на главную

 оппель ќлена јрнольд≥вна

”крањна в контекст≥ даного досл≥дженн¤ розгл¤даЇтьс¤ авторами в ¤кост≥ персон≥ф≥кац≥њ особливоњ цив≥л≥зац≥йноњ системи. јвтори, ф≥ксуючи сам факт њњ ≥снуванн¤,  намагаютьс¤ визначити специф≥ку ≥ особливост≥ ц≥Їњ системи.  онстатуючи на¤вн≥сть    тенденц≥њ до плюрал≥стичного визначенн¤ власноњ ≥дентичност≥, вважаЇмо, що це нев≥рно було б  розгл¤дати в ¤кост≥ св≥дченн¤ њњ в≥дсутност≥.

Ќа меж≥ ’’ ≥ ’’≤ стол≥ть на передн≥й план висуваЇтьс¤ фундаментальн≥сть цив≥л≥зац≥йноњ ≥дентиф≥кац≥њ та взаЇмод≥њ цив≥л≥зац≥й. ћожна погодитись з  точкою зору  професора √арвардського ун≥верситету, директора √арвардськоњ јкадем≥њ м≥жнародних та рег≥ональних досл≥джень —емюел¤ ’ант≥нгтона, що в ’’≤ ст..  цив≥л≥зац≥йн≥ фактори будуть в≥д≥гравати найважлив≥шу роль у формуванн≥ св≥товоњ пол≥тики, св≥това пол≥тика стала багатоцив≥л≥зац≥йною. Ќа локальному р≥вн≥ це пол≥тика етн≥чност≥, на глобальному Ц це пол≥тика цив≥л≥зац≥й.[1] ”н≥кальность сучасноњ ситуац≥њ в св≥т≥ пол¤гаЇ в тому, що прискорена глобал≥зац≥¤ багатьох процес≥в в планетарному масштаб≥ супроводжуЇтьс¤ одночасним посиленн¤м рис своЇр≥дност≥ в розвитку рег≥ональних людських сп≥льнот.

  рањни-л≥дери Ц —Ўј, –ос≥¤, Ївропейськ≥ крањни, япон≥¤,  итай представл¤ють р≥зн≥ цив≥л≥зац≥њ. «  восьми найб≥льш населених крањн св≥ту на сьогодн≥шн≥й день  вс≥  належать до  р≥зних цив≥л≥зац≥й. якщо ж розгл¤нути с≥м найб≥льш економ≥чно розвинутих крањн  , то вони належать до   пТ¤ти р≥зних цив≥л≥зац≥й.[2] ѕерех≥д до багатополюсного св≥ту в сучасних умовах за на¤вност≥ тепер≥шньоњ дом≥нанти Ц —Ўј, а також низки потенц≥йних центр≥в т¤ж≥нн¤ р≥зноњ пол≥тичноњ, економ≥чноњ, в≥йськовоњ ваги, очевидно можливий лише через системну ≥нтеграц≥ю континентальних та трансконтинентальних державних угрупувань. ≤ншими словами, жодна з крањн сучасного св≥ту (за вин¤тком —Ўј) не може отримати статус св≥товоњ держави, не виступаючи складовоњ певного ≥нтегрованого цив≥л≥зац≥йного утворенн¤. ÷е стосуЇтьс¤ ¤к Ївропейських крањн, так ≥ –ос≥њ,  итаю, держав ≥сламського св≥ту. 

—учасна наука маЇ р≥зн≥ погл¤ди на цив≥л≥зац≥йну ≥дентиф≥кац≥ю ”крањни. ÷≥лком погоджуючись з точкою зору,  що в контекст≥ проблеми субТЇктност≥  м≥жнародних в≥дносин концепц≥¤ цив≥л≥зац≥њ стаЇ дом≥нуючою ≥сторико-соц≥олог≥чною категор≥Їю, ¤ку по значенню можна пор≥вн¤ти з дом≥нуючою ран≥ше концепц≥Їю нац≥њ, а мисленн¤ в нац≥ональних терм≥нах зм≥нюЇтьс¤ на мисленн¤ в терм≥нах цив≥л≥зац≥йних, вважаЇмо  помилковим   надм≥рне роздр≥бленн¤ цив≥л≥зац≥й за нац≥ональною ознакою, виокремленн¤, ¤к пропонуЇтьс¤ де¤кими   досл≥дниками, украњнськоњ цив≥л≥зац≥њ.[3] ¬ цив≥л≥зац≥йному п≥дход≥ основна увага маЇ зм≥щуватись в≥д   держав на б≥льш  велик≥ структури та процеси в масштабах цив≥л≥зац≥й.  ¬ ус≥х цив≥л≥зац≥йних теор≥¤х роль держави так чи ≥накше обмежуЇтьс¤ або визнаЇтьс¤ вторинною, залежною в≥д цив≥л≥зац≥йноњ динам≥ки. як зазначаЇ рос≥йський досл≥дник ™.јзро¤нц в робот≥ Д√лобал≥зац≥¤: катастрофа чи шл¤х розвиткуФ, Д√еопол≥тична в≥сь нац≥ональних держав накладаЇтьс¤ на  виникле  ще ран≥ше б≥льш велике поле культурФ.[4]

