†Ќа главную

“ема: —утн≥сть та основн≥ характеристики системност≥. —истемн≥ функц≥њ в науц≥.

” ’’ ст. почало швидкий розвиток пон¤тт¤ Ђсистемаї, ¤ке стало ключовим у науковому досл≥дженн≥. «вичайно, те що Ї системою, вивчалос¤ прот¤гом багатьох стор≥ч, але з 60-х рок≥в ’’ ст. сформувалас¤ тенденц≥¤ досл≥джувати системи ¤к дещо ц≥ле, а не ¤к множину частин. “акий п≥дх≥д в≥дпов≥даЇ тенденц≥њ не ≥золювати досл≥джуван≥ ¤вища у вузько обмеженому контекст≥, а вивчати, насамперед, взаЇмод≥њ й досл≥джувати р≥зн≥ аспекти природи. ÷е Ї колективна досл≥дницька д≥¤льн≥сть, що включаЇ спектр наукових дисципл≥н ¤кий пост≥йно розширюЇтьс¤. ¬≥дбуваЇтьс¤, ≥мов≥рно, найб≥льш амб≥ц≥йна спроба дос¤гти синтезу наукового знанн¤ з ус≥х до цього зроблених.

ѕон¤тт¤ системи виникло переважно ¤к абстрактна †теоретична ≥де¤. ” наш час це пон¤тт¤ не т≥льки не обмежуЇтьс¤ теоретичною сферою, а стало центральним у р≥зних галуз¤х науки. “епер системотехн≥ка, системн≥ досл≥дженн¤, системний анал≥з ≥ њм под≥бн≥ категор≥њ стали працюючими терм≥нами. ѕромислов≥ п≥дприЇмства ≥ державн≥ установи мають в≥дпов≥дн≥ департаменти або принаймн≥ особливих фах≥вц≥в ≥з цих проблем, а ун≥верситети пропонують програми та курси дл¤ вивченн¤ системних ≥дей.

ћетодолог≥¤ наукового п≥знанн¤ сьогодн≥ неможлива без системного п≥дходу, ¤кий набув особливоњ попул¤рност≥ у друг≥й половин≥ XX ст. —истемн≥ у¤вленн¤ ≥снували здавна, оск≥льки одн≥Їю з найважлив≥ших споконв≥чних категор≥й ф≥лософ≥њ Ї категор≥¤ "ц≥ле". јле перший вар≥ант загальноњ теор≥њ систем був запропонований у 1912 р. ќлександром Ѕогдановим (псевдон≥м; справжнЇ пр≥звище ћалиновський; 1873-1928) у вигл¤д≥ вченн¤ про тектолог≥ю.

"“ектолог≥¤" в переклад≥ ≥з грецькоњ означаЇ "вченн¤ про буд≥вництво". “ерм≥н "буд≥вництво" вживавс¤, ¤к синон≥м пон¤тт¤ "орган≥зац≥¤". “ектолог≥¤ ќ.Ѕогданова - це загальна теор≥¤ орган≥зац≥њ й дезорган≥зац≥њ, наука про ун≥версальн≥ типи та законом≥рност≥ структурного перетворенн¤ будь-¤ких систем. ќсновна ≥де¤ тектолог≥њ пол¤гала в тотожност≥ орган≥зац≥њ систем р≥зних р≥вн≥в: в≥д м≥кросв≥ту Ч до соц≥альних систем. ўодо соц≥альних процес≥в ќ.ќ.Ѕогданов вважав, що вс¤ка людська д≥¤льн≥сть обТЇктивно може виступати орган≥зуючою або дезорган≥зуючою. ¬≥н думав, що дезорган≥зац≥¤ - окремий випадок орган≥зац≥њ. ќ.ќ.Ѕогданов одним з перших у св≥т≥ застосував пон¤тт¤ системност≥. —тан системи в≥н визначав, ¤к р≥вновагу протилежностей. ” результат≥ безперервноњ взаЇмод≥њ формуютьс¤ три види систем, ¤к≥ в≥н розд≥лив на орган≥зован≥, неорган≥зован≥ й нейтральн≥.

—кладов≥ системност≥ виконують специф≥чн≥ функц≥њ. “ак, системний п≥дх≥д, ¤к принцип п≥знанн¤, виконуЇ ор≥Їнтац≥йну й св≥тогл¤дну функц≥њ, забезпечуЇ не т≥льки баченн¤ св≥ту, але й ор≥Їнтац≥ю в ньому. “ерм≥н "п≥дх≥д" означаЇ сукупн≥сть прийом≥в, способ≥в впливу на кого-небудь, у вивченн≥ чого-небудь, веденн≥ справи й т.д. ” цьому сенс≥ п≥дх≥д - скор≥ше не детальний алгоритм д≥й людини, а множина де¤ких узагальнених правил.

