†Ќа главную

 “иполог≥¤ м≥жнародних систем

“иполог≥чний анал≥з м≥жнародних систем даЇ змогу ви¤вити њх найб≥льш загальн≥ ≥ ≥стотн≥ характеристики  . “иполог≥¤ Ї одним з найважлив≥ших засоб≥в ≥ прийом≥в теоретичного анал≥зу,  ¤вл¤Ї собою вид науковоњ систематизац≥њ,  класиф≥кац≥њ предмет≥в або ¤вищ за сп≥льн≥стю певних ознак. ѕон¤тт¤ ДтипФ(в≥д грец. Дв≥дбитокФ, ДформаФ, ДзразокФ)  означаЇ форму,  зразок, модель, вид, що маЇ найсуттЇв≥ш≥ ¤к≥сн≥ ознаки обТЇкта досл≥дженн¤, або м≥стить у соб≥ ¤вища, зведен≥ в певну групу за найб≥льш загальними та ≥стотними ознаками. “аким чином, тип Ц це  систематична (таксоном≥чна) одиниц¤ теор≥њ м≥жнародних систем. « точки зору украњнського досл≥дника ¬.≤.’он≥на, побудова достатньо високого р≥вн¤ узагальненн¤ модел≥ системи  м≥жнародних в≥дносин передбачаЇ виокремленн¤ типолог≥чних в≥дм≥нностей компонент≥в ц≥Їњ багатовим≥рноњ системи, визначенн¤ характеру р¤ду структур, ¤к≥ обТЇднують њњ в ц≥л≥сн≥сть ≥ розгл¤д притаманних њм механ≥зм≥в взаЇмод≥њ субТЇкт≥в.

” науков≥й л≥тератур≥  можна знайти досить широкий спектр критер≥њв щодо  типолог≥њ м≥жнародних систем. ≤снуЇ ≥ багато типолог≥й м≥жнародних систем (√. ≥сс≥нджер, –.јрон, ƒж.ћоделски, ‘.–≥ггс, ƒж. –озенау, ћ. аплан, –. –оузкранц та ≥н.). Ќе заглиблюючись в детал≥ численних теор≥й , зазначимо, що незважаючи на р≥зноман≥тн≥сть точок зору в≥дносно критер≥њв типолог≥њ м≥жнародних систем,  значна частина науковц≥в в≥ддаЇ перевагу  таким критер≥¤м, ¤к  структура системи та природа њњ елемент≥в.

« цього випливаЇ наступний теоретичний висновок. —истема Ц це сукупн≥сть елемент≥в ≥ в≥дносин ¤к м≥ж ними,  так ≥ м≥ж њх окремими сторонами, ¤к≥ складаютьс¤ в ц≥л≥сне Їдине утворенн¤ ≥  знаход¤тьс¤ у взаЇмод≥њ один з одним. –≥зн≥ сторони ц≥л≥сних ¤вищ ≥ процес≥в, р≥зн≥ типи всезагальних звТ¤зк≥в в ф≥лософському п≥знанн≥ обТЇднуютьс¤ в групу парних категор≥й, що в≥дображають орган≥зац≥ю, або побудову бутт¤, зокрема Ђодиничне-загальнеї. «в'¤зок одиничного ≥ загального маЇ всеохоплюючий характер, оск≥льки п≥знанн¤ передбачаЇ вм≥нн¤ пор≥внювати предмети, ¤вища, ви¤вл¤ти њх под≥бн≥сть ≥ р≥зницю, класиф≥кувати њх. ƒ≥алектика функц≥онуванн¤ та розвитку м≥жнародних систем розкриваЇтьс¤ у взаЇмод≥њ њњ структури та елемент≥в. “ому в межах ц≥л≥сноњ структури теор≥њ основн≥  концепц≥њ орган≥чно взаЇмоповТ¤зан≥ ≥ взаЇмно детерм≥нують одна одну.

–≥вн≥ анал≥зу. ќсновн≥ парадигми досл≥дженн¤, ¤к влучно зазначаЇ ƒжеймс Ќ. –озенау, в≥др≥зн¤ютьс¤ тим, на ¤кому р≥вн≥ анал≥зу вони робл¤ть акцент. Ќасл≥дком дискус≥њ, що розгорнулась в 60-х рр. ’’ ст.. м≥ж приб≥чниками традиц≥йного, або класичного та наукового п≥дходу, або модерн≥зму стало поширенн¤ системного п≥дходу до досл≥дженн¤ м≥жнародних в≥дносин. —аме на основ≥ системного п≥дходу був розроблений метод р≥вн≥в анал≥зу. ¬перше це пон¤тт¤ було використано в прац≥  .”олца ЂЋюдина, держава ≥ в≥йнаї (1965 р.). Ќа п≥дстав≥ досл≥дженн¤ причин конфл≥кт≥в в≥н прийшов до висновку, що њх сл≥д шукати в трьох сферах пол≥тичного, або на трьох р≥вн¤х Ц р≥вн≥ ос≥б, що приймають р≥шенн¤ або р≥вн≥ ≥ндив≥д≥в; р≥вн≥ внутр≥шньопол≥тичних фактор≥в, або р≥вн≥ держав; на р≥вн≥ м≥ждержавноњ системи √оловн≥ причини потр≥бно шукати саме на останньому р≥вн≥, оск≥льки саме в≥д њњ конф≥гурац≥њ та структури (б≥пол¤рноњ, однопол¤рноњ, монопол¤рноњ) залежить повед≥нка держав на м≥жнародн≥й арен≥.

«начний внесок в розробку методу р≥вн≥в анал≥зу внесли так≥ досл≥дники, ¤к  ћ. аплан, ƒ.—≥нгер, Ѕ.Ѕузан.

 ƒж.–озенау запропонував схему анал≥зу м≥жнародноњ системи, ¤ка складаЇтьс¤ з шести р≥вн≥в:

Ј        перший р≥вень Ц це р≥вень ≥ндив≥д≥в , ф≥зичних ос≥б  ¤к творц≥в пол≥тики ≥ њх характеристики;

Ј        другий р≥вень -  посади, ¤к≥ вони об≥ймають та рол≥, ¤к≥ вони виконують;

Ј        трет≥й р≥вень Ц структури ур¤ду, в ¤кому вони д≥ють;

Ј        четвертий р≥вень Ц сусп≥льство, в ¤кому живуть ≥ндив≥ди;

Ј        пТ¤тий р≥вень Ц системи в≥дносин м≥ж нац≥ональними ур¤дами та ≥ншими учасниками м≥жнародних в≥дносин;

Ј        шостий р≥вень Ц глобальна м≥жнародна система.

ћ≥жнародн≥ в≥дносини, ¤к в≥дносини м≥ж окремими соц≥альними орган≥змами, практично реал≥зуютьс¤ в в≥дносинах соц≥альних орган≥зац≥й, њх актор≥в, персон-учасник≥в ≥ окремих ≥ндив≥д≥в. Ќа¤вн≥сть  двох  р≥вн≥в  м≥жнародних в≥дносин Ц р≥вн¤ ≥ндив≥д≥в ≥ р≥вн¤ соц≥альних орган≥зац≥й, з точки зору ¬.’он≥на, ще не створюЇ особливих систем м≥жнародних в≥дносин, а лише формуЇ њх сукупн≥сть. јле вже на р≥вн≥ м≥жнародних в≥дносин соц≥альних орган≥зац≥й формуютьс¤ особлив≥ комплекси м≥жнародних в≥дносин.

 ќсновним компонентом м≥жнародних в≥дносин Ї в≥дносини м≥ждержавн≥. –озгл¤даючи м≥жнародн≥ в≥дносини ¤к багатом≥рну та складну систему, сл≥д в≥дзначити, що њњ особлив≥ структурн≥ ¤кост≥ (динам≥чн≥сть, гомеостатичн≥сть та синарх≥чн≥сть) знаход¤ть про¤в в зовн≥шньопол≥тичн≥й д≥¤льност≥ держав та ≥нших субТЇкт≥в м≥жнародних в≥дносин.

ѕриходимо до висновку, що особливе значенн¤   маЇ д≥алектика ц≥лого та частини, системи та њњ елемент≥в. ’оча  елементи ≥нтегрован≥ в систему, вони Ї р≥зно¤к≥сними та р≥знор≥дними. јле в той же час вони Ї нос≥¤ми ¤кост≥ ц≥Їњ системи, що робить њх сум≥сними в ц≥й систем≥. ¬иникаЇ внутр≥шн¤ орган≥зац≥¤ системи, народжуЇтьс¤ њњ структура, ≥Їрарх≥¤, оформлена за р≥зними р≥вн¤ми. ≤снуЇ т≥сний зв'¤зок м≥ж системою та њњ елементами. “ому система Ц це не просто сукупн≥сть елемент≥в, але й особливого роду в≥дносини -  звТ¤зки м≥ж ними. ≤ чим б≥льше елемент≥в ≥ ≥нтенсивн≥ше звТ¤зки м≥ж ними, тим складн≥шою Ї система.

ѕ≥дсистема в≥дносин.  —кладовими учасниками п≥дсистеми в≥дносин Ї стосунки ус≥х вид≥в ≥ тип≥в та ≥Їрарх≥чн≥ взаЇмозвТ¤зки, що виникають м≥ж учасниками м≥жнародних в≥дносин.

¬ ¤кост≥ самост≥йноњ функц≥ональноњ системи розгл¤даютьс¤ види м≥жнародних в≥дносин.  “иполог≥¤ м≥жнародних систем  на основ≥ видовоњ структури  м≥жнародних в≥дносин охоплюЇ низку специф≥чних взаЇмод≥й м≥ж њњ учасниками:  економ≥чн≥, пол≥тичн≥, культурн≥, еколог≥чн≥, ≥нформац≥йн≥. ѕол≥тичн≥ в≥дносини утворюють найважлив≥шу п≥дсистему в систем≥ в≥дносин ≥з власною структурою, функц≥¤ми, процесом розвитку.

  ѕ≥д м≥ждержавною системою, зазначаЇ ћ. аплан в ѕередньому слов≥ до восьмого виданн¤ своЇњ прац≥ Ђћир ≥ в≥йна м≥ж нац≥¤миї (1983 р.) розум≥Їтьс¤ система, в ¤ку ≥нтегрован≥ держави ≥ ¤ка стежить за нац≥¤ми, щоб убезпечити себе. явища, ¤к≥ не вход¤ть в м≥ждержавну систему, однак на нењ впливають ≥ сам≥ зазнають впливу, под≥л¤ютьс¤ ним на транснац≥ональн≥ (т≥, що  проникають через кордони, оминаючи певною м≥рою владу ≥ контроль держав), м≥жнац≥ональн≥ та наднац≥ональн≥. 

ѕ≥дсистема учасник≥в. ”часники м≥жнародних в≥дносин розгл¤даютьс¤ ¤к елементи м≥жнародноњ системи. ≈лементами системи Ї вс≥ учасники м≥жнародних в≥дносин, до ¤кого б типу вони не належали. ƒосл≥дженн¤ загальних особливостей ≥ законом≥рностей функц≥онуванн¤ та розвитку м≥жнародних систем не потребуЇ, ¤к вважаЇ значна частина досл≥дник≥в,  заглибленн¤ на ≥Їрарх≥чн≥ р≥вн≥ нижче державного. 

≈лемент ( в≥д лат. стих≥¤, першооснова) Ц це:

Ј        складова частина Їдиного складного ц≥лого;

Ј        найпрост≥ша складова системи (њњ компонент), межа припустимого членуванн¤ в обс¤гах даноњ ¤кост≥ системи, м≥н≥мальний нос≥й ц≥Їњ ¤кост≥ в систем≥, ¤кий виконуЇ в н≥й визначену роль;

Ј        у випадку, коли елемент маЇ власну структуру, тобто ¤вл¤ти собою сукупн≥сть б≥льш простих, н≥ж сам в≥н, частин, в≥н може виступати ¤к п≥дсистема по в≥дношенню до системи б≥льш високого р≥вн¤, ¤ка маЇ власну сукупн≥сть елемент≥в. 

¬≥дпов≥дно до системного п≥дходу кожна система може виступати ¤к п≥дсистема, тобто елемент системи б≥льш високого р≥вн¤.

  ѕринцип системност≥ при досл≥дженн≥ м≥жнародних в≥дносин може дати позитивн≥ результати лише в тому випадку, коли в≥н буде застосовуваний разом з принципом синарх≥њ Ц ефекту системноњ ц≥л≥сност≥ обТЇкту, ¤кий пол¤гаЇ у виникненн≥ додаткових ¤костей, ¤к≥ перевищують суму ефекту д≥¤льност≥ окремих елемент≥в системи до включенн¤ њх у системне ц≥ле. ÷е Ї про¤вом ун≥версального закону д≥алектики Ц закону взаЇмного переходу к≥льк≥сних зм≥н у ¤к≥сн≥. ƒаний закон    розкриваЇ ≥ внутр≥шн≥й механ≥зм переходу до новоњ ¤кост≥, в≥дпов≥даючи на питанн¤, ¤ким чином в≥дбуваЇтьс¤ еволюц≥¤ м≥жнародних систем.

—труктура системи.  ƒосл≥дженн¤ м≥жнародних систем потребуЇ врахуванн¤ њњ структури (конф≥гурац≥њ звТ¤зк≥в) та функц≥й ( природи ≥ зм≥сту цих звТ¤зк≥в).  ¬ своњй прац≥ Ђ“еор≥¤ м≥жнародноњ пол≥тикиї  .”олц зазначаЇ, що вир≥шальну роль в повед≥нц≥ держав маЇ структура м≥жнародноњ системи Ц сукупн≥сть зовн≥шн≥х примус≥в ≥ обмежень, ¤к≥ впливають на м≥жнародну повед≥нку держав. ќтже, структура (в≥д лат. будова) Ц це найважлив≥ша ¤к≥сть системи, оск≥льки вказуЇ на зас≥б орган≥зац≥њ ≥ функц≥ональне сп≥вв≥дношенн¤ њњ елемент≥в. ÷е сукупн≥сть функц≥ональних елемент≥в системи, об'Їднаних визначеними зв'¤зками.

