÷ив≥л≥зац≥¤ ¤к категор≥¤ глобального пол≥тичного анал≥зу
ћ≥жнародн≥ в≥дносини Ц це специф≥чна форма соц≥альних в≥дносин, участь у ¤ких в≥дтворюЇ м≥жнародну субТЇктн≥сть ≥ндив≥дуального або колективного актора, а головне функц≥ональне призначенн¤ пол¤гаЇ в реал≥зац≥њ цив≥л≥зац≥йноњ ≥ антрополог≥чноњ Їдност≥ людства. ¬они ¤вл¤ють собою складову частину сусп≥льних в≥дносин, ¤к ц≥л≥сноњ системи зв'¤зк≥в ≥ в≥дносин м≥ж окремими пол≥тичними одиниц¤ми ≥ досл≥джуютьс¤ р≥зними науками, що вивчають окрем≥ аспекти сусп≥льних в≥дносин, зокрема теор≥Їю цив≥л≥зац≥й .
≤стотна обмежен≥сть можливостей ≥снуючих макросоц≥олог≥чних концепц≥й адекватно в≥добразити важлив≥ зм≥ни в сусп≥льств≥ ≥ загальн≥ законом≥рност≥ розвитку сучасних м≥жнародних в≥дносин потребують розробки нових наукових концепц≥й, в тому числ≥ на основ≥ дос¤гнень нов≥тньоњ теор≥њ цив≥л≥зац≥й. јдже цив≥л≥зац≥њ ¤к велик≥ суперсистеми визначають б≥льшу частину зм≥н, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ в сучасному св≥т≥.
—еред р≥зних р≥вн≥в структури системи м≥ждержавних в≥дносин, р≥зних њњ складових можна виокремити так≥, ¤к≥ в т≥й чи ≥нш≥й форм≥ в≥дпов≥дають цив≥л≥зац≥йним пон¤тт¤м. Ѕагато важливих м≥жнародно-пол≥тичних процес≥в, що Ї ключовими в ус≥й систем≥ м≥ждержавних в≥дносин, що визначають њњ структуру, функц≥онуванн¤ та розвиток, ≥нколи нав≥ть на глобальному р≥вн≥, формуютьс¤ п≥д значним впливом фактор≥в, ¤к≥ мають м≥жцив≥л≥зац≥йний характер.
ќдним з найб≥льш актуальних наукових завдань м≥жнародно-пол≥тичноњ теор≥њ Ї визначенн¤ впливу м≥жцив≥л≥зац≥йних процес≥в на сферу св≥товоњ пол≥тики, оск≥льки в процес≥ розвитку сучасноњ системи м≥жнародних в≥дносин простежуЇтьс¤ посиленн¤ впливу цив≥л≥зац≥йних фактор≥в.
ƒосл≥дженн¤ будь-¤кого ¤вища, ¤ке Ї об'Їктивною реальн≥стю, передбачаЇ вид≥ленн¤ структурних елемент≥в ц≥Їњ реальност≥. ƒосл≥дженн¤ ≥стор≥њ людства та ≥стор≥њ м≥жнародних в≥дносин вимагаЇ з'¤суванн¤, що Ї первинним елементом св≥тобудови в соц≥альному план≥. ќчевидно, що таким елементом Ї певн≥ ≥сторичн≥ сп≥льноти людей.
“радиц≥йно ¤к так≥ сп≥льноти розгл¤дались держави. Ќа сучасному етап≥ все б≥льшого розповсюдженн¤ набуваЇ макросоц≥олог≥чний п≥дх≥д, коли у вигл¤д≥ сп≥льнот виступають цив≥л≥зац≥њ.
—еред соц≥окультурних феномен≥в сучасного св≥ту виокремлюютьс¤ ст≥йк≥ системи. ¬они перетинають кордони соц≥альних утворень, не зб≥гаютьс¤ з нац≥ональними або державними ареалами.
” контекст≥ проблеми суб'Їктност≥ м≥жнародних в≥дносин концепц≥¤ цив≥л≥зац≥њ стаЇ дом≥нуючою ≥сторико-соц≥олог≥чною категор≥Їю, ¤ку за значенн¤м можна пор≥вн¤ти з дом≥нуючою ран≥ше концепц≥Їю нац≥њ. ћисленн¤ в нац≥ональних терм≥нах зм≥нюЇтьс¤ на мисленн¤ в терм≥нах цив≥л≥зац≥йних (точн≥ше, знов повертаЇтьс¤, оск≥льки в довестфальський пер≥од цив≥л≥зац≥њ можна розгл¤дати ¤к головн≥ суб'Їкти в≥дносин м≥ж соц≥альними сп≥льнотами). ” науц≥ основна увага зм≥щуЇтьс¤ в≥д народ≥в та держав на б≥льш велик≥ структури та процеси в масштабах цив≥л≥зац≥й.
«м≥ст теоретичних концепц≥й цив≥л≥зац≥йних теор≥й залежить в≥д розум≥нн¤ њњ авторами пон¤тт¤ цив≥л≥зац≥¤. ƒо ≥стотних недол≥к≥в цив≥л≥зац≥йних теор≥й в≥дносимо категор≥ально-пон¤т≥йну невизначен≥сть, що суттЇво ускладнюЇ њњ ≥нструментальне використанн¤.
ќб'Їктом досл≥дженн¤ теор≥њ цив≥л≥зац≥й виступають цикл≥чн≥ законом≥рност≥ або динам≥чн≥ ун≥версал≥њ розвитку цив≥л≥зац≥й. јнал≥зу п≥ддаютьс¤ ≥ концептуально-теоретичн≥ погл¤ди, що поширюютьс¤ в св≥тов≥й науц≥.
ѕереваги та характерн≥ риси цив≥л≥зац≥йного п≥дходу можна узагальнити наступним чином:
Ј ун≥версальн≥сть, його принципи можна використовувати дл¤ анал≥зу ≥стор≥њ будь ¤коњ крањни або групи крањн;
Ј за цив≥л≥зац≥йним п≥дходом ≥стор≥¤ Ї багатовар≥антним процесом. ÷ив≥л≥зац≥йного п≥дходу притаманн≥ пол≥л≥н≥йн≥сть, цив≥л≥зац≥йна дискретн≥сть;
Ј можлив≥сть використанн¤ методик р≥зних шк≥л та напр¤м≥в;
Ј ≥стор≥¤ окремих народ≥в розгл¤даЇтьс¤ не сама по соб≥, а пор≥вн¤но з ≥ншими народами, цив≥л≥зац≥йна теор≥¤ маЇ компаративний характер.
¬ сучасн≥й украњнськ≥й м≥жнародно-пол≥тичн≥й науц≥ зТ¤вилос¤ чимало досл≥джень, в ¤ких анал≥зуютьс¤ проблеми внутр≥шньоњ динам≥ки розвитку цив≥л≥зац≥й, проблеми цив≥л≥зац≥йноњ ≥дентиф≥кац≥њ ”крањни. ÷ими проблемами пл≥дно займаютьс¤ украњнськ≥ вчен≥ ё.ѕавленко, ё.ѕахомов та ≥нш≥.
«начна к≥льк≥сть досл≥джень ¤к в заруб≥жн≥й, так ≥ в украњнськ≥й ц≥в≥л≥олог≥њ даЇ п≥дстави стверджувати про сформован≥сть базових принцип≥в теор≥њ цив≥л≥зац≥й. ¬ той же час майже поза увагою досл≥дник≥в залишаютьс¤ можливост≥ використанн¤ цив≥л≥зац≥йного п≥дходу в м≥жнародно-пол≥тичн≥й науц≥. ¬иход¤чи з того, необх≥дно зосередити увагу не т≥льки на внутр≥шн≥й динам≥ц≥ розвитку цив≥л≥зац≥й, а на динам≥ц≥ њхньоњ глобальноњ взаЇмод≥њ, на формуванн≥ цив≥л≥зац≥йноњ парадигми в теор≥њ м≥жнародних в≥дносин.
÷ив≥л≥зац≥йн≥ теор≥њ - це теор≥њ, в ¤ких св≥това ≥сторична соц≥альна динам≥ка представлена у вигл¤д≥ зм≥ни цив≥л≥зац≥й або зм≥н в розвитку глобальноњ цив≥л≥зац≥њ, еволюц≥њ св≥тових цив≥л≥зац≥й.
ѕредмет уваги теор≥њ цив≥л≥зац≥њ Ц не одна, будь-¤ка сторона людського бутт¤, а сукупн≥сть ус≥х форм життЇд≥¤льност≥ того чи ≥ншого сусп≥льства Ц матер≥альних, моральних, ≥дейних, культурних, рел≥г≥йних в њх Їдност≥ та непод≥льност≥, розвитку та спадкоЇмност≥. “ака сукупн≥сть може розгл¤датись ¤к цив≥л≥зац≥¤ в глобальному, св≥товому чи локальному розум≥нн≥.
ќтже, цив≥л≥зац≥¤ ¤к обТЇктивна реальн≥сть ≥ ¤к обТЇкт досл≥дженн¤ маЇ розгл¤датись в трьох р≥зних вим≥рах, нерозривно повТ¤заних один з одним за зм≥стом, часом та простором .
√лобальна цив≥л≥зац≥¤ уособлюЇ Їдн≥сть людства, його сп≥льноњ дол≥ з ≥сторичного моменту неол≥тичноњ революц≥њ. ÷е стаЇ початком глобальноњ ≥стор≥њ людства.
¬ даному контекст≥ цив≥л≥зац≥¤ розгл¤даЇтьс¤ ¤к визначена ступ≥нь в розвитку сусп≥льства ≥ культури ≥ тим самим Ї протиставленою дикунству та варварству.