“акий п≥дх≥д маЇ певн≥ аргументи на свою користь. ѕо-перше, цив≥л≥зац≥њ  ≥снують довго, Ї динам≥чними, еволюц≥онують, адаптуютьс¤, Ї найб≥льш ст≥йкими з ус≥х людських асоц≥ац≥й. ј.Ѕоземен приходить до висновку, що Д м≥жнародна ≥стор≥¤ п≥дтверджуЇ тезу в≥дносно того, що пол≥тичн≥ системи Ї недовготривалими засобами дл¤ дос¤гненн¤ мети на поверхн≥ цив≥л≥зац≥й ≥ що дол¤ кожноњ сп≥льноти, обТЇднаноњ л≥нгв≥стично та духовно, залежить в к≥нцевому випадку в≥д виживанн¤  певних фундаментальних ≥дей, навколо ¤ких обТЇднувались безл≥ч покол≥нь ≥ ¤к≥, таким чином, символ≥зують спадкоЇмн≥сть сусп≥льстваФ.[5]   ÷ив≥л≥зац≥йний суперетн≥чний св≥тогл¤д базуютьс¤  на в≥дчутт≥ сп≥льност≥,   а не т≥льки  на належност≥ до Їдиноњ держави,  ≥нколи нав≥ть не на на¤вност≥ сп≥льних рел≥г≥йних в≥рувань.

ѕосл≥довно вир≥шуючи ц≥ завданн¤, в≥дзначимо, що принцип пол≥цикл≥чност≥ знаходить в≥дображенн¤ у виокремленн≥ локальних цив≥л≥зац≥й за   дек≥лькома   критер≥¤ми , серед ¤ких дом≥нують нац≥ональний, рег≥ональний, рел≥г≥йний та системний. ¬с≥ цив≥л≥зац≥њ Ї в т≥й чи ≥нш≥й м≥р≥ неоднор≥дними, але сп≥вв≥дношенн¤ ц≥л≥сност≥ та гетерогенност≥ Ї р≥зним. Ћокальн≥ цив≥л≥зац≥њ в≥дображають культурно-≥сторичн≥, етн≥чн≥, рел≥г≥йн≥, економ≥ко-географ≥чн≥ особливост≥ крањни, або групи крањн. «гадаЇмо, що ћ.я. ƒан≥левський визначав цив≥л≥зац≥њ ¤к Укультурно-≥сторичн≥ типиФ, ј.“ойнб≥ Ц ¤к локальн≥ цив≥л≥зац≥њ, ѕ. —орок≥н Ц ¤к велик≥  Укультурн≥ суперсистемиФ[6]. ƒ.”≥лк≥нсон вважаЇ пон¤тт¤ Ђцив≥л≥зац≥¤ї тотожним соц≥альн≥й основ≥ сусп≥льства , в розум≥нн≥ ¬. авол≥са пон¤тт¤ цив≥л≥зац≥¤ взагал≥ сл≥д виносити за меж≥ њњ соц≥окультурноњ основи, цив≥л≥зац≥¤ Ї  певною сп≥льнотою людей, ¤ка може ≥дентиф≥куватись чи самореал≥зуватись лише в систем≥ комун≥кац≥йних звТ¤зк≥в.  ≈.“оффлер вбачаЇ основу цив≥л≥зац≥њ не в сфер≥ культури, а в економ≥чному тип≥ сусп≥льства, в≥н обірунтовуЇ концепц≥ю трьох економ≥чних революц≥њ Ц аграрноњ, промисловоњ, що призвела до створенн¤ ≥ндустр≥альноњ цив≥л≥зац≥њ та ≥нформац≥йноњ, внасл≥док ¤коњ буде створена нова ≥нформац≥йна цив≥л≥зац≥¤.[7]

«а визначенн¤м рос≥йськоњ досл≥дниц≥ Ћ.≤. —еменн≥ковоњ, цив≥л≥зац≥¤ Ц це сп≥льнота людей, ¤к≥ мають сп≥льн≥ фундаментальн≥ основи ментальност≥, сп≥льн≥ основоположн≥ духовн≥ ц≥нност≥ та ≥деали, а також ст≥йк≥ особлив≥ риси в соц≥ально-пол≥тичн≥й орган≥зац≥њ, економ≥ц≥ та культур≥. ѕ≥д ментальн≥стю в даному контекст≥ розум≥Їтьс¤ на¤вн≥сть у людей того чи ≥ншого сусп≥льства сп≥льного розумового ≥нструментар≥ю, психолог≥чноњ основи, ¤ка даЇ њм змогу по-своЇму сприймати та усв≥домлювати св≥т ≥ самих себе.[8]

   ƒл¤ зФ¤суванн≥ м≥сц¤ ”крањни в св≥товому цив≥л≥зац≥йному простор≥  вважаЇмо доречним використанн¤ ¤к  ¤к≥сного п≥дходу до типолог≥њ локальних цив≥л≥зац≥й, що враховуЇ р≥вень сусп≥льних в≥дносин,  розвитку виробничих сил,  характер влади та њњ взаЇмов≥дносини з сусп≥льством, р≥вень взаЇмопроникненн¤ людини ≥ природи, так ≥ п≥дходу л≥н≥йного, тобто врахованн¤ просторово-часовоњ складовоњ розвитку цив≥л≥зац≥й тобто врахованн¤ просторово-часовоњ складовоњ розвитку цив≥л≥зац≥й.