«м≥ст пон¤тт¤ структури м≥жнародноњ системи маЇ дек≥лька аспект≥в: взаЇморасташуванн¤ ≥ сп≥вв≥дношенн¤ елемент≥в системи; зас≥б орган≥зац≥њ елемент≥в у систему; низка впор¤дкованих та ст≥йких звТ¤зк≥в м≥ж елементами, обумовлена р≥зноман≥тт¤м функц≥й елемент≥в, особливо њх роллю в п≥дтриманн≥ стаб≥льност≥ системи; сукупн≥сть примус≥в ≥ обмежень, що випливають з ≥снуванн¤ системи дл¤ њњ елемент≥в.

 —труктура м≥жнародноњ системи охоплюЇ три р≥вн≥ орган≥зац≥њ:

Ќа першому р≥вн≥  м≥жнародна система розгл¤даЇтьс¤ ¤к ц≥л≥сн≥сть.

 Ќа другому Ц ¤к поЇднанн¤ п≥дсистем учасник≥в ≥ в≥дносин м≥ж ними.

Ќа третьому вона Ї поЇднанн¤м елементарних складових Ц учасник≥в м≥жнародних в≥дносин.

¬иокремлюютьс¤ наступн≥ структурн≥ вим≥ри м≥жнародних систем:

1)   онф≥гурац≥¤ сп≥вв≥дношенн¤ сил. ÷е пон¤тт¤, ¤к зазначаЇ ћ. аплан, включаЇ наступн≥ аспекти: меж≥ системи; под≥л сил м≥ж р≥зними д≥йовими особами; в ¤к≥й спос≥б д≥йов≥ особи розташован≥ на географ≥чн≥й мап≥.  онф≥гурац≥¤ сп≥вв≥дношенн¤ сил в≥дображаЇ ≥снуванн¤ центр≥в сили. ¬она залежить в≥д к≥лькост≥ головних актор≥в та характеру в≥дносин м≥ж ними.

2) ≤Їрарх≥¤ актор≥в. ¬она в≥дображаЇ њх фактичну нер≥вн≥сть з точки зору в≥йськово-пол≥тичних, економ≥чних, ресурсних, ≥деолог≥чних та ≥нших можливостей впливу на систему. ћ≥сце та роль субТЇкт≥в м≥жнародних в≥дносин у м≥жнародних системах, критер≥њ њх ранжуванн¤, субординац≥њ та м≥жнародного пор¤дку  досл≥джуЇтьс¤ теор≥¤ми ≥Їрарх≥њ.

3) √омоген≥сть або гетероген≥сть. ¬она в≥дображаЇ ступ≥нь згоди, що ≥снуЇ у актор≥в в≥дносно тих чи ≥нших принцип≥в або ц≥нностей.

 Ќа п≥дстав≥ цього критер≥ю можна виокремити гомогенн≥ та гетерогенн≥  м≥жнародн≥ системи. –.јрон називаЇ гомогенними системами так≥, в ¤ких держави належать до одного типу, спов≥дують одну й ту ж саму концепц≥ю пол≥тики. √етерогенними вважаютьс¤ системи, в ¤ких держави орган≥зован≥ за р≥зними принципами ≥ под≥л¤ють суперечлив≥ ц≥нност≥.

«розум≥ло, що гомогенн≥сть ≥ гетерогенн≥сть включають в себе р≥зн≥ модальност≥, незл≥чен≥ нюанси. —истема Ї б≥льш або менш гомогенною чи гетерогенною: гомогенною в одн≥й зон≥, гетерогенною в ≥нш≥й; гомогенною в часи миру, гетерогенною в часи в≥йни; гетерогенною з частковим дотриманн¤м дипломатичного правила невтручанн¤, гетерогенною ≥з застосуванн¤м дипломатичноњ техн≥ки п≥дривноњ революц≥йноњ д≥¤льност≥. √етерогенн≥сть може бути гетерогенн≥стю соц≥альних структур або гетерогенн≥стю пол≥тичних режим≥в, гетерогенн≥стю б≥льше ≥дей, ан≥ж реальностей, або навпаки, гетерогенн≥стю б≥льше реальностей, ан≥ж ≥дей.

” контекст≥ гомогенного або гетерогенного характеру   м≥жнародноњ системи можемо говорити про його безпосередн≥й вплив на њњ стан. јдже гомогенн≥сть системи спри¤Ї стаб≥льност≥ системи , гетерогенн≥сть системи призводить до протилежних насл≥дк≥в, посилюЇ њњ нестаб≥льн≥сть.

  4) ¬нутр≥шн≥й режим, тобто сукупн≥сть формальних та неформальних принцип≥в та норм, угод та процедур прийн¤тт¤ р≥шень, до ¤кого приводить конф≥гурац≥¤ сп≥вв≥дношенн¤ сил.

 ожна м≥жнародна системи маЇ св≥й  тип контролю. Ќа прот¤з≥ ≥снуванн¤ вс≥х м≥жнародних систем були характерн≥ три типи контролю:

-         ≥мперський (≥мпер≥ал≥стичний) Ц Їдина держава контролюЇ решту;

-         б≥пол¤рний (дв≥ наддержави контролюють та регулюють взаЇмов≥дносини у межах своњх сфер впливу);

-         система балансу сил (три або б≥льше держав контролюють д≥њ одна одноњ за допомогою дипломатичних маневр≥в, зм≥ни союз≥в та в≥дкритих конфл≥кт≥в).

ѕон¤тт¤ р≥вноваги застосовуЇтьс¤ до вс≥х м≥жнародних систем. Ќа найвищому р≥вн≥ абстракц≥њ пол≥тика р≥вноваги зводитьс¤ до маневр≥в, спр¤мованих на те, аби перешкодити одн≥й держав≥ з≥брати сили, ¤к≥ б перевищували сили њхн≥х супротивник≥в, об'Їднаних у коал≥ц≥ю.  ожна держава, ¤кщо вона прагне зберегти р≥вновагу, виступить проти держави або коал≥ц≥њ, ¤к≥ видаютьс¤ спроможними забезпечити соб≥ таку перевагу. ÷е загальне правило в≥дноситьс¤ дл¤ вс≥х м≥жнародних систем.

  Ѕ≥льш≥сть досл≥дник≥в на п≥дстав≥ вказаних критер≥њв виокремлюють наступн≥ типи м≥жнародних систем - монопол¤рну, б≥пол¤рну, пол≥пол¤рну (багатопол¤рну) .

“иполог≥¤ американського досл≥дника ћ. аплана  м≥стить дес¤ть моделей м≥жнародних систем (система р≥вноваги сил, в≥льна б≥пол¤рна система, гнучка б≥пол¤рна система, б≥пол¤рна система розр¤дки, б≥пол¤рна система нестаб≥льних блок≥в, жорстка б≥пол¤рна система, ун≥версальна система, ≥Їрарх≥чна система,  повноњ прол≥ферац≥њ, система неповноњ прол≥ферац≥њ). јле досл≥дник визнаЇ, що в ≥стор≥њ реально ≥снували лише дв≥ перш≥ системи.  

–.јрон виокремлюЇ дв≥ найтипов≥ш≥ модел≥ систем, залежно в≥д конф≥гурац≥њ сп≥вв≥дношенн¤ сил Ц багатопол¤рну та б≥пол¤рну , дл¤ анал≥зу конкретних правил пол≥тики р≥вноваги.

ѕерша модель Ц багатопол¤рна. ѕ≥д багатопол¤рн≥стю розум≥Їтьс¤ структура м≥жнародних в≥дносин, в ¤к≥й ≥снуЇ дек≥лька пров≥дних держав, ¤к≥ Ї сп≥вставимими за сукупн≥стю своњх силових, економ≥чних, пол≥тичних можливостей та потенц≥алу ≥дейно-пол≥тичного впливу.  ћ. аплан сформулював ш≥сть правил, необх≥дних ≥ достатн≥х дл¤ функц≥онуванн¤ даноњ системи:

Ј        кожна д≥йова особа повинна прагнути поб≥льшити своњ спроможност≥ (можливост≥), але вона повинна в≥ддавати перевагу методам переговор≥в перед методами в≥йни;

Ј        вона повинна здатис¤ до зброњ, радше н≥ж в≥дмовитис¤ в≥д нагоди поб≥льшити своњ спроможност≥;

Ј        вона повинна радше припинити бойов≥ д≥њ, ан≥ж вивести з гри одну з "головних д≥йових ос≥б системи";

Ј        вона повинна протисто¤ти будь-¤к≥й коал≥ц≥њ чи ≥ндив≥дуальн≥й д≥йов≥й особ≥, що прагне пос≥сти пан≥вне становище щодо ≥нших держав системи;

Ј        вона повинна стримувати тих учасник≥в системи, ¤к≥ обстоюють принцип наднац≥ональноњ орган≥зац≥њ;

Ј        вона повинна дозвол¤ти державам, ран≥ше переможеним чи в≥дкритим, повернутис¤ в систему в рол≥ прийн¤тних актор≥в, а також вона повинна допускати д≥йову особу, ¤ка була ран≥ше другор¤дною, в категор≥ю головних д≥йових ос≥б.

ћодель багатопол¤рноњ р≥вноваги допомагаЇ зрозум≥ти системи, ¤к≥ реал≥зувалис¤ в процес≥ ≥сторичного розвитку, ≥ правила ћ. аплана описують обставини, спри¤тлив≥ дл¤ тривалого виживанн¤ такоњ системи.

ƒл¤ багатопол¤рноњ  системи характерна на¤вн≥сть дек≥лькох наддержав, могутн≥сть ¤ких пор≥вн¤но одна. ѓй  притаманна перманентна конфронтац≥йн≥сть, ≥снуЇ нетривкий баланс сил,  в≥дбуваЇтьс¤ пост≥йна боротьба за владу. ” ц≥й систем≥ ≥снуЇ значна ймов≥рн≥сть створенн¤ коал≥ц≥й, сумарна могутн≥сть ¤ких переважаЇ могутн≥сть коал≥ц≥й супротивноњ сторони, що значно перевищуЇ шанси на перемогу в пр¤мому конфл≥кт≥. ќтже, ¤кщо конфл≥кт розпочинаЇтьс¤ ¤к локальний, в≥н швидко охоплюЇ вс≥ р≥вн≥ системи та набуваЇ рис глобального.

ƒруга модель Ц б≥пол¤рна. ѕ≥д б≥пол¤рн≥стю розум≥Їтьс¤ структура м≥жнародних в≥дносин, в ¤к≥й ≥снуЇ значний в≥дрив т≥льки двох держав в≥д решти член≥в м≥жнародного сп≥втовариства за сукупн≥стю силових, економ≥чних, пол≥тичних можливостей та потенц≥алу ≥дейно-пол≥тичного впливу.   Ѕ≥пол¤рною Ї така конф≥гурац≥¤ сп≥вв≥дношенн¤ сил, коли б≥льш≥сть пол≥тичних утворень групуЇтьс¤ навколо двох ≥з них, чињ сили переважають сили ≥нших. ћал≥ держави, нав≥ть об'Їднавшись, неспроможн≥ вр≥вноважити одну з великих. ѕринцип р≥вноваги тут застосовуЇтьс¤ до в≥дносин м≥ж двома коал≥ц≥¤ми, кожна з ¤ких утворюЇтьс¤ навколо одного з двох головних гравц≥в.

” так≥й систем≥ в≥др≥зн¤ютьс¤ три види д≥йових ос≥б ЦдвоЇ тих, що сто¤ть на чол≥ коал≥ц≥й, ≥ нарешт≥, держави, ¤к≥ можуть ≥ прагнуть залишитис¤ поза конфл≥ктом. ÷≥ три види д≥йових ос≥б д≥ють за р≥зними правилами.

 ћонопол¤рна система характеризуЇтьс¤   на¤вн≥стю одн≥Їњ наддержави, могутн≥сть ≥ вплив ¤коњ на систему Ї вир≥шальним.  

ѕ≥дтипами монопол¤рноњ системи Ї:

-         проста монопол¤рна система, ¤ка характеризуЇтьс¤ в≥дносинами Ђнаддержава Ц залежн≥ державиї, ≥ в≥дсутн≥ суперники Їдиноњ наддержави; 

-         структуризована монопол¤рна система, ¤ка характеризуЇтьс¤ на¤вн≥стю сильних рег≥ональних центр≥в сили (великих держав), ¤к≥ впливають на середн≥ ≥ мал≥ держави. ≤Їрарх≥чн≥ в≥дносини: наддержава Ц рег≥ональний центр Ц держави Ц залежн≥ держави;

-         зм≥шану монопол¤рну систему характеризуЇ поЇднанн¤ попередн≥х п≥дтип≥в. ≤снують два типи ≥Їрарх≥чних звТ¤зк≥в Ц наддержава Ц залежн≥ держави ≥ наддержава Ц рег≥ональний центр Ц держави Ц залежн≥ держави. “ака система найб≥льш поширена в реальних м≥жнародних в≥дносинах.

