≈волюц≥¤ рег≥ональноњ п≥дсистеми м≥жнародних в≥дносин на Ѕлизькому —ход≥ ¤к чинник впливу на процеси м≥жнародноњ безпеки.

 омплекс проблем  Ѕлизькосх≥дного рег≥ону пос≥даЇ особливе м≥сце серед найактуальн≥ших питань м≥жнародних в≥дносин. ƒосл≥дженн¤ проблем м≥жнародноњ безпеки, рег≥ональних в≥дносин на Ѕлизькому —ход≥ в контекст≥ стратег≥чноњ пол≥тики ”крањни   передбачаЇ необх≥дн≥сть визначенн¤  пон¤тт¤ ДЅлизький —х≥дФ та анал≥зу еволюц≥њ Ѕлизькосх≥дноњ рег≥ональноњ п≥дсистеми м≥жнародних в≥дносин  .

ƒо початку 70-х рок≥в ’’ стол≥тт¤ в основному був завершений процес формуванн¤ Ѕлизькосх≥дноњ рег≥ональноњ системи ¤к певноњ пол≥тико-географ≥чноњ ц≥льност≥ з ≥манентними њй принципами функц≥онуванн¤ й взаЇмод≥њ з зовн≥шн≥м св≥том та ¤к орган≥чноњ складовоњ частини м≥жнародних в≥дносин. ¬изначилис¤ њњ структура та пол≥тичн≥ суб'Їкти .

 Ѕлизькосх≥дна рег≥ональна система  включаЇ ус≥ крањни - члени Ћ≥ги арабських держав , ƒержаву ≤зрањль, та з урахуванн¤м величезного впливу на арабський св≥т, неарабський ≤ран.  ѕравом≥рн≥сть включенн¤ до Ѕлизькосх≥дноњ рег≥ональноњ системи ≤рану, ¤кий традиц≥йно в≥дносили до —ереднього —ходу, повТ¤зана з характером його взаЇмод≥й у рег≥он≥ та його суттЇвим значенн¤м ¤к рег≥онального Уцентру силиФ .

—кладн≥сть сприйн¤тт¤ Ѕлизького —ходу ¤к ц≥льного м≥жнародно-пол≥тичного рег≥ону зумовлена, з одного боку, на¤вн≥стю ч≥тко окреслених субрег≥он≥в, зокрема ѕерськоњ затоки, ¤к≥ водночас становл¤ть собою самост≥йн≥ п≥дсистеми м≥ждержавних в≥дносин та складов≥ частини Ѕлизькосх≥дноњ рег≥ональноњ системи, а з ≥ншого боку, субрег≥ональною "взаЇмопроникн≥стю".

 рањни Ѕлизького —ходу поЇднуЇ географ≥чне сус≥дство, етн≥чна та мовна спор≥днен≥сть (за вин¤тком ≤рану), рел≥г≥йна та культурна схож≥сть, сп≥льне ≥сторичне минуле, на¤вн≥сть сп≥льних завдань в галуз≥ забезпеченн¤ безпеки.

Ѕезумовно, ¤дро Ѕлизькосх≥дноњ системи складають арабськ≥ держави. «а територ≥альною ознакою арабськ≥ крањни под≥л¤ютьс¤ на три велик≥ зони: африканську , сх≥дно-середземноморську та арав≥йську. јфриканська зона арабського св≥ту включаЇ до себе крањни ћагрибу ( јлжир, ћарокко, ћавритан≥ю, “ун≥с та Ћ≥в≥ю), ™гипет ≥ —удан. ƒо арабських крањн —х≥дного —ередземноморТ¤ сл≥д в≥днести —ир≥ю, Ћ≥ван, …ордан≥ю та ≤рак. –ешта арабських крањн входить до арав≥йськоњ зони.

 онфл≥ктогенн≥сть рег≥ону визначаЇтьс¤ тим, що в≥н залишавс¤ пост≥йно уразливим та   був ареною конфл≥кт≥в  двох тип≥в:

1.  онфл≥кт≥в, спричинених внутр≥шн≥ми протир≥чч¤ми крањн рег≥ону (арабо-≥зрањльськими та арабо-≥ранськими протир≥чч¤ми, ситуац≥Їю в   урдистан≥, проблемою «ах≥дноњ —ахари, розвитком ≥слам≥зму, конфл≥кт≥в, спричинених розмежуванн¤м крањн рег≥ону, суперечками навколо кордон≥в, розпод≥лу водних ресурс≥в, нафтових родовищ тощо);

2.   онфл≥кт≥в, спровокованих позарег≥ональними державами, ¤к≥ прагнули гегемон≥њ у рег≥он≥ шл¤хом використанн¤ будь-¤ких м≥сцевих слабостей.

јнал≥з на¤вних та потенц≥йних конфл≥кт≥в дозвол¤Ї зробити њх диференц≥ац≥ю за р≥внем, складом учасник≥в, мотивац≥¤ми, характером та етимолог≥Їю:

а) м≥ждержавн≥ конфл≥кти, що виникають внасл≥док загостренн¤ протир≥ч м≥ж двома або б≥льшою к≥льк≥стю держав (≥рано-≥ракський, ≥рако-кувейтський та ≥н.);

б) нац≥онально-державн≥ конфл≥кти, п≥д час ¤ких одн≥Їю з стор≥н конфл≥кту  виступаЇ держава, що в≥дстоюЇ ≥нтереси дом≥нуючого етносу;

в) м≥жетн≥чн≥ конфл≥кти, у ¤ких беруть участь дек≥лька етн≥чних угрупувань, або ¤к≥ викликан≥ напружен≥стю в≥дносин м≥ж кор≥нним населенн¤м та ≥мм≥грантами;

г) етнорег≥ональн≥ конфл≥кти, що ставл¤ть за мету п≥двищенн¤ статусу етносу в межах чинних державотворень;

д) етносоц≥альн≥ та етноконфес≥йн≥ конфл≥кти, що виникають внасл≥док соц≥ально-економ≥чних диспропорц≥й м≥ж под≥бними етн≥чними або рел≥г≥йними угрупуванн¤ми. ¬ сучасних умовах все б≥льшу роль в≥д≥грають загрози, ¤к≥ спричинен≥ рел≥г≥йними проблемами та його м≥л≥таризац≥Їю.

   ѕовертаючись до етимолог≥њ  терм≥ну ДЅлизький —х≥дФ, сл≥д вказати, що в≥н Ї досить сталим ≥ найчаст≥ше до  нього в≥дносили ™гипет, ≤зрањль, …ордан≥ю, ≤рак, —ир≥ю, Ћ≥ван, територ≥ю нин≥шньоњ ѕалестинськоњ јвтоном≥њ, а також крањни јрав≥йського п≥вострова. ”мовно такий п≥дх≥д можна визначити ¤к вузько географ≥чний.

≤снуЇ й ≥нша, розширена точка зору.  ƒо  розширеного Ѕлизького —ходу  ( Д¬еликий Ѕлизький —х≥д ≥ ѕ≥вн≥чна јфрикаФ) включають вс≥ крањни-члени Ћ≥ги јрабських ƒержав, в тому числ≥ й п≥вн≥чноафриканськ≥ Ц Ћ≥в≥ю, јлжир, “ун≥с, ћарокко, ћавритан≥ю, —удан, ƒж≥бут≥.

ѕитанн¤ визначенн¤ меж Ѕлизькосх≥дного рег≥ону неодноразово п≥дн≥малось  ≥ в украњнськ≥й ≥стор≥ограф≥њ .  ≤снують певн≥ в≥дм≥нност≥ в тлумаченн≥ назви ДЅлизький —х≥дФ у ‘ранц≥њ, ¬елик≥й Ѕритан≥њ та —Ўј. “ак, зокрема, украњнський досл≥дник ј.¬еселовський зазначаЇ, що сл≥д перегл¤нути розум≥нн¤ Ѕлизького —ходу пер≥оду ”–—–, тобто Двключати до нього крањни, розташован≥ в≥д ћарокко до ≤рану, —удан, але без “уреччини ≥ јфган≥стануФ [1].

ƒовол≥ сп≥рними Ї тези   про Дтрадиц≥йну англ≥йську школуФ, зважаючи на суперечливу еволюц≥ю назви рег≥ону в  ¬елик≥й Ѕритан≥њ, та Дсучасне американське географ≥чне розум≥нн¤ Ѕлизького —ходуФ, ¤ке не зб≥гаЇтьс¤ з географ≥чним розум≥нн¤м рег≥ону державним департаментом —Ўј.  —проба зд≥йснити перегл¤д сприйн¤тт¤ меж Ѕлизького —ходу Дв≥дпов≥дно до загальносв≥тових у¤вленьФ,  н≥велюЇ   в≥дм≥нност≥ м≥ж Дфранцузькою економ≥чною географ≥ЇюФ, Дтрадиц≥йною англ≥йською школоюФ, та Дамериканським географ≥чним розум≥нн¤мФ.

¬ ”крањн≥ ≥нколи дов≥льне використанн¤  пон¤тт¤ ДЅлизький —х≥дФ  в наукових роботах та оф≥ц≥йних документах призводило до р≥зного тлумаченн¤ ≥нформац≥њ, що подавалас¤ [2].

—учасна м≥жнародно-пол≥тична наука в≥докремлюЇ геопол≥тичне, пол≥тичне ≥ ≥сторичне визначенн¤ рег≥ону та рег≥ональноњ системи, що ¤вл¤Ї собою  певний пол≥тико-географ≥чний комплекс з розвиненими звТ¤зками м≥ж окремими елементами, ¤к≥ його складають. ѕовн≥стю сформована рег≥ональна система складаЇтьс¤ з центру, перифер≥њ та марг≥нальних елемент≥в ≥ визначаЇтьс¤ високим ступенем взаЇмозалежност≥. ƒержави одн≥Їњ рег≥ональноњ системи зд≥йснюють складн≥ регул¤рн≥ взаЇмозвТ¤зки, ¤к≥ мають власну динам≥ку та Ї в≥дносно незалежними в≥д системи м≥жнародних в≥дносин в ц≥лому.

¬ той же час   пон¤тт¤ ДЅлизький —х≥дФ носить певною м≥рою умовний характер внасл≥док в≥дсутност≥ ч≥тких природних меж, ¤к≥ б в≥докремлювали його в≥д ≥нших рег≥он≥в, до того ж сприйн¤тт¤ його кордон≥в    р≥зними державами у р≥зн≥ пер≥оди часу в≥др≥зн¤лись.