« ≥де¤ми ќ.ќ.Ѕогданова ознайомивс¤ австр≥йський б≥олог ≥ ф≥лософ Ћюдв≥г фон Ѕерталанф≥ (1901-1972), ¤кий створив другий вар≥ант загальноњ теор≥њ систем. ” 40-х рр. ’’ ст. Ћ. фон Ѕерталанф≥, працюючи у ¬≥дн≥, заклав основи концепц≥њ орган≥зм≥чного п≥дходу до динам≥чних систем, що волод≥ють властив≥стю екв≥ф≥нальност≥, тобто здатн≥стю дос¤гати мети незалежно в≥д характеру вплив≥в на початкових етапах розвитку. ¬≥н узагальнив принципи ц≥л≥сност≥, орган≥зац≥њ та ≥зоморф≥зму в Їдину концепц≥ю. —початку застосував ≥дею в≥дкритих систем до по¤сненн¤ р¤ду проблем б≥олог≥њ й генетики, але пот≥м д≥йшов висновку, що методолог≥¤ системного п≥дходу Ї б≥льше широкою й може бути застосовна в р≥зних галуз¤х науки. “ак виникла ≥де¤ загальноњ теор≥њ систем.

Ћ.Ѕерталанф≥ ч≥тко сформулював що саме необх≥дно дл¤ побудови загальноњ теор≥њ систем. ѕо-перше, треба сформулювати загальн≥ принципи й закони повед≥нки систем безв≥дносно до њхнього виду та природи елемент≥в, що њх складають; по-друге, закласти основи дл¤ синтезу наукового знанн¤ в результат≥ ви¤вленн¤ ≥зоморф≥зму закон≥в розвитку. ≤дењ Ћ. Ѕерталанф≥ привернули увагу м≥жнародноњ науковоњ громадськост≥, а ≥дењ ќ.Ѕогданова ви¤вилис¤ практично забутим потенц≥алом науки.

†—истемний п≥дх≥д в≥дразу ж ув≥йшов до соц≥олог≥чноњ науки ≥ ¤к теор≥¤, ≥ ¤к принцип, ≥ ¤к знанн¤, ≥ ¤к метод досл≥дженн¤. Ћ. Ѕерталанф≥ став основоположником ц≥лого наукового напр¤мку, п≥онером створенн¤ загальноњ теор≥њ систем. ¬≥н першим поставив саме завданн¤ побудови ц≥Їњ теор≥њ. «агальна теор≥¤ систем мислилас¤ њм ¤к фундаментальна наука, що досл≥джуЇ проблеми систем р≥зноњ природи.

≤стотний недол≥к у розум≥нн≥ Ћ.Ѕерталанф≥ загальноњ теор≥њ систем пол¤гав у тому, що в≥н оголосив њњ такою, що зам≥н¤Ї ф≥лософ≥ю, а це викликало запереченн¤ у ф≥лософ≥в. якщо звернути увагу на зм≥ст загальноњ теор≥њ систем, то до нењ вход¤ть, в основному, формал≥зован≥ науки, ¤к≥ добре застосовн≥ до в≥дносно простих систем. ѕотреба досл≥дженн¤ складних систем змушуЇ використовувати ¤к≥сний анал≥з, ¤ким волод≥ють ф≥лософськ≥ науки. јле ф≥лософ≥њ систем у загальн≥й теор≥њ систем м≥сц¤ не найшлос¤. “ому в≥дбулос¤ роздвоЇнн¤ загальноњ теор≥њ систем на теор≥ю систем у широкому сенс≥ та на спец≥альн≥ системн≥ теор≥њ.

Ќа наступному етап≥ розвитку системних знань виникло к≥лька вар≥ант≥в спец≥альних системних теор≥й, сформувалос¤ знанн¤, що в≥дбивало окрем≥ боки систем, з'¤вилис¤ значн≥ напрацюванн¤ про системи р≥зноњ природи: ф≥зичн≥, х≥м≥чн≥, б≥олог≥чн≥, соц≥альн≥.

√оловним попул¤ризатором системних ≥дей виступила науково-техн≥чна революц≥¤, ¤ка забезпечила бурхливий розвиток системного п≥дходу. ≤дењ теор≥њ систем розвивали так≥ вчен≥, ¤к –.јкофф, ќ.Ћанге, –.ћертон, ћ.ћесарович, “.ѕарсонс, ”.–осс ≈шб≥ та ≥н. —истемний п≥дх≥д широко поширивс¤ в економ≥ц≥, соц≥олог≥њ, психолог≥њ й ≥н. ѕол≥толог≥чному застосуванню системного п≥дходу поспри¤ли роботи ћ.¬ебера.

” —–—– з 70-х рр. проблеми системолог≥њ, створенн¤ загальноњ теор≥њ систем стали також дуже попул¤рними. ƒосл≥дженн¤ми у ц≥й галуз≥ займалис¤ ¬.√.јфанасьЇв, ћ.ћ.јмосов, ¬.ћ.√лушков, ¬.ѕ. узьм≥н, Ћ.ј.ѕетрушенко, ¬.Ќ.—адовський, ћ.≤.—етров, ¬.—.“юхт≥н, ќ.≤.”йомов, ™.√.ёд≥н ≥ ≥нш≥ вчен≥.

ќсновн≥ аспекти гносеолог≥чноњ системност≥. Ќайб≥льш загальним пон¤тт¤м, що позначаЇ вс≥ можлив≥ про¤ви систем, Ї "системн≥сть". ѕричому в цьому терм≥н≥ Ї два боки. ѕерший ототожнюЇ системн≥сть з об'Їктивною, незалежною в≥д людини властив≥стю д≥йсност≥. “аке розум≥нн¤ робить системн≥сть онтолог≥чною, об'Їктивно-д≥алектичною властив≥стю всього ≥снуючого. ƒругий б≥к системност≥ охоплюЇ накопичен≥ людьми дан≥ про саму властив≥сть, тобто ¤вл¤Ї собою гносеолог≥чне ¤вище, де¤к≥ знанн¤ про системи р≥зноњ природи.