¬ той же час ≥снують розб≥жност≥ в погл¤дах щодо самого факту ≥снуванн¤ Їдиноњ св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ, ¤к≥ можна узагальнити наступним чином:
Ј запереченн¤ самого факту ≥снуванн¤ Їдиноњ св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ, розгл¤д ≥стор≥њ людства ¤к ≥стор≥њ ≥снуванн¤ окремих локальних цив≥л≥зац≥й, ¤к≥ розвиваютьс¤ за своњми власними законами;
Ј визнанн¤ процесу формуванн¤ Їдиноњ св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ, ¤к≥й ще не завершивс¤;
Ј глобальна цив≥л≥зац≥¤ не зТ¤вилась одразу в завершеному вигл¤д≥. «а ’ тис. рок≥в вона пройшла певн≥ етапи розвитку, зм≥нюючи внутр≥шню структуру.
«г≥дно з ковар≥антною теор≥Їю .ясперса, ≥сторичний час обмежений початком ≥ к≥нцем ≥ под≥л¤Їтьс¤ на чотири пер≥оди. .ясперс починаЇ в≥дл≥к ≥сторичного часу з III тис. до н.е., виокремлюючи "осьовий час" (приблизно 500 рок≥в), коли сформувалась сучасна людина з ус≥Їю повнотою њњ духовного св≥ту. Ќа п≥дстав≥ цього розвиток сусп≥льства проходить наступн≥ етапи:
Ј до≥стор≥¤ (перед≥стор≥¤);
Ј стародавн≥ культури. ≤стор≥¤ окремих локальних та рег≥ональних цив≥л≥зац≥й розпочинаЇтьс¤, коли майже одночасно виникають стародавн≥ культури Ц шумеро-вав≥лонська, Їгипетська, егейський св≥т, доар≥йська культура долини ≤нду, культура итаю;
Ј осьовий час. 800 Ц 200 р. до н.е. Ќа цьому етап≥ в≥дбуваЇтьс¤ розд≥ленн¤ на —х≥д та «ах≥д, св≥т ѕередньоњ јз≥њ та ™вропи починаЇ протисто¤ти двом ≥ншим св≥там Ц ≤нд≥њ та итаю;
Ј техн≥чний в≥к.
¬≥дпов≥дно до цього ним виокремлюЇтьс¤ наступн≥ чотири зр≥зи в ≥стор≥њ:
Ј виникненн¤ мов, винайденн¤ знар¤дь прац≥;
Ј виникненн¤ високих культур ™гипту, ћесопотам≥њ, ≤нд≥њ, итаю (V-III тис. до н.е.);
Ј духовне основоположенн¤ людства, становленн¤ ≥стор≥њ людства.
–озпочата в ™вроп≥ науково-техн≥чна ера набула всеос¤жного характеру. Ќадал≥ св≥това ≥стор≥¤ була пов'¤зана з розвитком новоЇвропейськоњ науки ≥ техн≥ки та загальною ≥нтеграц≥Їю людства.
Ћ≥неарн≥ концепц≥њ розвитку були заснован≥ на у¤в≥, що людство розвиваЇтьс¤ в≥д старого до нового, в≥д нижчого до вищого з посл≥довним зб≥льшенн¤м досконалост≥ сусп≥льства на основ≥ прогресу. ѓњ п≥двалини закладен≥ ще в ’VI-’VIII ст. јмериканський досл≥дник ‘.‘уку¤ма под≥л¤Ї ≥стор≥ю людства на два пер≥оди Ц ≥стор≥¤ ≥ пост≥стор≥¤, коли знайдено оптимальн≥ шл¤хи розвитку людства Ц л≥беральна демократ≥¤ та ринок. ¬≥н вважаЇ, що п≥сл¤ цього припинивс¤ процес утворенн¤ локальних цив≥л≥зац≥й.
“еор≥њ стад≥ального розвитку людства досл≥джують глобальну цив≥л≥зац≥ю ¤к Їдиний процес прогресивного розвитку людства, в ¤кому виокремлюють визначен≥ етапи, фази формуванн¤ глобальноњ цив≥л≥зац≥њ та еволюц≥њ локальних цив≥л≥зац≥й.
÷е даЇ можлив≥сть перейти до ≥ншого р≥вню анал≥зу - досл≥дженню св≥тових цив≥л≥зац≥й. “еор≥¤ св≥тових цив≥л≥зац≥й досл≥джуЇ фази формуванн¤ та розвитку глобальноњ цив≥л≥зац≥њ. ¬иокремлюютьс¤ наступн≥ св≥тов≥ цив≥л≥зац≥њ, ¤к≥ зм≥н¤ють одна одну: неол≥тична цив≥л≥зац≥¤ (”Ў-≤” тис. до н.е.); ранньокласову цив≥л≥зац≥ю (к≥нець ≤” - початок ≤ тис. до н.е.);античну ( початок ≤ тис. до н.е. Ц середина ≤ тис. н.е.);, середньов≥чну (”≤ Ц ’” ст..); раньо≥ндустр≥альну (’”≤ Ц’”Ў ст.); ≥ндустр≥альну (к≥нець ’”Ў Ц к≥нець ’’ ст..); пост≥ндустр≥альну (к≥нець ’’ - початок ’’≤ ст.).
Ќайчаст≥ше св≥тов≥ цикли цив≥л≥зац≥й об'Їднують в три суперцикли.
ѕерший суперцикл Ц пер≥од становленн¤ сусп≥льства. …ого еп≥центри Ц ™гипет, ћесопотам≥¤, √рец≥¤, –им, ≤нд≥¤ та итай. ÷е неол≥тична , ранньокласова , антична цив≥л≥зац≥њ .
ƒругий суперцикл Ц пер≥од зр≥лост≥ сусп≥льства. …ого еп≥центри Ц «ах≥дна ™вропа та ѕ≥вн≥чна јмерика. ÷е середньов≥чна , раньо≥ндустр≥альна, ≥ндустр≥альна цив≥л≥зац≥¤ .
“рет≥й суперцикл Ц пост≥ндустр≥альна цив≥л≥зац≥¤ . …ого еп≥центри Ц япон≥¤, —Ўј, итай .
—ум≥жн≥ цив≥л≥зац≥њ синхрон≥зуютьс¤ в своњй динам≥ц≥. ¬иокремлюютьс¤ наступн≥ групи синхронних цив≥л≥зац≥й: середземноморсько-близькосх≥дна, аз≥йська ( до нењ належать ≤нд≥¤, итай, япон≥¤, —ередн¤ јз≥¤. ¬они були еп≥центром цив≥л≥зац≥њ на початку другого суперциклу); захњдноЇвропейська( до ц≥Їњ групи належать ≤спан≥¤, Ѕритан≥¤, ‘ранц≥¤, ¤к≥ були колон≥альними ≥мпер≥¤ми, наприк≥нц≥ ≥ндустр≥альноњ епохи вони починають втрачати своњ позиц≥њ); сх≥дноЇвропейська, п≥вн≥чноаз≥йська , американська та африканська групи синхронних цив≥л≥зац≥й.
≤стор≥¤ пол≥цикл≥чна Ц на кожну фазу б≥льш тривалого циклу накладаЇтьс¤ к≥лька коротких цикл≥в. ћ≥ж двома сум≥жними ≥сторичними циклами лежить перех≥дний пер≥од, ¤кий характеризуЇтьс¤ кризою системи, що в≥дмираЇ; невпор¤дкован≥стю ≥сторичного процесу. ¬ цей пер≥од розпадаютьс¤ ≥мпер≥њ, йдуть в≥йни, в≥дбуваЇтьс¤ розклад морал≥, ≥деолог≥чна криза. ” розвитку р≥зних крањн та народ≥в ≥снують под≥бн≥ етапи Ц загально≥сторичн≥ законом≥рност≥ цикл≥чноњ динам≥ки та генетики, ¤к≥ регулюють процеси спадкоЇмност≥, зм≥н та в≥дбору в розвитку людства, цив≥л≥зац≥й, окремих крањн та народ≥в.
јнал≥з ≥сторичних цикл≥в вимагаЇ з'¤суванн¤ законом≥рностей ≥сторичноњ генетики. Ѕ≥осоц≥альн≥ генотипи окремих людей та њх сп≥льноти формують спадкоЇмний матер≥ал, генотип. √енотип передаЇтьс¤ в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤ ≥ характеризуЇтьс¤ Їдн≥стю головних рис, елемент≥в, ¤к≥ характеризують зм≥ст спадкоЇмност≥:
Ј зб≥жност≥ та розб≥жност≥ ≥ндив≥дуум≥в та њх колектив≥в;
Ј визначений р≥вень знань та навичок;
Ј технолог≥чний та економ≥чний засоби виробництва;
Ј устр≥й соц≥альних, нац≥ональних, державно-правових, пол≥тичних в≥дносин;
Ј духовне житт¤.
√енотип Ї стаб≥льним на прот¤з≥ тис¤чол≥ть, але пост≥йно доповнюЇтьс¤ досв≥дом покол≥нь.
” пер≥оди криз зб≥льшуЇтьс¤ к≥льк≥сть мутац≥й Ц в≥дхилень в≥д дом≥нуючого стереотипу мисленн¤ та д≥њ. ƒе¤к≥ мутац≥њ внасл≥док в≥дбору закр≥плюютьс¤ в сусп≥льному генотип≥, поповнюючи ≥сторичний досв≥д
ѕринцип пол≥цикл≥чност≥ знаходить в≥дображенн¤ у виокремленн≥ локальних цив≥л≥зац≥й. ƒосл≥дженн¤ цив≥л≥зац≥й ¤к базового предмету анал≥зу передбачаЇ, що комплекси компонент≥в, ¤к≥ њх створюють, можуть бути ц≥лком правом≥рно згрупован≥ в межах, що в≥докремлюють одну локальну цив≥л≥зац≥ю в≥д ≥ншоњ. ÷е передбачаЇ також анал≥з реагуванн¤ р≥зних елемент≥в, що утворюють цей комплекс, на зм≥ни в одному з компонент≥в, ¤к≥ створюють Їдине ц≥ле.