  ≤сторичн≥ кор≥нн¤ зах≥дного типу формувалис¤ п≥д впливом античност≥, христи¤нства, ≥ндив≥дуал≥зму та демократичних традиц≥й. —х≥дн≥ цив≥л≥зац≥њ були  сформован≥ п≥д впливом мусульманства та буддизму, пров≥дноњ рол≥ держави, дом≥нуванн¤ колектив≥зму та бюрократ≥њ над правами особистост≥.  Ќа п≥дстав≥ цього украњнський досл≥дник ё.ѕавленко виокремлюЇ дек≥лька цив≥л≥зац≥йних ойкумен, зокрема ћакрохристи¤нський св≥т у склад≥ «ах≥дноЇвропейсько-ѕ≥вн≥чноамериканського, Ћатиноамериканського та —х≥дноЇвропейсько-™враз≥йського цив≥л≥зац≥йних блок≥в (до складу ¤кого в≥дносимо ”крањну), ћусульманську, переважно «ах≥дноаз≥йсько-ѕ≥вн≥чноафриканську ойкумену, ѕ≥вденноаз≥йську - ≤нду≥стсько-ѕ≥вденнобудд≥йську, —х≥дноаз≥йську або ƒалекосх≥дну Ц  онфуц≥ансько-ѕ≥вн≥чнобудд≥йську ойкумени.[9]

 ¬икористанн¤ л≥н≥йного п≥дходу дозвол¤Ї визначити структуру цив≥л≥зац≥йного простору ’’≤ стол≥тт¤ та особливостей сучасного четвертого покол≥нн¤ локальних цив≥л≥зац≥й. ¬≥н передбачаЇ под≥л цив≥л≥зац≥й на традиц≥онал≥стськ≥ , ¤к≥  передували техногенним,  ¤к≥ виникають в ™вроп≥ в ’≤”-’”≤ стол≥тт≥ ≥ зараз реал≥зуЇтьс¤ в ус≥х рег≥онах планети. ¬ розвитку цих цив≥л≥зац≥й вир≥шальну роль граЇ використанн¤ нових технолог≥й, ¤к виробничих, так ≥ соц≥ального управл≥нн¤ та соц≥альних комун≥кац≥й.

‘ундаментальн≥сть цив≥л≥зац≥йноњ ≥дентиф≥кац≥њ ”крањни повФ¤зана ≥ базуЇтьс¤ на всьому обс¤з≥ ≥сторичноњ памФ¤т≥. “еор≥њ стад≥ального розвитку людства досл≥джують цив≥л≥зац≥ю ¤к Їдиний процес прогресивного розвитку людства, в ¤кому виокремлюють визначен≥ стад≥њ Ц локальн≥ цив≥л≥зац≥њ. ѕриб≥чниками такого п≥дходу Ї, зокрема, рос≥йський досл≥дник ё. яковець. ¬≥н  розгл¤даЇ цив≥л≥зац≥ю ¤к У визначену стад≥ю в цикл≥чному розвитку сусп≥льства в ц≥л≥сност≥ елемент≥в, що њњ складаютьФ[10] ѕерший суперцикл Ц пер≥од становленн¤ сусп≥льства, його еп≥центри Ц ™гипет, ћесопотам≥¤, √рец≥¤, –им, ≤нд≥¤ та  итай. ƒругий суперцикл Ц пер≥од зр≥лост≥ сусп≥льства. …ого еп≥центри Ц «ах≥дна ™вропа та ѕ≥вн≥чна јмерика. ÷е середньов≥чна цив≥л≥зац≥¤ (на цьому етап≥  ињвська –усь ¤влала собою одне з найвпливов≥ших держав ™вропи),  перед≥ндустр≥альна цив≥л≥зац≥¤ ( пер≥од в≥дсутност≥ державност≥ ≥ входженн¤ ”крањни не т≥льки до складу р≥зних держав, але й р≥зних цив≥л≥зац≥й), ≥ндустр≥альна цив≥л≥зац≥¤ ( до другоњ половини ’’ стол≥тт¤).