√носеолог≥чна системн≥сть - досить складне й р≥зноман≥тне ¤вище, ¤ке про¤вл¤Їтьс¤ в трьох аспектах:

1.     ” системному п≥дход≥ системн≥сть виступаЇ принципом п≥знавальноњ та практичноњ д≥¤льност≥ людей.

2.     ” теор≥њ систем системн≥сть в≥дображена через ч≥тке наукове знанн¤ про св≥т систем.

3.     ” системному метод≥ про¤вл¤Їтьс¤ принципова здатн≥сть бути ключем у розвТ¤занн≥ проблем. —истемний метод виступаЇ ≥нтегральною сукупн≥стю прийом≥в п≥знанн¤.

—кладов≥ системност≥ виконують специф≥чн≥ функц≥њ. “ак, системний п≥дх≥д, ¤к принцип п≥знанн¤, виконуЇ ор≥Їнтац≥йну й св≥тогл¤дну функц≥њ, забезпечуЇ не т≥льки баченн¤ св≥ту, але й ор≥Їнтац≥ю в ньому. “ерм≥н "п≥дх≥д" означаЇ сукупн≥сть прийом≥в, способ≥в впливу на кого-небудь, у вивченн≥ чого-небудь, веденн≥ справи й т.д. ” цьому сенс≥ п≥дх≥д - скор≥ше не детальний алгоритм д≥й людини, а множина де¤ких узагальнених правил. “ому системний п≥дх≥д можна розгл¤дати ¤к принцип д≥¤льност≥. јдже п≥д принципом розум≥Їтьс¤ найб≥льш загальне правило д≥¤льност≥, що забезпечуЇ його правильн≥сть, але не гарантуЇ однозначн≥сть ≥ усп≥х. ÷е, по сут≥ справи, системна парадигма, системний св≥тогл¤д. ѕризначенн¤ системного п≥дходу пол¤гаЇ у т≥м, що в≥н спр¤мовуЇ людину на системне баченн¤ д≥йсност≥, тобто в≥н змушуЇ розгл¤дати св≥т ≥з системних позиц≥й, точн≥ше - з позиц≥й його системного устрою.

—истемний п≥дх≥д пол¤гаЇ в тому, що кожний б≥льш-менш складний об'Їкт розгл¤даЇтьс¤ ¤к самост≥йна система з≥ своњми особливост¤ми функц≥онуванн¤ й розвитку. •рунтуючись на ≥де¤х ц≥л≥сност≥ й в≥дносноњ незалежност≥ об'Їкт≥в, що перебувають у ц≥л≥сному св≥т≥, принцип системност≥ припускаЇ, що досл≥джуваний об'Їкт - це де¤ка система, ¤ка характеризуЇтьс¤:

Ј        елементним складом;

Ј        структурою, ¤к формою взаЇмозв'¤зку елемент≥в;

Ј        функц≥¤ми елемент≥в ≥ ц≥лого;

Ј        на¤вн≥стю середовища системи;

Ј        законами розвитку системи ≥ њњ складових.

—истемний метод реал≥зуЇ п≥знавальну й методолог≥чну функц≥њ, а системна теор≥¤ - по¤снюючу та систематизуючу. “аким чином, системн≥сть виступаЇ ≥нструментом п≥знавальноњ д≥¤льност≥, арсеналом конкретних метод≥в п≥знанн¤. —истемна теор≥¤, ¤к знанн¤ про системи накопичуЇ њх, упор¤дковуЇ й використовуЇ дл¤ по¤сненн¤ систем р≥зноњ природи.

« другоњ половини ’’ ст. почала складатис¤ загальна теор≥¤ систем. ¬ процес≥ такого складанн¤ стало в≥дбуватис¤ вид≥ленн¤ прикладноњ област≥ системного знанн¤ - системотехн≥ки ¤к прикладного напр¤мку знань про системи. ѕоступово р≥зн≥ види системних теор≥й почали ≥нтегруватис¤ у системолог≥ю, ¤ка обТЇднала загальну теор≥ю систем, приватн≥ й галузев≥ теор≥њ систем, системотехн≥ку. —утн≥сть системолог≥њ пол¤гаЇ у тому, що вона ¤вл¤Ї собою ≥нтегральну науку про системи. «агальна теор≥¤ систем обТЇднуЇ узагальнене знанн¤ про системи. ¬она знаходитьс¤ п≥д впливом двох наук: ф≥лософ≥њ, ¤ка даЇ њй обірунтуванн¤ категор≥ального апарату, прийоми п≥знанн¤, ¤к≥сне баченн¤ систем, ≥ математики, ¤ка забезпечуЇ к≥льк≥сний анал≥з систем.