≤снують наступн≥ критер≥њ виокремленн¤ локальних цив≥л≥зац≥й:
Ј нац≥ональний;
Ј рег≥ональний;
Ј рел≥г≥йний;
Ј системний.
‘актори, ¤к≥ визначають сутн≥сть цив≥л≥зац≥й, њх властивост≥, можна узагальнити наступним чином:
Ј природне середовище;
Ј система веденн¤ господарства;
Ј соц≥альна орган≥зац≥¤;
Ј пол≥тична система;
Ј рел≥г≥¤, або ≥деолог≥¤, ¤ка в≥д≥граЇ роль рел≥г≥њ.
÷ив≥л≥зац≥¤ Ц це сп≥льнота людей, ¤к≥ мають сп≥льн≥ фундаментальн≥ основи ментальност≥, основоположн≥ духовн≥ ц≥нност≥ та ≥деали, ст≥йк≥ особлив≥ риси в соц≥ально-пол≥тичн≥й орган≥зац≥њ, економ≥ц≥ та культур≥.
ѕ≥д ментальн≥стю в даному контекст≥ розум≥Їтьс¤ на¤вн≥сть у людей того чи ≥ншого сусп≥льства сп≥льного розумового ≥нструментар≥ю, психолог≥чноњ основи, ¤ка даЇ њм змогу по-своЇму сприймати та усв≥домлювати св≥т ≥ самих себе.
Ћокальн≥ цив≥л≥зац≥њ в≥дображають культурно-≥сторичн≥, етн≥чн≥, рел≥г≥йн≥, економ≥ко-географ≥чн≥ особливост≥ крањни, або групи крањн. ѕочаток ≥стор≥њ людства був всюди однаковий, характеризувавс¤ на¤вн≥стю однотипних соц≥альних структур, однотипних форм веденн¤ господарства, засоб≥в трудовоњ д≥¤льност≥. ѕот≥м з'¤вл¤ютьс¤ цив≥л≥зац≥йн≥ розб≥жност≥. ≤сторичний досв≥д св≥дчить про плюрал≥стичний розвиток св≥ту. ” той же час в цив≥л≥зац≥йному р≥зноман≥тт≥ простежуютьс¤ певн≥ законом≥рност≥, дл¤ узагальненн¤ ¤ких доц≥льно ввести укрупнену одиницю анал≥зу Ц тип цив≥л≥зац≥њ, ¤ка в≥дображаЇ сп≥льн≥ риси, притаманн≥ дл¤ р¤ду локальних цив≥л≥зац≥й. ≤снуЇ к≥лька вар≥ант≥в типолог≥њ локальний цив≥л≥зац≥й.
ѕерший вар≥ант передбачаЇ дихотомний под≥л на зах≥дн≥ та сх≥дн≥ цив≥л≥зац≥њ. ƒо зах≥дних цив≥л≥зац≥й в≥днос¤тьс¤ майже вс≥ розвинен≥ крањни. ѓх ≥сторичн≥ кор≥нн¤ формувалис¤ п≥д впливом античност≥, христи¤нства, ≥ндив≥дуал≥зму та демократичних традиц≥й.
—х≥дн≥ цив≥л≥зац≥њ сформован≥ п≥д впливом мусульманства та буддизму, пров≥дноњ рол≥ держави, дом≥нуванн¤ колектив≥зму та бюрократ≥њ над правами особистост≥.
ƒругий вар≥ант передбачаЇ под≥л локальних цив≥л≥зац≥й на традиц≥йн≥ та техногенн≥, дл¤ ¤ких притаманний пост≥йний пошук та використанн¤ нових технолог≥й, не т≥льки виробничих, але й соц≥ального управл≥нн¤ ≥ соц≥альних комун≥кац≥й.
«а типами розвитку виокремлюють:
Ј непрогресивн≥ форми ≥снуванн¤ (природн≥ сусп≥льства), ¤к≥м притаманн≥ в≥дсутн≥сть розвитку, статичн≥сть сусп≥льства. ƒо цього типу в≥днос¤тьс¤ народи, ¤к≥ живуть в межах природного р≥чного циклу, в Їдност≥ та гармон≥њ з природою.
Ј цив≥л≥зац≥њ цикл≥чного розвитку (цив≥л≥зац≥њ —ходу);
Ј цив≥л≥зац≥њ прогресивного типу розвитку (греко-латинська, зах≥дна цив≥л≥зац≥њ).
≤з самого початку зах≥дний св≥т розвивавс¤ в межах внутр≥шньоњ пол¤рност≥ —х≥д-«ах≥д. «ах≥дному типу цив≥л≥зац≥њ притаманна початков≥сть, що виникаЇ ¤к безперервне продовженн¤ минулого далеких йому народ≥в, минуле, ¤ке вона засвоюЇ, переробл¤Ї та перетворюЇ. ¬≥д ≥удењв вона запозичила рел≥г≥йн≥ ≥мпульси, в≥д грек≥в Ц ф≥лософ≥ю та мистецтво, в≥д римл¤н Ц римське право та високу ступ≥нь орган≥зованост≥ держави.
Ќа прот¤з≥ вс≥Їњ своЇњ ≥стор≥њ Ївропейц≥ планом≥рно засвоювали життЇвий прост≥р. —аме в ™вроп≥ формуЇтьс¤ пон¤тт¤ "цив≥л≥зац≥¤", ¤ке поступово набуваЇ значенн¤ основноњ типолог≥чноњ (розмежувальноњ) одиниц≥ ≥стор≥њ.
–итми розвитку локальних цив≥л≥зац≥й синхрон≥зуютьс¤ с ритмами розвитку св≥тових цив≥л≥зац≥й та глобальноњ цив≥л≥зац≥њ ¤к етапами в розвитку ≥стор≥њ людства (наддовгостроковими ≥сторичними циклами).
Ћокальн≥ цив≥л≥зац≥њ не Ї чимось нерухомим. ¬они проход¤ть к≥лька стад≥й розвитку Ц зародженн¤, розкв≥т, розклад та загибель. “ривал≥сть ≥снуванн¤ цив≥л≥зац≥њ р≥зними вченими визначаютьс¤ по-р≥зному, але приблизно в межах 1,0-1,5 тис. рок≥в. ожна локальна цив≥л≥зац≥¤ маЇ св≥й ритм розвитку, але у той же час цей ритм б≥льш-менш синхрон≥зований з ритмом св≥тових цив≥л≥зац≥й.
ѕерше покол≥нн¤ локальних цив≥л≥зац≥й зародилос¤ б≥л¤ пТ¤ти тис¤ч рок≥в тому ≥ про≥снувало б≥л¤ двох тис¤чол≥ть. ÷е цив≥л≥зац≥њ ѕередньоњ јз≥њ, ™гипту, ≤нд≥њ, итаю, крито-м≥кенська.
ƒруге покол≥нн¤ локальних цив≥л≥зац≥й почало формуватись приблизно в середин≥ 1 тис. до н.е., в Ў-≤” ст. н.е. вони вже опинились у стан≥ кризи.
“ретЇ покол≥нн¤ локальних цив≥л≥зац≥й формуЇтьс¤ в середин≥ 1 тис. н.е. (в≥зант≥йська, середньов≥чна цив≥л≥зац≥¤ ™вропи, мусульмансько, рос≥йська (пот≥м Ївраз≥йська), китайська, ≥нд≥йська цив≥л≥зац≥њ.
„етверте покол≥нн¤ виходить на ≥сторичну арену приблизно з ’” ст.
«араз, в умовах глобал≥зац≥њ формуЇтьс¤ пТ¤те покол≥нн¤ локальних цив≥л≥зац≥й.
ќсобливост≥ цив≥л≥зац≥йних систем залежать в≥д культурно-цив≥л≥зац≥йних традиц≥й. Ќа п≥дстав≥ цього можна вид≥лити к≥лька культурно-цив≥л≥зац≥йних блок≥в:
- китайсько-конфуц≥анський ( итай, япон≥¤, ¬'Їтнам, оре¤, “айвань, √онконг);
- ≥ндо-будд≥стсько-мусульманський (≤нд≥¤, ѕакистан, ѕ≥вденно-—х≥дна јз≥¤);
- арабо-мусульманський (÷ентральна та ѕ≥вденна јз≥¤).
”крањнський досл≥дник ё.ѕавленко пропонуЇ виокремленн¤ дек≥лькох цив≥л≥зац≥йних ойкумен (р≥зних соц≥окультурн≥ системи ≥з специф≥чними рел≥г≥йно-св≥тогл¤дними особливост¤ми):
- ћакрохристи¤нський св≥т у склад≥ «ах≥дноЇвропейсько-ѕ≥вн≥чноамериканського, Ћатиноамериканського та —х≥дноЇвропейсько-™враз≥йського цив≥л≥зац≥йних блок≥в (до складу ¤кого в≥дносимо ”крањну),
- ћусульманську, переважно «ах≥дноаз≥йсько-ѕ≥вн≥чноафриканську ойкумену,
- ѕ≥вденноаз≥йську - ≤нду≥стсько-ѕ≥вденнобудд≥йську ойкумену,
- —х≥дноаз≥йську або ƒалекосх≥дну Ц онфуц≥ансько-ѕ≥вн≥чнобудд≥йську ойкумену.
“аким чином, њх семантика пов'¤зуЇтьс¤ з традиц≥йним рел≥г≥йним св≥тогл¤дом та макрорег≥оном, де цей св≥тогл¤д дом≥нуЇ.