 ¬изнаючи той факт, що кожна локальна цив≥л≥зац≥¤ маЇ св≥й ритм розвитку, в той же час  констатуЇмо, що цей ритм б≥льш-менш синхрон≥зований з ритмом св≥тових цив≥л≥зац≥й. —ум≥жн≥ цив≥л≥зац≥њ синхрон≥зуютьс¤ в своњй динам≥ц≥. «Ф¤суванню м≥сц¤ ”крањни в систем≥ м≥жцив≥л≥зац≥йних взаЇмод≥й спри¤Ї виокремленн¤  груп синхронних цив≥л≥зац≥й: середземноморсько-близькосх≥дноњ; аз≥йськоњ, зах≥дноЇвропейськоњ, американськоњ; африканськоњ; сх≥дноЇвропейськоњ та п≥вн≥чноаз≥йськоњ [11].

ћ.я.ƒан≥левський головним критер≥Їм локальноњ цив≥л≥зац≥њ (культурно-≥сторичного типу)  вважав не рел≥г≥ю, а неповторний шл¤х розвитку . ¬ його перел≥ку, ¤кий складавс¤ з дванадц¤ти культурно-≥сторичних тип≥в, звичайно, виокремлюЇтьс¤ ≥ словТ¤нський, до ¤кого в≥н в≥дносив ≥ ”крањну.[12] ј.“ойнб≥ нарахував сорок с≥м локальних цив≥л≥зац≥й трьох покол≥нь,   ДпТ¤тьФ живих цив≥л≥зац≥й початку ’’ стол≥тт¤ Ц зах≥дну, православно-христи¤нську (куди в≥д в≥дносив ≥ ”крањну) , ≥сламську, ≥ндуњстську, далекосх≥дну, за основу класиф≥кац≥њ вз¤вши перш за все приналежн≥сть до тоњ чи ≥ншоњ рел≥г≥њ.  —хематично цей розвиток вигл¤дав наступним чином: прим≥тивне сусп≥льство; вища цив≥л≥зац≥¤ першоњ генерац≥њ; вища цив≥л≥зац≥¤ другоњ генерац≥њ; вища вселенська церква; вища цив≥л≥зац≥¤ третьоњ генерац≥њ[13].

Ќа початку ’’≤ стол≥тт¤ формуЇтьс¤ нова конф≥гурац≥¤ цив≥л≥зац≥й.  “очка зору досл≥дник≥в в≥дносно  цив≥л≥зац≥йноњ  структури  ’’≤ стол≥тт¤ часто в≥др≥зн¤Їтьс¤. “ак, ћ. ћелко  вважаЇ, що ≥снуЇ консенсус в≥дносно ≥снуванн¤ дванадц¤ти найважлив≥ших цив≥л≥зац≥й, з ¤ких с≥м вже зникли (месопотамська, Їгипетська, критська, класична, в≥зант≥йська, центрально-американська, андська), а пТ¤ть ще продовжують ≥снувати Ц китайська, ¤понська, ≥ндуњстська, ≥сламська ≥ зах≥дна.[14]    —.’ант≥нгтон констатуЇ на¤вн≥сть восьми основних цив≥л≥зац≥й Ц зах≥дноњ, православноњ, китайськоњ, ¤понськоњ, мусульманськоњ, ≥ндуњстськоњ, латиноамериканськоњ та африканськоњ.[15]

 Ќа ’ м≥ждисципл≥нарн≥й дискус≥њ ДЋокальн≥ цив≥л≥зац≥њ: з≥ткненн¤ або партнерствоФ  було поставлене питанн¤ щодо формуванн¤ дванадц¤ти цив≥л≥зац≥й четвертого покол≥нн¤ (п≥вн≥чноамериканська, зах≥дноЇвропейська,¤понська, Ївраз≥йська, китайська, ≥нд≥йська, латиноамериканська, мусульманська,будд≥йська, африканська,океан≥чна, сх≥дноЇвропейська)  частина з ¤ких ще знаходитьс¤ в стад≥њ  становленн¤, а частина вже у фаз≥ кризи.  ѕосилюЇтьс¤ диференц≥ац≥¤ у пор≥вн¤нн≥ з цив≥л≥зац≥¤ми третього покол≥нн¤ (наприклад,  зах≥дна цив≥л≥зац≥¤ под≥л¤Їтьс¤  на материнську-зах≥дноЇвропейську та  - п≥вн≥чноамериканську).  ™враз≥йська цив≥л≥зац≥¤ знаходитьс¤ на стад≥њ розпаду. —х≥дноЇвропейська цив≥л≥зац≥¤ (до складу ¤коњ в≥днос¤ть –ос≥ю, ”крањну та Ѕ≥лорусь)   ще остаточно не сформувалась, дрейфуЇ в≥д Ївраз≥йськоњ до зах≥дноЇвропейськоњ.[16]