¬ 80-х рр.. ’’ ст.. американськими досл≥дниками  –. еохейном, ƒж.ЌайЇм, –.√≥лп≥ном була сформульована концепц≥¤ Ђгегемон≥стичноњ стаб≥льност≥ї ( автором цього терм≥ну вважаЇтьс¤ –. еохейн) , ¤ка, спочатку була повТ¤зана перш за все ≥з сферою св≥тогосподарських звТ¤зк≥в, але п≥зн≥ше, перш за все завд¤ки внеску ƒж.Ќай¤, набуваЇ ознаки ц≥льноњ пол≥тико-в≥йсько-економ≥чноњ теор≥њ.  ¬ њњ основ≥ було припущенн¤ в≥дносно того, що дл¤ стаб≥льного розвитку св≥товоњ економ≥ки ( –. еохейн, –.√≥лп≥н) та св≥ту в ц≥лому (ƒж.Ќай) потр≥бне ¤вне переважанн¤ в м≥жнародних справах одн≥Їњ держави. «а визначенн¤м –. еохейна та ƒж.Ќай¤, п≥д гегемон≥Їю розум≥Їтьс¤ м≥жнародна ситуац≥¤, коли одна держава Ї достатньо могутньою, щоб затверджувати власн≥ правила, що регулюють м≥жнародн≥ в≥дносини,

“иполог≥¤ ≈.„емпел¤ передбачаЇ  виокремленн¤ ≥мпер≥альноњ, гегемон≥стичноњ, ≥Їрарх≥чноњ та егал≥тарноњ систем.

“еор≥¤ т. зв. цив≥л≥зац≥йних систем ƒж.ћодельск≥ започаткувала новий напр¤м у  типолог≥њ м≥жнародних систем. ƒж.ћодельск≥ вважаЇ, що держави групуютьс¤ в п≥дсистеми з огл¤ду на под≥бн≥сть њх внутр≥шн≥х систем ≥ ц¤ под≥бн≥сть визначаЇ тип цив≥л≥зац≥йноњ м≥жнародноњ системи (јграр≥ю або ≤ндустр≥ю) .

ќ.ƒ. Ѕогатуров в межах трансистемного п≥дходу виокремлюЇ в ¤кост≥ типолог≥чноњ одиниц≥ анал≥зу сусп≥льства ≥ под≥л¤Ї њх на  традиц≥йн≥, сучасн≥ та конгломеративн≥.  

¬ажливою Ї типолог≥¤ м≥жнародних систем ….√алтунга на п≥дстав≥ критер≥ю њх розм≥щенн¤ щодо центр≥в найважлив≥ших глобальних процес≥в (центральн≥ та перифер≥йн≥ системи) .

“иполог≥¤ елемент≥в м≥жнародних систем . як пише –.јрон у прац≥ Ђћир та в≥йна м≥ж нац≥¤миї, Ђструктура м≥жнародноњ системи завжди Ї ол≥гопол≥стичною. ¬ кожну з епох головн≥ учасники визначали систему б≥льшою м≥рою, ан≥ж вони визначалис¤ неюї.

“иполог≥¤ елемент≥в м≥жнародних систем може  зд≥йснюватись в трьох головних ¤кост¤х: ¤к  типолог≥¤ конкретного  елемента: певноњ крањни (њњ м≥сце в систем≥ м≥жнародноњ стратиф≥кац≥њ),  м≥жнародноњ орган≥зац≥њ ( за характером членства, географ≥чним та функц≥ональним вим≥рами) ≥ т.д. ; ¤к  типолог≥¤ даного  виду елемента: держав - демократичних або тотал≥тарних , цив≥л≥зац≥й - зах≥дного або сх≥дного, л≥н≥йного або  цикл≥чного   типу розвитку ; ¤к  типолог≥¤ певного  виду субТЇктност≥,  зокрема зм≥ну характеру та природи субТЇктност≥  визначеноњ м≥жнародноњ системи. “ак, ¤кщо в ¬естфальськ≥й систем≥ держава була њњ головним елементом, то  в епоху постб≥пол¤рност≥ природа елемент≥в м≥жнародноњ системи зм≥нюЇтьс¤ за рахунок посиленн¤ питомоњ ваги недержавних елемент≥в.

 ¬ажливого значенн¤ набуваЇ досл≥дженн¤   м≥сц¤ та рол≥ субТЇкт≥в м≥жнародних в≥дносин у рамках м≥жнародних систем, њх ≥Їрарх≥њ.

Ќезважаючи на те, що пост≥йною та нев≥дТЇмною характеристикою системи Ї њњ анарх≥чн≥сть, сама системн≥сть передбачаЇ ≥ певну ≥Їрарх≥ю, тобто сп≥вп≥длегл≥сть, сп≥ввпор¤дкован≥сть  ¤к систем  р≥зного р≥вн¤, так елемент≥в системи. ≤Їрарх≥¤ (в≥д грец. Ђсв¤щеннийї та Ђвладаї),  тобто розташуванн¤ елемент≥в ц≥лого в певному пор¤дку, властива будь-¤к≥й систем≥ ≥ ¤вл¤Ї собою в≥дображенн¤ структурних характеристик м≥жнародноњ системи в безпосередн≥х статусних взаЇмов≥дносинах м≥жнародних актор≥в.

¬ цьому контекст≥  необх≥дно  розр≥зн¤ти:

Ј        ≥Їрарх≥ю   субТЇкт≥в м≥жнародних в≥дносин ¤к елемент≥в м≥жнародноњ системи;

Ј        ≥Їрарх≥ю п≥дсистем групи елемент≥в у межах системи, ¤к≥ можна в≥др≥знити в≥д Їдиноњ системи через певну природу або ≥нтенсивн≥сть њхн≥х взаЇмод≥й або взаЇмозалежност≥;

Ј        ≥Їрарх≥ю систем м≥жнародних в≥дносин   в Їдност≥ њх внутр≥шн≥х ¤костей ≥ вс≥Їњ сукупност≥ в≥дносин ≥ звТ¤зк≥в .

 ≤Їрарх≥¤ субТЇкт≥в м≥жнародних в≥дносин   в≥дображаЇ њх фактичну нер≥вн≥сть з точки зору в≥йськово-пол≥тичних, економ≥чних, ресурсних, ≥деолог≥чних та ≥нших можливостей впливу на систему.  ¬она   може  анал≥зуватись в трьох головних  аспектах:

-         ¤к  ≥Їрарх≥¤ конкретного субТЇкта, наприклад м≥сце конкретноњ держави в визначен≥й систем≥ м≥жнародних в≥дносин або м≥сце конкретноњ держави в контекст≥ еволюц≥њ м≥жнародних систем; 

-         ¤к  ≥Їрарх≥¤ даного типу субТЇкта  (держав, цив≥л≥зац≥й, м≥жнародних орган≥зац≥й, “Ќ ), наприклад, система м≥жнародноњ стратиф≥кац≥њ держав;

-          ¤к  ≥Їрарх≥¤ певного типу субТЇктност≥ в межах м≥жнародних систем.

≤Їрарх≥¤ систем м≥жнародних в≥дносин передбачаЇ врахуванн¤ ¤к зм≥н в  характер≥ та природ≥ субТЇктност≥ њњ  елемент≥в, так ≥ зм≥н в структур≥ м≥жнародних систем. ¬ажливою особлив≥стю ≥Їрарх≥њ Ї субординац≥¤ Ц п≥дпор¤дкуванн¤ нижчих елемент≥в системи вищим (глобальна, рег≥ональн≥, субрег≥ональн≥ системи м≥жнародних в≥дносин, групов≥ та двосторонн≥ аспекти взаЇмод≥њ держав ¤к ≥Їрарх≥чн≥ р≥вн≥ м≥жнародноњ системи).

 ритер≥њ ≥Їрарх≥њ. ќсоблив≥сть ≥Їрарх≥чних взаЇмов≥дносин визначаЇтьс¤ двома зм≥нними: могутн≥стю (силою) учасник≥в м≥жнародних в≥дносин; активн≥стю њх д≥й у м≥жнародному середовищ≥. √оловним критер≥Їм ≥Їрарх≥њ Ї сила \ могутн≥сть (power - пон¤тт¤, ¤ке походить з англомовноњ л≥тератури). ¬ той же час, ¤к влучно зауважуЇ –.јрон, мало пон¤ть застосовуютьс¤ так часто ≥ так хибно розум≥ютьс¤, ¤к пон¤тт¤ сили \ могутност≥ (puissance, power, Macht). јнгл≥йц≥ говор¤ть про power politics, н≥мц≥ про Macht Politik з акцентом критики або покори, жаху або захвату. ƒуже мало французьких автор≥в вихвал¤ли пол≥тику могутност≥ з таким запалом, ¤к це робили декотр≥ н≥мецьк≥ доктринери Ц прихильники Macht Politik. ≤ мало хто з французьких автор≥в засуджував пол≥тику могутност≥ з такою переконлив≥стю, з ¤кою к≥лька американських морал≥ст≥в засуджували power politics.

 як критер≥й ≥Їрарх≥њ сила/могутн≥сть ц≥лком застосовна до будь-¤ких тип≥в учасник≥в м≥жнародноњ системи, однак дл¤ кожного з них маЇ бути модиф≥кована за зм≥стом.

” випадку ф≥зичних ос≥б це особиста значущ≥сть, що визначаЇтьс¤ њњ фаховими, ≥нтелектуальними, д≥ловими ¤кост¤ми, авторитетом, ф≥нансовими можливост¤ми.

ƒл¤ пол≥тичних парт≥й, рух≥в та орган≥зац≥њ це р≥вень попул¤рност≥, ф≥нансов≥ можливост≥, впливов≥сть соц≥альних груп. ћогутн≥сть “Ќ  залежить в≥д обс¤гу нагромадженого ними кап≥талу.

Ќайб≥льше дискус≥й визиваЇ питанн¤ в≥дносно визначенн¤ критер≥њв сили (могутност≥) держав.

ƒержава приймаЇ участь в систем≥ м≥ждержавних в≥дносин в двох головних ¤кост¤х:

-         завжди ¤к ≥ндив≥дуальний нос≥й своњх нац≥ональних ≥нтерес≥в;

-         ¤к частина м≥жнародноњ структури, ¤ка реал≥зуЇ колективн≥ ≥нтереси та ц≥л≥. ÷е Ї св≥дченн¤м пол≥структурност≥ системи.

«д≥йснюючи своњ зовн≥шньопол≥тичн≥ функц≥њ, держава вступаЇ в в≥дносини з ≥ншими державами ≥ стаЇ тим самим Ђелементомї системи м≥ждержавних в≥дносин. як Ђелементї, вона впливаЇ на систему, й сама, в свою чергу, в≥дчуваЇ вплив з њњ боку. ƒержави, знаход¤чись у стан≥ взаЇмод≥њ та взаЇмозвТ¤зку одна з одною, утворюють, таким чином, особливу систему в≥дносин, ¤ка маЇ свою специф≥чну природу, ¤кост≥ та законом≥рност≥, ¤к≥ виход¤ть за меж≥ законом≥рностей життЇд≥¤льност≥ держав, що до нењ вход¤ть. —истема складаЇтьс¤ з держав, але не ¤вл¤Ї собою просту суму њх складових. ¬ той же час кожна держава у склад≥ системи ¤вл¤Ї собою далеко не те, чим вона Ї ¤к окремо вз¤те утворенн¤. ƒержава про¤вл¤Ї т≥ своњ ¤кост≥, ¤кими вона завд¤чуЇ саме фактов≥ своЇњ належност≥ до системи.

«наченн¤ внутр≥шньосистемних в≥дносин дл¤ кожного окремого елемента системи тим б≥льше, чим б≥льша к≥льк≥сть елемент≥в (держав та ≥нших) утворюЇ цю систему. јдже матер≥альн≥ можливост≥ елемента Ї несп≥вставимими з можливост¤ми багатьох ≥нших елемент≥в, ¤к≥ п≥дкр≥плен≥ системними ¤кост¤ми утворенн¤, до ¤кого вход¤ть ц≥ елементи.

ƒержава Ї елементом м≥жнародноњ системи, але одночасно ≥ внутр≥шньо складною системою вищого пор¤дку по в≥дношенню до сучасноњ м≥жнародноњ системи. ѕор≥вн¤но висока самост≥йн≥сть держави ¤к елемента м≥жнародноњ системи по¤снюЇтьс¤ тим, що вони виникли ран≥ше ≥ ≥снують довше, н≥ж сучасна м≥жнародна система.

—учасна м≥жнародна система знаходитьс¤ у процес≥ становленн¤ ≥ не може вважатис¤ остаточно ц≥л≥сною. ¬ той же час у сучасних держав ¤к систем р≥вень ц≥л≥сност≥ набагато вище. ¬ищий у пор≥вн¤нн≥ з м≥ждержавними в≥дносинами пор¤док орган≥зац≥њ сусп≥льства ≥ держави накладаЇ особливий в≥дбиток на в≥дносини м≥ж елементом-державою ≥ вс≥Їю системою м≥ждержавних в≥дносин. ÷е знаходить в≥дображенн¤ в ≥стотному розширенн≥ меж свободи та незалежност≥ елемента Ц держави в≥д системи, високому ступен≥ њњ активност≥ в функц≥онуванн≥ та розвитку системи.

 ¬ основ≥ системноњ взаЇмод≥њ лежить насамперед взаЇмозалежн≥сть держав. ÷¤ взаЇмозалежн≥сть в≥дображаЇтьс¤ у визначен≥й впор¤дкованост≥ в≥дносин, ¤ка знаходить в≥дображенн¤ в ≥Їрарх≥њ держав, в структур≥ њхн≥х звТ¤зк≥в, у систем≥ р≥вноваги сил та союз≥в держав, тобто в ¤вищах, ¤к≥ мають характерн≥ ознаки системних в≥дносин.