 “ому вкрай необх≥дним вважаЇмо  досл≥дити етимолог≥ю та використанн¤ терм≥н≥в ДЅлизький —х≥дФ та Д—ередн≥й —х≥дФ у контекст≥ пол≥тики держав, що мали визначальний вплив у рег≥он≥ прот¤гом ’’ Ц поч. ’’≤ ст.; визначити меж≥ рег≥ону з  врахуванн¤м зовн≥шньопол≥тичних пр≥оритет≥в ”крањни.

«авд¤ки британському та американському впливов≥ у св≥товому пол≥тичному лексикон≥ закр≥пивс¤ терм≥н Д—ередн≥й —х≥дФ (англ. УMiddle EastФ, фр. УMoyen-OrientФ, араб. Даш-шарк аль-аусатФ). ¬ ”крањн≥, за ≥нерц≥Їю в≥д —–—–, на оф≥ц≥йному р≥вн≥ використовуЇтьс¤ визначенн¤ ДЅлизький та —ередн≥й —х≥дФ. ƒл¤ —–—– така назва була лог≥чною, адже цим терм≥ном позначались територ≥њ, розташован≥ вздовж п≥вденного та п≥вденно-зах≥дного кордон≥в —–—– ≥ де перес≥кались ≥нтереси двох наддержав. ¬ умовах украњнських реал≥й це потребувало перегл¤ду, необх≥дно було обірунтувати включенн¤ де¤ких крањн у певну пол≥тико-географ≥чну Їдн≥сть, щоб вид≥лити базов≥ засади нац≥ональноњ пол≥тики щодо цих крањн з точки зору нац≥ональних ≥нтерес≥в та специф≥ки м≥жнародних в≥дносин. ’оча нин≥ ще важко говорити про активну пол≥тику ”крањни на Ѕлизькому —ход≥, але в наш≥й крањн≥ поступово зростаЇ усв≥домленн¤ необх≥дност≥ актив≥зац≥њ в≥дносин з рег≥оном, а тому постаЇ природна потреба у концептуальному забезпеченн≥ цих в≥дносин, зокрема, в план≥ визначенн¤ субТЇктивного украњнського п≥дходу до тлумаченн¤ назви рег≥ону.

≤стор≥¤ питанн¤ визначенн¤ рег≥ону Ѕлизького —ходу св≥дчить, що цей терм≥н завжди був Ївроцентричний ≥ не враховував власне внутр≥шн≥ рег≥ональн≥ процеси. ѕочинаючи з перших час≥в –имськоњ ≥мпер≥њ   ч≥тко закр≥пивс¤ под≥л св≥ту на «ах≥д ≥ —х≥д. –имл¤ни називали —ходом територ≥ю та народи, розташован≥ за крайн≥ми сх≥дними кордонами ≤мпер≥њ, причому по м≥р≥ поглинанн¤ окремих сх≥дних територ≥й –имом, вони переставали розгл¤датис¤ ¤к Д—х≥дФ ≥ ставали Д«аходомФ [3]. « ’≤V ст. дл¤ ™вропи Д—х≥дФ взагал≥ починавс¤ там, де починались волод≥нн¤ ќсманськоњ ≥мпер≥њ. ≈поха ¬еликих географ≥чних в≥дкритт≥в призвела до виокремленн¤ Ївропейц¤ми ƒалекого —ходу, п≥д ¤ким розум≥ли  итай, япон≥ю, ћалайз≥ю. ј наприк≥нц≥ ’≤’ ст. в ™вроп≥ виокремлювали два Дсх≥дних питанн¤Ф Ц далекосх≥дне, викликане ¤понсько-китайською в≥йною, та близькосх≥дне, повТ¤зане з внутр≥шн≥ми кризами в ќсманськ≥й ≥мпер≥њ.

” 1902 роц≥ побачила св≥т книга з географ≥њ ДЅлизький —х≥дФ (УThe Nearer EastФ) англ≥йського археолога ƒ.’огарта. ƒо складу Ѕлизького —ходу ƒ.’огарт включив јлбан≥ю, ћакедон≥ю, п≥вдень —ерб≥њ, Ѕолгар≥ю, √рец≥ю, ™гипет, вс≥ ќсманськ≥ волод≥нн¤ в јз≥њ, включно з јрав≥йським п≥востровом та двома третинами ≤рану з≥ смугою пустел≥ та г≥р м≥ж  асп≥йським морем та ≤нд≥йським океаном [4].

јвтором терм≥ну Д—ередн≥й —х≥дФ (УMiddle EastФ) тривалий час вважавс¤ јльфред ћехен, американський морський оф≥цер ≥ геопол≥тик.  ¬≥н вжив цей терм≥н у статт≥ Дѕерська затока та м≥жнародн≥ в≥дносиниФ, опубл≥кован≥й у часопис≥ УNational ReviewФ (Ћондон) у вересн≥ 1902 року. ј.ћехен розгл¤дав англо-рос≥йськ≥ змаганн¤ в јз≥њ та н≥мецький проект буд≥вництва зал≥зниц≥ Ѕерл≥н Ц Ѕагдад ≥ вважав необх≥дним обТЇднати зусилл¤ Ѕритан≥њ та Ќ≥меччини дл¤ вит≥сненн¤ –ос≥њ з цього рег≥ону. «окрема, в≥н рекомендував заснуванн¤ британських в≥йськово-морських баз у район≥ ѕерськоњ затоки. ќднак, автор не визначив ч≥тк≥ меж≥ свого Д—ереднього —ходуФ. ¬ ц≥лому, терм≥н стосувавс¤ перш за все ѕерськоњ затоки Ц простору, що в≥д≥гравав ключову роль в оборон≥ частини морського шл¤ху в≥д —уецького каналу до —≥нгапуру [5].

ќднак, ¤к св≥дчить американський досл≥дник  . оппс, терм≥н Д—ередн≥й —х≥дФ був уперше використаний британським генералом “.√ордоном у статт≥ "ѕроблема —ереднього —ходу", що була опубл≥кована в англ≥йському часопису УNineteenth CenturyФ у 1900 р. ” своњй статт≥ “.√ордон анал≥зував проблеми оборони ≤нд≥њ у звТ¤зку з територ≥¤ми ѕерс≥њ та јфган≥стану, ¤к≥ в≥н ≥ назвав цим терм≥ном. Ѕ≥льше того, ¤к випливаЇ з манери викладу “.√ордона, в≥н не вигадав сам терм≥н ( що, прим≥ром, говорив про себе ј.ћехен, ¤кий ран≥ше не зустр≥чав у вжитку цей терм≥н ≥ не був знайомий з≥ статтею “.√ордона).  . оппс доходить висновку, що на момент виходу статт≥ генерала “.√ордона Д—ередн≥й —х≥дФ був довол≥ поширеною назвою дл¤ позначенн¤ п≥дступ≥в до ≤нд≥њ, але саме в≥н уперше використав цей терм≥н у друкованому джерел≥[6].

ѕопул¤ризац≥њ терм≥ну У—ередн≥й —х≥дФ спри¤ла сер≥¤ статей у лондонськ≥й газет≥ Д“аймсФ у 1902 р. п≥д назвою Д—ередньосх≥дне питанн¤Ф (УThe Middle East QuestionФ). јвтор статей, перша з ¤ких вийшла через к≥лька тижн≥в п≥сл¤ публ≥кац≥њ ј.ћехена, Ц¬.„≥роль Ц зазначав, що запозичив цю назву саме в ј.ћехена, ≥ розум≥в п≥д —ередн≥м —ходом зах≥дн≥ та п≥вн≥чн≥ п≥дступи до ≤нд≥њ, тобто в≥н поширив мехен≥вське ДморськеФ тлумаченн¤ —ереднього —ходу на великий сухопутний прост≥р. ѕ≥д Дп≥дступами до ≤нд≥њФ ¬.„≥роль розум≥в ѕерс≥ю, ѕерську затоку, ≤рак, сх≥дне узбережж¤ јрав≥йського п≥вострова, јфган≥стан ≥ “ибет. ” своњй книз≥ Д—ередньосх≥дне питанн¤, або де¤к≥ пол≥тичн≥ проблеми оборони ≤нд≥њФ ¬.„≥роль визначаЇ —ередн≥й —х≥д ¤к Дт≥ райони јз≥њ, ¤к≥ прост¤гаютьс¤ до кордон≥в ≤нд≥њ або контролюють п≥дступи до ≤нд≥њ, ≥ ¤к≥ в≥дпов≥дно повТ¤зан≥ з проблемами пол≥тичноњ та в≥йськовоњ оборони ≤нд≥њФ [7].

¬ результат≥ балканських в≥йн 1912-1913 рр. та ѕершоњ св≥товоњ в≥йни “уреччина Ц серцевина тод≥шнього Ѕлизького —ходу Ц втратила б≥льш≥сть Ївропейських волод≥нь та арабськ≥ територ≥њ. Ѕритан≥¤ отримала мандат на ѕалестину, “рансйордан≥ю та ≤рак. ƒл¤ Ѕритан≥њ ц≥ колишн≥ турецьк≥ земл≥ почали означати власне п≥дступи до ≤нд≥њ, таким чином, Д—ередн≥й —х≥дФ почав перекривати ДЅлизький —х≥дФ у цих районах.

ѕочалась плутанина з назвами ≥ на оф≥ц≥йному р≥вн≥. ” 1920 р.  орол≥вське географ≥чне товариство вир≥шило, що ДЅлизький —х≥дФ означаЇ лише Ѕалкани, а Д—ередн≥й —х≥дФ становить територ≥ю в≥д Ѕосфору до сх≥дних кордон≥в ≤нд≥њ [8]. ѕроте, у 1921 р. ƒержсекретар у справах колон≥й ”њнстон „ерчилль заснував у ћ≥н≥стерств≥ колон≥й ¬≥дд≥л —ереднього —ходу (Middle Eastern Department), ¤кий мав займатис¤ лише ѕалестиною, —≥наЇм, јрав≥йським п≥востровом та —уецьким каналом [9].

‘ормуванн¤ рег≥ональноњ п≥дсистеми розпочинаЇтьс¤ п≥сл¤ зак≥нченн¤ ѕершоњ св≥товоњ в≥йни ≥ було повТ¤зане перш за все з державотворчими процесами в рег≥он≥ та актуал≥зац≥Їю проблеми безпеки.