“аким чином, приходимо до висновку, що в≥дм≥нност≥ м≥ж окремими локальними цив≥л≥зац≥¤ми, м≥ж цив≥л≥зац≥¤ми р≥зного типу розвитку, р≥зними культурно-цив≥л≥зац≥йними блоками цив≥л≥зац≥й, цив≥л≥зац≥йними ойкуменами, ¤к≥ в≥ддзеркалюютьс¤ ≥ у в≥дм≥нност¤х в њх зовн≥шньопол≥тичному курс≥, передбачають не т≥льки њх пор≥вн¤нн¤ Ц компаративний анал≥з, але ≥ з'¤суванн¤ причин цих в≥дм≥нностей та њх виток≥в.
ѕочаток ≥стор≥њ у вс≥х був однаковий, не в≥др≥зн¤вс¤ н≥ в економ≥чному, н≥ в соц≥альному план≥. √енеральною л≥н≥Їю соц≥альноњ еволюц≥њ був процес поступовоњ трансформац≥њ автономних общинних утворень у плем≥нн≥ союзи, пот≥м в протодержави та держави. ÷ей процес в≥дбуваЇтьс¤ на основ≥ монопол≥зац≥њ доступу до управл≥нн¤ ≥ контролю над виробництвом та перерозпод≥лом.
≤нституц≥ональна структура кожного сусп≥льства зумовлена його ≥сторичним досв≥дом. ” формуванн≥ цього досв≥ду особливого значенн¤ набувають головн≥ фактори: культурн≥ традиц≥њ та пол≥тична обстановка, становище сусп≥льства в систем≥ м≥жнародних зв'¤зк≥в.
ѕер≥одизац≥¤ (в≥д гр. "коловорот", "обх≥д"), зокрема пер≥одизац≥¤ ≥стор≥њ Ц це встановленн¤ хронолог≥чно посл≥довних етап≥в сусп≥льного розвитку. ѕ≥д пер≥одом може розум≥тись або пром≥жок часу, на прот¤з≥ ¤кого в≥дбуваЇтьс¤ будь-¤кий процес, або етап утворенн¤, розвитку, ≥стор≥њ.
ритер≥њ пер≥одизац≥њ Ц це система класиф≥кац≥њ ≥сторичних етап≥в. ритер≥њв пер≥одизац≥њ може бути багато, наприклад, археолог≥чний, формац≥йний, цив≥л≥зац≥йний.
јрхеолог≥чна пер≥одизац≥¤ под≥л¤Ї ≥стор≥ю людства на кам'¤ний, бронзовий, зал≥зний в≥к. ¬ наш час спостер≥гаЇтьс¤ процес переходу в≥д в≥ку зал≥за та його сплав≥в до в≥ку композит≥в та штучних матер≥ал≥в.
√лобальна цив≥л≥зац≥¤ теж не з'¤вилас¤ одразу в завершеному вигл¤д≥, а пройшла певн≥ етапи розвитку. ƒо найважлив≥ших з них в≥дносимо:
—творенн¤ передумов дл¤ виникненн¤ цив≥л≥зац≥й:
Ј епоха розвитку сусп≥льств привласнюючого типу господарства (ранн¤ перв≥сн≥сть). Ќаприк≥нц≥ цього пер≥оду в≥дбуваЇтьс¤ неол≥тична революц≥¤;
Ј епоха розвитку сусп≥льств в≥дтворюючого господарства в ц≥лому (п≥зн¤ перв≥сн≥сть та цив≥л≥зац≥¤).
—туп≥нь становленн¤ основ цив≥л≥зац≥њ:
Ј стад≥¤ родового ладу;
Ј стад≥¤ плем≥нного ладу.
—туп≥нь розвитку та ≥нтеграц≥њ окремих цив≥л≥зац≥й:
Ј стад≥¤ ранн≥х локальних цив≥л≥зац≥й до "осьового часу";
Ј стад≥¤ зр≥лих цив≥л≥зац≥й.
—туп≥нь всесв≥тньоњ макроцив≥л≥зац≥йноњ системи.
”крањнський досл≥дник ё.ѕавленко наповнюЇ ц≥ стад≥њ конкретним зм≥стом :
—тад≥¤ перв≥сного сусп≥льства Ц стад≥¤ формуванн¤ передумов ранн≥х цив≥л≥зац≥й, що починаЇтьс¤ з "неол≥тичноњ революц≥њ" (перех≥д в≥д привласнюючого до в≥дтворюючого господарства Ц в≥д збиральництва, мисливства та рибальства до землеробства та скотарства). Ќа ц≥й стад≥њ у св≥товому масштаб≥ спостер≥гаютьс¤ дв≥ паралельн≥ л≥н≥њ. ¬ одних рег≥онах з≥ спри¤тливими дл¤ спец≥ал≥зац≥њ на рибальств≥ та мисливств≥ умовами л≥н≥¤ привласнюючоњ економ≥ки дос¤гаЇ максимуму своњх можливостей (рибалки, ловц≥ морського зв≥ра, землероби коренеплод≥в). ƒруга л≥н≥¤ пов'¤зана з розвитком в≥дтворюючоњ економ≥ки.
«а типами розвитку виокремлюютьс¤ непрогресивн≥ форми ≥снуванн¤ (природн≥ сусп≥льства), пов'¤зан≥ з в≥дсутн≥стю розвитку, статичн≥стю сусп≥льства. ƒо нього в≥днос¤тьс¤ народи, ¤к≥ живуть в межах природного р≥чного циклу, в Їдност≥ та гармон≥њ з природою (аборигени јвстрал≥њ, африканськ≥ племена, мал≥ народи —иб≥ру). ” 1915 р. таких сп≥льнот нал≥чувалось близько 650, на сьогоденн¤ њх к≥льк≥сть значно зменшилась.
“ам, де люди перейшли до в≥дтворюючого господарства, формуютьс¤ дв≥ його основн≥ л≥н≥њ, що Ї св≥дченн¤м пол≥л≥н≥йност≥ соц≥окультурного процесу на стад≥њ неол≥тичноњ революц≥њ:
Ј скотарсько-коч≥вницька л≥н≥¤ (де¤к≥ досл≥дники розгл¤дають њњ ¤к безвих≥дну).
Ј землеробсько-скотарськ≥ сусп≥льства, ор≥Їнтован≥ на злаков≥ культури.
—постер≥гаютьс¤ дв≥ л≥н≥њ еволюц≥њ землеробсько-скотарських сусп≥льств: перша л≥н≥¤ Ц ор≥Їнтац≥¤ на ≥ригац≥йне землеробство, до ознак ¤коњ можна в≥днести посиленн¤ рол≥ раньопол≥тичних орган≥в у систем≥ виробництва та розпод≥лу, ≥ригац≥йне землеробство, ≥Їрарх≥чну структуру сусп≥льства, у зовн≥шн≥й пол≥тиц≥ Ц зростанн¤ експанс≥он≥зму; друга л≥н≥¤ Ц сусп≥льства ≥ндив≥дуально-родинного господарства, в ¤кому не потребуЇтьс¤ зрошенн¤.
«а типами розвитку виокремлюютьс¤ цив≥л≥зац≥њ цикл≥чного розвитку (цив≥л≥зац≥њ —ходу) та цив≥л≥зац≥њ л≥н≥йного типу розвитку . ѕ≥д —ходом маЇтьс¤ не уваз≥ не географ≥чний —х≥д, а —х≥д ¤к символ особливого св≥тосприйманн¤ та образу житт¤, ¤к антитеза «аходу. ƒо цього типу цив≥л≥зац≥њ в≥днос¤ть також групу цив≥л≥зац≥й, ¤к≥ мають л≥н≥йно упов≥льнений розвиток Ц арабо-мусульманську, середньов≥чну цив≥л≥зац≥ю ™вропи. ÷ив≥л≥зац≥њ —ходу Ц це тип цикл≥чного розвитку. ”¤ва про ≥сторичний час маЇ своњ особливост≥: минуле, сучасне та майбутнЇ ≥снують н≥бито одночасно. ƒуша вважаЇтьс¤ безсмертною, зм≥нюютьс¤ т≥льки форми њњ ≥снуванн¤. ÷≥ цив≥л≥зац≥њ побудован≥ на принципах колектив≥зму. ќсобист≥ ≥нтереси п≥дпор¤дкован≥ сп≥льним: общинним чи державним. —усп≥льство побудовано на особливому типу зв'¤зк≥в, ¤к≥ мають виключно вертикальний характер (в≥дносини п≥дданства), тобто вс≥ зв'¤зки в сусп≥льств≥ пов'¤зан≥ на владних структурах. √оризонтальн≥, незалежн≥ в≥д влади зв'¤зки (економ≥чн≥, культурн≥, пол≥тичн≥) в общин≥ майже в≥дсутн≥. ” такому сусп≥льств≥ дуже важливу роль в≥д≥граЇ централ≥зована держава. «м≥ни в таких сусп≥льствах в≥дбуваютьс¤ дуже пов≥льно. ≥лька покол≥нь можуть ≥снувати практично в одних ≥ тих самих умовах, використовувати однаковий соц≥альний досв≥д, збер≥гати ст≥йк≥ стереотипи повед≥нки.
“аким чином, на п≥зньоперв≥сн≥й, передцив≥л≥зац≥йн≥й стад≥њ соц≥окультурноњ еволюц≥њ спостер≥гаЇтьс¤ два основних шл¤хи розвитку землеробсько-скотарських сусп≥льств:
—х≥дний, пов'¤заний з посиленн¤м рол≥ раньопол≥тичних орган≥в племен у систем≥ виробництва та перерозпод≥лу, ≥ зах≥дний, де в≥дпов≥дн≥ тенденц≥њ не набувають значного поширенн¤, ≥ господарство ірунтуЇтьс¤ на систем≥ автономних, хоча ≥ об'Їднаних в общини, родин.