Ќе поглиблюючись в детал≥ численних теор≥й (див. розд≥л ѕ), зазначимо, що ≥снують два базов≥ шл¤хи розум≥нн¤ сили:

-         ¤к атрибуту, певних характеристик або ¤костей њњ нос≥њв;

-         ¤к здатност≥ так≥ ¤кост≥ ≥ характеристики використовувати.

≤снуЇ багато п≥дход≥в до оц≥нки сили/могутност≥ держав,  ¤к≥ можна узагальнити наступним чином:

-         географ≥чн≥ параметри ( географ≥чне положенн¤, розм≥р територ≥њ, геопол≥тичн≥ характеристики;

-         демограф≥чн≥ параметри ( чисельн≥сть населенн¤, р≥вень урбан≥зованост≥, структурн≥ особливост≥ Ц в≥ков≥, етн≥чн≥, рел≥г≥йн≥ та ≥н.);

-         пол≥тичн≥ параметри, тобто пол≥тична та адм≥н≥стративна орган≥зац≥¤ сусп≥льства ≥ держави,  стаб≥льн≥сть пол≥тичноњ системи, пол≥тичний престиж крањни у м≥жнародних в≥дносинах;

-         економ≥чн≥ параметри, тобто економ≥чна орган≥зац≥¤, забезпечен≥сть природними ресурсами, р≥вень розвитку технолог≥њ, потенц≥ал промислового та с≥льськогосподарського виробництва, р≥вень розвитку профес≥йноњ осв≥ти, ¤к≥ визначаютьс¤ ≥з врахуванн¤м геополiтичних чинник≥в, забезпеченост≥ сировинними ресурсами;

-         в≥йськов≥ параметри, тобто в≥йськова сила, комплекс в≥йськових можливостей, р≥вень боЇздатност≥ збройних сил ≥ в≥йськовоњ орган≥зац≥њ в ц≥лому, ступ≥нь розвитку в≥йськовоњ традиц≥њ;

-         науково-техн≥чн≥ параметри,  науково-техн≥чний потенц≥ал; орган≥зац≥йний ресурс;

-         р≥вень розвитку ≥нфраструктури, перш за все транспорту та звТ¤зку, розвинут≥сть використанн¤ комун≥кац≥йних технолог≥й;

-         ≥сторичн≥ параметри, зокрема  ≥сторична репутац≥¤ держави ¤к д≥ючоњ особи в м≥жнародних в≥дносинах;

-         психолог≥чн≥ параметри , тобто ≥сторично зумовлений ментал≥тет населенн¤;

-         формальний або неформальний статус в м≥жнародно-пол≥тичн≥й ≥Їрарх≥њ ( наддержава, велика держава, рег≥ональний центр сили тощо);

-         ¤кост≥ орган≥зац≥њ дипломатичноњ служби та њњ традиц≥њ.

«а ≥ншими критер≥¤ми компоненти могутност≥ держави под≥л¤ютьс¤ на матер≥альн≥ та нематер≥альн≥.

÷≥лком зрозум≥ло, що не ≥снуЇ шкали вим≥ру нематер≥альних компонент≥в могутност≥ держави. —проби Ђматематизац≥њї оц≥нки могутност≥ держави,  створенн¤ ун≥версальноњ формули дл¤ пор≥вн¤нн¤ могутност≥  на  п≥дстав≥ р≥зних критер≥њв зд≥йснювали р≥зн≥ досл≥дники. “ак, зокрема   . норр  запропонував зд≥йснювати такий пор≥вн¤льний анал≥з на п≥дстав≥ перш за все в≥йськового потенц≥алу держав. «розум≥ло, що анал≥з могутност≥ держави неможливий без урахуванн¤ в≥йськового аспекту. …ого складовими Ї в≥йськовий потенц≥ал держави, можлив≥сть розвитку та вдосконаленн¤ збройних сил ≥ забезпеченн¤ њх сучасною зброЇю й техн≥кою, що характеризуЇтьс¤ такими показниками, ¤к чисельн≥сть збройних сил, к≥льк≥сть ≥ ¤к≥сть озброЇнь та техн≥чного спор¤дженн¤, р≥вень в≥йськовоњ п≥дготовки особового складу, напр¤мки розбудови в≥йськовоњ сфери тощо. јле за умов, коли роль в≥йськовоњ сили ¤к засобу зм≥цненн¤ впливовост≥ держави зменшуЇтьс¤, а б≥льшого значенн¤ набувають ≥нш≥ компоненти сили, залучаютьс¤ до наукового об≥гу нов≥ пон¤тт¤, так≥ ¤к Ђтверда силаї (охоплюЇ власне в≥йськовий потенц≥ал, передус≥м збройн≥ сили) та ЂмТ¤ка силаї (включаЇ комплекс ≥нструмент≥в взаЇмозалежност≥, динам≥зм економ≥ки, соц≥альну обТЇднан≥сть сусп≥льства, його ор≥Їнтован≥сть на сприйн¤тт¤ новоњ ≥нформац≥њ, поЇднанн¤ ≥з системою м≥жнародних комун≥кац≥й, ун≥версальн≥сть ≥ приваблив≥сть культурних та ≥деолог≥чних ц≥нностей, профес≥онал≥зм дипломат≥њ, зокрема њњ готовн≥сть ≥ спроможн≥сть до використанн¤ м≥жнародних ≥нститут≥в тощо).

” нин≥шн≥й пер≥од пон¤тт¤ сили (могутност≥)  набуваЇ дедал≥ багатоаспектного характеру. —л≥д зауважити: ще за час≥в Ђхолодноњ в≥йниї, коли њњ основу   складали в≥йськов≥ аспекти, це пон¤тт¤  вже м≥стило також низку ≥нших складових частин Ц економ≥чну, соц≥альну, еколог≥чну та ≥н. ¬ умовах формуванн¤ нового  м≥жнародного пор¤дку економ≥чна життЇздатн≥сть Ї найважлив≥шим елементом нац≥ональноњ могутност≥, ¤к ран≥ше Ц в≥йськова сила. ¬≥днин≥ могутн≥сть базуватиметьс¤ на сукупност≥ економ≥чних, пол≥тичних та в≥йськових чинник≥в. –азом ≥з тим це не означаЇ, що в≥йськовий компонент  втрачаЇ своЇ значенн¤ .

¬раховуючи ц≥ зм≥ни, н≥мецький вчений ¬.‘укс в ¤кост≥ головного критер≥ю могутност≥ запропонував њњ промисловий потенц≥ал.  .ƒжерман запропонував враховувати так≥ показники, ¤к на¤вн≥сть або в≥дсутн≥сть ¤дерноњ зброњ, розм≥р територ≥њ, к≥льк≥сть населенн¤, промисловий та в≥йськовий потенц≥ал.

¬ласн≥ формули були запропонован≥ ≥ такими досл≥дниками, ¤к ƒ.«≥нгер, –. лайн, ћ.ќлф≥лд, ј.—аброск≥, „.“ейбер та ≥н.  ÷≥лком зрозум≥ло, що Їдина точка зору ¤к  в≥дносно ефективност≥ такого методолог≥чного п≥дходу до оц≥нки сили/ могутност≥ держави, так ≥ в≥дносно критер≥њв такоњ оц≥нки навр¤д чи  може бути дос¤гнута.

¬икористанн¤ суто к≥льк≥сних (статистичних) метод≥в в досл≥дженн≥ м≥жнародних в≥дносин поки що не дало в≥дчутних результат≥в. ÷е повТ¤зано з в≥дсутн≥стю загальноњ теор≥њ вим≥рюваних ¤вищ та процес≥в, складнощами, або нав≥ть принциповою  невим≥рюван≥стю багатьох найважлив≥ших њх характеристик; складн≥стю врахуванн¤ взаЇмозвТ¤зк≥в м≥ж зовн≥шн≥ми про¤вами ≥ сутн≥сними аспектами ¤вищ ≥ процес≥в м≥жнародного житт¤.

—труктурал≥зм (Ѕ.Ѕраун, ….√ельмут, ѕ.Ѕаран, ј.‘ранк та ≥н.) додаЇ   так≥ критер≥њ могутност≥ , ¤к м≥сце ≥ роль держави у систем≥ м≥жнародних в≥дносин, р≥вень њх претенз≥й та здатн≥сть реал≥зац≥њ  ресурсного потенц≥алу, що визначаЇтьс¤ в тому числ≥ ≥ потенц≥йними можливост¤ми. ¬ той же час претенз≥њ держави не завжди можуть бути збалансованими з њњ нац≥ональною могутн≥стю. як зазначаЇ √.ћ.ѕерепелиц¤, претенз≥њ до певноњ м≥ри в≥ддзеркалюють нац≥ональн≥ ≥нтереси, але при цьому вони суттЇво в≥дм≥нн≥ в≥д останн≥х. Ќац≥ональн≥ ≥нтереси Ц р≥ч б≥льш обТЇктивна, н≥ж претенз≥њ, вони в≥ддзеркалюють ≥ репрезентують обТЇктивн≥ потреби, ¤к≥ формуютьс¤ умовами ≥снуванн¤ крањни в м≥жнародному середовищ≥.

–оль нац≥ональних ≥нтерес≥в у визначенн≥ м≥сц¤  держави в  систем≥ м≥жнародноњ стратиф≥кац≥њ.   онцепц≥њ Ђнац≥онального ≥нтересуї Ї фундаментальними, за њх допомогою формуютьс¤ основн≥ теор≥њ та г≥потези, покликан≥ ви¤вити законом≥рност≥ повед≥нки м≥жнародних актор≥в.  ѕон¤тт¤ Ђнац≥ональний ≥нтересї Ї одним з базових у теор≥њ та практиц≥ пол≥тики держав. ƒл¤ того, щоб зТ¤сувати роль нац≥ональних ≥нтерес≥в у визначенн≥ м≥сц¤ т≥Їњ чи ≥ншоњ крањни в  систем≥ м≥жнародноњ стратиф≥кац≥њ, необх≥дно зрозум≥ти природу нац≥онального ≥нтересу та розгл¤нути ≥снуюч≥ погл¤ди й п≥дходи до цього питанн¤.

 ѕроблеми, повТ¤зан≥ з трактуванн¤м пон¤тт¤ Ђ≥нтересї Ї надзвичайно важливими  з врахуванн¤м того, що вони ¤вл¤ють собою визначальну основу, на ¤к≥й будуЇтьс¤ ¤к лог≥ка д≥й учасник≥в м≥жнародних в≥дносин, так ≥ м≥сце, ¤ке вони пос≥дають в систем≥ м≥жнародноњ стратиф≥кац≥њ.  Ќац≥ональний ≥нтерес вважаЇтьс¤ спец≥альним терм≥ном теор≥њ та практики зовн≥шньоњ пол≥тики й м≥жнародних в≥дносин, де у вигл¤д≥ головних д≥йових ос≥б виступають нац≥ональн≥ держави. “ому нац≥ональний ≥нтерес розгл¤даЇтьс¤ ¤к ≥нтерес здеб≥льшого державний та м≥ждержавний, ≥ виступаЇ мотивац≥Їю зовн≥шньопол≥тичноњ д≥¤льност≥ держав (¤к≥й у внутр≥шн≥й пол≥тиц≥ в≥дпов≥даЇ ≥нтерес сусп≥льний). «гаданий п≥дх≥д п≥дкр≥плюЇтьс¤ також тим, що у мовах романськоњ та германськоњ груп визначенн¤ Ђнац≥ональнийї позбавлене свого суто етн≥чного звучанн¤ та тлумачитьс¤ ¤к Ђдержавнийї, Ђнароднийї, Ђзагальнонароднийї.

ѕо¤ва терм≥ну Ђнац≥ональний ≥нтересї припадаЇ на XVI ст. ¬≥н набув поширенн¤ з XVII ст., тобто з час≥в утворенн¤ нац≥ональних держав в ™вроп≥. «м≥ст цього пон¤тт¤ зазнав еволюц≥њ в≥д Ђдинастичного ≥нтересуї та Ђвол≥ монархаї до нин≥шнього Ц Ђ≥нтереси вс≥Їњ держави та нац≥њї. ѕон¤тт¤ нац≥онального ≥нтересу спочатку виступало одним ≥з засоб≥в плануванн¤ зовн≥шньоњ пол≥тики, њњ виправданн¤ чи засудженн¤ . ” такому контекст≥ воно використовувалос¤ з к≥нц¤ XVIII ст. —Ўј дл¤ захисту своњх ≥нтерес≥в перед великими державами —тарого —в≥ту, а з середини XIX ст. Ц Ївропейськими крањнами у звТ¤зку з тамтешн≥ми зм≥нами сп≥вв≥дношенн¤ сил.

≤з 30-х рр. ’’ ст. терм≥н Ђнац≥ональний ≥нтересї активно використовуЇтьс¤ дл¤ анал≥зу зовн≥шньоњ пол≥тики,  дл¤ наукового вивченн¤ зовн≥шньопол≥тичноњ д≥¤льност≥ держав. ” 1935 р. терм≥н Ђнац≥ональний ≥нтересї було включено до ќксфордськоњ м≥жнародноњ енциклопед≥њ соц≥альних наук.

” повоЇнний пер≥од чималий внесок у розробку концепц≥њ нац≥онального ≥нтересу зробили американськ≥ досл≥дники. ¬≥домий пол≥толог ”.Ћ≥ппман уперше запропонував визначенн¤ нац≥ональноњ безпеки з погл¤ду категор≥њ нац≥онального ≥нтересу. ” другий половин≥ 40-х Ц 50-х рр. ’’ ст. сформувалис¤ два протилежних п≥дходи до анал≥зу нац≥онального ≥нтересу.

