ - 80-т≥ рр.’’ ст., отримавши значн≥ прибутки в≥д нафти, ≤рак визначаЇтьс¤ ¤к рег≥ональний Уцентр силиФ, претендуючи на дом≥нуюч≥ позиц≥њ в арабському св≥т≥. —итуац≥¤ цьому спри¤ла Ц ™гипет ви¤вивс¤ тимчасово ≥зольованим в арабському св≥т≥ п≥сл¤ п≥дписанн¤ у 1979 р. мирного договору з ≤зрањлем, а —ауд≥вська јрав≥¤ ви¤вилас¤ неспроможною реал≥зувати своњ амб≥ц≥йн≥ претенз≥њ на л≥дерство внасл≥док обмеженост≥ њњ можливостей.

 ѕрезидент ≤раку —аддам ’усейн активно використовував Унафтовий  чинникФ дл¤ дос¤гненн¤ л≥дерства в арабському св≥т≥. «ахопивши  увейт, в≥н одержав можлив≥сть додати до своњх 10% св≥тових розв≥даних запас≥в нафти ще 10%  увейту, до того ж  планував можлив≥сть контролювати ще 25% св≥тових розв≥даних запас≥в нафти, ¤к≥ належать —ауд≥вськ≥й јрав≥њ.

јрм≥¤ ≤раку напередодн≥ захопленн¤  увейту пос≥дала пТ¤те м≥сце у св≥т≥ за своЇю чисельн≥стю, до того ж мала досв≥д бойових д≥й, ¤кого вона набула п≥д час ≥рано-≥ракськоњ в≥йни.

—еред ≥нших рег≥ональних конфл≥кт≥в кувейтська криза в≥др≥зн¤лас¤ й к≥льк≥стю залучених до нењ крањн, тобто ступенем њњ ≥нтернац≥онал≥зац≥њ.

ќдн≥Їю з найважлив≥ших причин швидкого воЇнного розгрому ≤раку стало те, що йому протид≥¤ла коал≥ц≥¤, створена за короткий час. —воњ в≥йська до ѕерськоњ затоки направила 31 крањна. «агальна чисельн≥сть багатонац≥ональних сил становила приблизно 742 тис. чол., з них американський контингент - 430 тис., “уреччини - близько 100 тис., —ауд≥вськоњ јрав≥њ - 118 тис., ¬еликобритан≥њ - 35 тис., ‘ранц≥њ - 10,5 тис., ™гипту - 19 тис., —ир≥њ - 15 тис., ќј≈ - 40 тис., ќману - 25,5 тис., ћарокко й ѕакистану - по 5 тис. чол.

“уреччина, ¤ка з 1951 р. Ї членом Ќј“ќ, прийн¤ла р≥шенн¤ дозволити   в≥дкритт¤ другого фронту проти ≤раку на своњй територ≥њ. 21 с≥чн¤ 1990 р. з ц≥Їњ територ≥њ розпочалис¤ воЇнн≥ д≥њ.

ўо стосуЇтьс¤ япон≥њ, то њњ конституц≥¤ заборон¤Ї використанн¤ збройноњ сили ¤к засобу вир≥шенн¤ м≥жнародних конфл≥кт≥в та проголошуЇ в≥дмову в≥д в≥йни ¤к суверенного права нац≥њ. “ому, ц≥лковито п≥дтримуючи анти≥ракську коал≥ц≥ю, вона обмежила свою участь в н≥й лише наданн¤м значноњ ф≥нансовоњ допомоги.

Ќ≥меччина також обмежила свою участь у конфл≥кт≥ ф≥нансовою допомогою.

ѕозиц≥¤ —–—– щодо под≥й у ѕерськ≥й затоц≥ зазнала певноњ еволюц≥њ .

Ќа першому етап≥ Ц з початку ≥ракськоњ агрес≥њ 2 серпн¤ 1990 р. до прийн¤тт¤ –адою Ѕезпеки ќќЌ у листопад≥ 1990 р. резолюц≥њ є 678 —–—– робив усе можливе, щоб врегулювати кризу пол≥тичними засобами, запоб≥гти руйн≥вному впливу конфл≥кту на пол≥тичну атмосферу п≥сл¤ завершенн¤ Ухолодноњ в≥йниФ. —–—– на пост≥йн≥й основ≥ зд≥йснював взаЇмод≥ю з кер≥вництвом —Ўј, ≥ншими пост≥йними членами –ади Ѕезпеки ќќЌ, арабськими та ≥ншими мусульманськими крањнами. ¬≥н п≥дтримував т≥сн≥ контакти з ≥ракською стороною.