ѕерший шл¤х розвитку характеризуЇтьс¤ забезпеченн¤м зростанн¤ ефективност≥ економ≥ки за рахунок удосконаленн¤ њњ орган≥зац≥њ, редистрибутивною формою концентрац≥њ додаткового (а значною м≥рою ≥ необх≥дного) продукту та його трансформац≥Їю у престижн≥ ц≥нност≥ (волод≥нн¤ ¤кими символ≥чно-маг≥чним чином засв≥дчуЇ високий соц≥альний статус) . олектив≥зм виробництва та редистрибутивна система блокують приватизац≥йн≥ тенденц≥њ та зумовлюють тотальне пануванн¤ влади-власност≥ над працею (д≥л¤нкою земл≥, де ведетьс¤ господарство), що в≥дбуваЇтьс¤ в ус≥х аспектах соц≥ально-пол≥тичного та культурно-культового житт¤. ÷ей шл¤х завд¤ки висок≥й м≥р≥ акумул¤ц≥њ енергетичних витрат, њх ≥нформац≥йно-культурного забезпеченн¤, накопиченн¤ вражаючих техн≥ко-технолог≥чних, адм≥н≥стративно-пол≥тичних, символ≥чно-проективних здобутк≥в спричин¤Ї вих≥д на створенн¤ цив≥л≥зац≥й давньосх≥дного типу Ѕлизького, —ереднього та ƒалекого —ходу та доколумбовоњ јмерики.
ƒругий, зах≥дний шл¤х до початку зал≥зного в≥ку був нездатний забезпечити вих≥д сусп≥льств, що його представл¤ють, на цив≥л≥зац≥йний р≥вень ≥ розкриваЇ своњ продуктивн≥ можливост≥ п≥зн≥ше Ц з ≤ тис. до н.е.
—тад≥¤ ранн≥х цив≥л≥зац≥й давнини (≤≤≤ Ц ≤ тис. до н.е.)
ќсновн≥ передумови виникненн¤ раньоцив≥л≥зац≥йних систем можна узагальнити наступним чином:
Ј перех≥д до м≥цноњ ос≥лост≥;
Ј ¤к≥сне зб≥льшенн¤ приросту, чисельност≥ та щ≥льност≥ населенн¤, що стимулювало ¤к ≥нтенсиф≥кац≥ю виробничоњ д≥¤льност≥, так ≥ м≥грац≥ю надлишкового населенн¤ з центр≥в на перифер≥ю;
Ј освоЇнн¤ ≥ к≥нцева переор≥Їнтац≥¤ на в≥дтворююч≥ форми господарства;
Ј забезпеченн¤ можливостей пост≥йного зб≥льшенн¤ виробництва додаткового продукту;
Ј виникненн¤ складноњ ≥Їрарх≥чно орган≥зованоњ соц≥ально-пол≥тичноњ системи, в основ≥ ¤коњ лежить принцип сусп≥льного розпод≥лу прац≥ й неоднакове ставленн¤ р≥зних соц≥альних груп до засоб≥в виробництва, перш за все до земл≥.
—тад≥¤ традиц≥йних цив≥л≥зац≥й (в≥д початку 1 тис. до н.е. та осьового часу)
Ќа злам≥ II та I тис. до н.е. освоюЇтьс¤ технолог≥¤ виготовленн¤ та використанн¤ зал≥за. ÷е стало поштовхом до важливих зм≥н у соц≥альному житт≥. ѕочинаЇтьс¤ перех≥д в≥д стад≥њ ранн≥х цив≥л≥зац≥й давнини до стад≥њ цив≥л≥зац≥й традиц≥йних, ознаками ¤коњ Ї:
Ј десакрал≥зац≥¤ влади, пол≥тика в≥докремлюЇтьс¤ в≥д рел≥г≥йного культу;
Ј д≥¤ етносу ¤к пол≥тичноњ сили Ц народу;
Ј формуванн¤ пол≥тичного аспекту св≥товоњ ≥стор≥њ.
Ј "осьовий час" (V≤≤≤-V ст. до н.е.).
” цей пер≥од в≥дбуваЇтьс¤ вид≥ленн¤ духовноњ ≥стор≥њ у в≥дносно самост≥йний компонент. "ќсьовому часу" притаманн≥ революц≥йн≥ зм≥ни в духовн≥й культур≥ вс≥х цив≥л≥зац≥й того часу Ц грецьк≥й, ≥удейськ≥й, ≥ранськ≥й, ≥нд≥йськ≥й, китайськ≥й. «'¤вл¤ютьс¤ так≥ рел≥г≥њ, ¤к ≥ндуњзм, буддизм, зороастризм, конфуц≥анство, даосизм, твори давньогрецьких ф≥лософ≥в.
—тад≥¤ ≥ндустр≥ального сусп≥льства та виникненн¤ макроцив≥л≥зац≥њ у планетарному масштаб≥.
÷ив≥л≥олог≥¤ ¤к наука пройшла довгий ≥ складний шл¤х розвитку Ц в≥д виникненн¤ цив≥л≥зац≥йних розб≥жностей та цив≥л≥зац≥йноњ самосв≥домост≥ до формуванн¤ цив≥л≥зац≥йних теор≥й.
” межах цив≥л≥зац≥йного п≥дходу розум≥нн¤ ≥сторичного розвитку людства та ≥стор≥њ м≥жнародних в≥дносин передбачаЇ поЇднанн¤ к≥лькох парадигм, ¤к≥ доповнюють одна одну. ÷е стад≥йн≥сть, пол≥л≥н≥йн≥сть, пол≥цикл≥чн≥сть та цив≥л≥зац≥йна ун≥кальн≥сть розвитку людства. ћоделюванн¤ ≥сторичного руху сусп≥льства та розвитку взаЇмов≥дносин м≥ж його складовими ¤вл¤Ї собою спроби побудови людською св≥дом≥стю абстрагованих моделей розвитку людства у простор≥ та час≥.
ƒвома основними метаф≥зичними просторовими модел¤ми ≥сторичного часу Ї цикл≥чна та л≥н≥йна.
Ћ≥н≥йна парадигма стала пров≥дною в рел≥г≥¤х, що прийшли до у¤вленн¤ про св≥дому д≥ю божоњ вол≥, ¤ка спр¤мовуЇ рух людства до певноњ мети Ц зороастризм, ≥ндуњзм та ≥н. «емлеробським племенам була б≥льш притаманна цикл≥чна модель, дл¤ скотарських Ц л≥н≥йна.
≤сторична думка —тародавнього св≥ту розвивалас¤ у форм≥ опису ≥сторичних под≥й, а ≥сторичний процес у¤вл¤вс¤ ¤к ви¤в вол≥ божеств та д≥¤льност≥ окремих особистостей. Ќа —ход≥ арабськ≥ ≥сторики висунули теор≥ю цикл≥чност≥ в ≥стор≥њ.
јнтична модель ≥стор≥њ мала цикл≥чний характер. ”вага зосереджувалась не ст≥льки на ≥сторичному розвитку людства в ц≥лому, ск≥льки на циклах розвитку окремих сусп≥льств. «окрема, √ес≥од у прац≥ "–оботи ≥ дн≥" виокремлюЇ золотий, ср≥бний, м≥дний та зал≥зний в≥ки. ѕлатон на ц≥й парадигм≥ розробл¤Ї власну ф≥лософ≥ю ≥стор≥њ. ¬≥н виокремлюЇ дв≥ фази ≥сторичного руху: перша Ц гармон≥йна, спр¤мована богами (до јтлантиди), друга - деградац≥¤ природи ≥ людства. ¬они у своњй сукупност≥ становл¤ть повний цикл.
ƒемокрит розгл¤даЇ ≥сторичний розвиток ¤к нагромадженн¤ корисних дос¤гнень та зростанн¤ комфортност≥ житт¤.
” сх≥дн≥й модел≥ дом≥нувала л≥н≥йн≥сть, але в той же час були присутн≥ й елементи цикл≥чност≥.
ќтже, в кожн≥й з моделей м≥стились по дв≥ парадигми, але дом≥нувала одна Ц цикл≥чна Ц греко-римська та л≥н≥йна сх≥дна.
≤сторична думка —ередньов≥чч¤ поЇднуЇ цикл≥чн≥сть та л≥н≥йн≥сть, висуваЇ концепц≥ю провиденц≥онал≥зму, тобто розвитку ≥сторичного процесу за волею ѕровид≥нн¤. ≤сторичний процес розгл¤давс¤ ¤к цикл≥чний (цикли утворенн¤, кульм≥нац≥њ могутност≥ й пад≥нн¤ ¬еликих царств) та л≥н≥йний (в≥д створенн¤ св≥ту до —трашного —уду).
ќр≥ген (180-253) писав, що Ѕог по-р≥зному вчить народи. ™врењв Ц через пророк≥в та «акон, грек≥в Ц через ф≥лософ≥ю. ¬≥н доходить висновку, що люди прийдуть до Ѕога принаймн≥ двома шл¤хами (пол≥л≥н≥йн≥сть): «в≥дси в≥н виводить концепц≥ю двох етап≥в ≥сторичного процесу:
Ј до ’риста, коли ≥стор≥¤ проходила певн≥ цикли;
Ј п≥сл¤ приходу ’риста.
÷е ¤вл¤ло собою синтез цикл≥чноњ та л≥н≥йноњ модел≥. «а своЇю суттю ≥стор≥¤ л≥н≥йна (виокремлюЇтьс¤ початок, кульм≥нац≥¤, к≥нець), за формою може бутицикл≥чною. «в≥дси двочленний под≥л ≥стор≥њ Ц на зм≥ну "≤зрањлю во плот≥" Ц Їврейському народу приходить "≤зрањль у дус≥" Ц христи¤нська церква. “аким чином, ќр≥ген визначав принаймн≥ двол≥н≥йн≥сть ≥сторичного руху.
ƒал≥ розповсюдженн¤ набуваЇ трин≥тарна модель под≥лу ≥стор≥њ:
Ј —тарий «ав≥т, правл¤ть страх та закон, царство Ѕога-отц¤.
Ј Ќовий «ав≥т, правл¤ть в≥ра та любов, царство Ѕога-сина.