ќтже, можна погодитись з точкою зору   украњнського вченого академ≥ка ё.ѕахомова, в≥дносно того, що ми живемо в св≥т≥, ¤кий швидко зм≥нюЇтьс¤ не т≥льки технолог≥чно, науково-техн≥чно, а й економ≥чно ≥ нав≥ть цив≥л≥зац≥йно. ѕри цьому на планетарному простор≥ д≥ють два протилежн≥ взаЇмодоповнююч≥ один одного процеси. ѕерший з них характеризуЇтьс¤ в≥дродженн¤м нац≥й та ренесансом цив≥л≥зац≥й. ƒругий Ц протилежний ≥ взаЇмодоповнюючий планетарний процес, процес глобальноњ ≥нтеграц≥њ. [17]¬ цив≥л≥зац≥йному простор≥ ’’≤ стол≥тт¤ зростаЇ ¤к значенн¤ цив≥л≥зац≥йноњ сп≥льност≥, так ≥ м≥жцив≥л≥зац≥йних розб≥жностей; посилюЇтьс¤ диференц≥ац≥¤  економ≥чного та в≥йськово-пол≥тичного потенц≥алу  окремих локальних цив≥л≥зац≥й,  нарощуЇтьс¤ потенц≥ал партнерства локальних цив≥л≥зац≥й, формуЇтьс¤ новий тип в≥дносин м≥ж ними. ÷е даЇ п≥дстави стверджувати про на¤вн≥сть двох груп цив≥л≥зац≥й.  ѕерша Ц найб≥льш розвинут≥ цив≥л≥зац≥њ при незначн≥й дол≥ в чисельност≥ населенн¤ (зах≥дноЇвропейська, п≥вн≥чноамериканська, ¤понська), друга Ц цив≥л≥зац≥њ з б≥льш низьким р≥внем розвитку.  

—.’ант≥нгтон приходить до висновку, що з зак≥нченн¤м Ухолодноњ в≥йниФ на перший план висуваютьс¤ цив≥л≥зац≥йн≥ розб≥жност≥.[18]

Ќе ставл¤чи за мету в межах даного досл≥дженн¤   зд≥йснювати  критичний анал≥з основних ≥дей   цив≥л≥зац≥йноњ теор≥њ —.’ант≥нгтона, автори не под≥л¤ють його прогнозу про прийдешнЇ з≥ткненн¤ цив≥л≥зац≥њ, в той же час не в≥дкидаючи багатьох його теоретичних положень.

” кв≥тн≥ 1999 року у Ћитв≥ було проведено ћ≥жнародну конференц≥ю з питанн¤ д≥алогу та п≥двищенн¤ р≥вн¤ взаЇморозум≥нн¤ м≥ж р≥зними цив≥л≥зац≥¤ми. ѕ≥д час конференц≥њ було звернено увагу на так≥ напр¤мки розвитку д≥алогу м≥ж цив≥л≥зац≥¤ми, ¤к: взаЇмна по≥нформован≥сть та взаЇмод≥¤ (питанн¤ щодо зм≥цненн¤   дов≥ри   у   продуктивному   звТ¤зку   м≥ж р≥зноман≥тними  ланками  цив≥л≥зац≥й,   роль  взаЇмноњ по≥нформованост≥ та взаЇмод≥њ м≥ж людьми у XXI стол≥тт≥); глобал≥зац≥¤ ≥ розмањтт¤ культур (вивченн¤ та оц≥нка впливу глобал≥зац≥њ на цив≥л≥зац≥йн≥ процеси взаЇмод≥њ м≥ж людьми, самоусв≥домленн¤ ≥ сп≥лкуванн¤);  ≥дентичн≥сть та сп≥льн≥ ц≥нност≥ (анал≥з позитивних та негативних   аспект≥в   феномену   взаЇмопроникненн¤ р≥зноман≥тних культур на приклад≥ досв≥ду двох географ≥чне близьких ≥ водночас в≥дм≥нних культур); торг≥вл¤, науковий ≥ культурний обм≥н (сучасна роль торг≥вл≥ в контактах м≥ж народами, зокрема спри¤нн¤ науковому ≥ культурному обм≥ну); несхож≥сть (вивченн¤ причин ≥ шл¤х≥в демон≥зац≥њ ≥нших культур та цив≥л≥зац≥й; анал≥з ксенофоб≥њ, расизму ≥ антисем≥тизму); концепц≥њ цив≥л≥зац≥й XXI стол≥тт¤ (вивченн¤ ≥снуючих концепц≥й цив≥л≥зац≥й та перспектив њх пор≥вн¤льного анал≥зу).[19]