Ќапередодн≥ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни британське кер≥вництво сформувало п≥дрозд≥л  орол≥вських в≥йськово-пов≥тр¤них сил Ц  омандуванн¤ —ереднього —ходу (Middle East Command) з≥ штаб-квартирою в  ањр≥, до сфери в≥дпов≥дальност≥ ¤кого в≥дносились вже ™гипет, —удан та  ен≥¤. ” випадку в≥йни  омандуванн¤ мало в≥дпов≥дати також за ѕалестину, “рансйордан≥ю, ≤рак, јден та ћальту. ” 1941-1942 рр.  омандуванн¤ —ереднього —ходу в≥дпов≥дало за ≈ф≥оп≥ю, —омал≥, ≈ритрею, Ћ≥в≥ю, √рец≥ю,  р≥т, ≤рак та ≤ран [10]. ¬ умовах в≥йни це призвело до широкого використанн¤ терм≥ну Д—ередн≥й —х≥дФ щодо цих територ≥й.

ѕ≥сл¤ в≥йни було зд≥йснено р¤д спроб з боку англ≥йських парламентар≥в припинити тенденц≥ю Дрозширенн¤Ф —ереднього —ходу та в≥дновити назву УЅлизький —х≥дФ, однак ур¤д Ѕритан≥њ утримавс¤ в≥д зм≥ни д≥ючоњ терм≥нолог≥њ, мотивуючи це тим, що терм≥н У—ередн≥й —х≥дФ дл¤ позначенн¤ Дарабського св≥ту та де¤ких сус≥дн≥х крањнФ видаЇтьс¤ зручним ≥ немаЇ причин порушувати прийн¤ту практику. ” 1946 р. премТЇр-м≥н≥стр ¬еликоњ Ѕритан≥њ  .≈ттл≥ визначив —ередн≥й —х≥д ¤к Дпринаймн≥ територ≥¤ ™гипту, ѕалестини,  ≥ренањки, —ир≥њ та Ћ≥вану, “рансйордан≥њ, ≤раку та јрав≥йського п≥вострова, а також, здеб≥льшого, ѕерс≥њ та “уреччиниФ. ” 1951 р. британськ≥ ур¤довц≥ в≥днесли до —ереднього —ходу ™гипет, “уреччину, ≤рак, ≤ран, —ир≥ю, Ћ≥ван, …ордан≥ю, ≤зрањль, —ауд≥вську јрав≥ю, ƒогов≥рний ќман,  увейт, Ѕахрейн,  атар, ћаскат, јденський протекторат ≥ ™мен [11].

” —получених Ўтатах тривалий час дотримувалис¤ традиц≥йного под≥лу на три —ходи. «окрема, в 50-х роках ’’ ст. р¤д авторитетних картограф≥чних видань —Ўј зображали ДЅлизький —х≥дФ в≥д зах≥дного кордону ™гипту до сх≥дного кордону ≤рану, а Д—ередн≥й —х≥дФ Ц в≥д зах≥дного кордону јфган≥стану до сх≥дного кордону Ѕ≥рми [12].

¬перше кер≥вництво —Ўј з≥ткнулось з проблемою визначенн¤ меж —ереднього —ходу наприк≥нц≥ 50-х рок≥в, коли ухвалювалась Ддоктрина ≈йзенхауераФ та коли в≥дбулись л≥ванська криза (1957-1958 р.) й революц≥¤ в ≤раку (1958 р.). –езолюц≥¤  онгресу про наданн¤ в≥йськовоњ та економ≥чноњ допомоги крањнам в Дрег≥он≥ —ереднього —ходуФ (Уthe general area of the Middle EastФ) пройшла з наступним визначенн¤м державного секретар¤ ƒ.‘.ƒаллеса: Дтеритор≥¤, що прост¤гаЇтьс¤ в≥д та включаЇ Ћ≥в≥ю на заход≥ та ѕакистан на сход≥, “уреччину на п≥вноч≥ та јрав≥йський п≥востр≥в на п≥вдн≥Ф, а також —удан та ≈ф≥оп≥ю. јле у серпн≥ 1958 р., коли ƒ.≈йзенхауер на спец≥альн≥й сес≥њ √енеральноњ јсамблењ ќќЌ п≥д час виступу згадував лише про УЅлизький —х≥дФ. ƒерждепартамент —Ўј по¤снив, що УЅлизький —х≥дФ та Д—ередн≥й —х≥дФ Ї взаЇмозам≥нними терм≥нами дл¤ позначенн¤ територ≥њ, що включаЇ ™гипет, —ир≥ю, ≤зрањль, …ордан≥ю, Ћ≥ван, ≤рак, —ауд≥вську јрав≥ю та монарх≥њ ѕерськоњ затоки [13]. ј в телеграм≥ ƒерждепартаменту ѕосольству —Ўј в Ћ≥ван≥ в≥д 6 с≥чн¤ 1964 року зазначалось, м≥ж ≥ншим, що визначенн¤ —ереднього —ходу включаЇ ≤ран, але виключаЇ Ћ≥в≥ю [14].

Ќаприк≥нц≥ 60-х рок≥в ’’ ст.. в американськ≥й та зах≥дноЇвропейськ≥й л≥тератур≥ розгорнулась дискус≥¤ стосовно меж рег≥ону, поштовхом до ¤коњ стало р≥шенн¤ ¬еликоњ Ѕритан≥њ щодо виводу своњх збройних сил з району ѕерськоњ затоки. ¬ —Ўј передбачалось розширенн¤ сфери американського впливу в рег≥он≥ ≥ в≥дпов≥дне розширенн¤ зм≥сту терм≥ну ДЅлизький —х≥дФ.

÷е по¤снювалось тим, що субрег≥он ѕерськоњ затоки через свою велику енергетичну, стратег≥чну, безпекову та культурно-рел≥г≥йну ц≥нн≥сть пос≥даЇ особливе м≥сце в систем≥ м≥жнародних в≥дносин. …ого стратег≥чна важлив≥сть визначалас¤ на¤вн≥стю родовищ нафти, ¤к≥ складають приблизно дв≥ третини св≥тових запас≥в  , поклад≥в  природного газу Ц б≥льше третини в≥д св≥тових запас≥в. ¬становленн¤ контролю над ним дозвол¤ло чинити вплив на пол≥тичн≥ процеси, що в≥дбуваютьс¤ на значних територ≥¤х.

¬иключно важливе значенн¤ мав рег≥он ѕерськоњ затоки ≥ у ц≥в≥л≥зац≥йному, культурно-рел≥г≥йному вим≥р≥. ¬≥н Ї колискою мусульманськоњ рел≥г≥њ,  там розташован≥ головн≥ св¤тин≥ ≥сламу,   сп≥в≥снують головн≥ напр¤ми ≥сламу Ц сун≥зм ≥ шињзм,  арабський св≥т взаЇмод≥Ї з ≥ранською субцив≥л≥зац≥Їю.

 –озвиток нових тенденц≥й в сфер≥ безпеки в цьому рег≥он≥ та њњ вплив на ситуац≥ю в Ѕлизькосх≥дному рег≥он≥, а також на загальний стан м≥жнародних в≥дносин  перетворюЇтьс¤ в одну з найважлив≥ших м≥жнародних проблем.

Ќапружен≥сть у ѕерськ≥й затоц≥ торкаЇтьс¤ нац≥ональних ≥нтерес≥в ”крањни, адже   одним з њњ зовн≥шньопол≥тичних пр≥оритет≥в  Ї розвиток в≥дносин з крањнами цього рег≥ону, чому спри¤Ї њњ залежн≥сть в≥д зовн≥шн≥х джерел постачанн¤ енергонос≥њв, потреба у залученн≥ ≥ноземних ≥нвестиц≥й, на¤вн≥сть значноњ мусульманськоњ общини. «ац≥кавлен≥сть ”крањни  в збереженн≥ миру та стаб≥льност≥ в район≥ ѕерськоњ затоки ¤к у рег≥ональному масштаб≥, так ≥ на р≥вн≥ окремих крањн, носить довгостроковий характер ≥ в≥дпов≥даЇ њњ нац≥ональним ≥нтересам. «наченн¤ вказаного напр¤мку в систем≥ зовн≥шньопол≥тичних пр≥оритет≥в ”крањни зростатиме з розширенн¤м в≥дносин та сп≥вроб≥тництва з ус≥ма крањнами рег≥ону, насамперед у енергетичн≥й сфер≥.

ѕерська затока ¤к субрег≥он Ѕлизького —ходу розташована на п≥вн≥чному заход≥ ≤нд≥йського океану та ¤вл¤Ї собою морський рукав, що прост¤гнувс¤ м≥ж двома пустел¤ми. Ќа сход≥ вона через ќрмузьку протоку зТЇднуЇтьс¤ з јрав≥йським морем та ≤нд≥йським океаном. ¬оди «атоки омивають береги восьми крањн - Ѕахрейну, ≤рану, ≤раку,  атару,  увейту, ќбТЇднаних јрабських ≈м≥рат≥в, ќману та —ауд≥вськоњ јрав≥њ. Ќайб≥льшими за розм≥рами територ≥њ державами ѕерськоњ затоки Ї —ауд≥вська јрав≥¤ та ≤ран. “рет¤ за розм≥рами територ≥њ держава «атоки - ≤рак маЇ до нењ надто обмежений територ≥альний вих≥д. ÷е значно звужуЇ њњ можливост≥ щодо контролю навколишньоњ акватор≥њ.

√еопол≥тично ѕерська затока Ї складовою частиною Ѕлизькосх≥дноњ рег≥ональноњ системи. ¬она межуЇ з “уркмен≥станом, јзербайджаном та ¬≥рмен≥Їю на п≥вноч≥, јрав≥йським морем на п≥вдн≥, ѕакистаном та јфган≥станом на сход≥ й „ервоним морем на заход≥. ¬≥дпов≥дно до класиф≥кац≥њ ќќЌ держави ѕерськоњ затоки належать до рег≥ону ѕ≥вденно-«ах≥дноњ јз≥њ.

ѕрот¤гом 70-х -80-х рок≥в ’’ стол≥тт¤ зТ¤вилас¤ тенденц≥¤ становленн¤ специф≥чноњ структури субрег≥ональноњ системи ѕерськоњ затоки,  в ¤к≥й можна вид≥лити дв≥ п≥дсистеми Ц ≥ранську ≥ арабську складов≥,  ¤ка внасл≥док њњ складноњ етно-конфес≥йноњ структури, цив≥л≥зац≥йних розб≥жностей, присутност≥ неарабського ≤рану набула складного комб≥нованого гетерогенного характеру.

як≥сно новий етап у розвитку рег≥ону був повТ¤заний з такими головними под≥¤ми, ¤к виведенн¤ британських збройних сил з району Уна сх≥д в≥д —уецуФ в 1971 роц≥ ≥ утворенн¤ там нових незалежних держав - Ѕахрейну,  атару, ќј≈, ќману;  здобутт¤м крањнами рег≥ону контролю над своњми корисними копалинами при зростанн≥ рол≥ Унафтового факторуФ в м≥жнародних в≥дносинах; актив≥зац≥Їю процес≥в субрег≥онального сп≥вроб≥тництва, що знайшло в≥дбитт¤ в утворенн≥ –ади сп≥вроб≥тництва арабських держав ѕерськоњ затоки (–—јƒѕ«). —уттЇва трансформац≥¤  системи м≥жнародних в≥дносин в рег≥он≥ ѕерськоњ затоки мала вир≥шальний вплив на проблему  дос¤гненн¤ рег≥ональноњ безпеки  .