ƒругий етап у рад¤нськ≥й пол≥тиц≥ розпочавс¤ п≥сл¤ прийн¤тт¤ –Ѕ ќќЌ резолюц≥њ є 678. ¬≥н тривав до початку воЇнних д≥й у с≥чн≥ 1991 р. Ќа цьому етап≥ —–—– значно актив≥зував зусилл¤ щодо пол≥тичного врегулюванн¤ конфл≥кту.

“рет≥й етап розпочавс¤ у с≥чн≥ й продовжувавс¤ до лютого 1991 р., в≥д початку в≥йни до сухопутних воЇнних д≥й. ¬≥н включав план врегулюванн¤, так званий Уплан √орбачоваФ, м≥с≥ю ™.ћ.ѕримакова, рад¤нсько-≥ракськ≥ переговори в Ѕагдад≥ та ћоскв≥. ÷ей етап продемонстрував в≥дсутн≥сть можливостей у рад¤нськоњ дипломат≥њ впливати на традиц≥йних партнер≥в.

« початку ≥ракськоњ агрес≥њ й до бойових д≥й –ада Ѕезпеки ќќЌ ухвалила 12 резолюц≥й з цього питанн¤. ¬же 2 серпн¤ 1990 р. резолюц≥¤ є 660 засудила агрес≥ю й поставила ≤раку вимогу негайно вивести в≥йська з  увейту. 6 серпн¤ було затверджено резолюц≥ю є 661 щодо економ≥чних санкц≥й проти ≤раку. јле в≥дпов≥ддю на це стало лише р≥шенн¤ ≤раку анексувати  увейт 8 серпн¤ 1990 р., а 28 серпн¤ Ц проголосити його своЇю 19-ою пров≥нц≥Їю. –ада Ѕезпеки у резолюц≥њ є 662 проголосила анекс≥ю незаконною та нед≥йсною.

29 листопада 1990 р. –ада Ѕезпеки ќќЌ дванадц¤тьма голосами при двох УпротиФ ( уба, ™мен) й одному Утакому, що утримавс¤Ф ( итай) ухвалила резолюц≥ю є 678, що передбачала використанн¤ сили в раз≥, ¤кщо ≤рак до 15 с≥чн¤ не виконаЇ попередн≥ резолюц≥њ.

15 с≥чн¤ зак≥нчивс¤ терм≥н д≥њ ультиматуму ќќЌ. 17 с≥чн¤ почалис¤ воЇнн≥ д≥њ союзник≥в проти ≤раку. —початку в≥йна була переважно пов≥тр¤ною. 24 лютого почавс¤ наступ на суш≥.

28 лютого 1991 р. ≤рак беззастережно прийн¤в ус≥ умови ќќЌ. ѕ≥зн≥ше, в 1994 р. ≥ракський парламент визнав суверен≥тет ≥ незалежн≥сть  увейту, а також проведену експертами ќќЌ демаркац≥ю кордон≥в м≥ж двома крањнами.

 риза у ѕерськ≥й затоц≥ 1990-1991 рр. продемонструвала, що у де¤ких випадках необх≥дно застосовувати засоби примушенн¤, але так≥ заходи варто вживати п≥д ег≥дою ќќЌ.

ѕ≥сл¤  кризи в «атоц≥ склалас¤ ¤к≥сно нова ситуац≥¤, розпочавс¤ процес формуванн¤ новоњ системи рег≥ональних в≥дносин. ѕрипинилас¤ д≥¤ попередньоњ системи балансу сил на рег≥ональному р≥вн≥.

” нових умовах  розгл¤далось дек≥лька вар≥ант≥в забезпеченн¤ рег≥ональноњ безпеки:

-      перегл¤д концепц≥њ –—јƒѕ«, розширенн¤ њњ за рахунок ≥нших арабських крањн, зокрема ™гипту та —ир≥њ;

-      залученн¤ до забезпеченн¤ безпеки в район≥ ѕерськоњ затоки ≥нших мусульманських крањн, зокрема ≤рану, “уреччини, ѕакистану;

-      залученн¤ могутн≥х учасник≥в системи безпеки ззовн≥, перш за все —получених Ўтат≥в, що передбачало збереженн¤ в «атоц≥ значних ¬ћ— —Ўј та буд≥вництво в≥дпов≥дноњ в≥йськовоњ ≥нфраструктури;

-      в≥дмова в≥д субрег≥ональноњ формули безпеки, розробка зам≥сть нењ системи колективноњ безпеки за участю ус≥х крањн «атоки, гарантом ¤коњ стала б ќќЌ.