ѕерший, так званий обТЇктив≥стський п≥дх≥д був презентований школою Ђпол≥тичного реал≥змуї (або школою Ђнац≥онального iнтеpесуї), його представники Ц  —.Ѕpаун, ”.Ћ≥ппман, ћ. аплан, —.’оффман та ≥н. ѕ≥д нац≥ональним ≥нтересом представники пол≥тичного реал≥зму розум≥ли сукупн≥сть прагматичних прагнень держави ¤к основного субТЇкту м≥жнародних в≥дносин.

ƒругий, субТЇктивiстський  п≥дх≥д до трактуванн¤ нац≥онального ≥нтересу обстоювавс¤ полiтологами-бiхевiоpистами (ј.¬ольфеpс,  .Hоpp, ‘.“pегет, ƒ. ауфман, ј.јpхаp≥¤ та ≥н.), ¤к≥ намагалис¤ по¤снювати м≥ждержавн≥ в≥дносини через анал≥з повед≥нки державних д≥¤ч≥в (так звана Ђтеор≥¤ прийн¤тт¤ р≥шеньї). јльтеpнативний напр¤м застосовуЇ по¤сненн¤ м≥ждержавних в≥дносин, виход¤чи з анал≥зу механ≥зму прийн¤тт¤ р≥шень державними д≥¤чами.

 ƒл¤ демократичноњ традиц≥њ притаманним Ї визнанн¤ ≥нтерес≥в окремоњ особи та сусп≥льства.

 ¬≥дсутн≥ ≥ вичерпн≥ визначенн¤ пон¤тт¤ Ђнац≥ональний ≥нтересї. “ак, в≥домий французький досл≥дник –.јрон вважав, що це пон¤тт¤ Ї умовним та неоднозначним, не може бути рац≥онально по¤снено, оск≥льки не випливаЇ з ≥ндив≥дуальних та групових ≥нтерес≥в й не зводитьс¤ до њх сукупност≥. Ќац≥ональний ≥нтерес поЇднуЇ пост≥йн≥сть ≥ динам≥чн≥сть та виступаЇ ¤к неоднозначне, багатом≥рне ¤вище. —п≥льним у розум≥нн≥ нац≥онального ≥нтересу Ї те, що його розум≥ють перш за все ¤к ≥нтерес держави.

Ќезважаючи на те, що серед вчених немаЇ сп≥льного погл¤ду щодо найважлив≥ших проблем концепц≥њ нац≥онального ≥нтересу, це пон¤тт¤ активно використовуЇтьс¤ ¤к в  м≥жнародно-пол≥тичн≥й науц≥ , так ≥ в зовн≥шньопол≥тичн≥й практиц≥.

Ќеоднозначне та багатом≥рне ¤вище нац≥онального ≥нтересу формуЇтьс¤ п≥д впливом низки чинник≥в, повТ¤заних з≥ специф≥кою становленн¤ конкретноњ нац≥њ. ¬≥н маЇ два аспекти Ц внутр≥шн≥й та зовн≥шн≥й. ¬нутр≥шн¤ та зовн≥шн¤ пол≥тика Ї двома ≥нструментами держави дл¤ реал≥зац≥њ в≥дпов≥дних (внутр≥шнього та зовн≥шнього) аспект≥в свого державного/нац≥онального ≥нтересу. ƒвома найзагальн≥шими видами пол≥тичноњ д≥¤льност≥ держави щодо реал≥зац≥њ њњ нац≥онального ≥нтересу Ї внутрiшньополiтична та зовн≥шньопол≥тична д≥¤льн≥сть. “ому де¤к≥ досл≥дники ставл¤ть знак р≥вност≥ м≥ж пон¤тт¤ми Ђнац≥ональн≥ї й Ђдержавн≥ї ≥нтереси.

ћ≥жнародн≥ ≥нтереси держави ¤вл¤ють складну структуру т≥сно повТ¤заних   елемент≥в, ¤к≥ не завжди ≥ не в усьому адекватно ви¤вл¤ютьс¤ назовн≥. ≤нтереси бувають державн≥, загальнонац≥ональн≥, нац≥ональн≥ та групов≥.

” кожн≥й крањн≥ при формуванн≥ державних або нац≥ональних ≥нтерес≥в певну роль в≥д≥грають ≥нтереси в≥дпов≥дних груп. ÷е можуть бути парт≥њ, масов≥ громадськ≥ рухи, р≥зноман≥тн≥ владн≥ структури.

ƒержавн≥ ≥нтереси включають:

-         ≥нтереси, успадкован≥ в≥д минулого;

-         ≥нтереси, повТ¤зан≥ з нормами м≥жнародного права;

-         ≥нтереси, що в≥дпов≥дають загальнолюдським ц≥нност¤м та ≥деалам.

«агальнолюдськ≥ ≥нтереси пол¤гають у забезпеченн≥ нормального функц≥онуванн¤ вс≥Їњ системи цив≥л≥зац≥њ, захист≥ довк≥лл¤, тобто збереженн≥ еколог≥чного балансу, запоб≥ганн≥ ¤дерноњ в≥йни, рац≥ональному використанн≥ ресурс≥в, боротьб≥ проти голоду та хвороб, тому стосуютьс¤ вс≥х крањн ≥ народ≥в, Ї пр≥оритетними й дом≥нують над ≥нтересами окремих держав.

ƒержавн≥ ≥нтереси мають своњ часов≥ меж≥, просторовий вим≥р, шкалу пр≥оритет≥в. ¬они коригуютьс¤ та зм≥нюютьс¤ в≥дпов≥дно до глибинних процес≥в внутр≥шнього та м≥жнародного розвитку, що  призводить до еволюц≥њ зовн≥шньопол≥тичних доктрин. «г≥дно з≥ своњм характером вони можуть бути тривалими й тимчасовими, докор≥нними ≥ привнесеними, життЇво важливими та другор¤дними, стратег≥чними й тактичними, глобальними ≥ рег≥ональними.

Ќац≥ональн≥ ≥нтереси можуть бути стратег≥чними (довготривалими) й тактичними (тимчасовими, такими, що виникають у певних ≥сторичних умовах). ¬они можуть зм≥нюватис¤ або ц≥лком зникати залежно в≥д ≥сторичноњ ситуац≥њ.

ћожна визначити ≥нтереси головн≥ й другор¤дн≥, загальн≥ й специф≥чн≥, пост≥йн≥ й зм≥нн≥ тощо. √оловн≥ ≥нтереси пол¤гають у захист≥ ф≥зичноњ, пол≥тичноњ та культурноњ ц≥л≥сност≥ держав (тому головн≥ ≥нтереси вс≥х держав зб≥гаютьс¤). ƒо зм≥нних ≥нтерес≥в належать нац≥ональн≥ традиц≥њ, ≥нтереси групов≥, особист≥ тощо.

¬иход¤чи з реал≥й сучасного взаЇмозалежного св≥ту, держав≥ сл≥д брати до уваги к≥лька груп взаЇмоповТ¤заних життЇво важливих ≥нтерес≥в: власн≥ ≥нтереси; ≥нтереси ≥нших держав, передус≥м союзник≥в; ≥нтереси системи в ц≥лому.

¬ структурному в≥дношенн≥  нац≥ональн≥ ≥нтереси  включають наступн≥ елементи:

-         докор≥нн≥ нац≥ональн≥ ≥нтереси та ц≥нност≥, ¤к≥ Ї загальними дл¤ усього сусп≥льства: територ≥альн≥, геопол≥тичн≥ та культурн≥;

-         державн≥ ≥нтереси та ц≥нност≥, що обТЇднують пануюч≥ верстви сусп≥льства, його ел≥ту;

-         ≥нтереси певного режиму у межах т≥Їњ чи ≥ншоњ крањни;

-         ≥нтереси конкретного л≥дера та його безпосереднього оточенн¤.

ќтже, нац≥ональн≥ ≥нтереси становл¤ть складну системну сукупн≥сть численних ц≥лей та д≥й, спр¤мованих на формуванн¤ (пол≥тична функц≥¤), захист (≥деолог≥чна функц≥¤) й забезпеченн¤ цих внутр≥шньо- та зовн≥шньопол≥тичних ц≥лей держави; до того ж апел¤ц≥¤ до нац≥онального ≥нтересу дозвол¤Ї ур¤ду у переконлив≥й, доступн≥й форм≥ по¤снювати населенню ц≥л≥ зовн≥шньоњ пол≥тики держави (комун≥кативна функц≥¤). ≤снуЇ нерозривний взаЇмозвТ¤зок м≥ж внутр≥шн≥ми та зовн≥шньопол≥тичними ≥нтересами крањни, особливо у  випадках реальноњ загрози небезпеки.

«овн≥шньопол≥тичн≥   ≥нтереси держави   визначаютьс¤ трьома групами чинник≥в:

-         природою та характером зовн≥шнього середовища, в ¤кому держава ≥снуЇ та реал≥зуЇ свою пол≥тику Ц системи м≥ждержавних в≥дносин з≥ складною структурою, законом≥рност¤ми функц≥онуванн¤ та розвитку;

-         характером та природою пол≥тичноњ влади;

-         економ≥чними, соц≥альними, пол≥тичними та ≥ншими потребами держави й ≥нтересами, ¤к≥ на них ірунтуютьс¤.

«абезпеченню нац≥ональних ≥нтерес≥в держави в≥дпов≥даЇ концепц≥¤ нац≥ональноњ безпеки, призначена дл¤ зд≥йсненн¤ адекватного, своЇчасного та реагуванн¤ на ≥снуюч≥ загрози.

“аким чином, нац≥ональн≥ ≥нтереси вважаютьс¤ комплексом взаЇмоповТ¤заних стратег≥чних, пол≥тичних, економ≥чних та культурних ≥нтерес≥в, спр¤мованих на формуванн¤, захист ≥ забезпеченн¤ зовн≥шньопол≥тичних й внутр≥шн≥х ц≥лей держави. ¬они охоплюють р≥зноман≥тн≥ сфери д≥¤льност≥ держави: пол≥тичну, економ≥чну, в≥йськову, ≥деолог≥чну, культурну тощо.

 ≤нтеракц≥он≥зм розгл¤даЇ взаЇмод≥ю держав ¤к взаЇмод≥ю автономних елемент≥в стратиф≥кованоњ системи м≥жнародних в≥дносин. —труктурал≥зм вважаЇ, що у сучасному св≥т≥ держави вже не Ї автономними субТЇктами, а в≥д≥грають р≥зн≥ рол≥ в Їдин≥й систем≥ м≥жнародних в≥дносин, ¤к≥ (рол≥) залежать в≥д м≥сц¤ (центрального або перифер≥йного) , ¤ке пос≥даЇ держава у ц≥й систем≥. ќтже, держава повн≥стю залежить в≥д структури м≥жнародноњ системи, тому ≥ не може вважатись одиницею типолог≥чного анал≥зу.

—татус держав в м≥жнародно-пол≥тичн≥й ≥Їрарх≥њ. —истема м≥жнародноњ стратиф≥кац≥њ. ќдин з головних принцип≥в функц≥онуванн¤ м≥жнародноњ системи Ї прагненн¤ держав отримати контроль над повед≥нкою ≥нших актор≥в м≥жнародноњ системи.  онтроль над м≥жнародною системою базуЇтьс¤ на розпод≥л≥ сил та ресурс≥в м≥ж њњ акторами, незважаючи на те, чи будуть то окрем≥ держави, чи коал≥ц≥њ держав. ќсобливого значенн¤ набуваЇ нер≥вноправн≥сть держав щодо здатност≥ захищати свою безпеку та мати певний вплив на найближче оточенн¤.

  ожна держава в принцип≥ розвиваЇтьс¤ ¤к р≥вноправний елемент м≥жнародноњ системи. ќдним з визначальних принцип≥в м≥жнародного права Ї р≥вноправн≥сть держав св≥ту, що заф≥ксовано у —татут≥ ќќЌ та Ї нормою сучасних м≥жнародних в≥дносин. јле на практиц≥ вони Ї несп≥вставимими за матер≥альним потенц≥алом (економ≥чним та в≥йськовим), людськими ресурсами, по ступеню участ≥ у рег≥ональних та глобальних м≥жнародних в≥дносинах. Ќев≥дпов≥дн≥сть реальност≥ декларованого принципу дала п≥дстави американським досл≥дникам Ѕ.–ассету та ’.—тарру згадати в≥дому фразу ƒж.ќруелла, що хоча ус≥ держави юридично р≥вн≥, але де¤к≥ р≥вн≥ш≥ за ≥нших.   

 Ќасл≥дком нер≥вност≥ держав Ї м≥жнародна стратиф≥кац≥¤ з притаманною њй фактичною ≥Їрарх≥Їю держав на м≥жнародн≥й арен≥. ≤Їрарх≥¤ системи м≥жнародних в≥дносин визначаЇтьс¤ неоднор≥дн≥стю њњ елемент≥в, ¤ка Ї насл≥дком р≥зного р≥вн¤ могутност≥ актор≥в м≥жнародних в≥дносин ≥ передбачаЇ на¤вн≥сть дом≥нантноњ держави чи держав ≥ крањн, ¤к≥ займають значно нижчий статус у анарх≥чн≥й систем≥ м≥жнародних в≥дносин.