  ¬ир≥шальну роль в актив≥зац≥њ процес≥в формуванн¤ субрег≥ональноњ п≥дсистеми м≥жнародних в≥дносин ¤к структуростворюючого компонента Ѕлизькосх≥дноњ рег≥ональноњ системи пос≥дала проблема  формуванн¤ умов рег≥ональноњ безпеки. ¬она  передбачала таке поЇднанн¤ внутр≥шн≥х ≥ зовн≥шн≥х умов, при ¤ких в≥дсутн≥ загрози критичного характеру та ≥снуЇ спроможн≥сть адекватного реагуванн¤ на загрози у випадку њх виникненн¤. ѕри цьому п≥д пон¤тт¤м УзагрозаФ   розум≥Їтьс¤ така взаЇмод≥¤ чинник≥в обТЇктивного та субТЇктивного характеру,  що може спричинити порушенн¤ стаб≥льного функц≥онуванн¤ субрег≥ональноњ системи.

  Ѕезпека ѕерськоњ затоки охоплюЇ низку взаЇмоповТ¤заних компонент≥в:

- ф≥зично-географ≥чних (недоторкан≥сть кордон≥в, територ≥альну ц≥л≥сн≥сть крањн рег≥ону, контроль над власними природними ресурсами та шл¤хами њх транспортуванн¤);

    - внутр≥шньопол≥тичних (пол≥тична стаб≥льн≥сть рег≥ональноњ системи в ц≥лому та окремих њњ компонент≥в);

    - м≥жнародний аспект (захист в≥д зовн≥шн≥х загроз).

—учасна система безпеки ѕерськоњ затоки знаходитьс¤ на етап≥ формуванн¤, коли значний вплив продовжують мати дестаб≥л≥зуюч≥ фактори. «а своЇю структурою вони Ї багатогранними ≥ визначаютьс¤  ¤к внутр≥шн≥, або внутр≥шньонац≥ональн≥ (на р≥вн≥ окремих крањн), субрег≥ональн≥ (на р≥вн≥   ѕерськоњ затоки), рег≥ональн≥ (на р≥вн≥ Ѕлизького —ходу) та зовн≥шн≥.

√оловн≥ чинники, що в ц≥лому визначають сп≥вв≥дношенн¤ конфл≥ктност≥ та стаб≥льност≥ в район≥ ѕерськоњ затоки, узагальнюютьс¤ таким чином:

    «овн≥шн≥ загрози, включаючи   в≥йськове втручанн¤  з боку позарег≥ональних держав. –ег≥он ѕерськоњ затоки Ї одним з рег≥он≥в тотальноњ в≥йськовоњ присутност≥. —Ўј використовують в≥йськово-пов≥тр¤н≥ та в≥йськово-морськ≥ бази у  увейт≥,  атар≥, Ѕахрейн≥, ќј™ та ќман≥, у рег≥он≥ пост≥йно знаходитьс¤ 5-й флот ¬ћ— —Ўј, у звТ¤зку з  под≥¤ми в ≤раку там збер≥гаЇтьс¤ ≥ноземна в≥йськова присутн≥сть .

     –ег≥ональн≥ загрози (арабо-≥зрањльське протисто¤нн¤, м≥жарабськ≥ конфл≥кти, ≥сламський тероризм, ¤к≥сна та к≥льк≥сна м≥л≥таризац≥¤ рег≥ону).

    —убрег≥ональн≥ загрози, джерелом ¤ких Ї арабо-≥ранськ≥ протир≥чч¤ та ≥снуюч≥ протир≥чч¤ м≥ж арабськими крањнами «атоки. ¬≥дносини м≥ж крањнами ѕерськоњ затоки характеризуютьс¤ пост≥йною напругою ≥ в≥дсутн≥стю сталоњ системи субрег≥ональних в≥дносин. ¬елике занепокоЇнн¤ в крањнах –—јƒѕ« викликаЇ розвиток ≤раном своЇњ ¤дерноњ програми.  рањни-члени –—јƒѕ« виступають за створенн¤ у рег≥он≥ зони, в≥льноњ в≥д вс≥х вид≥в зброњ масового знищенн¤, що знайшло в≥дображенн¤ у багатьох оф≥ц≥йних документах ц≥Їњ орган≥зац≥њ.

    ƒо внутр≥шн≥х загроз  сл≥д в≥днести внутр≥шню пол≥тичну та соц≥альну нестаб≥льн≥сть, рел≥г≥йн≥ та етн≥чн≥ конфл≥кти, суперечност≥, що ≥снують в межах сусп≥льства, м≥ж владою та народом або усередин≥ самоњ влади.

  ≤рано-≥ракський конфл≥кт (1980-1988 рр.) виступив катал≥затором основних трансформац≥й пол≥тики ключових рег≥ональних та  позарег≥ональних актор≥в, призводить до еволюц≥њ м≥ждержавноњ системи рег≥ону ≥ в≥дпов≥дних зм≥н у п≥дходах  до проблеми рег≥ональноњ безпеки. ¬≥н виникаЇ внасл≥док довгих суперечок з прикордонних питань, а також в результат≥ розб≥жностей пол≥тичного, нац≥онального та рел≥г≥йного характеру.  онфл≥кт був повТ¤заний з внутр≥шньопол≥тичними, економ≥чними та соц≥альними проблемами ≤рану та ≤раку, сп≥вв≥дношенн¤м сил  ¤к в субрег≥он≥ ѕерськоњ затоки, так ≥ в Ѕлизькосх≥дному рег≥он≥ в ц≥лому. ќдн≥Їю з головних його причин була боротьба за гегемон≥ю в ѕерськ≥й затоц≥.

ѕочаток в≥йни став поштовхом до перегл¤ду геопол≥тичних ≥нтерес≥в ц≥лого р¤ду держав, ¤к≥ визначали пол≥тичну карту св≥ту в друг≥й половин≥ 80-х рок≥в ’’ ст. —уперечливою була позиц≥¤ наддержав, що розгл¤дали в≥йну кр≥зь призму глобального протисто¤нн¤ У—х≥д-«ах≥дФ ≥ забезпеченн¤ своњх ≥нтерес≥в у рег≥он≥.

2 серпн¤ 1990 р. виникла нова криза в район≥ ѕерськоњ затоки. ≤ракськ≥ в≥йська захопили  увейт, окупували крањну й згодом проголосили њњ ≥ракською пров≥нц≥Їю.  риза у ѕерськ≥й затоц≥ Ц в одному з найважлив≥ших в економ≥чному та стратег≥чному план≥ рег≥он≥в св≥ту Ц стала одн≥Їю з найб≥льш серйозних з час≥в ƒругоњ св≥товоњ в≥йни загроз м≥жнародному миру та безпец≥. ѕод≥њ у ѕерськ≥й затоц≥ в≥дбулис¤ в той час та в тих умовах, коли розпочалос¤ формуванн¤ нових постконфронтац≥йних структур м≥жнародних в≥дносин.  увейтська криза 1990-1991 рр. Ц це криза ≥снуючоњ у рег≥он≥ системи м≥жнародних в≥дносин, а одночасно й криза ус≥Їњ системи м≥жнародних в≥дносин у т≥й њњ частин≥, ¤ка стосуЇтьс¤ ѕерськоњ затоки.

÷¤ криза сп≥впала з початком нового етапу розвитку м≥жнародних в≥дносин. ќдночасно в≥дбулас¤ низка под≥й: завершенн¤ конфронтац≥њ —х≥д-«ах≥д, перетворенн¤ «аходу на системостворююче ¤дро нового св≥тового пор¤дку, висуненн¤ на перший план протир≥ч по л≥н≥њ ѕ≥вн≥ч-ѕ≥вдень, вих≥д на м≥жнародну арену нових рег≥ональних Уцентр≥в силиФ, ¤к≥  претендували на нову роль у м≥жнародних в≥дносинах.   увейтська криза продемонструвала, що рег≥ональн≥ конфл≥кти починають самост≥йно впливати на м≥жнародну ситуац≥ю.

—еред ≥нших рег≥ональних конфл≥кт≥в кувейтська криза в≥др≥зн¤лас¤ й к≥льк≥стю залучених до нењ крањн, тобто ступенем њњ ≥нтернац≥онал≥зац≥њ.

 риза у ѕерськ≥й затоц≥ 1990-1991 рр. продемонструвала, що у де¤ких випадках необх≥дно застосовувати засоби примусу, але так≥ заходи варто вживати п≥д ег≥дою ќќЌ.

ѕ≥сл¤  кризи в «атоц≥ склалас¤ ¤к≥сно нова ситуац≥¤, припинилас¤ д≥¤ попередньоњ системи балансу сил на рег≥ональному р≥вн≥.

Ќа основ≥ анал≥зу розвитку м≥жнародних в≥дносин в район≥ ѕерськоњ затоки  можна виокремити етапи у розвитку там ситуац≥њ у сфер≥ безпеки.

ѕерший етап - УбританськийФ, або Увеликих державФ - в≥д початку англ≥йськоњ колон≥альноњ експанс≥њ до 70-х рок≥в ’’ стол≥тт¤. Ќа цьому етап≥ безпека рег≥ону забезпечувалась англ≥йською в≥йськовою присутн≥стю при поступовому зростанн≥ рол≥ —Ўј.

ƒругий етап - 1971 - 1979 рр., тобто в≥д виводу з рег≥ону англ≥йських збройних сил до поваленн¤ шахського режиму в ≤ран≥. ÷ей режим був головною опорою зах≥дних держав в забезпеченн≥ рег≥ональноњ стаб≥льност≥ в межах Упол≥тики двосторонньоњ опориФ на ≤ран та —ауд≥вську јрав≥ю.

“рет≥й етап - в≥д 1979 року до кувейтськоњ кризи 1990-1991 рр. Ќа прот¤з≥ 70-х - 80-х рок≥в пров≥дн≥ крањни «аходу, зокрема —Ўј, зд≥йснювали пол≥тику наданн¤ переваги одному або дек≥льком рег≥ональним Уцентрам силиФ дл¤ забезпеченн¤ безпеки. Ќа першому етап≥ - в 70-х роках, це був шахський ≤ран та —ауд≥вська јрав≥¤ в межах пол≥тики Удвосторонньоњ опориФ. ¬ 80-т≥ роки, на другому етап≥, це були крањни-члени –—јƒѕ« на чол≥ з —ауд≥вською јрав≥Їю.