Ќа основ≥ анал≥зу розвитку м≥жнародних в≥дносин в район≥ ѕерськоњ затоки  можна виокремити етапи у розвитку там ситуац≥њ у сфер≥ безпеки.

ѕерший етап - УбританськийФ, або Увеликих державФ - в≥д початку англ≥йськоњ колон≥альноњ експанс≥њ до 70-х рок≥в ’’ стол≥тт¤. Ќа цьому етап≥ безпека рег≥ону забезпечувалась англ≥йською в≥йськовою присутн≥стю при поступовому зростанн≥ рол≥ —Ўј.

ƒругий етап - 1971 - 1979 рр., тобто в≥д виводу з рег≥ону англ≥йських збройних сил до поваленн¤ шахського режиму в ≤ран≥. ÷ей режим був головною опорою зах≥дних держав в забезпеченн≥ рег≥ональноњ стаб≥льност≥ в межах Упол≥тики двосторонньоњ опориФ на ≤ран та —ауд≥вську јрав≥ю.

“рет≥й етап - в≥д 1979 року до кувейтськоњ кризи 1990-1991 рр. Ќа прот¤з≥ 70-х - 80-х рок≥в пров≥дн≥ крањни «аходу, зокрема —Ўј, зд≥йснювали пол≥тику наданн¤ переваги одному або дек≥льком рег≥ональним Уцентрам силиФ дл¤ забезпеченн¤ безпеки. Ќа першому етап≥ - в 70-х роках, це був шахський ≤ран та —ауд≥вська јрав≥¤ в межах пол≥тики Удвосторонньоњ опориФ. ¬ 80-т≥ роки, на другому етап≥, це були крањни-члени –—јƒѕ« на чол≥ з —ауд≥вською јрав≥Їю.

Ќа четвертому етап≥, п≥сл¤   кувейтськоњ кризи —Ўј перейшли до пол≥тики Уподв≥йного стримуванн¤Ф, тобто ≥зол¤ц≥њ двох рег≥ональних Уцентр≥в силиФ - ≤рану та ≤раку. „лени –—јƒѕ« розгл¤дались скор≥ше ¤к обФЇкти, н≥ж ¤к субФЇкти рег≥ональноњ системи м≥жнародних в≥дносин.

” систем≥ м≥жнародних в≥дносин  на рег≥ональному р≥вн≥ одне з головних м≥сць пос≥даЇ аспект нац≥ональноњ безпеки, ¤кий значною м≥рою впливаЇ на характер та еволюц≥ю рег≥ональних в≥дносин. —таб≥льн≥сть та безпека у рег≥он≥ залежить, передус≥м, в≥д позиц≥њ кожноњ крањни ѕерськоњ затоки, в≥д взаЇмов≥дносин м≥ж цими крањнами. ќсобливого значенн¤ набуваЇ внутр≥шньопол≥тичний вим≥р безпеки, п≥д ¤ким   розум≥Їтьс¤ потенц≥йна ймов≥рн≥сть переростанн¤ внутр≥шнього конфл≥кту будь-¤коњ крањни у кризову ситуац≥ю з можливим вт¤гненн¤м до нењ одн≥Їњ або б≥льше зовн≥шн≥х сил.

–—јƒѕ« розробл¤ла принципи утворенн¤  системи безпеки ≥ почала робити перш≥ кроки по њњ практичн≥й реал≥зац≥њ. јле головною вадою ц≥Їњ системи була ≥зол¤ц≥¤ рег≥ональних Уцентр≥в силиФ - ≤рану та ≤раку.  рањни-члени –ади сп≥вроб≥тництва проводили пол≥тику Убалансуванн¤Ф м≥ж ними та опори на —Ўј. —клалас¤ специф≥чна ≥Їрарх≥¤: в межах –—јƒѕ« —ауд≥вська јрав≥¤ стаЇ гарантом внутр≥шньопол≥тичноњ стаб≥льност≥. —Ўј даЇ гарант≥њ захисту внутр≥шньопол≥тичноњ стаб≥льност≥ —ауд≥вськоњ јрав≥њ та захисту рег≥ону в≥д зовн≥шн≥х загроз (Удоктрина  артераФ 1980 р.).