Ќаприк≥нц≥ XX ст. разом з видатними усп≥хами системност≥, в н≥й стали про¤вл¤тис¤ кризов≥ процеси. —истемн≥сть у р¤д≥ випадк≥в перестала в≥дпов≥дати зростаючим методолог≥чним потребам вчених, пол≥тик≥в ≥ б≥знесмен≥в. ѕочалас¤ криза системност≥, обумовлена тим, що в епоху ≥ндустр≥ального розвитку системн≥сть базувалас¤ на методолог≥њ причинно-насл≥дкових зв'¤зк≥в, принцип≥ детерм≥н≥зму, однозначност≥ в розум≥нн≥ сутност≥ ¤вищ природи й сусп≥льства. јле ≥з вступом авангарду сучасноњ цив≥л≥зац≥њ в пост≥ндустр≥альну фазу розвитку, що характеризуЇтьс¤ запереченн¤м твердого детерм≥н≥зму, однозначност≥ розум≥нн¤ природи ¤вищ та процес≥в, системний п≥дх≥д став все част≥ше давати збоњ. ќсновна причина цього не ст≥льки в криз≥ системност≥ ¤к такоњ, ск≥льки в криз≥ њњ методолог≥њ.

¬насл≥док пост≥йних нововведень, людство опинилос¤ в пост≥йно перех≥дному сусп≥льств≥, ¤ке складаЇтьс¤ з п≥дсистем, що пост≥йно трансформуютьс¤. ÷е сусп≥льство мало потребу в принциповому оновленн≥ системноњ методолог≥њ, що й в≥дбулос¤ завд¤ки формуванню ≤.≤.ѕригожиним (лауреат Ќобел≥вськоњ прем≥њ 1977 р. в галуз≥ х≥м≥њ за розробку термодинам≥ки нер≥вноважних процес≥в та теор≥њ дисипативних структур) концепц≥њ хаосу й перех≥дних процес≥в. ѕодальший розвиток ≥дењ системност≥ призв≥в до виникненн¤ концепц≥њ синергетики √.’агена та принципу синерг≥зму, що сформувавс¤ на початок 80-х рр., коли системн≥сть струснули перш≥ кризи. ѕринцип синерг≥зму, або мультипл≥кац≥йний п≥дх≥д, в≥докремивс¤ в≥д системного й вийшов на перший план серед ≥нших методолог≥чних принцип≥в тому, що науково-техн≥чна революц≥¤ й соц≥альн≥ перетворенн¤ вимагали досл≥дженн¤ проблеми ефективност≥. —инергетика стала м≥ждисципл≥нарним науковим п≥дходом, ¤кий досл≥джуЇ процеси утворенн¤ та повед≥нку в≥дкритих систем. ѕри цьому особлива увага звертаЇтьс¤ на нер≥вноважн≥ умови прот≥канн¤ таких процес≥в, обм≥н енерг≥Їю м≥ж системою та середовищем, роль випадкових фактор≥в в динам≥ц≥ недетерм≥нованих систем, а також дисипативн≥ процеси, що зб≥льшують ступ≥нь орган≥зованост≥ та зменшують ентроп≥ю в≥дкритих систем. «авд¤ки цим в≥дкритт¤м системн≥сть ви¤вилас¤ здатною по¤снювати перех≥дн≥, динам≥чн≥ процеси.

—тосовно системного п≥дходу можна вид≥лити дв≥ св≥тогл¤дн≥ парадигми. ѕерша визнаЇ системн≥сть об'Їктивною властив≥стю усього ≥снуючого, найважлив≥шою характеристикою матер≥њ.

ƒруга парадигма доводить, що системн≥сть ¤вл¤Ї собою не властив≥сть матер≥њ, а властив≥сть суб'Їкта, ¤кий њњ п≥знаЇ. ÷¤ парадигма говорить про те, що св≥т Ї таким, ¤ким в≥н Ї, а системн≥сть ¤вл¤Ї собою лише спос≥б його баченн¤ й п≥знанн¤. ќголошенн¤ всього сущого системою аж н≥¤к не означаЇ, що вс≥ об'Їкти Ї системами. Ќаприклад, купу п≥ску або камен≥в з великим припущенн¤м можна назвати системою. ƒл¤ того щоб довести њхню системн≥сть, треба шукати п≥дставу або системоутворюючий чинник. “аким чином, системн≥сть - це де¤ка п≥знавальна процедура.

Ј        —истемн≥сть представл¤Їтьс¤ й властив≥стю всього ≥снуючого, ≥ п≥знавальною здатн≥стю людини, ¤ка через системн≥ у¤вленн¤ реал≥зуЇ своњ ≥нтереси.

—оц≥альн≥ системи розгл¤даютьс¤ ¤к р≥зновиди складних. “ому б≥льш≥сть досл≥дник≥в перенос¤ть характеристики складних систем на соц≥альн≥.

—еред основних характеристик соц≥альних систем сл≥д вид≥лити:

Ј        пол≥структурн≥сть, пол≥функц≥ональн≥сть, пол≥вар≥антн≥сть у розвитку, тобто соц≥альн≥ системи принципово множинн≥, багатоальтернативн≥, характеризуютьс¤ множинн≥стю стан≥в;

Ј        недетерм≥нован≥сть ≥ стохастичн≥сть (непередбачуван≥сть та випадков≥сть);

Ј        на¤вн≥сть механ≥зм≥в ц≥лепокладанн¤, завд¤ки ¤ким соц≥альн≥ системи сам≥ формують своњ ц≥л≥, напр¤мки руху й програми;

Ј        гнучк≥сть, адаптивн≥сть, ст≥йк≥сть, висока здатн≥сть до виживанн¤, збереженн¤ своЇњ самобутност≥;

Ј        Їдн≥сть рац≥онального й ≥ррац≥онального, розуму й дурост≥, думки й почутт¤;

Ј        система маЇ орган≥чний характер, може в≥дтворювати окрем≥ елементи, структури, саму себе;

Ј        самоорган≥зац≥ю, саморегул¤ц≥ю, самовр¤дуванн¤ й саморозвиток;

Ј        на¤вн≥сть у системах штучних елемент≥в, структур, функц≥й.