Ќа четвертому етап≥, п≥сл¤   кувейтськоњ кризи —Ўј перейшли до пол≥тики Уподв≥йного стримуванн¤Ф, тобто ≥зол¤ц≥њ двох рег≥ональних Уцентр≥в силиФ - ≤рану та ≤раку. „лени –—јƒѕ« розгл¤дались скор≥ше ¤к обТЇкти, н≥ж ¤к субТЇкти рег≥ональноњ системи м≥жнародних в≥дносин. Ћог≥чною його складовою стало в≥йськове втручанн¤ —Ўј в ≤раку.

” систем≥ м≥жнародних в≥дносин  на субрег≥ональному р≥вн≥ одне з головних м≥сць пос≥даЇ аспект нац≥ональноњ безпеки, ¤кий значною м≥рою впливаЇ на характер та еволюц≥ю рег≥ональних в≥дносин. —таб≥льн≥сть та безпека у рег≥он≥ залежить, передус≥м, в≥д позиц≥њ кожноњ крањни ѕерськоњ затоки, в≥д взаЇмов≥дносин м≥ж цими крањнами. ќсобливого значенн¤ набуваЇ внутр≥шньопол≥тичний вим≥р безпеки, п≥д ¤ким   розум≥Їтьс¤ потенц≥йна ймов≥рн≥сть переростанн¤ внутр≥шнього конфл≥кту будь-¤коњ крањни у кризову ситуац≥ю з можливим вт¤гненн¤м до нењ одн≥Їњ або б≥льше зовн≥шн≥х сил.

–—јƒѕ« розробл¤ла принципи утворенн¤  системи безпеки ≥ почала робити перш≥ кроки по њњ практичн≥й реал≥зац≥њ. јле головною вадою ц≥Їњ системи була ≥зол¤ц≥¤ рег≥ональних Уцентр≥в силиФ - ≤рану та ≤раку.  рањни-члени –ади сп≥вроб≥тництва проводили пол≥тику Убалансуванн¤Ф м≥ж ними та опори на —Ўј. —клалас¤ специф≥чна ≥Їрарх≥¤: в межах –—јƒѕ« —ауд≥вська јрав≥¤ стаЇ гарантом внутр≥шньопол≥тичноњ стаб≥льност≥. —Ўј даЇ гарант≥њ захисту внутр≥шньопол≥тичноњ стаб≥льност≥ —ауд≥вськоњ јрав≥њ та захисту рег≥ону в≥д зовн≥шн≥х загроз (Удоктрина  артераФ 1980 р.).

ѕ≥сл¤ кувейтськоњ кризи крањни –—јƒѕ« продовжували пол≥тику в≥йськового сп≥вроб≥тництва в межах ц≥Їњ орган≥зац≥њ перш за все з метою забезпеченн¤ внутр≥шньопол≥тичноњ стаб≥льност≥. ƒл¤ забезпеченн¤ рег≥ональноњ безпеки на початку 90-х рок≥в робл¤тьс¤ спроби консол≥дац≥њ сил на м≥жарабському р≥вн≥ шл¤хом утворенн¤ м≥жарабських сил безпеки за участю ™гипту та —ир≥њ. јле головною опорою в запоб≥ганн≥ загроз стаЇ американська в≥йськова присутн≥сть.  рањни –—јƒѕ« укладають угоди в галуз≥ безпеки з пост≥йними членами –ади Ѕезпеки ќќЌ - —Ўј, ¬еликою Ѕритан≥Їю, ‘ранц≥Їю, –ос≥Їю.

—убрег≥ональн≥ механ≥зми багатостороннього забезпеченн¤ миру та стаб≥льност≥ ви¤вилис¤ надзвичайно слабкими й  нерозвинутими. ”се це спонукало  член≥в –—јƒѕ« з одного боку до зб≥льшенн¤ й вдосконаленн¤ своњх в≥йськових потенц≥ал≥в, а з ≥ншого -  до зм≥цненн¤  сп≥вроб≥тництва з питань оборони   в межах  ц≥Їњ орган≥зац≥њ, та з ≥ншими державами, ¤к на м≥жарабському р≥вн≥,  так  ≥з пров≥дними крањнами «аходу.

«а формами та засобами забезпеченн¤ безпеки крањни ѕерськоњ затоки умовно розпод≥л¤лис¤   на дек≥лька груп. ƒо першоњ  належали крањни, що прагнули забезпечувати безпеку нац≥ональними засобами ( ≤ран, ≤рак до 2003 р.).  рањни другоњ групи прагнули до забезпеченн¤ безпеки на шл¤ху рег≥онального сп≥вроб≥тництва в межах такого рег≥онального обТЇднанн¤, ¤к –—јƒѕ«   (—ауд≥вська јрав≥¤, Ѕахрейн,  атар,  увейт,  ќј™ в 80-т≥ роки). “рет¤ група крањн ор≥Їнтувалас¤ на в≥йськово-пол≥тичне та стратег≥чне сп≥вроб≥тництво з  зовн≥рег≥ональними державами, перш за все з пров≥дними крањнами «аходу, зокрема —Ўј.  “аку позиц≥ю зайн¤ли крањни-члени –—јƒѕ« п≥сл¤ кувейтськоњ кризи, њњ завжди п≥дтримувавс¤ ќман.

ѕ≥сл¤ в≥йни в ≤раку крањни-члени –—јƒѕ« починають розгл¤дати пол≥тику —Ўј в рег≥он≥ ¤к джерело нестаб≥льност≥, а засобом покращенн¤ ситуац≥њ вважаЇтьс¤ виведенн¤ окупац≥йних в≥йськ з ≤раку. «ниженню р≥вн¤ протисто¤нн¤, з њх точки зору, спри¤ла б п≥дтримка  рол≥ ™— та –ос≥њ чи  итаю у забезпеченн¤ рег≥ональноњ безпеки на противагу —Ўј.

   Ѕезпека ѕерськоњ затоки, разом з  питанн¤м близькосх≥дного врегулюванн¤, Ї центральною проблемою м≥жарабських в≥дносин, розгл¤даЇтьс¤ арабськими крањнами ¤к нев≥дТЇмна складова частина загальноарабськоњ безпеки. “ут теж ≥снуЇ р≥зниц¤ в п≥дходах  у ключових рег≥ональних актор≥в.

    ѕерший з п≥дход≥в до   њњ забезпеченн¤ передбачав, що ц¤ проблема повинна вир≥шуватись в межах м≥жарабських в≥дносин, за участю т≥льки арабських крањн. ƒругий п≥дх≥д  не виключав можливост≥ залученн¤ ≥нших мусульманських крањн, зокрема ≤рану, “уреччини та ѕакистану. “рет≥й  розгл¤дав в≥йськову присутн≥сть —Ўј в ¤кост≥  головного гаранта забезпеченн¤ рег≥ональноњ безпеки. ѕром≥жна позиц≥¤ окремих крањн не виключала певних зовн≥шн≥х гарант≥й безпеки з боку зовн≥рег≥ональних держав або пост≥йних член≥в –Ѕ ќќЌ.

 јнал≥з проблеми безпеки ѕерськоњ затоки неможливий без врахуванн¤ пол≥тики зовн≥рег≥ональних держав, зокрема американського фактору. ÷е дозвол¤Ї не т≥льки визначити особливост≥  позиц≥њ —Ўј з ц≥Їњ проблеми  , але й   њх сприйн¤тт¤ пр≥оритетних напр¤мк≥в глобальноњ ≥ рег≥ональноњ стратег≥њ в ’’1 стол≥тт≥.

ѕол≥тика —Ўј в рег≥он≥  базувалась на основ≥ глобальних доктрин, ¤к≥ ставили головн≥ завданн¤ ≥ визначали шл¤хи њх реал≥зац≥њ.

¬ 70-т≥ роки ’’ ст. ѕерська затока остаточно в≥докремлюЇтьс¤ ¤к самост≥йний рег≥ональний напр¤м у пол≥тиц≥ —Ўј, в американськ≥й  пол≥тичн≥й думц≥ цей рег≥он починаЇ розгл¤датис¤ ¤к особлива геопол≥тична ≥ соц≥ально-економ≥чна сп≥льнота з притаманними њй специф≥чними ознаками. ¬ Ддоктрин≥  артераФ (1980 р.) цей рег≥он визнававс¤ в ¤кост≥ найважлив≥шого у св≥тов≥й систем≥ м≥жнародних в≥дносин, що стало св≥дченн¤м принципового повороту у концептуальному оформлен≥ пол≥тики —Ўј в Ѕлизькосх≥дному рег≥он≥.

Ќа прот¤з≥ 80-х Ц початку 90-х рок≥в ’’ ст. головн≥ ц≥л≥  пол≥тики —получених Ўтат≥в - забезпеченн¤ доступу до нафти; п≥дтримка внутр≥шньоњ стаб≥льност≥, що розгл¤далась ¤к вир≥шальний чинник у забезпеченн≥ доступу до нафти; протид≥¤ рад¤нському втручанню в рег≥он  ; забезпеченн¤ безпеки ≤зрањлю та прозах≥дних режим≥в рег≥ону - майже не зазнали еволюц≥њ.

¬ пер≥од ≥рано-≥ракськоњ в≥йни адм≥н≥страц≥¤ ƒж.Ѕуша впроваджувала концепц≥ю Дконструктивного залученн¤Ф ≤раку до сп≥вроб≥тництва з «аходом в пол≥тичн≥й та економ≥чн≥й сферах. јле подальш≥ д≥њ режиму —.’усейна призвели до визнанн¤ його небезпечним дл¤ крањн рег≥ону та американських ≥нтерес≥в. ѕ≥д час кувейтськоњ кризи оф≥ц≥йна позиц≥¤ ¬ашингтона була насл≥дком доктрини Днового св≥тового пор¤дкуФ.

 ѕ≥сл¤ кувейтськоњ кризи —Ўј почали створенн¤ такого в≥йськово-пол≥тичного механ≥зму забезпеченн¤ безпеки, основою ¤кого була б њх власна в≥йськова присутн≥сть при штучн≥й ≥зол¤ц≥њ двох рег≥ональних Уцентр≥в силиФ - ≤рану та ≤раку. ¬≥н передбачав збереженн¤ в≥йськовоњ присутност≥; створенн¤ в≥дпов≥дноњ в≥йськовоњ ≥нфраструктури, включаючи сховища в≥йськовоњ техн≥ки, з допомогою ¤ких можна швидко розвернути —Ў–; угоди в галуз≥ забезпеченн¤ безпеки з крањнами рег≥ону; пол≥тика Уподв≥йного стримуванн¤Ф ≤рану та ≤раку; залученн¤ своњх союзник≥в по Ќј“ќ, перш за все ¬еликоњ Ѕритан≥њ.