ƒл¤ кращого розум≥нн¤ терм≥ну анарх≥чн≥сть звернемость до його етимолог≥њ. ” переклад≥ з грецького в≥н означаЇ Ђв≥дсутн≥сть л≥дераї ≥ Ї насл≥дком поЇднанн¤ грецького преф≥ксу  Ђanї, що означаЇ   Ђбезї та корен¤ Ђarkhї, тобто Ђрозпочинатиї або Ђуправл¤тиї. ¬ такому розум≥нн≥ анарх≥чн≥сть означаЇ ¤к в≥дсутн≥сть управл≥нн¤, так ≥ безладд¤, ¤ке повТ¤зане з в≥дсутн≥стю управл≥нн¤. Ќезважаючи на те, що в≥йни та конфл≥кти виступають важливою характеристикою м≥жнародних в≥дносин, анарх≥чн≥сть  означаЇ не безладд¤, а те, що над суверенними утворенн¤ми не  маЇ верховноњ влади, тобто в≥дсутн≥сть св≥тового ур¤ду.

   ’едл≥ Ѕул стверджуЇ, що анарх≥чн≥сть Ї центральним елементом м≥жнародноњ системи ≥ вих≥дною точкою дл¤ њњ теоретизац≥њ.  .”олтц вводить пон¤тт¤ Ђсамодопомогиї дл¤ окресленн¤ функц≥онуванн¤ системи м≥жнародних в≥дносин за умов анарх≥чност≥. јнарх≥чн≥сть розгл¤даЇтьс¤ ¤к дозвол¤ючи основа дл¤ д≥й агресивних держав. ѕрагненн¤ держав до забезпеченн¤ власноњ безпеки породило дилему безпеки, в≥дпов≥дно до ¤коњ зростанн¤ безпеки одного актора зб≥льшуЇ небезпеку ≥нших ≥ таким чином зб≥льшуЇ њхн≥ прагненн¤ щодо зб≥льшенн¤ ступен¤ безпеки.

¬ той же час,  ¤к зазначаЇ ≤. ларк, характеристика системи держав ¤к ≥Їрарх≥чноњ не заперечуЇ њњ анарх≥чний характер: ≥Їрарх≥¤, ≥ в≥дпов≥дно, колективний процес прийн¤тт¤ р≥шень в рамках рангу великих держав збер≥гають анарх≥чну форму пол≥тики ¤к м≥ж цим рангом держав так ≥ м≥ж ≥ншими державами. ÷ю точку зору п≥дтримуЇ ≥ √.—≥мпсон, ¤кий пише, що терм≥н ≥Їрарх≥¤ в м≥жнародних в≥дносинах використовуЇтьс¤ дл¤ опису системи, в ¤к≥й пол≥тичний, економ≥чний та соц≥альний статус актор≥в сильно в≥др≥зн¤Їтьс¤, не дивл¤чись на те, що актори волод≥ють однаковим ступенем суверенноњ р≥вност≥. ¬≥дтак, терм≥н ≥Їрарх≥¤ стосуЇтьс¤, з його точки зору, насамперед ранжуванн¤ держав на основ≥ њх в≥дносних   потужностей. 

™ держави, спроможн≥ зд≥йснювати особливо значний вплив на м≥жнародну систему, ≥нколи вплив формуючого характеру.

  ≤снуЇ дек≥лька моделей ≥Їрарх≥њ м≥жнародноњ системи. Ќайб≥льш в≥дом≥ з них:

-         ћодель ћ. аплана, ¤кий запропонував розр≥зн¤ти наддержави, велик≥ держави, середн≥ держави, мал≥ держави ≥ м≥кро держави.

-         ћодель ј.ќрганск≥ на чол≥ з наддержавою, дом≥нуючою у глобальн≥й м≥жнародн≥й систем≥, великими державами, середн≥ми державами, малими державами та несамост≥йними та залежними територ≥¤ми. …ого так звана Ђтеор≥¤ перех≥дноњ силиї  була сформульована у 1958 роц≥.     ј.ќрганск≥ ставить на чол≥ ≥Їрарх≥чноњ м≥жнародноњ системи дом≥нантну державу ≥ велик≥ держави, ¤ким п≥дпор¤дковуютьс¤ середн≥ та мал≥ держави.≤Їрарх≥¤ в≥дображаЇ розпод≥л силових ресурс≥в ≥ базуЇтьс¤ на пол≥тичних та економ≥чних ресурсах.

-         —кладна ≥Їрарх≥чна модель ƒ.Ћемке, в ¤к≥й ≥Їрарх≥¤ системи м≥жнародних в≥дносин складаЇтьс¤ з р¤ду паралельних ≥Їрарх≥й.  ожна рег≥ональна чи субрег≥ональна система маЇ власну дом≥нантну державу. –ег≥ональна чи субрег≥ональна п≥дсистема п≥дпор¤дкована глобальн≥й ≥Їрарх≥њ сили.

-         ћ.¬айт у своњй прац≥ Ђѕол≥тика силиї проводить розмежуванн¤ м≥ж дом≥нантними державами, великими державами ≥ малими державами, окремо визначаючи рег≥ональн≥ велик≥ держави та середн≥ держави. —ередн≥ держави визначаютьс¤ ним на основ≥ њх пор≥вн¤нн¤ з великими державами, а сила, ¤ка насамперед враховуЇтьс¤ Ц це в≥йськова сила.

-         ћодель ≈.јзро¤нца (Ђнаддержаваї, Ђсв≥това державаї, Ђрег≥ональна державаї, Ђрозвинута крањнаї, Ђцентр зростанн¤ї, Ђгеостратег≥чна крањнаї, Ђпас≥онарна державаї;

-         ћодель   ћ.ћальського та ћ.ћац¤ха (високо розвинут≥ наддержави, що дом≥нують у м≥жнародн≥й систем≥, високо розвинут≥ рег≥ональн≥ наддержави, середн≥ за розвитком суверенн≥ та незалежн≥ держави, в≥дстал≥ та несамост≥йн≥ держави, залежн≥ територ≥њ).

¬с≥ науков≥ концепц≥њ розгл¤дають ≥Їрарх≥ю ¤к структурну характеристику, ¤ка передбачаЇ орган≥зац≥ю ¤к глобальноњ, так ≥ рег≥ональноњ системи в Їдину п≥рам≥ду дл¤ ус≥х держав.

¬ теор≥њ м≥жнародних в≥дносин  виокремлюютьс¤ три модел≥ класиф≥кац≥њ держав: функц≥ональна, повед≥нкова та ≥Їрарх≥чна. –анжуванн¤ держав у кожн≥й модел≥ мають певн≥ особливост≥. Ќа основ≥ функц≥ональноњ модел≥ можна нормал≥зувати статус держави, ¤кщо њњ сила тимчасово г≥пербол≥зована. ¬ повед≥нков≥й модел≥ ранг держави визначаЇтьс¤ на основ≥ д≥¤льност≥ держави у систем≥ м≥жнародних в≥дносин. ѕрихильники ≥Їрарх≥чноњ модел≥ анал≥зують ранжуванн¤ держав в≥дпов≥дно до њх м≥жнародного становища.

 «а критер≥Їм здатност≥ до ефективноњ д≥¤льност≥ у м≥жнародному середовищ≥  найчаст≥ше виокремлюютьс¤ :

1. Ќаддержави, дл¤ ¤ких притаманно:

-         здатн≥сть до масових руйнувань планетарного масштабу;

-         здатн≥сть впливати на умови ≥снуванн¤ усього людства;

-         неможлив≥сть поразки в≥д ≥ншоњ держави або коал≥ц≥њ держав, ¤кщо туди не входить ≥нша супердержава.

“ерм≥н наддержава починаЇ активно використовуватис¤  в м≥жнародно-пол≥тичн≥й науц≥ з 60-х рр. ’’ ст. у в≥дношенн≥ двох ¤дерних наддержав св≥ту Ц —Ўј та —–—–.  ожна з них розгл¤далась в ¤кост≥ в≥йськового та пол≥тичного полюсу, ¤кий очолював певну групу крањн (таб≥р соц≥ал≥зму та таб≥р ≥мпер≥ал≥зму).

 –озширюючи зм≥ст категор≥њ  , п≥д наддержавою починаЇ розум≥тись крањна, ¤ка   займаЇ найвищ≥й ранг в м≥жнародн≥й ≥Їрарх≥њ держав за критер≥¤ми могутност≥ та величини територ≥њ, р≥внем впливу ¤к   на глобальн≥, так ≥ на рег≥ональн≥ чи локальн≥ сусп≥льн≥ процеси, на м≥жнародне середовище та дом≥нуЇ у м≥жнародн≥й систем≥, маючи вин¤тков≥ позиц≥њ у св≥тов≥й чи рег≥ональн≥й пол≥тиц≥.

   Ќаддержави здатн≥ д≥¤ти поза межами власноњ територ≥њ, а географ≥чний масштаб њхньоњ д≥¤льност≥ визначаЇтьс¤ њхньою могутн≥стю. Ќа п≥дстав≥ цього розр≥зн¤ютьс¤ три типи наддержав Ц ун≥версальн≥ (здатн≥ д≥¤ти у глобальному масштаб≥ та у вс≥х сферах м≥жнародних в≥дносин); секторн≥ (здатн≥ до д≥¤льност≥ у глобальному масштаб≥, але лише у певн≥й сфер≥ м≥жнародних в≥дносин Ц в≥йськов≥й, економ≥чн≥й, культурн≥й); рег≥ональн≥, що здатн≥ д≥¤ти у межах певного рег≥ону.

«а географ≥чною сферою впливу наддержави ще под≥л¤ютьс¤ на глобальн≥  та рег≥ональн≥ (дом≥нують серед групи держав свого рег≥ону). ÷≥ ранги держав в≥дпов≥дають ≥Їрарх≥чним р≥вн¤м, що структурують глобальну м≥жнародну систему на п≥дсистеми м≥жрег≥онального, рег≥онального та  субрег≥онального р≥вн¤. 

2. ¬елик≥ держави, дл¤ ¤ких притаманно:

-         ≥стотний вплив на св≥товий розвиток;

-         вплив обмежуЇтьс¤ одним рег≥оном або сферою в≥дносин на р≥вн≥ рег≥ону.

¬елика держава Ц це держава, матер≥альний та пол≥тичний потенц≥ал ¤коњ даЇ змогу зд≥йснювати формуючий вплив на всю систему м≥ждержавних в≥дносин або на значну њњ частину на одному або дек≥лькох напр¤мах, на глобальному та рег≥ональному р≥вн≥, значно перевищуючий за обс¤гами аналог≥чний вплив з боку груп ≥нших держав або ≥нших  сусп≥льних одиниць Ц актор≥в м≥жнародних в≥дносин. ¬елика держава може розгл¤датись не т≥льки ¤к елемент м≥жнародноњ системи, але ≥ в ¤кост≥ њњ самост≥йноњ п≥дсистеми.

 ¬ м≥жнародно-пол≥тичн≥й науц≥ не ≥снуЇ ч≥ткоњ деф≥н≥ц≥њ великих держав. ЌемаЇ ≥ Їдиноњ позиц≥њ в≥дносно критер≥њв Увеликоњ державиФ. ¬≥дсутнЇ формально-правове визначенн¤ терм≥ну дл¤ м≥жнародноњ дипломатичноњ практики. Ќайчаст≥ше дл¤ визначенн¤ Увеликоњ державиФ використовуютьс¤ наступн≥ базов≥ критер≥њ:

-         сукупноњ  могутност≥, п≥д ¤кою розум≥Їтьс¤ загальна сума њњ можливостей, ¤к≥ можуть бути використан≥ дл¤ виконанн¤ основних функц≥й, дл¤ реал≥зац≥њ державних ≥нтерес≥в в сфер≥ м≥жнародних в≥дносин; 

-         особливе м≥сце ≥ роль в систем≥ м≥жнародних в≥дносин;

-            масштаби довгострокових та середньострокових нац≥ональних ≥нтерес≥в ≥ ефективн≥сть њх реал≥зац≥њ.

 ≥сс≥нджер у прац≥ Ђƒипломат≥¤ї зазначаЇ, що  Ђƒосв≥д ≥стор≥њ вчить, що вс≥ ≥мпер≥њ гинутьї. ѕри досл≥дженн≥ проблем сучасних м≥жнародних в≥дносин ≥ структури пост б≥пол¤рноњ системи м≥жнародних в≥дносин особливе значенн¤ набуваЇ проблема ≥мпер≥й у св≥тов≥й пол≥тиц≥.

ѕостають дв≥ взаЇмоповТ¤зан≥ проблеми:

1.     визначенн¤ ≥мпер≥њ.

2.     зТ¤суванн¤ њх рол≥ в св≥тов≥й пол≥тиц≥.

≤сторично згадуЇмо так≥ ≥мпер≥њ, ¤к ≤мпер≥¤ ќлександра ћакедонського, –имська ≥мпер≥¤, ≤мпер≥¤  арла ¬еликого, ¬≥зант≥йська ≥мпер≥¤. ѕ≥сл¤ становленн¤ ¬естфальськоњ св≥топол≥тичноњ модел≥ св≥ту в межах ≥снуючих систем ≥снували так≥ ≥мпер≥њ, ¤к –ос≥йська (1721), ќсманська, Ќаполеон створив ≥мпер≥ю ‘ранцузьку, Ѕ≥смарк Ќ≥мецьку ≥мпер≥ю, јнгл≥¤ перетворилась в колон≥альну ≥мпер≥ю, ≥снувала јвстр≥йська (јвстро-”горська) ≥мпер≥¤.

ѕ≥сл¤ зак≥нченн¤ ≤ св≥товоњ в≥йни ≥мпер≥њ розпались. јле продовжували ≥снували колон≥альн≥ ≥мпер≥њ ¤к њх р≥зновид (Ѕританська, ‘ранцузька, Ѕельг≥йська, ≤спанська, ѕортугальська).

ѕ≥сл¤ створенн¤ —–—– фактично була в≥дтворена –ос≥йська ≤мпер≥¤.