—усп≥льство визначаЇтьс¤ ¤к динам≥чна система, тобто ¤к система, що перебуваЇ в пост≥йному рус≥ та зм≥нах. ƒинам≥ку сусп≥льства не можна зупинити. ƒинам≥чн≥ системи допускають р≥зн≥ зм≥ни, розвиток, виникненн¤ нових ≥ в≥дмиранн¤ старих частин ≥ зв'¤зк≥в м≥ж ними.

“аким чином, п≥д соц≥альною системою розум≥Їтьс¤ впор¤дкована сукупн≥сть соц≥альних ¤вищ ≥ процес≥в, б≥льш-менш взаЇмозалежних й взаЇмод≥ючих, але таких, що утворюють Їдине ц≥ле.

—еред основних р≥зновид≥в соц≥альних систем вид≥л¤ютьс¤ ≥ндив≥ди, соц≥альн≥ групи, ≥нститути, сп≥втовариства, орган≥зац≥йн≥, ≥нформац≥йн≥ системи, та ≥н.

Ћюдство ¤вл¤Ї собою складну соц≥альну систему. ¬оно складаЇтьс¤ з сукупност≥ п≥дсистем.

1.     ѕ≥дсистема народонаселенн¤, уперше досл≥джена англ≥йським св¤щеником “омасом –обертом ћальтусом. ћальтус ви¤вив, що населенн¤ росте в геометричн≥й прогрес≥њ, а њжа дл¤ нього (у найкращому раз≥) т≥льки в арифметичн≥й. ¬иход¤чи ≥з цього, в≥н припустив, що необх≥дно створенн¤ перешкод ≥ затримок природного розмноженн¤ людей.

2.     ≈коном≥чна п≥дсистема людства, ¤ка ≥нтегруЇ виробництво й економ≥чн≥ в≥дносини. ¬она створюЇ необх≥дн≥ умови дл¤ створенн¤ засоб≥в дл¤ житт¤ людей. ÷е складний господарський орган≥зм, що зазвичай називають народним господарством, ¤кий включаЇ сукупн≥сть виробництв.

3.     ѕол≥тико-управл≥нська п≥дсистема Ч це сукупн≥сть пол≥тичних ≥ непол≥тичних управл≥нських орган≥в, система правових ≥ ≥нших норм ≥ пол≥тичних в≥дносин. ѕризначенн¤: у встановленн≥ режиму влади й зд≥йсненн≥ управл≥нн¤ сусп≥льством. ƒана п≥дсистема досить сильно залежить в≥д економ≥чноњ.

4.     ƒуховна п≥дсистема сусп≥льства Ч це сукупн≥сть р≥зних форм сусп≥льноњ св≥домост≥, науки, культури, утворенн¤, мистецтва, рел≥г≥њ, а також духовних в≥дносин м≥ж людьми. √оловне призначенн¤ складаЇтьс¤ в забезпеченн≥ духовного розвитку й самореал≥зац≥њ людей.

—истемн≥сть св≥ту маЇ вигл¤д об'Їктивно ≥снуючоњ ≥Їрарх≥њ по-р≥зному орган≥зованих взаЇмод≥ючих систем. —истемн≥сть мисленн¤ про¤вл¤Їтьс¤ у т≥м, що знанн¤ представл¤ютьс¤ у вигл¤д≥ ≥Їрарх≥чноњ модел≥ взаЇмозалежних систем п≥знанн¤. ’оча люди ≥ Ї частиною природи, людське мисленн¤ маЇ певну самост≥йн≥сть щодо навколишнього св≥ту: розумов≥ конструкц≥њ зовс≥м не зобов'¤зан≥ п≥дкор¤тис¤ обмеженн¤м реально ≥снуючого св≥ту. —в≥т Ї системним ≥ системне ж його в≥дбитт¤ у мисленн≥ людини.

–озгл¤д ц≥Їњ комплексност≥ неможливий без залученн¤ особливого терм≥нолог≥чного апарату.

“ерм≥нолог≥чний апарат системноњ теор≥њ.

“ой, хто починаЇ освоювати ≥дењ теор≥њ систем, в≥дразу з≥штовхуЇтьс¤ ≥з проблемою споконв≥чноњ невизначеност≥ в пон¤тт¤х. ƒосить часто в л≥тератур≥ використовуютьс¤ так≥ пон¤тт¤, ¤к "системний п≥дх≥д", "теор≥¤ систем", "системний анал≥з", "принцип системност≥" ≥ ≥н. ѕри цьому њх не завжди розр≥зн¤ють ≥ часто застосовують ¤к синон≥ми.