ѕ≥сл¤ кувейтськоњ кризи крањни –—јƒѕ« продовжували пол≥тику в≥йськового сп≥вроб≥тництва в межах ц≥Їњ орган≥зац≥њ перш за все з метою забезпеченн¤ внутр≥шньопол≥тичноњ стаб≥льност≥. ƒл¤ забезпеченн¤ рег≥ональноњ безпеки на початку 90-х рок≥в робл¤тьс¤ спроби консол≥дац≥њ сил на м≥жарабському р≥вн≥ шл¤хом утворенн¤ м≥жарабських сил безпеки за участю ™гипту та —ир≥њ. јле головною опорою в запоб≥ганн≥ загроз стаЇ американська в≥йськова присутн≥сть.  рањни –—јƒѕ« укладають угоди в галуз≥ безпеки з пост≥йними членами –ади Ѕезпеки ќќЌ - —Ўј, ¬еликою Ѕритан≥Їю, ‘ранц≥Їю, –ос≥Їю.

—убрег≥ональн≥ механ≥зми багатостороннього забезпеченн¤ миру та стаб≥льност≥ ви¤вилис¤ надзвичайно слабкими й  нерозвинутими. ”се це спонукало  член≥в –—јƒѕ« з одного боку до зб≥льшенн¤ й вдосконаленн¤ своњх в≥йськових потенц≥ал≥в, а з ≥ншого -  до зм≥цненн¤  сп≥вроб≥тництва з питань оборони   в межах  ц≥Їњ орган≥зац≥њ, та з ≥ншими державами, ¤к на м≥жарабському р≥вн≥,  так  ≥з пров≥дними крањнами «аходу.

«а формами та засобами забезпеченн¤ безпеки крањни ѕерськоњ затоки умовно розпод≥л¤лис¤   на дек≥лька груп. ƒо першоњ  належали крањни, що прагнули забезпечувати безпеку нац≥ональними засобами ( ≤ран, ≤рак до 2003 р.) .  рањни другоњ групи прагнули до забезпеченн¤ безпеки на шл¤ху рег≥онального сп≥вроб≥тництва в межах такого рег≥онального обТЇднанн¤, ¤к –—јƒѕ«   (—ауд≥вська јрав≥¤, Ѕахрейн,  атар,  увейт,  ќј™ в 80-т≥ роки). “рет¤ група крањн ор≥Їнтувалас¤ на в≥йськово-пол≥тичне та стратег≥чне сп≥вроб≥тництво з позарег≥ональними державами, перш за все з пров≥дними крањнами «аходу, зокрема —Ўј.  “аку позиц≥ю зайн¤ли крањни-члени –—јƒѕ« п≥сл¤ кувейтськоњ кризи, њњ завжди п≥дтримувавс¤ ќман.

ѕ≥сл¤ в≥йни в ≤раку крањни-члени –—јƒѕ« починають розгл¤дати пол≥тику —Ўј в рег≥он≥ ¤к джерело нестаб≥льност≥, а засобом покращенн¤ ситуац≥њ вважаЇтьс¤ виведенн¤ окупац≥йних в≥йськ з ≤раку. «ниженню р≥вн¤ протисто¤нн¤, з њх точки зору, спри¤ла б п≥дримка  рол≥ ™— та –ос≥њ чи  итаю у забезпеченн¤ рег≥ональноњ безпеки на противагу —Ўј.

   Ѕезпека ѕерськоњ затоки, разом з  питанн¤м близькосх≥дного врегулюванн¤, Ї центральною проблемою м≥жарабських в≥дносин, розгл¤даЇтьс¤ арабськими крањнами ¤к нев≥дТЇмна складова частина загальноарабськоњ безпеки. “ут теж ≥снуЇ р≥зниц¤ в п≥дходах  у ключових рег≥ональних актор≥в.

    ѕерший з п≥дход≥в до   њњ забезпеченн¤ передбачав, що ц¤ проблема повинна вир≥шуватись в межах м≥жарабських в≥дносин, за участю т≥льки арабських крањн. ƒругий п≥дх≥д  не виключав можливост≥ залученн¤ ≥нших мусульманських крањн, зокрема ≤рану, “уреччини та ѕакистану. “рет≥й  розгл¤дав в≥йськову присутн≥сть —Ўј в ¤кост≥  головного гаранта забезпеченн¤ рег≥ональноњ безпеки. ѕром≥жна позиц≥¤ окремих крањн не виключала певних зовн≥шн≥х гарант≥й безпеки з боку позарег≥ональних держав або пост≥йних член≥в –Ѕ ќќЌ.