Ј царство ¬≥чного ™вангел≥¤, правл¤ть любов ≥ розум, ÷арство —в¤того ƒуха.
÷≥ ≥дењ висловлювали так≥ вчен≥, ¤к ≤оах≥м ‘лорський (’≤≤), ≥деологи гуситського руху, реформац≥њ, рос≥йський монах ‘≥лофей, автор концепц≥њ "“ретього –иму".
¬икористовуючи трин≥тарну модель, н≥мецький досл≥дник . еллер в останн≥й чверт≥ ’V≤≤ виокремив епоху давнини, середньов≥чч¤ та епоху нового часу.
ѕон¤тт¤ Ђцив≥л≥зац≥¤ї стало активно використовуватись починаючи з ’VIII ст. ƒо по¤ви ≥менника використовувалос¤ д≥Їслово "цив≥л≥зувати" та д≥Їприкметник "цив≥л≥зований". ” "«агальному словнику" ј.‘уретьера в 1690 р. заф≥ксоване д≥Їслово "цив≥л≥зувати" ¤к утвердженн¤ певних норм. ” 1757 р. терм≥н використовуЇтьс¤ марк≥зом де ћ≥рабо у прац≥ "ƒруг закон≥в", п≥д ¤ким розум≥Їтьс¤ пом'¤кшенн¤ норов≥в та знанн¤, ¤к≥ дл¤ цього використовуютьс¤. «годом в≥дм≥нност≥ у тлумаченн≥ терм≥ну поглиблюютьс¤.
ѕоступово формуютьс¤ дек≥лька головних шк≥л досл≥дженн¤ цив≥л≥зац≥й Ц французька ( ј.“юрго, ∆.-∆.–усс, ƒ.ƒ≥дро, ћ.-∆. ондорсе, ј.де —ен-—≥мон, ќ. онт, ‘.√≥зо, ¬. узен, Ў.–енувьЇ,∆.ћ≥шле, ≈. ≥нне,ј.ƒюмон, ≈.ƒюркгейм); англ≥йська (ј.‘ергюссон, √.Ѕокль, √.—пенсер), н≥мецька ( ≤.√.√ердер, √.√егель, √.–юккерт); американська (Ћ.ћорган) та рос≥йська школи ( ѕ.„аадаЇв, ќ.ћетлинський, ћ.„ернишевський, ѕ.Ћавров).
” прац¤х французьких та англ≥йських просв≥тник≥в (в јнгл≥њ використанн¤ терм≥ну вперше заф≥ксоване в 1773 р., у Ќ≥меччин≥ Ц у 1774 р.) цив≥л≥зац≥¤ сприймалась ¤к процес (¤к пише √ольбах, "нац≥¤ цив≥л≥зуЇтьс¤ п≥д впливом досв≥ду"), а культура ¤к компонент цив≥л≥зац≥њ.
ѕ≥д цив≥л≥зац≥Їю розум≥лась ≥ сукупн≥сть ц≥нностей, що збагачуютьс¤ в процес≥ розвитку сусп≥льства.
÷ив≥л≥зованим вважалос¤ сусп≥льство, ¤ке ірунтувалос¤ на засадах розуму, гуман≥зму та справедливост≥. ћ≥с≥¤ цив≥л≥зац≥њ Ц встановленн¤ "≤мпер≥њ розуму", пок≥нченн¤ з в≥йнами, загарбанн¤ми та злидн¤ми.
«годом в≥дм≥нност≥ у тлумаченн≥ терм≥ну поглиблюютьс¤. ўе –.ƒекарт у перш≥й половин≥ ’VII ст. протиставив дикунство та цив≥л≥зац≥ю. Ѕуло започатковане визначенн¤ цив≥л≥зац≥њ ¤к стад≥њ розвитку людства, ¤ка зм≥нила дикунство та варварство.
“ерм≥н "цив≥л≥зац≥¤" дл¤ позначенн¤ певноњ ступен≥ у розвитку людського сусп≥льства одним з перших використав шотландський ф≥лософ ј.‘ергюссон (1723-1816). ѕ≥д цим терм≥ном в≥н розум≥в те, що в≥др≥зн¤Ї людину та людське сусп≥льство в≥д тваринного св≥ту ≥ те, що в≥др≥зн¤Ї одне сусп≥льство в≥д ≥ншого. ¬≥н вид≥л¤Ї три стад≥њ господарського розвитку людства: дикунство (головн≥ зан¤тт¤ Ц мисливство та рибальство), варварство (головне зан¤тт¤ скотарство), цив≥л≥зац≥¤ (головне зан¤тт¤ орне землеробство).
” 1877 р. американський вчений Ћ.ћорган у прац≥ "—тародавнЇ сусп≥льство або досл≥дженн¤ шл¤х≥в людського прогресу в≥д дикунства через варварство до цив≥л≥зац≥њ" позначаЇ цим терм≥ном вищу п≥сл¤ дикунства та варварства ≥сторичну епоху, ¤ка характеризуЇтьс¤ впор¤дкован≥стю сусп≥льного ладу, виникненн¤м клас≥в, держави, приватноњ власност≥.
¬ епоху Ќового часу традиц≥њ цикл≥зму, притаманн≥ античн≥й ф≥лософ≥њ, в≥дновлюютьс¤ на —ход≥. ўе ≥тал≥йськ≥ гуман≥сти, зокрема Ќ.ћак'¤велл≥, теж запроваджують цикл≥чну парадигму баченн¤ ≥сторичного процесу (у¤вленн¤ про ≥стор≥ю ¤к цикл≥чну зм≥ну форм правл≥нн¤ в окремих соц≥умах).
Ќаукова думка Ќового часу розробила новий п≥дх≥д до ≥стор≥њ. ≤стор≥¤ розгл¤даЇтьс¤ ¤к зм≥на цикл≥в ≥сторичного розвитку. ѕров≥дну роль в ≥сторичному розвитку в≥д≥грають зм≥ни в людин≥, њњ ментал≥тет≥, культур≥, науц≥. –озповсюджуютьс¤ ≥дењ щодо культурно-≥сторичних тип≥в локальних цив≥л≥зац≥й, ¤к≥ переживають под≥бн≥ етапи ≥сторичного розвитку, ≥дењ щодо пол≥цикл≥чност≥ ≥сторичного процесу.
≤де¤ стад≥йност≥ Ї традиц≥йною дл¤ Ївропейськоњ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ ≥з середини ’VII ст. . “еор≥¤ стад≥йного розвитку ¤к вченн¤ про законом≥рност≥ ≥ндив≥дуального розвитку людських сп≥льнот виходила з того, що процеси розвитку проход¤ть посл≥довними, ¤к≥сно в≥дм≥нними етапами Ц стад≥¤ми. ¬она передбачаЇ на¤вн≥сть певних визначених стад≥й ≥сторичного розвитку людства. ” той же час ≥де¤ стад≥йност≥ розвитку людства була доповнена баченн¤м його пол≥л≥н≥йност≥ та ун≥кальност≥ окремих цив≥л≥зац≥йних систем.
ѕоступово формуЇтьс¤ теор≥¤ цив≥л≥зац≥й, в ¤к≥й виокремлюютьс¤ два напр¤ми Ц матер≥ал≥стичний та культурно-≥сторичний.
ћатер≥ал≥стичний п≥дх≥д до досл≥дженн¤ цив≥л≥зац≥й робить акцент на досл≥дженн≥ економ≥ки, матер≥ального виробництва, способ≥в хаз¤йнуванн¤ та в≥дносинах, що ними породжуютьс¤. ÷е не означаЇ ≥гноруванн¤ рол≥ духовного фактору. јле в≥н пов'¤зуЇтьс¤ з типом технолог≥њ або соц≥альност≥. Ќайб≥льш визнаними представниками цього напр¤му Ї ћ.¬ебер, .ћаркс, французька школа јннал≥в (ћ.Ѕлок, Ћ.‘евр, ‘.Ѕродель), св≥т-системна теор≥¤ (≤.¬аллерстайн, ƒ. ”≥лк≥нсон).
” межах даного п≥дходу цив≥л≥зац≥¤ розгл¤даЇтьс¤ ¤к визначена ступ≥нь в розвитку сусп≥льства ≥ культури ≥ тим самим вона протиставлена дикунству та варварству. √оловн≥ ознаки цив≥л≥зац≥њ Ц приватна власн≥сть та грош≥, розвиток землеробства, торг≥вл¤, м≥ста, класове сусп≥льство, держава, рел≥г≥¤, писемн≥сть. “аким чином, цив≥л≥зац≥¤ стаЇ одн≥Їю з характеристик класового сусп≥льства.
ƒосл≥дженн¤ цив≥л≥зац≥й було под≥лено на дв≥ сфери м≥ж представниками гуман≥тарних та соц≥альних наук. ѕерш≥ звертаютьс¤ до досл≥дженн¤ минулого т≥Їњ чи ≥ншоњ цив≥л≥зац≥њ, традиц≥йно до њњ "класичного пер≥оду", друг≥ Ц до сучасноњ ≥стор≥њ. ¬они досл≥джують цив≥л≥зац≥њ кр≥зь твор≥нн¤ найкращих представник≥в культури, науки та мистецтва.
ƒруг≥ звертаютьс¤ до дос¤гнень та характеру мисленн¤ простих людей. «в≥дси виникаЇ розрив м≥ж минулим та сучасним, текстом та контекстом. ÷е вказуЇ на необх≥дн≥сть поЇднанн¤ гуман≥тарного та соц≥олог≥чного п≥дход≥в.
«м≥ст пон¤тт¤ "цив≥л≥зац≥¤" значною м≥рою визначаЇтьс¤ тим, ¤к воно сп≥вв≥днос¤тьс¤ з пон¤тт¤м "культура".