—учасна наука маЇ потребу у виробленн≥ ч≥ткого наукового визначенн¤ системи. «робити це непросто, тому що пон¤тт¤ "система" належить до числа найб≥льш загальних ≥ ун≥версальних деф≥н≥ц≥й. ¬оно використовуЇтьс¤ стосовно р≥зних предмет≥в, ¤вищ ≥ процес≥в. Ќевипадково терм≥н використовуЇтьс¤ в безл≥ч≥ р≥зних терм≥нолог≥чних вар≥ац≥й.

—истема Ч це теор≥¤ (наприклад, ф≥лософська система ѕлатона). ÷ей контекст розум≥нн¤ системи був найб≥льш ранн≥м. ¬≥н склавс¤ коли виникли перш≥ теоретичн≥ комплекси. ≤ чим б≥льш ун≥версальними вони були, тим б≥льшою була потреба в спец≥альному пон¤тт≥, ¤ке позначало б цю ц≥л≥сн≥сть ≥ ун≥версальн≥сть.

—истема Ч це класиф≥кац≥¤ (наприклад, пер≥одична система елемент≥в ƒ.≤.ћенделЇЇва). ќсобливо бурхливо виникали р≥зн≥ класиф≥кац≥йн≥ системи в XVIII - XIX ст. ќсновна проблема класиф≥кац≥й пол¤гаЇ в т≥м, щоб вони були ≥стотними й не систематизували об'Їкти з погл¤ду несуттЇвих ознак.

—истема Ч це завершений метод практичноњ д≥¤льност≥ (наприклад, система реформатора театру  .—.—тан≥славського). “акого роду системи складалис¤ по м≥р≥ виникненн¤ профес≥й, нагромадженн¤ профес≥йних знань ≥ навичок. “аке застосуванн¤ терм≥на виникаЇ в цехов≥й культур≥ середньов≥чч¤. “ут пон¤тт¤ "система" вживали не т≥льки в позитивному сенс≥, ¤к зас≥б ефективноњ д≥¤льност≥, але й у негативному, позначаючи ним те, що обмежуЇ творч≥сть.

—истема Ч де¤кий спос≥б розумовоњ д≥¤льност≥ (наприклад, система п≥драхунк≥в). ÷ей вид системи маЇ глибоке кор≥нн¤. ¬оно т¤гнетьс¤ в≥д систем п≥драхук≥в й розвилос¤ до ≥нформац≥йних систем сучасност≥. ƒл¤ них принципово важлива њхн¤ обірунтован≥сть, що добре пом≥тив французький морал≥ст ѕТЇр  лод ¬≥ктуар Ѕуаст: "Ѕудувати систему на одному факт≥, на одн≥й ≥дењ Ч це ставити п≥рам≥ду гострим к≥нцем донизу". «в≥дси стаЇ зрозум≥лим його ж афоризм: "“ворець системи - це арештант, що бажаЇ осв≥тлювати св≥т лампою з своЇњ темниц≥".

—истема Ч це сукупн≥сть об'Їкт≥в природи (наприклад, —он¤чна система). Ќатурал≥стичне вживанн¤ терм≥на пов'¤зане з автономн≥стю, де¤кою завершен≥стю об'Їкт≥в природи, њхньою Їдн≥стю й ц≥л≥сн≥стю.

—истема Ч це де¤ке ¤вище сусп≥льства (наприклад, система м≥жнародних в≥дносин). —оц≥альне вживанн¤ терм≥на обумовлене несхож≥стю й розмањт≥стю людських сусп≥льств, формуванн¤м њхн≥х складових: правовоњ, економ≥чноњ та ≥нших п≥дсистем.

—истема Ч це сукупн≥сть сталих норм житт¤, правил повед≥нки (наприклад, законодавча, моральна). ћова йде про де¤к≥ нормативн≥ системи, ¤к≥ властив≥ р≥зним сферам житт¤ людей ≥ сусп≥льства, що виконують регул¤тивну функц≥ю в сусп≥льств≥.

“аким чином, анал≥з р≥зноман≥тт¤ вживанн¤ пон¤тт¤ "система" показуЇ, що воно маЇ глибоке кор≥нн¤ й граЇ дуже важливу роль у сучасн≥й культур≥, виступаЇ ≥нтегралом сучасного знанн¤, засобом розум≥нн¤ всього сущого. –азом з тим пон¤тт¤ не Ї однозначним, що робить його вин¤тково креативним.

як в≥домо, наука ставить дуже жорстк≥ вимоги до пон¤ть, вимагаЇ њхньоњ ч≥ткост≥ та однозначност≥. ѕон¤тт¤ - думка, що ф≥ксуЇ ознаки в≥дображуваних у н≥й предмет≥в ≥ ¤вищ, що дозвол¤ють в≥др≥зн¤ти ц≥ предмети ≥ ¤вища в≥д сум≥жних з ними. ќднозначн≥сть ≥ ч≥тк≥сть пон¤тт¤ ≥ п≥знавальних процедур надаЇ ч≥ткост≥ в≥дм≥нност≥ ¤вищам ≥ предметам, описуваних цим пон¤тт¤м, в≥д ≥нших ¤вищ ≥ предмет≥в. “ому ц≥лком зрозум≥ле прагненн¤ методолог≥в-системник≥в дати ч≥тке визначенн¤ системи. јле вир≥шити це завданн¤ поки не вдаЇтьс¤ н≥кому. “ранскрипц≥њ системи в сучасн≥й науц≥ залишаютьс¤ поки дуже р≥зноман≥тними.