 јнал≥з проблеми безпеки ѕерськоњ затоки неможливий без врахуванн¤ пол≥тики позарег≥ональних держав, зокрема американського фактору. ÷е дозвол¤Ї не тельки визначити особливост≥  позиц≥њ —Ўј з ц≥Їњ проблеми  , але й   њх сприйн¤тт¤ пр≥оритетних напр¤мк≥в глобальноњ ≥ рег≥ональноњ стратег≥њ в ’’1 стол≥тт≥.

ѕол≥тика —Ўј в рег≥он≥  базувалась на основ≥ глобальних доктрин, ¤к≥ ставили головн≥ завданн¤ ≥ визначали шл¤хи њх реал≥зац≥њ.

¬ 70-т≥ роки ’’ ст.ѕерська затока остаточно в≥докремлюЇтьс¤ ¤к самост≥йний рег≥ональний напр¤м у пол≥тиц≥ —Ўј, в американськ≥й  пол≥тичн≥й думц≥ цей рег≥он починаЇ розгл¤датис¤ ¤к особлива геопол≥тична ≥ соц≥ально-економ≥чна сп≥льнота з притаманними њй специф≥чними ознаками. ¬ Ддоктрин≥  артераФ (1980 р.) цей рег≥он визнававс¤ в ¤кост≥ найважлив≥шого у св≥тов≥й систем≥ м≥жнародних в≥дносин, що стало св≥дченн¤м принципового повороту у концептуальному оформлен≥ пол≥тики —Ўј в рег≥он≥.

Ќа прот¤з≥ 80-х Ц початку 90-х рок≥в ’’ ст. головн≥ ц≥л≥  пол≥тики —получених Ўтат≥в - забезпеченн¤ доступу до нафти; п≥дтримка внутр≥шньоњ стаб≥льност≥, що розгл¤далась ¤к вир≥шальний чинник у забезпеченн≥ доступу до нафти; протид≥¤ рад¤нському втручанню в рег≥он  ; забезпеченн¤ безпеки ≤зрањлю та прозах≥дних режим≥в рег≥ону - майже не зазнали еволюц≥њ.

¬ пер≥од ≥рано-≥ракськоњ в≥йни адм≥н≥страц≥¤ ƒж.Ѕуша впроваджувала концепц≥ю Дконструктивного залученн¤Ф ≤раку до сп≥вроб≥тництва з «аходом в пол≥тичн≥й та економ≥чн≥й сферах. јле подальш≥ д≥њ режиму —.’усейна призвели до визнанн¤ його небезпечним дл¤ крањн рег≥ону та американських ≥нтерес≥в. ѕ≥д час кувейтськоњ кризи оф≥ц≥йна позиц≥¤ ¬ашингтона була насл≥дком доктрини Днового св≥тового пор¤дкуФ.

 ѕ≥сл¤ кувейтськоњ кризи —Ўј почали створенн¤ такого в≥йськово-пол≥тичного механ≥зму забезпеченн¤ безпеки, основою ¤кого була б њх власна в≥йськова присутн≥сть при штучн≥й ≥зол¤ц≥њ двох рег≥ональних Уцентр≥в силиФ - ≤рану та ≤раку. ¬≥н передбачав збереженн¤ в≥йськовоњ присутност≥; створенн¤ в≥дпов≥дноњ в≥йськовоњ ≥нфраструктури, включаючи сховища в≥йськовоњ техн≥ки, з допомогою ¤ких можна швидко розвернути —Ў–; угоди в галуз≥ забезпеченн¤ безпеки з крањнами рег≥ону; пол≥тика Уподв≥йного стримуванн¤Ф ≤рану та ≤раку; залученн¤ своњх союзник≥в по Ќј“ќ, перш за все ¬еликоњ Ѕритан≥њ.