¬ ≥стор≥њ сусп≥льноњ думки ≥снуЇ дек≥лька основних п≥дход≥в до проблеми сп≥вв≥днесенн¤ пон¤ть "культура" ≥ "цив≥л≥зац≥¤":
ѕо-перше, це фактичне ототожненн¤ культури ≥ цив≥л≥зац≥њ (‘. √≥зо, “. Ѕокль). ÷ив≥л≥зац≥¤ розгл¤далас¤ ¤к ус¤ сукупн≥сть культурних надбань людства.
ѕо друге, це розум≥нн¤ цив≥л≥зац≥њ ¤к про¤ву культури. ћ. ƒанилевський, ј. “ойнб≥ розгл¤дали ≥стор≥ю людства ¤к иаку, що складаЇтьс¤ з дек≥лькох територ≥ально локал≥зованих (в≥докремлених одна в≥д одноњ) цив≥л≥зац≥й, що в своЇму ≥снуванн≥ проход¤ть певн≥ етапи культурного розвитку..
Ќа в≥дм≥ну в≥д них так≥ досл≥дники, ¤к Ћ. ћорган та ≥нш≥ вваали, що цив≥л≥зац≥¤ ¤вл¤Ї собою сукупн≥сть результат≥в культурного розвитку, притаманних певному етапу ≥стор≥њ людства.
“рет≥й п≥дх≥д базувавс¤ на фактичному протиставленн≥ культури та цив≥л≥зац≥њ (ќ. Ўпенглер, ћ. Ѕерд¤Їв). ÷ив≥л≥зац≥¤ розум≥лас¤ ¤к к≥нцева стад≥¤ культурного розвитку, ¤ка знаменуЇ собою загибель культури ¤к творчого процесу. якщо на початку культурного процесу пануЇ дух життЇвоњ творчост≥, то на його останн≥й стад≥њ залишаЇтьс¤ лише результат ц≥Їњ творчост≥, вт≥ленн¤ у сукупност≥ матер≥альних засоб≥в ≥снуванн¤, ¤ка не маЇ н≥чого сп≥льного з≥ справжньою культурою.
« ус≥х наведених п≥дход≥в найб≥льш привабливо вигл¤даЇ другий, оск≥льки в≥н дозвол¤Ї в≥др≥знити цив≥л≥зац≥ю в≥д культури; п≥дкреслюЇ спор≥днен≥сть цив≥л≥зац≥њ ≥ культури.
ѕроте ≥ два ≥нш≥ п≥дходи в≥дбивають певн≥ суттЇв≥ риси цив≥л≥зац≥њ: перший - спор≥днен≥сть цив≥л≥зац≥њ ≥ культури; трет≥й - неможлив≥сть звести цив≥л≥зац≥ю до культури.
ѕ≥дх≥д до анал≥зу цив≥л≥зац≥й спиравс¤ на фундаментальн≥ концепц≥њ, створен≥ засновниками соц≥олог≥њ Ц ≈.ƒюркгеймом, ћ.¬ебером, де¤кою м≥рою .ћарксом.
як в≥домо, теор≥¤ формац≥й у найб≥льш загальному вигл¤д≥ була оформлена .ћарксом ¤к узагальненн¤ ≥сторичного досв≥ду крањн ™вропи. ” той же час ним розробл¤лась ≥де¤ пол≥л≥н≥йност≥, на¤вност≥ р≥зних шл¤х≥в розвитку людства. јнал≥зуючи форми, ¤к≥ передували кап≥тал≥стичному виробництву, в≥н розгл¤дав ¤к паралельн≥ аз≥йський, античний та германський способи виробництва, виокремлюючи сусп≥льства сх≥дного та зах≥дного тип≥в. Ќа погл¤д .ћаркса, кап≥тал≥зму передують три форми: аз≥йська, антична, германська. ожна з них ¤вл¤Ї собою самост≥йну форму переходу до державност≥.
‘.≈нгельс у прац≥ "јнти-ƒюринг" писав про два шл¤хи становленн¤ держави Ц сх≥дний та зах≥дний.
” рад¤нськ≥й ≥стор≥ограф≥њ дом≥нував формац≥йний редукц≥он≥зм Ц вульгаризована оф≥ц≥йна ≥нтерпретац≥¤ марксизму. ¬с≥ сторони розвитку людського сусп≥льства розгл¤дались у формац≥йних характеристиках, тобто анал≥з≥ засобу виробництва, сп≥вв≥дношенн¤ базису та надбудови.
ѕ≥д базисом розум≥вс¤ зас≥б виробництва. Ќадбудова Ц це пол≥тика, рел≥г≥¤, мистецтво, мораль. ¬они розгл¤дались ¤к вторинн≥ щодо надбудови. ритики ц≥Їњ тези звертали увагу на те, що зм≥ни у надбудов≥ в≥дбуваютьс¤ ран≥ше, н≥ж у базис≥. «окрема, ренесанс передуЇ розвитку кап≥тал≥стичних в≥дносин, ѕросв≥тництво Ц ¬елик≥й французьк≥й революц≥њ.
—початку була висунута теор≥¤ наукового соц≥ал≥зму, а пот≥м розпочалось њњ вт≥ленн¤ у житт¤.
‘ормац≥йному п≥дходу були притаманн≥ монол≥н≥йн≥сть, ун≥версальна модель ≥стор≥њ людства, фатал≥зм, занадто спрощений п≥дх≥д. ÷е, зокрема, знайшло в≥дображенн¤ в схем≥ п'¤ти сусп≥льно-еконо≠м≥чних формац≥й. “ому його не можна вважати прийн¤тним ¤к ун≥версальний метод анал≥зу ≥сторичного процесу. Ќа це звертали увагу нав≥ть де¤к≥ представники рад¤нськоњ ≥сторичноњ науки. «окрема, ще в 1925-1931 рр. в≥дбулась дискус≥¤ з аз≥йського способу виробництва, ¤ка в≥дновлюЇтьс¤ в роки в≥длиги, у 60-х рр. ’’ ст. ’арактерно, що в цих дискус≥¤х брали участь перш за все сходознавц≥.
¬ –ос≥њ одним з засновник≥в цив≥л≥зац≥йного п≥дходу до ≥сторичного процесу став рос≥йський вчений, ≥сторик, б≥олог, соц≥олог Ќ.я.ƒан≥левський, автор книги "–ос≥¤ та ™вропа", ¤кий вважав, що головн≥ суб'Їкти ≥сторичного процесу Ц не держави або нац≥њ, а культурно-рел≥г≥йн≥ сп≥льноти (культурно-≥сторичн≥ типи) ≥ п≥дкреслював принципов≥ цив≥л≥зац≥йн≥ розб≥жност≥ –ос≥њ та ™вропи. √оловне завданн¤ зовн≥шньоњ пол≥тики –ос≥њ Ц розвиток "слов'¤нського культурно-≥сторичного типу". ѕ≥зн≥ше цей принцип Ц зона впливу одн≥Їњ цив≥л≥зац≥њ Ц здобуваЇ назву "великого простору". ÷≥ принципи розвивали .Ќ.Ћеонтьев, ќ.ЎпенглЇр, ѕ.Ќ.—авицький, Ћ.Ќ.√ум≥льов, ј.“ойнб≥ (див. ƒодаток 1).
ћатер≥ал≥стичний п≥дх≥д до досл≥дженн¤ цив≥л≥зац≥й був представлений французькою школою јннал≥в, ¤ка сформувалась навколо журналу "јннали економ≥чноњ та соц≥альноњ ≥стор≥њ", заснованого в 1929 р. ћ.Ѕлоком та Ћ.‘евром. Ќайвищими дос¤гненн¤ми Ї прац≥ ‘.Ѕродел¤, зокрема "—ередземномор'¤ та сучасний св≥т в епоху ‘≥л≥па ≤≤", "ћатер≥альна цив≥л≥зац≥¤, економ≥ка та кап≥тал≥зм, ’V-’VIII ст.", де дано опис рег≥ональноњ економ≥ки ¤к мереж≥ в≥дносин, висловлений погл¤д про те, що матер≥альна основа, економ≥чна ≥стор≥¤ визначаЇ розвиток сусп≥льств. ‘.Ѕродель вважаЇ, що в≥дносини людей в процес≥ виробництва визначаютьс¤ њњ економ≥чною та соц≥альною ≥стор≥Їю.
÷ив≥л≥зац≥¤ визначаЇтьс¤ ¤к ц≥л≥сна ≥сторична система, ¤ка утворюЇтьс¤ ≥з сукупност≥ взаЇмод≥њ соц≥альноњ, економ≥чноњ, пол≥тичноњ та культурно-психолог≥чноњ п≥дсистем. ¬она Ї взаЇмозв'¤зком низки фактор≥в, ¤к≥ створюють великомасштабну взаЇмод≥ю р≥зних елемент≥в. —оц≥альна (б≥осоц≥альна) п≥дсистема об'ЇднуЇ все, що маЇ в≥дношенн¤ до ≥снуванн¤ людей, засобу житт¤, в≥дтворенню населенн¤. ≈коном≥чна п≥дсистема включаЇ виробництво, обм≥н, регулюванн¤ економ≥ки, техн≥ку, систему комун≥кац≥й. ультурно-психолог≥чна п≥дсистема включаЇ вс≥ ви¤ви духовного житт¤ Ц ц≥нност≥, норми, знаково-комун≥кац≥йн≥ системи, ¤к≥ забезпечують взаЇмод≥њ людей.
√оловну увагу ‘.Ѕродель прид≥л¤Ї матер≥альн≥й д≥¤льност≥ людей, анал≥зуЇ њњ через технолог≥чну сторону. ¬≥н не бачив цикл≥чност≥ в динам≥ц≥ цив≥л≥зац≥й; запроваджував категор≥ю "велика тривал≥сть" Ц тривалий ≥сторичний час, на прот¤з≥ ¤кого ≥снуЇ цив≥л≥зац≥¤ ≥ збер≥гаЇтьс¤ накопичений досв≥д.