ѕри цьому можна вид≥лити наступн≥ п≥дходи.

Ј        ѕозиц≥¤ Ћ.Ѕерталанф≥, ¤кий розгл¤дав систему ¤к комплекс взаЇмод≥ючих елемент≥в. ÷е пон¤тт¤ дотепер - основа використовуваних пон¤ть "системи". «робивши особливий акцент не на тому, що ц≥ле складаЇтьс¤ ≥з частин, а на тому, що повед≥нка та властивост≥ ц≥лого визначаютьс¤ взаЇмод≥Їю його частин, Ћ.Ѕерталанф≥ перетворив пон¤тт¤ в основу нового, переважно синтетичного погл¤ду на св≥т.

Ј        ¬.ћ.—адовський ≥ ™.√.ёд≥н до пон¤тт¤ "система" включають так≥ характеристики: взаЇмозв'¤зок елемент≥в системи; система утворюЇ особливу Їдн≥сть ≥з середовищем; будь-¤ка система ¤вл¤Ї собою елемент системи б≥льше високого пор¤дку; елементи будь-¤коњ системи зазвичай виступають елементами б≥льше низького пор¤дку. ÷≥ вимоги до системи ор≥Їнтують системний п≥дх≥д не т≥льки на анал≥з Їдност≥ елемент≥в, але й на розгл¤д взаЇмод≥њ системи з середовищем. —ама система подаЇтьс¤ елементом ширшоњ системи, ¤ка охоплюЇ дану. ” такий спос≥б система - не т≥льки дещо ц≥ле, складене з певних взаЇмод≥ючих елемент≥в, це сукупн≥сть елемент≥в, ¤ка маЇ певну повед≥нку у склад≥ ≥ншоњ, б≥льше складноњ системи - навколишнього середовища.

Ј        ¬.—.“юхт≥н та Ћ.≤.”йомов розум≥ють п≥д системою множину пов'¤заних м≥ж собою компонент≥в т≥Їњ або ≥ншоњ природи, упор¤дковану по в≥дносинах, що мають певн≥ властивост≥; множина характеризуЇтьс¤ Їдн≥стю, що виражаЇтьс¤ в ≥нтегральних властивост¤х ≥ функц≥¤х множини. —истема розум≥Їтьс¤ ¤к множина об'Їкт≥в з ф≥ксованими властивост¤ми. ≤ншими словами система - множина об'Їкт≥в, що волод≥ють заздалег≥дь заданими властивост¤ми з ф≥ксованими в≥дносинами м≥ж ними. ¬изначенн¤ будуютьс¤ на основних пон¤тт¤х: "р≥ч - властив≥сть - в≥дносини".

”с≥ визначенн¤ системи засновуютьс¤ на одн≥й, пров≥дн≥й категор≥њ. “акою категор≥Їю можуть виступати "ц≥л≥сн≥сть", "множина", "Їдн≥сть", "сукупн≥сть", "орган≥зац≥¤".

ƒал≥ вс≥ досл≥дники д≥л¤тьс¤ на дв≥ групи залежно в≥д визнанн¤ ними - чи властива ц≥л≥сн≥сть вс≥м об'Їктам чи н≥. “≥ автори, ¤к≥ вважають, що ц≥л≥сн≥сть властива вс≥м об'Їктам, думають, що системн≥сть властива природн≥й та соц≥альн≥й д≥йсност≥, а системн≥сть об'Їктивна.

≤нш≥ вчен≥ вважають, що не вс≥ сукупност≥ Ї системами. ћожуть ≥снувати ≥ неорган≥зован≥ сукупност≥. “обто система обов'¤зково повинна мати системоутворюючий чинник. Ќесистемним можна вважати хаос.

«в≥дси можна зробити висновок, що системн≥сть - це не загальна властив≥сть св≥ту, а лише спос≥б його баченн¤. «апереченн¤ проти ц≥Їњ точки зору так≥: системн≥сть - властив≥сть, ¤ка у певн≥й м≥р≥ притаманна будь-¤к≥й сукупност≥ об'Їкт≥в. Ѕудь-¤ка сукупн≥сть - система, але не ц≥л≥сн≥сть елемент≥в. ѕри цьому ≥ хаос характеризують ¤к систему: а) з нижчими формами зв'¤зк≥в елемент≥в у пор≥вн¤нн≥ ≥з системами з вищими формами зв'¤зку; б) з неп≥знаними законом≥рност¤ми; в) так≥, ¤к≥ Ї тлом, шумами дл¤ ≥нших систем.