ѕ≥сл¤ зак≥нченн¤ ѕ св≥товоњ в≥йни розпались колон≥альн≥ ≥мпер≥њ.

ѕ≥сл¤ розпаду –ад¤нського —оюзу ≥ утворенн¤ —Ќƒ де¤к≥ досл≥дники робили спробу розгл¤дати њњ ¤к спробу в≥дновленн¤ ≥мпер≥њ.

ѕ≥сл¤ формуванн¤ постб≥пол¤рноњ системи —Ўј, особливо до 2001 року, претендували на ≥мперський статус.

     ќсобливе значенн¤ маЇ визначенн¤ сутност≥ ≥мпер≥њ: ≤снуЇ дек≥лька п≥дход≥в

ѕерший п≥дх≥д:

- найб≥льш поширеним у визначенн≥ ≥мпер≥њ ¤к специф≥чноњ форми правл≥нн¤ держави Ї слово Ђ≥мпер≥¤ї у назв≥ держави або титул ≥мператора ¤к глави держави. “аким чином, на п≥дстав≥ такоњ точки зору Їдиною ≥мпер≥Їю ми можемо вважати япон≥ю.

    ƒругий п≥дх≥д:

-         ¬ межах другого п≥дходу ≥мпер≥¤ розгл¤даЇтьс¤ ¤к специф≥чний феномен, що може  ≥снувати в будь-¤кий ≥сторичний пер≥од.

ƒл¤ того, щоб визначити сутн≥сть цього пон¤тт¤, ознаки та особливост≥, потр≥бно розгл¤нути умови, за ¤ких ≥мпер≥њ виникають, динам≥ку њх розвитку, закони функц≥онуванн¤, причини, що призвод¤ть до њх знищенн¤.  

√оловним законом ≥снуванн¤ ≥мпер≥њ б≥льш≥сть досл≥дник≥в вважають зд≥йсненн¤ експанс≥њ, оск≥льки вона визначаЇ подальший розвиток держави, причому одночасно внутр≥шн≥й та зовн≥шн≥й вим≥ри.

≈кспанс≥¤ призводить до ≥Їрарх≥зац≥њ внутр≥шньоњ структури ≥мпер≥њ та виокремленн¤ центру та перифер≥њ (в≥д час≥в –иму Ц под≥л на метропол≥њ та колон≥њ).

ƒе¤к≥ досл≥дники виокремлюють етапи у формуванн≥ ≥мпер≥њ:

-         становленн¤ ( держава утверджуЇтьс¤ ¤к л≥дер у своЇму оточенн≥). Ќаприклад, –ос≥¤ з час≥в ≤вана √розного. јле вин¤тком може бути ситуац≥¤, коли одна ≥мпер≥¤ утворюЇтьс¤ на м≥сц≥ ≥ншоњ. Ќаприклад, зам≥сть частини –имськоњ Ц ¬≥зант≥йська ≥мпер≥¤, зам≥сть –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ Ц —–—–.

-         перетворенн¤ л≥дера на гегемона. Ќа в≥дм≥ну в≥д л≥дера гегемон намагаЇтьс¤, використовуючи л≥дируюч≥ позиц≥њ ≥ власний переважаючий потенц≥ал, зд≥йснювати вплив на ≥нш≥ держави а пот≥м встановлювати контроль над чужими ресурсами .

Ќе ≥снуЇ Їдиноњ точки зору в визначенн≥ р≥зниц≥ м≥ж контролем та гегемон≥Їю.  ≤нколи гегемон≥¤ розгл¤даЇтьс¤ ¤к пануванн¤ всередин≥ формально р≥вних пол≥тичних гравц≥в, а ≥мпер≥¤ в≥дм≥н¤Ї цю р≥вноправн≥сть ≥ зводить  в≥дносини до нер≥вноправних. “од≥ —–—– розгл¤дають ¤к ≥мпер≥ю, а —Ўј в пер≥од холодноњ в≥йни Ц ¤к державу гегемон. јле п≥сл¤ розпаду —–—– —Ўј почали навТ¤зувати союзникам  тип васально-сюзеренних в≥дносин, перш за все за рахунок проведенн¤ б≥льш агресивноњ зовн≥шньоњ пол≥тики, спр¤мованоњ на встановленн¤ власного св≥тового пор¤дку, навТ¤зуванн¤ власних ≥деал≥в та принцип≥в.

- јле у сучасн≥й ≥мпер≥њ зТ¤вл¤ютьс¤ нов≥ риси:

 - зм≥на типу контролю та природи обТЇкту експанс≥њ (ран≥ше це була територ≥¤, зараз, наприклад, - це ресурси, торг≥вельн≥ потоки, потоки кап≥талу, ≥нформац≥йний прост≥р)

 Ѕ≥льша частина досл≥дник≥в вважаЇ, що  пад≥нн¤ ≥мпер≥њ починаЇтьс¤ з того моменту, коли вона робить першу поступку, що не в≥дпов≥даЇ експанс≥он≥стськ≥й пол≥тиц≥, коли стаЇ неспроможною зреагувати на ви¤в супротиву своњй  пол≥тиц≥. 

1.     —ередн≥ держави мають ¤к сильн≥, так ≥ слабк≥ сторони, можуть протисто¤ти великим державам . ƒо њх головних характеристик можна в≥днести:

-         здатн≥сть впливати на прийн¤тт¤ р≥шень, ¤к≥ мають глобальний характер. ѕозиц≥¤ середньоњ держави може в≥др≥зн¤тись в≥д позиц≥њ великоњ держави, наприклад, позиц≥¤ окремих середн≥х держав щодо до в≥йськовоњ операц≥њ в ≤рац≥ в 2003 р.;

-         активний про¤в своЇњ позиц≥њ у питанн¤х, ¤к≥ повТ¤зан≥ з њх зовн≥шньопол≥тичними ≥нтересами;

-         здатн≥сть створювати певну опозиц≥ю велик≥й держав≥.

як пише ћ.¬айт, середн¤ держава Ц це держава з такою в≥йськовою могутн≥стю, ресурсами та стратег≥чними позиц≥¤ми, що у мирний час велика держава маЇ њњ п≥дтримку, а у воЇнний час, коли середн¤ держава не маЇ над≥њ виграти в≥йну проти великоњ держави,  вона може спод≥ватис¤ принести велик≥й держав≥ б≥льш≥ витрати, н≥ж на це спод≥валас¤ велика держава.

ѕредставники функц≥ональноњ модел≥ визначають наступн≥ характеристики середньоњ держави:

-         залученн¤ до под≥й на м≥жнародн≥й арен≥;

-         ≥нтерес до питань глобального та рег≥онального характеру;

-         здатн≥сть приймати участь у вир≥шенн¤ м≥жнародних проблем.

як вважаЇ Ћ.√елбер, сутн≥сть середньоњ держав, на в≥дм≥ну в≥д великоњ держави, ¤ка в≥др≥зн¤Їтьс¤ своњми великими потужност¤ми в≥д решти св≥ту, пол¤гаЇ в тому, що вона в≥др≥зн¤Їтьс¤ принаймн≥ в≥д одн≥Їњ держави за одним ≥ тим же критер≥Їм. ѕрийн¤тт¤ р≥шень узгоджуЇтьс¤ ≥з сильною державою. Ѕ.¬уд зазначаЇ, що середн¤ держава неформально бере на себе в≥дпов≥дальн≥сть ≥ зд≥йснюЇ вплив в тих функц≥ональних област¤х, де найсильн≥ше визначаютьс¤ њњ ≥нтереси.

ƒосл≥дники констатують на¤вн≥сть в≥дм≥нностей м≥ж традиц≥йними середн≥ми державами (на зразок  анади, јвстрал≥њ, Ќовоњ «еланд≥њ ≥ скандинавськими крањнами), ¤к≥ частково втратили св≥й вплив в сучасн≥й систем≥ м≥жнародних в≥дносин, та новими середн≥ми державами (ѕј–, ≤нд≥¤, Ѕразил≥¤). якщо ран≥ше середн≥ держави визначалис¤ на основ≥ њхньоњ рол≥ в м≥жнародн≥й пол≥тиц≥, то сучасн≥ середн≥ держави мають насамперед рег≥ональну могутн≥сть, ¤ка про¤вл¤Їтьс¤ на глобальному р≥вн≥.

ќтже, функц≥ональна модель середньоњ держави пол¤гаЇ у ≥дентиф≥кац≥њ держав ¤к здатних зд≥йснювати вплив на м≥жнародн≥ в≥дносини у певних випадках. ¬елика держава Ц держава, ¤ка зд≥йснюЇ вплив в≥дпов≥дно до обставин. ћала держава Ц держава, ¤ка не маЇ реального впливу.

ѕредставники повед≥нковоњ модел≥ зосереджуютьс¤ на особливост¤х повед≥нки держав в систем≥ м≥жнародних в≥дносин ≥ ≥дентиф≥кують середню державу ¤к таку, ¤ка маЇ тенденц≥ю до багатостороннього вир≥шенн¤ м≥жнародних проблем, обирати компром≥сну позиц≥ю в м≥жнародних суперечках, ¤ка дл¤ веденн¤ своЇњ дипломат≥њ обираЇ, за образним виразом ѕейтона Ћайна та Ѕр≥ана “омл≥на, Ђпозиц≥ю доброго м≥жнародного громад¤нинаї. ќтже, повед≥нкова модель ≥дентиф≥куЇ середню державу ¤к таку, ¤ка прагне отримати вагом≥ший статус в м≥жнародних в≥дносинах.

ѕредставники ≥Їрарх≥чноњ модел≥ розгл¤дають держави з точки зору њх в≥дношенн¤ щодо ≥нших держав системи.

≤нший п≥дх≥д, ¤кий переважно використовуЇтьс¤ в економ≥ц≥, пов'¤заний з ранжуванн¤м держав на основ≥ числових показник≥в: розм≥ру територ≥њ, ¬¬ѕ, к≥лькост≥ населенн¤. як випливаЇ з≥ статистичних даних за 2007 р., у 23 крањнах св≥ту проживаЇ 75% усього населенн¤ св≥ту(  итай, ≤нд≥¤, —Ўј, ≤ндонез≥¤, Ѕразил≥¤, –ос≥¤, япон≥¤,  ѕакистан, Ѕангладеш, Ќ≥гер≥¤, ћексика, Ќ≥меччина, ¬ТЇтнам, ‘≥лл≥п≥ни, ≤ран, “уреччина, “ањланд,  ¬елика Ѕритан≥¤, ≤тал≥¤, ‘ранц≥¤, ™гипет, ”крањна, ≈ф≥оп≥¤), у 15 державах виробл¤Їтьс¤ 75% ус≥х товар≥в та послуг (—Ўј, япон≥¤,  итай, ≤нд≥¤, Ќ≥меччина, –ос≥¤, ‘ранц≥¤, ¬елика Ѕритан≥¤, ≤тал≥¤, Ѕразил≥¤, ћексика,  анада, ≤ндонез≥¤, ≤спан≥¤, –еспубл≥ка  оре¤).

ѕ≥дх≥д √.—оренсена та –.ƒжексона базуЇтьс¤ на поЇднанн≥ критер≥њв могутност≥ ≥ розм≥р≥в територ≥њ. ¬они наголошують на законом≥рност≥, що мал≥ держави можуть бути сильними, але не могутн≥ми у глобальному чи рег≥ональному масштаб≥. ƒо групи великих держав найчаст≥ше в≥днос¤ть ¬елику Ѕритан≥ю,  итай, –ос≥йську ‘едерац≥ю, —Ўј та ‘ранц≥ю. ¬с¤ решта крањн становл¤ть велику групу середн≥х та малих держав. « 209 держав, ¤к≥ Ї членами —в≥тового Ѕанку, 5 держав Ї великими, 72 Ц середн≥ми, решта 132 Ї малими державами.  онсультативна група у справах —п≥вдружност≥ у своњх досл≥дженн¤х поставила верхню межу дл¤ малих держав 1,5 млн. населенн¤.

   4. ћал≥ держави  мають незначний вплив в оточенн≥, але мають засоби дл¤ захисту незалежност≥. ƒо њх головних характеристик можна в≥днести:

- зосереджен≥сть на питанн¤х внутр≥шнього розвитку;

- в≥дсутн≥сть в≥дчутного впливу нав≥ть у рег≥ональному оточенн≥;

- зац≥кавлен≥сть у розширенн≥ м≥жнародного сп≥вроб≥тництва.

5. «алежн≥ держави Ц тобто крањни, ¤к≥ нездатн≥ захистити св≥й суверен≥тет нац≥ональними засобами.

ќдн≥Їю в особливостей ≥Їрарх≥њ м≥жнародних систем Ї пост≥йна зм≥нн≥сть параметр≥в могутност≥ держав, що спричинюЇ зм≥ни у њх розм≥щенн≥. –озвиток системи Ї процесом, що зумовлюЇ глибок≥ ¤к≥сн≥ трансформац≥њ на вс≥х р≥вн¤х ≥Їрарх≥њ ≥ в≥дображаЇтьс¤ у зм≥н≥ њх типу, що спричин¤Ї зад≥¤нн¤  ≥нших механ≥зм≥в п≥дтриманн¤ в н≥й стаб≥льност≥.

–озр≥зн¤ють два визначенн¤ рег≥ональних наддержав, або  Ђцентр≥в силиї Ц широке та вузьке. Ўироке визначенн¤  передбачаЇ, що держава, ¤ка прагне проголосити себе центром сили, маЇ певну низку центросилових параметр≥в в ус≥х найважлив≥ших сферах: в≥йськов≥й, пол≥тичн≥й, економ≥чн≥й, культурн≥й. ¬узьке визначенн¤ припускаЇ на¤вн≥сть хоча б одн≥Їњ ≥з зазначених характеристик дл¤ кардинального впливу на сус≥дн≥ держави.