« погл¤ду ћ.¬ебера, господарча етика св≥тових рел≥г≥й формуЇ соц≥ально-пол≥тичний св≥т сучасних цив≥л≥зац≥й.
Ќа стику неомарксизму та школи јннал≥в виникла школа св≥т-системного анал≥зу, творцем ¤коњ став американський учений ≤.”оллерстайн, автор прац≥ "—учасна св≥това система"( 1980). —тановленн¤ цього напр¤му в≥дбуваЇтьс¤ в 60 рр. ’’ ст., паралельно з виникненн¤м глобал≥стики та усв≥домленн¤м глобальних проблем ≥ процес≥в взаЇмозалежност≥ р≥зних крањн та народ≥в.
ќснова св≥т-системного п≥дходу Ц розгл¤д рег≥он≥в св≥ту або св≥ту в ц≥лому ¤к системи взаЇмод≥й, ¤к≥ складаютьс¤ ≥сторично, де окрем≥ держави, сп≥льноти або цив≥л≥зац≥њ розгл¤даютьс¤ т≥льки ¤к тимчасовий результат з'Їднанн¤ тих чи ≥нших системних фактор≥в. —в≥т Ї ≥сторичною системою, св≥тоеконом≥кою, заснованою на розпод≥л≥ прац≥. ѓњ центр Ц кап≥тал≥стичний «ах≥д. ÷¤ св≥тосистема виникаЇ в ™вроп≥ й розповсюджуЇтьс¤ вс≥м св≥том. –уш≥йна сила св≥тоеконом≥ки Ц накопиченн¤ кап≥талу. —в≥т-системному п≥дходу притаманний розгл¤д та розум≥нн¤ сучасного людства ¤к взаЇмопов'¤заноњ сп≥льноти, ¤ка формуЇтьс¤ через взаЇмод≥ю р≥зних господарських та пол≥тичних структур. ÷е в≥др≥зн¤Ї св≥т-системний п≥дх≥д в≥д цив≥л≥зац≥йного.
—в≥това система визначаЇтьс¤ ¤к утворенн¤ з Їдиним под≥лом прац≥ та великою к≥льк≥стю культур. ” межах категор≥њ "цив≥л≥зац≥¤" виокремлюЇтьс¤ два п≥дтипи: св≥тов≥ ≥мпер≥њ, в ¤ких под≥л прац≥ м≥ж сусп≥льствами зд≥йснюЇтьс¤ в межах Їдиноњ ≥мперськоњ сп≥льноти; св≥т-економ≥ки, в ¤ких пол≥тична система складаЇтьс¤ з багатьох держав, конкуруючих одна з одною в межах м≥ждержавноњ системи.
≤нший представник школи св≥т-системного анал≥зу ј.‘ранк, вважав, що накопиченн¤ кап≥талу Ц руш≥йна сила ≥стор≥њ завжди, не т≥льки на сучасному етап≥. ¬оно ≥снуЇ б≥льше 1500 рок≥в. ” св≥тов≥й ≥стор≥њ ≥снувало дек≥лька св≥т-систем, сучасна св≥т-система розвиваЇтьс¤ на прот¤з≥ 5000 рок≥в.
¬им≥рюванн¤ ритму св≥товоњ ≥стор≥њ та окремих цив≥л≥зац≥й вимагаЇ критер≥ю, за ¤ким йде п≥драхунок ≥сторичного часу. ƒл¤ кожноњ св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ виокремлюють еп≥центр (крањну, або групу крањн, за ¤кою ведетьс¤ еталонний п≥драхунок тривалост≥ цив≥л≥зац≥њ, њњ фаз, перех≥дних пер≥од≥в). Ќавколо еп≥центру розташована перифер≥¤ та нап≥вперифер≥¤ Ц перша та друга зони впливу. ≤сторичний час в них все б≥льше в≥дстаЇ в≥д ≥сторичного часу л≥дера.
÷икл≥чний тип (цикл≥чна часова ритм≥ка) Ї характерним дл¤ цив≥л≥зац≥й сх≥дного типу розвитку. „ас обертаЇтьс¤ за колом, хоча насичений певними под≥¤ми.
Ћ≥н≥йний тип (л≥н≥йна часова ритм≥ка) Ї розвитком шл¤хом прогресу. «ах≥дна цив≥л≥зац≥¤ першою засвоњла цей шл¤х розвитку. Ћ≥н≥йн≥сть пол≥тичного часу надала можливост≥ «аходу швидко розвивати св≥й потенц≥ал. ” той же час дискус≥йним Ї питанн¤ щодо його переваг. Ћ≥н≥йн≥сть стаЇ можливою завд¤ки ≥нструментальному ставленню до св≥ту. «ах≥д зм≥г набрати висок≥ темпи розвитку в ус≥х сферах культури, ¤к≥ наближаютьс¤ до матер≥ального виробництва. јле в ц≥нн≥сн≥й сфер≥ «ах≥д спираЇтьс¤ на прим≥тивний ≥деал "сусп≥льства, ¤ке споживаЇ". «в≥дси симптоми л≥н≥йного часу Ц моральна втомлен≥сть, еколог≥чна криза, коли цив≥л≥зац≥¤ не здатна витримати набран≥ темпи розвитку.
÷икл≥чн≥сть ¤вл¤Ї собою найб≥льш природний часовий ритм. ÷икл≥чний характер спостер≥гаЇтьс¤ в багатьох процесах ≥сторичного розвитку соц≥альних систем. ÷икл≥чн≥сть властива будь ¤к≥й просторов≥й динам≥ц≥. як правило, вона м≥стить в соб≥ еволюц≥йну складову (розвиток за сп≥раллю).
онцепц≥¤ цикл≥чного розвитку в процес≥ коеволюц≥њ природи ≥ сусп≥льства розробл¤лась на прот¤з≥ ’’ Ц початку ’’≤ ст.
÷ив≥л≥зац≥¤ ¤к рег≥ональна, визначена у простор≥ та час≥ самодостатн¤ та автономна система виступаЇ оптимальною одиницею осмисленн¤ ≥сторичного процесу. ¬ ус≥х цив≥л≥зац≥йних теор≥¤х роль держави так чи ≥накше обмежуЇтьс¤ або визнаЇтьс¤ вторинною, залежною в≥д цив≥л≥зац≥йноњ динам≥ки. ќсновна увага зм≥щуЇтьс¤ в≥д держав на б≥льш велик≥ структури та процеси в масштабах цив≥л≥зац≥й.
“акий п≥дх≥д маЇ певн≥ аргументи на свою користь:
- по-перше, цив≥л≥зац≥њ ≥снують довго, Ї динам≥чними, еволюц≥онують, адаптуютьс¤, Ї найб≥льш ст≥йкими з ус≥х людських асоц≥ац≥й. як зазначаЇ рос≥йський досл≥дник ™.јзро¤нц в робот≥ Д√лобал≥зац≥¤: катастрофа чи шл¤х розвиткуФ, геопол≥тична в≥сь нац≥ональних держав накладаЇтьс¤ на виникле ще ран≥ше б≥льш велике поле культур. ј.Ѕоземен приходить до висновку, що Д м≥жнародна ≥стор≥¤ п≥дтверджуЇ тезу в≥дносно того, що пол≥тичн≥ системи Ї недовготривалими засобами дл¤ дос¤гненн¤ мети на поверхн≥ цив≥л≥зац≥й ≥ що дол¤ кожноњ сп≥льноти, обТЇднаноњ л≥нгв≥стично та духовно, залежить в к≥нцевому випадку в≥д виживанн¤ певних фундаментальних ≥дей, навколо ¤ких обТЇднувались безл≥ч покол≥нь ≥ ¤к≥, таким чином, символ≥зують спадкоЇмн≥сть сусп≥льстваФ;
- цив≥л≥зац≥йний суперетн≥чний св≥тогл¤д базуютьс¤ на в≥дчутт≥ сп≥льност≥, а не т≥льки на належност≥ до Їдиноњ держави, найчаст≥ше нав≥ть не на на¤вност≥ сп≥льних рел≥г≥йних в≥рувань.
“аким чином, перший етап розвитку теор≥њ цив≥л≥зац≥й охоплюЇ пер≥од з другоњ половини ’”Ў по першу половину ’≤’ стол≥тт¤ ≥ був часом формуванн¤ ≥ розвитку перш за все л≥н≥йно-стад≥альних теор≥й в р≥зних њх вар≥антах.
ƒо найб≥льш в≥домих представник≥в цього етапу в≥дносимо ‘.¬ольтера, ј.‘ергюсона, ј.“юрго, ћ. ондорсе, ќ. онта, ‘.√≥зо, √.√егел¤. Ћ≥неарно-стад≥альна ц≥в≥л≥ограф≥¤ автивно використовувала ≥дењ прогрессу, повФ¤зан≥ з ≥сторичним оптим≥змом буржуазноњ ≥деолог≥њ.
ƒругий пер≥од розвитку теор≥њ цив≥л≥зац≥й (з другоњ половини ’≤’ стол≥тт¤) повФ¤заний з розвитком цикл≥чних концепц≥й , виокремленн¤м локальних цив≥л≥зац≥й ¤к самост≥йних систем. Ќа зм≥ну монолог≥чному д≥скурсу першоњ половини ’≤’ стол≥тт¤ приходить д≥алог≥чний.
Ќа третьому етап≥, в ’’ ст. були створен≥ головн≥ концепц≥њ, зокрема ћ.¬ебера, ќ.Ўпенглера, ј.ƒж.“ойнб≥ та ≥н.
—учасн≥ цив≥л≥зац≥йн≥ школи в≥др≥зн¤Ї широка пал≥тра концепц≥й та ≥дей, що Ї св≥дченн¤м того, що теор≥¤ цив≥л≥зац≥й знаходитьс¤ в стан≥ активного розвитку та творчого пошуку.