 онцепц≥¤ Дподв≥йного стримуванн¤Ф Ѕ. л≥нтона передбачала комплекс економ≥чних, пол≥тичних ≥ в≥йськових заход≥в дл¤ нейтрал≥зац≥њ негативного впливу на  систему безпеки таких центр≥в сили, ¤к ≤ран та ≤рак. ѕол≥тика Дбол≥сного тискуФ на ≤рак передбачала багатоплановий тиск   з метою поваленн¤ правл¤чого режиму, актив≥зац≥ю пол≥тики —Ўј в ≥ракському питанн≥, що ≥ призвело до американо-≥ракського протисто¤нн¤, кульм≥нац≥Їю чого стала в≥йськова акц≥¤ —Ўј ≥ союзник≥в проти ≤раку в 2003 р.

ѕ≥сл¤ теракт≥в 11 вересн¤ 2001 року в≥дбулась певна модиф≥кац≥¤ положень Ддоктрини  артераФ.    –ег≥он ѕерськоњ затоки  розгл¤давс¤ ¤к передова л≥н≥¤ глобального протисто¤нн¤ з м≥жнародним тероризмом та режимами, що його п≥дтримують. ≤ракський чинник справл¤в значний вплив на трансформац≥ю концептуального оформленн¤ пол≥тики —Ўј.

  —учасн≥ стратег≥чн≥ пр≥оритети —Ўј в рег≥он≥ включають посиленн¤ там њх в≥йськово-пол≥тичноњ присутност≥, встановленн¤ стратег≥чного контролю над рег≥ональними джерелами постачанн¤ енергонос≥њв, Ддемократизац≥¤ рег≥онуФ. јле з точки зору крањн ѕерськоњ затоки, процеси демократизац≥њ мають зд≥йснюватис¤ поступово на основ≥ конвергенц≥њ зах≥дного та сх≥дного п≥дход≥в.

—итуац≥¤ в ≤раку маЇ безпосередн≥й вплив на   безпеку  Ѕлизькосх≥дного рег≥ону. ÷ентральне м≥сце в контекст≥ забезпеченн¤ рег≥ональноњ безпеки     займаЇ проблема стаб≥л≥зац≥њ, демократизац≥њ та в≥дбудови ≤раку. “ому адм≥н≥страц≥¤ ƒж.Ѕуша молодшого змушена була актив≥зувати розбудову ≥ракських збройних сил та сил безпеки, а також  робити спроби збереженн¤ м≥жнародноњ коал≥ц≥њ держав, ¤к≥ надали своњ в≥йськов≥ контингенти дл¤ участ≥ у постконкфл≥ктн≥й стаб≥л≥зац≥њ в ≤раку. 

ѕозиц≥¤ ≥нших  впливових позарег≥ональних гравц≥в зазнала певноњ еволюц≥њ ≥ мала своњ особливост≥. якщо ран≥ше присутн≥сть —Ўј в рег≥он≥ сприймалась в ¤кост≥ гарант≥њ безпеки шл¤х≥в постачанн¤ енергоресурс≥в на св≥товий ринок, то п≥сл¤ под≥й 11 вересн¤ 2001 року ≥ в≥йськового втручанн¤ в ≤раку в 2003 роц≥ ситуац≥¤ дещо зм≥нилась.

Ќайб≥льш активну пол≥тику в галуз≥ забезпеченн¤ безпеки ѕерськоњ затоки ≥ п≥дтримки —Ўј проводила ¬елика Ѕритан≥¤.

‘ранц≥¤ висловлювала незадоволенн¤ в≥йськовою присутн≥стю —Ўј в «атоц≥ ≥ п≥дтримуЇ зусилл¤ по забезпеченню безпеки на м≥жарабському р≥вн≥. ‘ранц≥¤, Ќ≥меччина, –ос≥¤ та  итай виступили проти  в≥йни в ≤раку. ‘ранц≥¤ та Ќ≥меччина п≥дтримують стратег≥ю сп≥вроб≥тництва у рег≥он≥ багатьох м≥жнародних гравц≥в.

  «начно посилюЇтьс¤ ≥нтерес до  ѕерськоњ затоки ™вропейського —оюзу, другого п≥сл¤ —Ўј ≥нвестора в рег≥он≥, що знайшло в≥дображенн¤ в ≥н≥ц≥ативах стосовно њх багатостороннього п≥дходу до розвТ¤занн¤ проблеми рег≥ональноњ безпеки  , партнерства Д™—-Ѕлизький —х≥дФ, залученн¤ досв≥ду ™— до процес≥в демократизац≥њ та ≥нтеграц≥йного розвитку –—јƒѕ«.

–ос≥¤  значно актив≥зувала  свою пол≥тику в рег≥он≥.  ¬≥н традиц≥йно належав до сфери рад¤нських в≥йськово-стратег≥чних, економ≥чних, пол≥тичних, ≥деолог≥чних та ≥нших ≥нтерес≥в. ¬ 70-т≥ - 80-т≥ роки з точки зору пр≥оритетност≥ найб≥льш важливими ≥нтересами —–—– були пол≥тико-стратег≥чн≥, а саме: важлив≥сть цього рег≥ону дл¤ його безпеки, збереженн¤ стаб≥льност≥ на п≥вденних кордонах, використанн¤ його ¤к арени рад¤нсько-американського протиборства.

–ад¤нська наддержава проводила там пол≥тику, спр¤мовану на зм≥цненн¤ своњх позиц≥й та впливу. ƒл¤ позиц≥њ —–—– з проблеми рег≥ональноњ безпеки були характерними антиамериканська спр¤мован≥сть, пол≥тика п≥дтримки нац≥онально-визвольних рух≥в, опора на ≤рак.

–ос≥йська ‘едерац≥¤ робить спроби в≥дновити своњ значно послаблен≥ позиц≥њ в рег≥он≥ та дещо збалансувати в≥дпов≥дну роль —Ўј, про що св≥дчить налагодженн¤ партнерства з —ауд≥вською јрав≥Їю, ќј™ та ≥ншими членами –—јƒѕ«, активне сп≥вроб≥тництво з ≤раном.

¬≥дчутно актив≥зуЇтьс¤ у рег≥он≥ пол≥тична роль  итаю. Ќамаганн¤м —Ўј одноос≥бно контролювати «атоку  итай протиставл¤Ї налагодженн¤ звТ¤зк≥в з крањнами рег≥ону шл¤хом зб≥льшенн¤ поставок зброњ, зм≥цненн¤ звТ¤зк≥в з арабськими крањнами ѕерськоњ затоки.

 ¬ япон≥њ пол≥тика в район≥ ѕерськоњ затоки стала предметом активноњ дискус≥њ в правл¤чих та наукових кругах, що в≥ддзеркалюЇ розб≥жност≥ у погл¤дах на зовн≥шню пол≥тику крањни взагал≥.

јнал≥з сучасного стану м≥жнародних в≥дносин у ѕерськ≥й затоц≥, досл≥дженн¤ фактор≥в дестаб≥л≥зац≥њ  даЇ можлив≥сть зробити висновок, що  проблема безпеки «атоки в майбутньому буде залишатис¤ важливим негативним чинником ¤к на рег≥ональному, так ≥ на глобальному р≥вн≥.

–еальна система безпеки ѕерськоњ затоки може бути утворена лише на основ≥ консенсусу та сп≥льноњ розробки комплексного п≥дходу до проблеми безпеки з боку вс≥х держав. √оловним напр¤мом д≥¤льност≥ щодо п≥дтриманн¤ миру й стаб≥льност≥ в рег≥он≥ ѕерськоњ затоки та нейтрал≥зац≥њ  ¤к внутр≥шн≥х, так ≥ зовн≥шн≥х загроз повинна стати  розробка пол≥тичних механ≥зм≥в забезпеченн¤ безпеки.

 рањни, що вход¤ть до даного рег≥ону, можуть сп≥льно протисто¤ти загроз≥ безпец≥ шл¤хом налагодженн¤ м≥ж собою таких в≥дносин, що передбачали б ¤к двосторонн≥, так ≥ багатосторонн≥ зобовТ¤занн¤, а також зобовТ¤занн¤ кожноњ крањни щодо рег≥ону в ц≥лому. –ег≥ональна система безпеки, до ¤коњ в майбутньому мають бути залучен≥ ус≥ держави рег≥ону, в тому числ≥ ≤ран та ≤рак, повинна п≥дтримувати передус≥м внутр≥шньосистемну стаб≥льн≥сть, регулювати територ≥альн≥, рел≥г≥йн≥, етн≥чн≥,  економ≥чн≥ та ≥нш≥ протир≥чч¤, тобто бути налаштованою проти внутр≥шн≥х та субрег≥ональних загроз. ”творенн¤ ефективно д≥ючоњ системи безпеки ѕерськоњ затоки Ї неможливим без нормал≥зац≥њ загальноњ ситуац≥њ на Ѕлизькому —ход≥, врегулюванн¤ близькосх≥дного конфл≥кту.

ѕроцес арабо-≥зрањльського врегулюванн¤   поставив систему рег≥ональних м≥жнародних в≥дносин перед кардинальними зм≥нами, що можуть привести до реструктурал≥зац≥њ рег≥ональних в≥дносин на Ѕлизькому —ход≥, створенн¤ нового сп≥вв≥дношенн¤ сил та формуванн¤ нових взаЇмозвТ¤зк≥в м≥ж державами рег≥ону.

Ќедивно, що невизначен≥сть щодо терм≥нолог≥њ спостер≥гаЇтьс¤ у ƒерждепартамент≥ —получених Ўтат≥в й сьогодн≥. ¬≥дпов≥дний територ≥альний п≥дрозд≥л ƒерждепартаменту називаЇтьс¤ Ѕюро близькосх≥дних справ (Bureau of Near Eastern Affairs). ƒо сфери в≥дпов≥дальност≥ Ѕюро в≥днос¤тьс¤ ћарокко, јлжир, “ун≥с, Ћ≥в≥¤, ™гипет, ≤зрањль, Ћ≥ван, —ир≥¤, …ордан≥¤, ≤рак, ≤ран, —ауд≥вська јрав≥¤,  увейт, Ѕахрейн,  атар, ќбТЇднан≥ јрабськ≥ ≈м≥рати, ќман та ™мен. ќдночасно широко вживаЇтьс¤ й терм≥н Д—ередн≥й —х≥дФ [15].