 ƒелегац≥¤ ”крањни активно п≥дтримала ≥н≥ц≥ативу ≤рану стосовно розвитку д≥алогу м≥ж цив≥л≥зац≥¤ми. ¬иступаючи, зокрема, на м≥жнародн≥й конференц≥њ "ƒ≥алог м≥ж цив≥л≥зац≥¤ми" в   ¬≥льнюс≥ 22-24 кв≥тн¤ 2001 року, ѕрезидент ”крањни   зазначив, що проголошенн¤ √енеральною јсамблеЇю ќќЌ 2001 року ћ≥жнародним роком д≥алогу м≥ж цив≥л≥зац≥¤ми стало важливим кроком на шл¤ху перетворенн¤ поодиноких д≥й в планом≥рний, безупинний процес, ¤кий став би результатом наших сп≥льних зусиль у справ≥ дос¤гненн¤ стаб≥льного розвитку та зм≥цненн¤ миру ≥ безпеки на «емл≥. ѕрезидентом також було п≥дкреслено важливу роль процесу глобал≥зац≥њ, ¤кий охоплюЇ досить широкий д≥апазон житт¤ сусп≥льств ≥ набуваЇ все б≥льш динам≥чного характеру. ≤ найважлив≥шим Ї те, що одна окрема нац≥¤ чи нав≥ть цив≥л≥зац≥¤ не може вир≥шити глобальн≥ проблеми сучасност≥ ≥ запропонувати ун≥версальн≥   шл¤хи њх вир≥шенн¤.[20]

 ¬ ƒекларац≥њ тис¤чол≥тт¤ ќќЌ в≥д 8 вересн¤ 2000 року (резолюц≥¤ 55/2)   в≥дм≥чалос¤ , що терпим≥сть Ї одн≥Їю ≥з фундаментальних ц≥нностей, ¤к≥ мають суттЇво важливе значенн¤ дл¤ м≥жнародних в≥дносин в XXI ст., ≥ маЇ включати в себе активне спри¤нн¤ ≥де¤м культури миру ≥ д≥алогу м≥ж цив≥л≥зац≥¤ми, ¤кий маЇ базуватис¤ на р≥зноман≥тт≥ в≥роспов≥дань, культур ≥ мов.  

¬ звТ¤зку з фундаментальними зрушенн¤ми, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ в сучасному св≥т≥, посилюЇтьс¤ увага до њх теоретичного осмисленн¤ украњнською м≥жнародно-пол≥тичною наукою. ‘ормуванн¤ ≥ розвиток пол≥толог≥чних ≥дей в ”крањн≥ т≥сно повТ¤зан≥ з пошуками визначенн¤ ц≥лей  украњнськоњ держави, њњ м≥сц¤ в св≥товому ц≥в≥л≥зац≥йному простор≥.  ¬ажливим елементом розробки зовн≥шньопол≥тичноњ стратег≥њ ”крањни Ї моделюванн¤ њњ м≥сц¤ та рол≥ в   цив≥л≥зац≥йному простор≥ ’’≤ стол≥тт¤. –озробка  концептуальноњ модел≥ м≥сц¤ та рол≥ ”крањни в систем≥ св≥тових цив≥л≥зац≥й передбачаЇ анал≥з ц≥Їњ проблеми з врахуванн¤м диференц≥ац≥њ  погл¤д≥в сучасноњ ц≥в≥л≥олог≥њ та виокремленн¤ цикл≥чноњ, л≥неарноњ, ковар≥антноњ та постмодерн≥стських концепц≥й.[21]

    ” —х≥дн≥й ™вроп≥ завжди взаЇмод≥¤ли народи, ¤к≥ належали до р≥зних цив≥л≥зац≥й. як державне утворенн¤ ”крањна в основ≥ своњй теж н≥коли не була соц≥окультурно ≥дентичною ≥ завжди в≥дзначалась мозањчн≥стю з точки зору цив≥л≥зац≥йних характеристик.

ѕроблема ≥дентиф≥кац≥њ ”крањни серед ≥нших цив≥л≥зац≥й св≥ту набула актуального значенн¤ завд¤ки двом аспектам: внутр≥шньому Ц ”крањна стала незалежною ≥ почала проводити  власну зовн≥шню пол≥тику ≥ зовн≥шньому Ц  зм≥нам у  ситуац≥њ на м≥жнародн≥й арен≥ на меж≥ тис¤чол≥ть. ¬загал≥, ’’ стол≥тт¤ Ч це стол≥тт¤ ≥деолог≥њ, ¤ке характеризувалос¤ боротьбою м≥ж ≥деолог≥¤ми комун≥зму, фашизму та л≥беральноњ демократ≥њ. ÷¤ епоха вже завершилась. “епер св≥т вступаЇ в епоху, де культура та культурн≥ фактори в≥д≥граватимуть найважлив≥шу роль у формуванн≥ св≥товоњ пол≥тики.[22]

 —л≥д зазначити, що невизначен≥сть цив≥л≥зац≥йноњ ≥дентиф≥кац≥њ ”крањни по¤снюЇтьс¤ ц≥лою низкою чинник≥в. ƒо найголовн≥ших з них автори в≥днос¤ть на¤вн≥сть довгих пер≥од≥в в ≥стор≥њ ”крањни, коли вона не мала власноњ державност≥, належн≥сть окремих частин њњ територ≥њ до р≥зних геопол≥тичних, геоеконом≥чних та геокультурних простор≥в, зокрема  середземноморського, зах≥дноЇвропейського та Ївраз≥йського. як зазначаЇ   ё.ѕахомов, ”крањна, бажаючи стати крањною зах≥дною, забула на час реформ про власну, ще далеко не зах≥дну цив≥л≥зац≥йну ≥дентичн≥сть. [23]