 онцепц≥¤ Дподв≥йного стриманн¤Ф Ѕ. л≥нтона передбачала комплекс економ≥чних, пол≥тичних ≥ в≥йськових заход≥в дл¤ нейтрал≥зац≥њ негативного впливу на  систему безпеки таких центр≥в сили, ¤к ≤ран та ≤рак. ѕол≥тика Дбол≥сного тискуФ на ≤рак передбачала багатоплановий тиск   з метою поваленн¤ правл¤чого режиму, актив≥зац≥ю пол≥тики —Ўј в ≥ракському питанн≥, що ≥ призвело до американо-≥ракського протисто¤нн¤, кульм≥нац≥Їю чого стала в≥йськова акц≥¤ —Ўј ≥ союзник≥в проти ≤раку в 2003 р.

ѕ≥сл¤ теракт≥в 11 вересн¤ 2001 року в≥дбулась певна модиф≥кац≥¤ положень Ддоктрини  артераФ.    –ег≥он ѕерськоњ затоки  розгл¤давс¤ ¤к передова л≥н≥¤ глобального протисто¤нн¤ з м≥жнародним тероризмом та режимами, що його п≥дтримують. ≤ракський чинник справл¤в значний вплив на трансформац≥ю концептуального оформленн¤ пол≥тики —Ўј.

  —учасн≥ стратег≥чн≥ пр≥оритети —Ўј в рег≥он≥ включають посиленн¤ там њх в≥йськово-пол≥тичноњ присутност≥, встановленн¤ стратег≥чного контролю над рег≥ональними джерелами постачанн¤ енергонос≥њв, Ддемократизац≥¤ рег≥онуФ. јле з точки зору крањн ѕерськоњ затоки, процеси демократизац≥њ мають зд≥йснюватис¤ поступово на основ≥ конвергенц≥њ зах≥дного та сх≥дного п≥дход≥в .

—итуац≥¤ в ≤раку маЇ безпосередн≥й вплив на   безпеку ѕерськоњ затоки. ÷ентральне м≥сце в контекст≥ забезпеченн¤ рег≥ональноњ безпеки     займаЇ проблема стаб≥л≥зац≥њ, демократизац≥њ та в≥дбудови ≤раку. “ому адм≥н≥страц≥¤ ƒж.Ѕуша молодшого змушена була актив≥зувати розбудову ≥ракських збройних сил та сил безпеки, а також  робити спроби збереженн¤ м≥жнародноњ коал≥ц≥њ держав, ¤к≥ надали своњ в≥йськов≥ контингенти дл¤ участ≥ у постконкфл≥ктн≥й стаб≥л≥зац≥њ в ≤раку.  

ѕозиц≥¤ ≥нших  впливових позарег≥ональних гравц≥в зазнала певноњ еволюц≥њ ≥ мала своњ особливост≥. якщо ран≥ше присутн≥сть —Ўј в рег≥он≥ сприймалась в ¤кост≥ гарант≥њ безпеки шл¤х≥в постачанн¤ енергоресурс≥в на св≥товий ринок, то п≥сл¤ под≥й 11 вересн¤ 2001 року ≥ в≥йськового втручанн¤ в ≤раку в 2003 роц≥ ситуац≥¤ дещо зм≥нилась.

Ќайб≥льш активну пол≥тику в галуз≥ забезпеченн¤ безпеки ѕерськоњ затоки ≥ пидтримки —Ўј проводила ¬елика Ѕритан≥¤.

‘ранц≥¤ висловлювала незадоволенн¤ в≥йськовою присутн≥стю —Ўј в «атоц≥ ≥ п≥дтримуЇ зусилл¤ по забезпеченню безпеки на м≥жарабському р≥вн≥. ‘ранц≥¤, Ќ≥меччина, –ос≥¤ та  итай виступили проти  в≥йни в ≤раку. ‘ранц≥¤ та Ќ≥меччина п≥дтримують стратег≥ю сп≥вроб≥тництва у рег≥он≥ багатьох м≥жнародних гравц≥в.

  «начно посилюЇтьс¤ ≥нтерес до  ѕерськоњ затоки ™вропейського —оюзу, другого п≥сл¤ —Ўј ≥нвестора в рег≥он≥, що знайшло в≥дображенн¤ в ≥н≥циативах стосовно њх багатосторонього п≥дходу до розвФ¤занн¤ проблеми рег≥ональноњ безпеки  , партнерства Д™—-Ѕлизький —х≥дФ, залученн¤ досв≥ду ™— до процес≥в демократизац≥њ та ≥нтеграц≥йного розвитку –—јƒѕ«.