¬ промов≥ президента —Ўј ƒж.Ѕуша  Д—вобода в ≤ракуФ  в ¬ашингтон≥ в листопад≥ 2003 року проголошувалас¤ нова зовн≥шньопол≥тична програма ДЅлизькосх≥дна ѕартнерська ≤н≥ц≥ативаФ, спр¤мована на демократичну перебудову г≥потетичного суперрег≥ону Д¬еликий Ѕлизький —х≥д ≥ ѕ≥вн≥чна јфрикаФ [16]. „≥тк≥ його меж≥ не були визначен≥, але ¤к крањни ™— ≥ япон≥¤, так ≥ б≥льш≥сть арабських крањн виступили за його обмеженн¤ головним чином арабськими державами ≥ проти включенн¤ до нього јфган≥стану, ≤рану та ѕакистану.

 Ќа самм≥т≥ в≥с≥мки на —≥-јйленд≥ в штат≥ ƒжордж≥¤ в 2004 роц≥ ¤к сам проект ƒж.Ѕуша, так ≥ сама його назва Д¬еликий Ѕлизький —х≥дФ( Greater Middle East) були зм≥нен≥. ѕ≥дсумковий план, затверджений самм≥том, перетворивс¤ на ѕартнерство заради прогресу ≥ загального майбутнього з розширеним рег≥оном Ѕлизького —ходу й ѕ≥вн≥чноњ јфрикиФ (The Broader Middle East and North Africa).

     јрабськ≥ досл≥дники критикують терм≥н Д—ередн≥й —х≥дФ, виход¤чи з того, що в≥н не стосуЇтьс¤ географ≥чного району, а Ї  суто пол≥тичним   з точки зору його створенн¤ та використанн¤. ¬≥н не випливаЇ з природи рег≥ону або його пол≥тичних, культурних, цив≥л≥зац≥йних та демограф≥чних характеристик, оск≥льки Дсередн≥йФ передбачаЇ серединн≥сть по в≥дношенню до чогось. “ерм≥н розриваЇ арабський св≥т ¤к окрему одиницю, оск≥льки завжди включав неарабськ≥ держави [17].

–ос≥йський досл≥дник ќ.ј. олобов, критикуючи схильн≥сть —Ўј розширено тлумачити Ѕлизький —х≥д, протиставл¤в цьому використанн¤ терм≥ну в —–—–, де Ѕлизький —х≥д, —ередн≥й —х≥д, ѕ≥вн≥чна јфрика були ч≥тко ф≥ксован≥ та науково осмислен≥ рад¤нськими ≥сториками та економ≥стами  [18]. ѕроте рад¤нський п≥дх≥д теж в≥дзначавс¤ певною невизначен≥стю, оск≥льки в≥дпов≥дн≥ пон¤тт¤ в р≥зний час означали не одне й те саме. ƒл¤ соц≥ал≥стичноњ крањни рег≥ональний п≥дх≥д взагал≥ був неприродн≥м, адже соц≥ал≥стична зовн≥шн¤ пол≥тика ірунтувалась на класовому п≥дход≥. ўе у 1932 роц≥ …. —тал≥н писав, що немаЇ б≥льше Їдиного —ходу, Ї принаймн≥ три категор≥њ колон≥альних та залежних крањн —ходу, в залежност≥ в≥д чисельност≥ пролетар≥ату та р≥вн¤ промислового розвитку [19].

“им не менше, практичн≥ задач≥ розвитку в≥дносин, передус≥м зовн≥шньоеконом≥чних, спонукали укладач≥в економ≥чного дов≥дника Д рањни —ходуФ (виданн¤ 1934 р.) визначити рег≥он, виход¤чи здеб≥льшого з географ≥чних м≥ркувань, а не з позиц≥њ сп≥льност≥ соц≥ально-економ≥чного устрою. ” передмов≥ зазначалось, що п≥дб≥р крањн дл¤ висв≥тленн¤ в дов≥днику зд≥йснювавс¤ в≥дпов≥дно до актуальних зовн≥шньоеконом≥чних ≥нтерес≥в —–—–, ¤к≥ на той час були особливо ч≥тко артикульован≥ стосовно Дкрањн „ервономорського басейнуФ, а тому до Ѕлизького —ходу було включено крањни п≥вн≥чно-сх≥дноњ јфрики [20].

”крањнський сходознавець ј. —ин¤вський у статт≥ Д”—–– та Ѕлизький —х≥д в св≥тл≥ геопол≥тикиФ розгл¤дав геопол≥тичн≥ аспекти в≥дносин м≥ж крањнами Ѕлизького —ходу та ”крањною Ц економ≥чною одиницею в склад≥ –ад¤нського —оюзу. ј.—ин¤вський виходив з позиц≥њ, що обТЇктивн≥ передумови спонукають до розвитку в≥дносин м≥ж ”крањною та Ѕлизьким —ходом; розвиток економ≥чних звТ¤зк≥в вир≥шував би задачу союзного значенн¤. јвтор наводить статистичну таблицю, що показуЇ, ¤к≥ крањни тод≥ сприймались в ”крањн≥ ¤к близькосх≥дн≥: “уреччина, √рец≥¤, Ѕолгар≥¤, јлбан≥¤, ёго-—лав≥¤, –умун≥¤, Ѕессараб≥¤, ѕерс≥¤, —ир≥¤, ѕалестина, ™гипет [21].

«г≥дно з одним ≥з тлумачень рег≥ону в –ад¤нському —оюз≥, Ѕлизький та —ередн≥й —х≥д Ц це район, що включаЇ арабськ≥ крањни, ≤ран, “уреччину, јфган≥стан та ѕакистан [22]. ≤нод≥ окремо використовувавс¤ терм≥н Д—ередн≥й —х≥дФ, до ¤кого в≥дносили ≤ран, јфган≥стан та ѕакистан [23]. ”   дов≥днику 1990 року Д рањни Ѕлизького —ходуФ терм≥н вживаЇтьс¤ дл¤ позначенн¤ рег≥ону, що прост¤гаЇтьс¤ в≥д ™гипту на заход≥ до ≤раку на сход≥, ≥ в≥д “уреччини на п≥вноч≥ до крањн јрав≥йського п≥вострова [24].

Ќин≥ в –ос≥њ визнають, що вона Ддалека в≥д того, щоб проводити активну пол≥тику в рег≥он≥ арабського св≥ту та на Ѕлизькому —ход≥Ф [25]. ”  онцепц≥њ зовн≥шньоњ пол≥тики –ос≥њ 2000 року ≥ Д онцепц≥њ нац≥ональноњ безпеки –ос≥йськоњ ‘едерац≥њФ, в затверджен≥й в нов≥й редакц≥њ 10 с≥чн¤ 2000 року не зустр≥чаЇтьс¤ терм≥н ДЅлизький та —ередн≥й —х≥дФ, натом≥сть вживаЇтьс¤ ДЅлизький —х≥дФ, до ¤кого, зокрема, в≥днос¤тьс¤ ѕерська затока та ѕ≥вн≥чна јфрика. ўодо крањн Драд¤нського —ереднього —ходуФ, то в  онцепц≥њ зовн≥шньоњ пол≥тики в≥дзначаЇтьс¤ важлив≥сть подальшого розвитку в≥дносин з ≤раном, јфган≥стан згадуЇтьс¤ в контекст≥ забезпеченн¤ безпеки п≥вденних кордон≥в –ос≥њ, а ѕакистан повТ¤зуЇтьс¤ з ≤нд≥Їю в контекст≥ нерозповсюдженн¤ ¤дерноњ зброњ [26].

 « 24 вересн¤ 2001 року в ”крањн≥ ”казом ѕрезидента запроваджено ≥нститут ѕовноважного представника ”крањни на Ѕлизькому та —ередньому —ход≥, до сфери повноважень ¤кого входили   наступн≥ крањни: Ћ≥в≥¤ ™гипет, ≤зрањль, ѕалестинська јвтоном≥¤, Ћ≥ван, —ир≥¤, ≤рак, ≤ран, јфган≥стан, —ауд≥вська јрав≥¤, ™мен, …ордан≥¤, ќман, ™мен,  увейт, Ѕахрейн,  атар, ќј≈. [27].

ћожна вид≥лити наступн≥ вих≥дн≥ позиц≥њ визначенн¤ меж рег≥ону в контекст≥ зовн≥шньопол≥тичних пр≥оритет≥в ”крањни: 1)  врахуванн¤ специф≥ки м≥жнародних звТ¤зк≥в та зовн≥шньопол≥тичноњ ор≥Їнтац≥њ певноњ крањни, що включаЇтьс¤ або виключаЇтьс¤ з пон¤тт¤ ДЅлизький —х≥дФ, 2) врахуванн¤ економ≥чних та пол≥тичних ≥нтерес≥в ”крањни в рег≥он≥. «астосуЇмо цей п≥дх≥д до розгл¤ду Дсп≥рних крањнФ Ц тих, ¤к≥ за певних обставин включаютьс¤ або виключаютьс¤ з перел≥ку близькосх≥дних крањн. ƒо них можна в≥днести јфган≥стан, “уреччину, —удан, крањни ћагрибу.

ўодо “уреччини, то на оф≥ц≥йному р≥вн≥   ц¤ крањна   не в≥дноситьс¤ в ”крањн≥ до крањн Ѕлизького —ходу, оск≥льки “уреччина Ц морський сус≥д ”крањни, з ¤ким у нас давн¤ ≥стор≥¤ в≥дносин. ¬≥дпов≥дно, ”крањна дотримуЇтьс¤ ≥нших п≥дход≥в у в≥дносинах з “уреччиною: нин≥ “уреччина сприймаЇтьс¤ ¤к держава Ц кандидат на членство в ™—, учасник чорноморського ≥нтеграц≥йного процесу, крањна „орноморсько- асп≥йського рег≥ону.

ўо стосуЇтьс¤ јфган≥стану, то в≥н займаЇ певне пром≥жне м≥сце м≥ж дек≥лькома рег≥онами. «а словами рос≥йського посла у ц≥й крањн≥ ћ.  онаровського, јфган≥стан ДповТ¤зуЇ —ередн≥й —х≥д ≥ ѕ≥вденну јз≥ю Ц ≥з заходу на сх≥д, ≥ ÷ентрально-јз≥йський субрег≥он з ≤нд≥йским океаном Ц з п≥вноч≥ на п≥вденьФ [28]. “обто, за р≥зних обставин ц¤ крањна може в≥дноситись ¤к до Ѕлизького та —ереднього —ходу, так ≥ до ÷ентральноњ чи ѕ≥вденноњ јз≥њ. ¬≥днесенн¤ јфган≥стану до рег≥ону ѕ≥вденноњ јз≥њ аргументуЇтьс¤ тим, що прот¤гом 80-90-х рок≥в ’’ ст. ситуац≥ю в јфган≥стан≥ визначали сили, повТ¤зан≥ з ѕакистаном (¤кий в ”крањн≥ вже давно не в≥дноситьс¤ до —ереднього —ходу).