—проби знайти в≥дпов≥дь на питанн¤ в≥дносно походженн¤ та джерел украњнськоњ ≥дентичност≥ зд≥йснювались в украњнськ≥й ≥сторичн≥й, ф≥лософськ≥й та м≥жнародно-пол≥тичн≥й науц≥ починаючи з к≥нц¤ ’≤’ стол≥тт¤. ¬ цьому план≥ варто згадати прац≥ ћ.ƒрагоманова, ћ.√рушевського, ћ.ћ≥хновського, ƒ.ƒонцова, —.–удницького ≥ ё.Ћипи. ¬с≥ вони переконливо обгрунтовували необх≥дн≥сть ор≥Їнтац≥њ ”крањни на —х≥д, на «ах≥д, на ѕ≥вн≥ч ≥ ѕ≥вдень. “ак, —.–удницький висловлював точку зору, що зовн≥шньопол≥тичним ор≥ентиром ”крањни мав бути «ах≥д, ё.Ћипа Ц ѕ≥вдень ≥ частково ѕ≥вн≥ч.

јвтори не под≥л¤ють точку зору —. ’ант≥нгтона, ¤кий  в≥дносить ”крањну до розр¤ду так званих Уроз≥рванихФ крањн. –озгл¤даючи л≥н≥њ розлому м≥ж цив≥л≥зац≥¤ми, в≥н   вважаЇ, що  найб≥льш важливою л≥н≥Їю под≥лу в ™вроп≥ Ї сх≥дний кордон зах≥дного христи¤нства. ≤ в≥н прол¤гаЇ по сучасних кордонах м≥ж –ос≥Їю ≥ ‘≥нл¤нд≥Їю, м≥ж прибалт≥йськими крањнами ≥ –ос≥Їю, розс≥каЇ ”крањну, повертаЇ на зах≥д, в≥докремлюЇ “ранс≥льван≥ю в≥д ≥ншоњ частини –умун≥њ, а пот≥м, проход¤чи по ёгослав≥њ, майже точно сп≥впадаЇ з л≥н≥Їю, ¤ка в≥докремлюЇ ’орват≥ю ≥ —ловен≥ю  в≥д ≥нших частин ёгослав≥њ. “аким чином, ”крањна опинилас¤ Уроз≥рваноюФ м≥ж двома цив≥л≥зац≥¤ми:  словТ¤но-православною ≥  зах≥дною. « точки зору американського вченого,  пол≥цив≥л≥зац≥йна модель даЇ ч≥тку, вичерпну в≥дпов≥дь на питанн¤, де зак≥нчуЇтьс¤ ™вропа. Д™вропа, стверджуЇ в≥н,  - зак≥нчуЇтьс¤ там, де зак≥нчуЇтьс¤ зах≥дне христи¤нство ≥ починаютьс¤ ≥слам ≥ православТ¤Ф.  [24] 

ўодо типу розвитку рос≥йськоњ локальноњ цив≥л≥зац≥њ, то р≥зноман≥тт¤ п≥дход≥в можна узагальнити наступним чином: –ос≥¤ належить до цив≥л≥зац≥й зах≥дного типу розвитку; протилежна позиц≥¤ Ц тип розвитку сх≥дний; ≥ нарешт≥ Ц –ос≥¤ не належить до жодного типу розвитку цив≥л≥зац≥й, ¤вл¤ючи собою конгломерат народ≥в, ¤к≥ в≥днос¤тьс¤ до р≥зних тип≥в розвитку. ÷е   сусп≥льство, ¤ке за визначенн¤м  Ћ.≤.—еменн≥ковоњ, Дцив≥л≥зац≥йно дрейфуЇФ м≥ж —ходом та «аходом.[25] ÷¤ точка зору рос≥йськоњ досл≥дниц≥, ¤ка в≥дстоювала належн≥сть –ос≥њ до ДсловТ¤но-православноњФ цив≥л≥зац≥њ, стаЇ б≥льш зрозум≥лою, ¤кщо згадати. що п≥д цив≥л≥зац≥йними дрейфами традиц≥йно розум≥Їтьс¤ штучн≥ стр≥мк≥ в≥дхиленн¤ окремих крањн чи груп крањн в≥д власних ц≥нностей та ≥деал≥в у б≥к ≥ншосистемних базових ц≥нностей та ≥деал≥в.