„имдал≥ б≥льша к≥льк≥сть пол≥толог≥в доходить висновку, що держав≥ не обовТ¤зково мати весь комплекс центросилових чинник≥в дл¤ атестуванн¤ ¤к Ђцентр силиї. ƒосить одного-двох чинник≥в з≥ значною Ђпитомою вагоюї кожного (так, у пер≥од Ђхолодноњ в≥йниї вир≥шальним був в≥йськовий чинник). ƒл¤ отриманн¤ статусу Ђцентру силиї недостатньо лише волод≥ти переконливим потенц≥алом Ц треба ще продемонструвати здатн≥сть його оптимального використанн¤, п≥дтвердженн¤ свого дом≥нуванн¤ у рег≥он≥ без жодних агрес≥й та анекс≥й.

—пос≥б виробництва та р≥вень соц≥ально-економ≥чного розвитку держави   стають вир≥шальними чинниками при визначенн≥ њњ м≥сц¤ у систем≥ м≥жнародних в≥дносин. ¬они (спос≥б та р≥вень) зумовлюютьс¤ структурою господарства, обс¤гами промислового та с≥льськогосподарського виробництва, р≥внем ≥ ступенем ефективност≥ використанн¤ науково-техн≥ч≠них дос¤гнень.

¬ажливу роль в≥д≥граЇ здатн≥сть держави створити систему еколог≥чноњ безпеки. ќстанн≥ми роками суттЇв≥шим ¤к показник сили держави стаЇ ≥нформатика. ќсновою Ђсили державиї Ї економ≥чна та соц≥альна стаб≥льн≥сть у н≥й, ¤ка базуЇтьс¤ на оптимальному сп≥вв≥дношенн≥ держави та громад¤нського сусп≥льства. “акож сл≥д враховувати моральний чинник, роль ¤кого зростаЇ.

“аким чином, Ђцентром силиї сл≥д вважати таку державу або союз держав, ¤к≥ мають переважний вплив на ту чи ≥ншу систему або п≥дсистему м≥жнародних в≥дносин.

Ўироко розповсюдженим в сучасн≥й м≥жнародно-пол≥тичн≥й науц≥ Ї погл¤д про формуванн¤ та еволюц≥ю на сучасному етап≥ складноњ ≥Їрарх≥чноњ системи, особлив≥стю ¤коњ Ї сп≥в≥снуванн¤ р≥зних тип≥в "пол¤рност≥".

’арактеризуючи сучасну структуру м≥жнародноњ системи, —.’ант≥нгтон погоджуЇтьс¤, що зараз ≥снуЇ Їдина наддержава. ” той же час це, на його погл¤д, аж н≥¤к не означаЇ, що св≥т став однополюсним. —учасна м≥жнародна система ¤вл¤Ї собою "дивний г≥брид, одно-багатополюсна система з одн≥Їю наддержавою та к≥лькома великими державами", ¤ка Ї водночас однопол¤рною ≥ багатопол¤рною. «розум≥ло, що дл¤ розв'¤занн¤ м≥жнародних проблем сьогодн≥ потр≥бн≥ зусилл¤ ¤к одн≥Їњ супердержави, так ≥ к≥лькох ≥нших пров≥дних держав; ≥ Їдина наддержава може пр¤мо вплинути на под≥њ через ≥нтереси ≥нших держав.

 Ќа першому р≥вн≥ знаход¤тьс¤ —получен≥ Ўтати Ц Їдина наддержава, що маЇ беззаперечну перевагу в ус≥х складниках впливу (економ≥чному, в≥йськовому, дипломатичному, ≥деолог≥чному, технолог≥чному та культурному).

 Ќа другому р≥вн≥ знаход¤тьс¤ велик≥ держави, що переважають своњх сус≥д≥в з рег≥ону, але неспроможн≥ посилити св≥й вплив у глобальному масштаб≥ Ц н≥мецько-французький кондом≥н≥ум в ™вроп≥, –ос≥¤ в ™враз≥њ,  итай та япон≥¤ (потенц≥йно) у —х≥дн≥й јз≥њ, ≤нд≥¤ в ѕ≥вденн≥й јз≥њ, ≤ран у ѕ≥вденно-«ах≥дн≥й јз≥њ, Ѕразил≥¤ в Ћатинськ≥й јмериц≥, ѕј– та Ќ≥гер≥¤ в јфриц≥.

Ќа третьому р≥вн≥ знаход¤тьс¤ другор¤дн≥ рег≥ональн≥ держави, чињ ≥нтереси часто суперечать великим державам. ƒо них належать ¬елика Ѕритан≥¤ (щодо н≥мецько-французькоњ комб≥нац≥њ), ”крањна (щодо –ос≥њ), япон≥¤ (щодо  итаю), ѕ≥вденна  оре¤ (щодо япон≥њ), ѕакистан (щодо ≤нд≥њ), —ауд≥вська јрав≥¤ (щодо ≤рану) та јргентина (щодо Ѕразил≥њ).

ќтже, —получен≥ Ўтати, очевидно, д≥ють так, н≥бито однопол¤рна система вже ≥снуЇ, св≥дченн¤м чого Ї в≥йна в ≤раку, ¤ку вони розпочали в березн≥ 2003 р. ¬елик≥ держави, з ≥ншого боку, справд≥ демонструють прагненн¤ створити багатополюсну систему, ¤ка дозволила б њм обстоювати власн≥ ≥нтереси ¤к одноос≥бно, так ≥ колективно, уникаючи обмежень, примусу чи тиску з боку могутн≥шоњ наддержави. ¬они в≥дчувають загрозу в тому, що розц≥нюють ¤к американське прагненн¤ до св≥товоњ гегемон≥њ.

«усилл¤ —Ўј створити однопол¤рну систему привод¤ть до того, що велик≥ держави докладають ще б≥льших зусиль, рухаючись у б≥к багатопол¤рност≥, в тому числ≥ завд¤ки подальш≥й м≥л≥таризац≥њ.

 онцепц≥¤ монопол¤рност≥ базуЇтьс¤ на констатац≥њ американськоњ пол≥тичноњ гегемон≥њ в св≥т≥, а його майбутнЇ вбачаЇтьс¤ ¤к боротьба м≥ж —Ўј, що прагнуть зберегти свою гегемон≥ю, та ≥ншими центрами сили, ¤к≥ намагаютьс¤ цю гегемон≥ю порушити. ƒодатков≥ аргументи приб≥чникам ц≥Їњ концепц≥њ додала в≥йна в ≤раку.

Ќа меж≥ тис¤чол≥ть св≥това пол≥тика зазнала фундаментальних зм≥н, уперше за св≥тову ≥стор≥ю стала д≥йсно багатоцив≥л≥зац≥йною. « дес¤ти найб≥льш населених крањн св≥ту на сьогодн≥шн≥й день (  итай, ≤нд≥¤, —Ўј, ≤ндонез≥¤, Ѕразил≥¤, –ос≥¤, ѕакистан, япон≥¤, Ѕангладеш, Ќ≥гер≥¤) майже вс≥ належать до р≥зних цив≥л≥зац≥й. якщо ж розгл¤нути с≥м найб≥льш економ≥чно розвинутих крањн (—Ўј, япон≥¤, Ќ≥меччина, ‘ранц≥¤, ¬елика Ѕритан≥¤, ≤тал≥¤, Ѕразил≥¤), то вони належать до чотирьох р≥зних цив≥л≥зац≥й. ” новому св≥т≥ в≥дносини м≥ж крањнами Ц представниками р≥зних цив≥л≥зац≥й часто будуть складними, а в певн≥ моменти Ц нав≥ть антагон≥стичними.

Ќа меж≥ тис¤чол≥ть в м≥жнародних в≥дносинах в≥дбулис¤ радикальн≥ зм≥ни,  ¤к≥ мають безпосередн≥й вплив на ≥Їрарх≥ю субТЇкт≥в м≥жнародноњ системи ≥ на проблему субТЇктност≥. –озширюЇтьс¤ коло суб'Їкт≥в м≥жнародних в≥дносин, зм≥нюЇтьс¤  њх ≥Їрарх≥¤. якщо в пер≥од ≥снуванн¤ ¬естфальськоњ системи держави були дом≥нуючими учасниками м≥жнародних в≥дносин, а св≥това пол≥тика в основному Ц пол≥тикою м≥ждержавною, то в останн≥ роки з'¤вл¤ютьс¤ нов≥, багато в чому космопол≥тичн≥ суб'Їкти м≥жнародних в≥дносин.

¬ умовах формуванн¤ новоњ системи м≥жнародних в≥дносин значна частина наукових та пол≥тичних д≥¤ч≥в продовжуЇ розгл¤дати под≥њ, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ в св≥т≥, перш за все в категор≥¤х пол≥тичного реал≥зму. ¬ погл¤дах представник≥в цього напр¤му глобальна система вигл¤даЇ ¤к б≥льш менш структурована сукупн≥сть держав та створених ними орган≥зац≥й.

ѕредставники пол≥тичного реал≥зму виход¤ть з традиц≥йного дл¤ них п≥дходу до оц≥нки м≥жнародних в≥дносин ¤к арени протиборства держав, розгл¤даючи стан миру ¤к стан р≥вноваги м≥ж державами ≥ вбачаючи в забезпеченн≥ балансу сил Їдиний реал≥стичний зас≥б збереженн¤ миру.

“ак, зокрема, в своњй прац≥ "ƒипломат≥¤", в розд≥л≥ "ѕоверненн¤ до проблеми нового св≥тового пор¤дку"  √. ≥сс≥нджер зазначаЇ, що "перемога у "холодн≥й в≥йн≥" пом≥стила јмерику у св≥т, ¤кий маЇ багато чого сп≥льного з системою Ївропейських держав ’VIII ≥ ’I’ ст. ≥ з практикою, ¤ку американськ≥ державн≥ д≥¤ч≥ та мислител≥ пост≥йно ставили п≥д сумн≥в. ¬≥дсутн≥сть загальноњ загрози, ¤к ≥деолог≥чноњ, так ≥ стратег≥чноњ, надаЇ нац≥¤м свободу у зд≥йсненн≥ зовн≥шньоњ пол≥тики, ¤ка все в б≥льш≥й м≥р≥ базуЇтьс¤ на м≥нутних нац≥ональних ≥нтересах. ¬ м≥жнародн≥й систем≥, дл¤ ¤коњ притаманним Ї на¤вн≥сть, можливо, п'¤ти або шост≥ великих держав ≥ дек≥лькох менших держав, пор¤док може виникнути в основному, ¤к ≥ в попередн≥ стол≥тт¤, на баз≥ примиренн¤ ≥ балансуванн¤ нац≥ональних ≥нтерес≥в".

ѕредставники неореал≥зму ( .”олтц, –.√≥лп≥н) висловлюють погл¤д, що вир≥шальний вплив на еволюц≥ю м≥жнародних в≥дносин мають держави, а головним насл≥дком посиленн¤ взаЇмозалежност≥ Ї формуванн¤ глобальноњ м≥жнародноњ системи.

ƒл¤ представник≥в пол≥тичного ≥деал≥зму притаманний норматив≥стський п≥дх≥д, висока оц≥нка можливостей м≥жнародних орган≥зац≥й в справ≥ дос¤гненн¤ миру та безпеки шл¤хом правового регулюванн¤ та демократизац≥њ м≥жнародних в≥дносин.

Ќа сучасному етап≥ в багатьох вчених викликаЇ сумн≥в теза в≥дносно того, що головними м≥жнародними акторами Ї держави. ѕоширюЇтьс¤ точка зору, що проблема  ≥Їрарх≥њ в м≥жнародних  системах повинна анал≥зуватис¤ на вс≥х р≥вн¤х Ц м≥жнародному, нац≥ональному, транснац≥ональному та ≥ндив≥дуальному. ¬иход¤чи з точки зору транснац≥онал≥ст≥в (ƒж.Ќай, –. еохейн), ¤кщо в минулому анал≥з починавс¤ з розгл¤ду держави ¤к актора, то на сучасному етап≥ р≥вень анал≥зу та одиниц¤ анал≥зу повинн≥ визначатись питанн¤м, джерелом або проблемою досл≥дженн¤.

√лобал≥зац≥¤  спричин¤Ї зм≥ни в ≥Їрарх≥њ субТЇкт≥в св≥товоњ пол≥тики. якщо ран≥ше м≥жнародн≥ в≥дносини були лише справою ур¤д≥в держав, то починаючи з другоњ половини ’’ стол≥тт¤ в них зТ¤вл¤ютьс¤ серйозн≥ конкуренти Ц “Ќ  та м≥жнародн≥ ≥нститути, вплив ¤ких на м≥жнародну систему пост≥йно зб≥льшуЇтьс¤, натом≥сть монопол≥¤ ур¤д≥в на владу зменшуЇтьс¤. ѕроцеси глобал≥зац≥њ впливають на  систему м≥жнародноњ стратиф≥кац≥њ, надаючи њй нов≥ характеристики.

 “еор≥њ ≥Їрарх≥њ   прагнуть рац≥онально представити розстановку пол≥тичних сил на м≥жнародн≥й арен≥. ” той же час вони недостатньо в≥дсл≥дковуЇ зрушенн¤, що в≥дбуваютьс¤ у систем≥ м≥жнародних в≥дносин останн≥х рок≥в. “ому перед науковц¤ми постають завданн¤ внесенн¤ коректив в систему оц≥нюванн¤ потенц≥алу елемент≥в м≥жнародноњ системи, включенн¤ в коло анал≥з