ƒержави п≥вн≥чно-зах≥дноњ јфрики (ћагрибу) - јлжир, “ун≥с, ћарокко - можна також розгл¤дати ¤к близькосх≥дн≥ з огл¤ду на наступн≥ обставини: 1) належн≥сть цих крањн до арабського св≥ту, 2) у в≥дносинах ”крањни з цими крањнами важливу роль в≥д≥граЇ питанн¤ близькосх≥дного врегулюванн¤, 3) ц≥ крањни мають особлив≥ в≥дносини з ™вропейським —оюзом та Ќј“ќ, що зближуЇ њх у м≥жнародно-пол≥тичному план≥ з ”крањною, ¤ка теж розбудовуЇ т≥сн≥ звТ¤зки з Ївро-атлантичними структурами, 4) структура   господарства крањн ћагрибу схожа на ≥нш≥ близькосх≥дн≥ економ≥ки, 5) транспортна доступн≥сть цих крањн дл¤ ”крањни морськими шл¤хами.

як вже зазначалось, ј.¬еселовський пропонуЇ включати до Ѕлизького —ходу —удан та ћавритан≥ю. «важаючи на ≥сторичн≥ та рел≥г≥йн≥ фактори, що повТ¤зують —удан ≥ ћавритан≥ю з крањнами Ѕлизького —ходу,  на њхню приналежн≥сть до арабо-мусульманськоњ сп≥льноти, а також членство ћавритан≥њ у —оюз≥ јрабського ћагрибу, видаЇтьс¤ доц≥льним в≥днесенн¤ цих крањн до Ѕлизькосх≥дного рег≥ону. ќднак, на нашу думку, таке розширенн¤ Ѕлизькосх≥дного рег≥ону потребуЇ б≥льшоњ аргументац≥њ, в тому числ≥ й з точки зору зовн≥шньопол≥тичних пр≥оритет≥в ”крањни.

“аким чином, головним критер≥Їм тлумаченн¤ терм≥н≥в ДЅлизький —х≥дФ та Д—ередн≥й —х≥дФ прот¤гом минулого стол≥тт¤ були стратег≥чн≥ ≥нтереси великих держав Ц ¬еликоњ Ѕритан≥њ, —Ўј та —–—–. Ќа початку ’’ ст. використанн¤ цих назв слугувало дл¤ позначенн¤ проблемних питань оборони ≤нд≥њ (—ередн≥й —х≥д) та питань безпеки волод≥нь ќсманськоњ ≥мпер≥њ (Ѕлизький —х≥д). «годом терм≥ни трактувалис¤ так, ¤к це було зручно на даний момент, ≥ кожного разу використанн¤ цих пон¤ть потребувало додаткового уточненн¤ њхнього зм≥сту.

ќднак, кон'юнктурне використанн¤ терм≥ну ДЅлизький —х≥дФ не обовТ¤зково було негативним ¤вищем дл¤ зовн≥шньоњ пол≥тики певноњ держави. ѕрим≥ром, у випадку з Ддоктриною ≈йзенхауераФ, —Ўј потребували найширшого визначенн¤ рег≥ону дл¤ свободи д≥й у б≥льш≥й к≥лькост≥ крањн.

—ьогодн≥ так само Ї ст≥льки вар≥ант≥в сприйн¤тт¤ Ѕлизького —ходу, ск≥льки Ї зовн≥шн≥х пол≥тик держав у рег≥он≥. ДЅлизький —х≥дФ —получених Ўтат≥в в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ДЅлизького —ходуФ ѕакистану чи  Ќ– [29]. ћожна стверджувати, що власне ДЅлизький —х≥дФ або Д—ередн≥й —х≥дФ варто сприймати не т≥льки ¤к обТЇктивно ≥снуючий пол≥тико-географ≥чний рег≥он[30], а ≥ ¤к ≥нтелектуальну конструкц≥ю, ¤ка в певний час за певних обставин означаЇ прост≥р на стику ™вропи, јз≥њ та јфрики, де реал≥зуЇтьс¤ пол≥тика позарег≥ональноњ держави.

« точку зору автора, можливе достатньо широке трактуванн¤ географ≥чних меж близькосх≥дного рег≥ону, адже за основу кр≥м географ≥чних фактор≥в мають прийматис¤ вс¤ сукупн≥сть пол≥тичних, в≥йськово-пол≥тичних та економ≥чних проблем. Ѕез розширеного трактуванн¤ меж рег≥ону неможливо досл≥джувати проблему рег≥ональноњ безпеки та перспектив в≥дносин крањн цього рег≥ону з ”крањною.

 ¬насл≥док вказаних фактор≥в  автором пропонуЇтьс¤ ДширокеФ визначенн¤ Ѕлизького —ходу: вс≥ арабськ≥ крањни-члени Ћјƒ, ≤зрањль та ≤ран. –азом з тим близькосх≥дн≥ проблеми орган≥чн≥ повТ¤зан≥ з ситуац≥Їю у —ередземноморТњ, ѕ≥вденн≥й ™вроп≥, ѕ≥вденн≥й јз≥њ (јфган≥стан, ѕакистан) головним чином в контекст≥ боротьби з м≥жнародним тероризмом. ¬казана сп≥льнота держав з геопол≥тичноњ точки зору ¤вл¤Ї собою важливий компонент сучасних м≥жнародних в≥дносин ≥ св≥товоњ економ≥ки.

ѕерел≥к використаноњ л≥тератури

1.   ¬еселовський ј. ≈нергетичн≥ перспективи —х≥дного —ередземноморТ¤ // Ќафтова ≥ газова промислов≥сть. - 2003. - є2. - —.3-18.

2.   ”каз ѕрезидента ”крањни є250/2003 в≥д 21.03.2003 р. - <http://www.president.gov.ua/officdocuments/officdecrees/146094387.html>; Ўвед ¬.ќ. ≤сламський чинник та забезпеченн¤ нац≥ональних ≥нтерес≥в ”крањни // —тратег≥чна панорама. - 2002. - —.46-51.

3.   —траны ¬остока. Ёкономический справочник. - ћ., 1929. - —.XXVII.

4.   Davison R.H. Where Is The Middle East? // Foreign Affairs. - 1960. - Vol.38, є4. - P.667.

5.   Ibidem.

6.   Koppes C. Captain Mahan, General Gordon, and the Origins of the Term СMiddle EastТ // Middle Eastern Studies. - 1976. - є12. - P.95-98.

7.   Davison R.H. Where Is The Middle East? // Foreign Affairs. - 1960. - Vol.38, є4. - P.667-668.

8.   “ам само, p.668.

9.   Djalili M.-R., Kellner Th. Moyen-Orient, Caucase et Asie centrale: des concepts géopolitiques à construire et à reconstruire? // Central Asian Survey. - 2000. - є19(1). - P.119.

10.   Davison R.H. Where Is The Middle East? // Foreign Affairs. - 1960. - Vol. 38, є4. - P.669.

11.   “ам само, p. 672.

12.   “ам само, p. 673.

13.   “ам само, p. 665.

14.   Foreign Relations of the United States: 1964-1968, Volume XXI. Near East Region. - Department of State. - Washington, DC. - <http://www.state.gov/www/about_state/history/vol_xxi/a.html>.

15.   —тор≥нка Ѕюро на сайт≥ ƒерждепартаменту. - <http://www.state.gov/p/nea/>.

16.   Jeremy M.Sharp .The Broader Middle East and North Africa Initiative: An Overview. CRS Report # RS22053. February 15, 2005.

17.   ƒив. Bilgin P. Inventing Middle Easts? The Making of Regions through Security Discourses. - The fourth Nordic Conference on Middle Eastern Studies: The Middle East in Globalizing World. Oslo, 13-16 August 1998.

18.    олобов ќ.ј. ћеханизм формировани¤ политики —оединенных Ўтатов јмерики по отношению к »зраилю и арабским странам в 1947-1985 гг.: ƒис. ... д.и.н. - √орький, 1986. - —.53.

19.   —талин ». ¬опросы ленинизма. - 1932. - —.141-142. ÷ит. по: —траны ¬остока. Ёкономический справочник. “.1: Ѕлижний ¬осток. - ћ., 1934. - —.7.

20.   —траны ¬остока. Ёкономический справочник. “.1: Ѕлижний ¬осток. - ћ., 1934. - —.6-8.

21.   ”—–– та Ѕлизький —х≥д в св≥тл≥ геопол≥тики (ѕроблема торговельних звТ¤зк≥в) / —ин¤вський ј. ¬ибран≥ твори. -  ., 1993. - —.196.

22.   Ѕлижний и —редний ¬осток. - ћ., 1973.

23.   —траны —реднего ¬остока (истори¤, экономика, культура). - ћ.: Ќаука, 1980.

24.   —траны ¬остока: —правочник / –ук. авт. кол. ».‘.„ерников. -  .: ѕолитиздат ”краины, 1990.

25.    осач √., ћелкум¤н ≈. Ѕлижний ¬осток в российской внешней политике // ћирова¤ экономика и международные отношени¤. - 2002. - є9. - —.38.

26.    онцепци¤ внешней политики –оссийской ‘едерации. - <http://www.ln.mid.ru/ns-osndoc.nsf/0e9272befa34209743256c630042d1aa/fd86620b371b0cf7432569fb004872a7?OpenDocument>.

27.   ”кази ѕрезидента ”крањни є894/2001 в≥д 24.09.2001, є136/2003 вiд 18.02.2003. - <http://www.president.gov.ua/officdocuments/officdecrees/82565669.html>, <http://www.president.gov.ua/officdocuments/officdecrees/136754073.html>.

28.   ¬рем¤ новостей, 29.04.2002. - <http://www.ln.mid.ru/ns-rasia.nsf/0/432569d80021985f43256ba0002f2702?OpenDocument>.

29.   Ўаров ј.Ќ. Ёкономические св¤зи ѕакистана со странами Ѕлижнего и —реднего ¬остока / Ѕлижний и —редний ¬осток: Ёкономика и истори¤. - ћ.: Ќаука, 1983. - —.55; Djalili M.-R., Kellner Th. Moyen-Orient, Caucase et Asie centrale: des concepts géopolitiques à construire et à reconstruire? // Central Asian Survey. - 2000. - є19(1). - P.120.