 ¬≥домий рос≥йський досл≥дник украњнського походженн¤  ё.яковець  висловлюЇ точку зору, що ”крањна разом з –ос≥Їю та Ѕ≥лоруссю утворюЇ самост≥йну цив≥л≥зац≥ю, ¤ка маЇ ≥ндив≥дуальн≥ риси ¤к цив≥л≥зац≥¤ локальна ≥ родов≥ риси ¤к цив≥л≥зац≥¤ зах≥дного типу розвитку.[26]

” цьому контекст≥ не можемо не згадати ≥   рос≥йського досл≥дника Ћ.≤.ћедведка, ¤кий констатуЇ в≥дсутн≥сть ц≥в≥л≥зац≥йноњ однор≥дност≥ –ос≥њ внасл≥док сп≥в≥снуванн¤ на њњ територ≥њ словФ¤но-православноњ ≥ тюрко-мусульманськоњ цив≥л≥зац≥й, вважаЇ, що Д–ос≥¤ ¤вл¤Ї собою приклад тих синкретичних цив≥л≥зац≥й, ¤к≥ узагальнили та систематизували риси культур р≥зних народ≥в. Ќа цьому шл¤ху вона довела можлив≥сть народженн¤ новоњ етно-цив≥л≥зац≥йноњ сп≥льноти ≥ подоланн¤ барТЇр≥в м≥ж расами, мовами, рел≥г≥¤ми та духовними св≥тамиФ.[27] “аким чином, м≥сто зустр≥ч≥ культур та цив≥л≥зац≥й маЇ стати не ареною њхнього Дз≥ткненн¤Ф,   а сполученн¤ ≥ взаЇмод≥њ. ¬изнанн¤ цього факту дозвол¤Ї нам  погодитись з точкою зору в≥дносно кордонного характеру рос≥йськоњ цив≥л≥зац≥њ, ¤ка сформувалась внасл≥док взаЇмод≥њ Ївропейських ≥ неЇвропейський традиц≥й. –ел≥г≥йно-цив≥л≥зац≥йний фундамент складаЇтьс¤ з дек≥лькох ¤к≥сно р≥знор≥дних частин, цив≥л≥зац≥йна конструкц≥¤ Ї нест≥йкою. —амо по соб≥ поЇднанн¤ зах≥дних та сх≥дних начал характерно дл¤ багатьох сучасних цив≥л≥зац≥й. јле особлив≥стю кордонних цив≥л≥зац≥й, до ¤ких в≥дносимо ≥ рос≥йську, Ї те, що жодне з них не отримуЇ вир≥шальноњ переваги ≥ не визначаЇ повною м≥рою характер цив≥л≥зац≥йноњ системи.

Ћ.  остенко подаЇ ”крањну ¤к транскультурний осередок цив≥л≥зац≥й, головна роль ¤коњ пол¤гаЇ в тому, щоб стати Узолотим м≥сткомФ м≥ж «аходом ≥ —ходом. ћ. ћихальченко, розгл¤даючи  кожну нац≥ю в ¤кост≥ Докремоњ ун≥кальноњ цив≥л≥зац≥йФ вказуЇ на зовс≥м ≥ншу роль дл¤ ”крањни, вважаючи, що Дукрањнська цив≥л≥зац≥¤ зароджувалась ¤к етн≥чна Д ( тобто ¤к результат сп≥вжитт¤ р≥зних етнос≥в, включенн¤ представник≥в р≥зних народ≥в в украњнський етнос), а украњнська пол≥тична цив≥л≥зац≥¤ ≥снувала лише в пер≥оди повноц≥нноњ державност≥ ”крањни. [28]

“аким чином, Їдиноњ точки зору немаЇ, та й бути не може оск≥льки ”крањна ще не може на даний момент остаточно само≥дентиф≥куватись, тижи¤чи до ¤к≥сно в≥дм≥нних центр≥в сили.. ј без цього не може бути й ≥дентиф≥кац≥њ цив≥л≥зац≥йноњ, дл¤ цього потр≥бний час.

 ўодо перспектив розвитку крањни, то   ”крањна Ч це держава, розд≥лена на «ах≥дну ”крањну (переважно ун≥атську, нац≥онал≥стичну, про-зах≥дну) ≥ —х≥дну ”крањну (переважно православну, рос≥йськомовну ≥ про-рос≥йську) . ”крањну можна   назвати моделлю сп≥в≥снуванн¤ р≥зних етн≥чних груп ≥ цив≥л≥зац≥й. якщо говорити про глобальний розпод≥л сил, то ”крањна Ї важливою другор¤дною рег≥ональною державою. “ому вона   зац≥кавлена в збереженн≥ незалежност≥ в≥д найвпливов≥шоњ крањни рег≥ону. ƒинам≥ка св≥тового розпод≥лу сил  вимагаЇ п≥дтриманн¤ т≥сних стосунк≥в м≥ж —Ўј та ”крањною. ќбидв≥ крањни зац≥кавлен≥ в тому, щоб –ос≥¤ не розшир¤лас¤ ≥ не стала знову дом≥нувати над своњми сус≥дами ¤к наддержава.[29]

ќтже, з точки зору цив≥л≥зац≥йного фактору, ”крањна займаЇ ун≥кальну позиц≥ю, вона Ї свого роду м≥стком м≥ж зах≥дним, православним та мусульманським св≥том. « точки зору глобального розпод≥лу сил, ”крањна також маЇ ун≥кальну позиц≥ю дл¤   забезпеченн¤ ефективноњ р≥вноваги сил в ™враз≥њ.