–ос≥¤  значно актив≥зувала  свою пол≥тику в рег≥он≥ ѕерськоњ затоки.  ¬≥н традиц≥йно належав до сфери рад¤нських в≥йськово-стратег≥чних, економ≥чних, пол≥тичних, ≥деолог≥чних та ≥нших ≥нтерес≥в. ¬ 70-т≥ - 80-т≥ роки з точки зору пр≥оритетност≥ найб≥льш важливими ≥нтересами —–—– були пол≥тико-стратег≥чн≥, а саме: важлив≥сть цього рег≥ону дл¤ його безпеки, збереженн¤ стаб≥льност≥ на п≥вденних кордонах, використанн¤ його ¤к арени рад¤нсько-американського протиборства.

–ад¤нська наддержава проводила там пол≥тику, спр¤мовану на зм≥цненн¤ своњх позиц≥й та впливу. ƒл¤ позиц≥њ —–—– з проблеми рег≥ональноњ безпеки були характерними антиамериканська спр¤мован≥сть, пол≥тика п≥дтримки нац≥онально-визвольних рух≥в, опора на ≤рак.

–ос≥йська ‘едерац≥¤ робить спроби в≥дновити своњ значно послаблен≥ позиц≥њ в рег≥он≥ та дещо збалансувати в≥дпов≥дну роль —Ўј, про що св≥дчить налагодженн¤ партнерства з —ауд≥вською јрав≥Їю, ќј™ та ≥ншими членами –—јƒѕ«, активне сп≥вроб≥тництво з ≤раном.

¬≥дчутно актив≥зуЇтьс¤ у рег≥он≥ пол≥тична роль  итаю. Ќамаганн¤м —Ўј одноос≥бно контролювати «атоку  итай протиставл¤Ї налагодженн¤ звФ¤зк≥в з крањнами рег≥ону шл¤хом зб≥льшенн¤ поставок зброњ, зм≥цненн¤ звФ¤зк≥в з арабськими крањнами ѕерськоњ затоки.

 ¬ япон≥њ пол≥тика в район≥ ѕерськоњ затоки стала предметом активноњ дискус≥њ в правл¤чих та наукових кругах, що в≥ддзеркалюЇ розб≥жност≥ у погл¤дах на зовн≥шню пол≥тику крањни взагал≥.

јнал≥з сучасного стану м≥жнародних в≥дносин у ѕерськ≥й затоц≥, досл≥дженн¤ фактор≥в дестаб≥л≥зац≥њ  даЇ можлив≥сть зробити висновок, що  проблема безпеки «атоки в майбутньому буде залишатис¤ важливим негативним чинником ¤к на рег≥ональному, так ≥ на глобальному р≥вн≥.

–еальна система безпеки ѕерськоњ затоки може бути утворена лише на основ≥ консенсусу та сп≥льноњ розробки комплексного п≥дходу до проблеми безпеки з боку вс≥х держав. √оловним напр¤мом д≥¤льност≥ щодо п≥дтриманн¤ миру й стаб≥льност≥ в рег≥он≥ ѕерськоњ затоки та нейтрал≥зац≥њ  ¤к внутр≥шн≥х, так ≥ зовн≥шн≥х загроз повинна стати  розробка пол≥тичних механ≥зм≥в забезпеченн¤ безпеки.

 рањни, що вход¤ть до даного рег≥ону, можуть сп≥льно протисто¤ти загроз≥ безпец≥ шл¤хом налагодженн¤ м≥ж собою таких в≥дносин, що передбачали б ¤к двосторонн≥, так ≥ багатосторонн≥ зобовТ¤занн¤, а також зобовТ¤занн¤ кожноњ крањни щодо рег≥ону в ц≥лому. –ег≥ональна система безпеки, до ¤коњ в майбутньому мають бути залучен≥ ус≥ держави рег≥ону, в тому числ≥ ≤ран та ≤рак, повинна п≥дтримувати передус≥м внутр≥шньосистемну стаб≥льн≥сть, регулювати територ≥альн≥, рел≥г≥йн≥, етн≥чн≥,  економ≥чн≥ та ≥нш≥ протир≥чч¤, тобто бути налаштованою проти внутр≥шн≥х та субрег≥ональних загроз. ”творенн¤ ефективно д≥ючоњ системи безпеки ѕерськоњ затоки Ї неможливим без нормал≥зац≥њ загальноњ ситуац≥њ на Ѕлизькому —ход≥, врегулюванн¤ близькосх≥дного конфл≥кту.