ƒе¤к≥ досл≥дники (ћ.ћесарович ≥ я.“акахара) в основу визначенн¤ системи ставл¤ть категор≥ю "орган≥зац≥¤". ¬они вважають, що вс¤ка реальна система маЇ орган≥зац≥ю, але не вс¤ка орган≥зац≥¤ виступаЇ ¤к система. Ѕудь-¤ка система в б≥льш≥й або менш≥й м≥р≥ Ї орган≥зац≥Їю. ќрган≥зац≥ю же розгл¤дають у двох аспектах: ¤к властив≥сть матер≥њ ≥ ¤к продукт д≥¤льност≥ людини. ” силу специф≥ки наук, що вивчають формальн≥ й к≥льк≥сн≥ зв'¤зки, властивост≥ системи визначаютьс¤ ¤к формальний взаЇмозв'¤зок м≥ж видимими ознаками й властивост¤ми.  р≥м того, тут широко використовуЇтьс¤ теор≥¤ множин. ƒещо ≥ншоњ думки дотримувалис¤ ”.–осс ≈шб≥, ”.„ерчмен, –.јкофф. ¬они вважали, що система це множина елемент≥в, м≥ж ¤кими ≥снуЇ певний тип в≥дносин, ≥ так≥ в≥дносини мають визначен≥ властивост¤ми. ”загальнене пон¤тт¤ системи можна представити у такий спос≥б. Ќехай ≥снуЇ де¤ка множина предмет≥в, ¤к≥ перебувають м≥ж собою у де¤ких в≥дносинах. ÷е не обов'¤зково означатиме, що така множина буде системою. ѕредмети утвор¤ть систему лише в тому випадку, ¤кщо м≥ж ними будуть ≥снувати певний тип в≥дносин. ÷е значить, що так≥ в≥дносини повинн≥ мати ¤кусь ф≥ксовану властив≥сть. Ќаприклад, дл¤ Ћ.Ѕерталанф≥ - це зв'¤зок, взаЇмод≥¤ елемент≥в. ƒл¤ ƒ.≤стона це характер та вид такого звТ¤зку. ќтже, визначаючи систему, досл≥дник завжди шукаЇ точку опори у вигл¤д≥ базового пон¤тт¤ або базовоњ г≥потези.

« сучасноњ точки зору системи класиф≥куютьс¤ на ц≥л≥сн≥, у ¤ких зв'¤зки м≥ж складовими елементами б≥льш ст≥йк≥, н≥ж зв'¤зки елемент≥в ≥з середовищем, ≥ суммативн≥, у ¤ких зв'¤зки м≥ж елементами того самого пор¤дку, що й зв'¤зки елемент≥в ≥з середовищем; орган≥чн≥ й механ≥чн≥; динам≥чн≥ ≥ статичн≥; в≥дкрит≥ й закрит≥; що самоорган≥зуютьс¤ й неорган≥зован≥ й т.д.

—истема, ¤к конкретний вид реальност≥ перебуваЇ в пост≥йному рус≥, в н≥й в≥дбуваютьс¤ р≥зноман≥тн≥ зм≥ни. јле в≥дзначимо, що завжди Ї показник, що характеризуЇ систему ¤к обмежену матер≥альна Їдн≥сть ≥ ¤кий виражаЇтьс¤ у певн≥й форм≥ руху. «а формами руху системи под≥л¤ютьс¤ на механ≥чн≥, ф≥зичн≥, х≥м≥чн≥, б≥олог≥чн≥ й соц≥альн≥. ќск≥льки вища форма руху м≥стить у соб≥ нижч≥, то системи, кр≥м њхн≥х специф≥чних властивостей мають загальн≥ властивост≥, що не залежать в≥д њхньоњ природи. ÷¤ сп≥льн≥сть властивостей ≥ дозвол¤Ї визначати пон¤тт¤м "система" дуже р≥знор≥дн≥ сукупност≥.

ѕон¤тт¤ "система" волод≥Ї двома протилежними властивост¤ми: обмежен≥стю й ц≥л≥сн≥стю. ѕерше - це зовн≥шн¤ властив≥сть системи, а друге - внутр≥шн¤, ¤ка формуЇтьс¤ в процес≥ розвитку. —истема може мати ч≥тк≥ меж≥, але при цьому не бути ц≥л≥сною (наприклад, недобудований будинок). ќднак, чим б≥льше система вид≥лена, в≥дмежована в≥д середовища, тим у б≥льш≥й м≥р≥ вона внутр≥шньо ц≥л≥сна, ≥ндив≥дуальна, ориг≥нальна.

Ќайважлив≥ш≥ властивост≥ системи: структурн≥сть, взаЇмозалежн≥сть ≥з середовищем, ≥Їрарх≥чн≥сть, множинн≥сть опис≥в.

ќбмежен≥сть системи ¤вл¤Ї собою њњ першу й споконв≥чну властив≥сть. ÷е Ї необх≥дною, але не достатньою властив≥стю. якщо сукупн≥сть об'Їкт≥в обмежена в≥д зовн≥шнього св≥ту, то вона може бути системою, а може нею й не бути. —укупн≥сть стаЇ системою т≥льки тод≥, коли вона отримуЇ ц≥л≥сн≥сть, тобто здобуваЇ структурн≥сть, ≥Їрарх≥чн≥сть, взаЇмозв'¤зок ≥з середовищем. ÷≥л≥сн≥сть, ¤к в≥домо, не може бути зведена до своњх складових частин.

≤снуЇ два принципово р≥зних п≥дходи до визначенн¤ системи: дескриптивний ≥ конструктивний. –озгл¤немо њхню специф≥ку.

ƒескриптивний п≥дх≥д ірунтуЇтьс¤ на визнанн≥ того, що системн≥сть властива д≥йсност≥, що навколишн≥й св≥т, ¬сесв≥т ¤вл¤ють собою де¤ку сукупн≥сть систем, загальну систему систем, що кожна система принципово п≥знавана, що усередин≥ системи ≥снуЇ невипадковий зв'¤зок м≥ж њњ елементами, структурою й функц≥¤ми, ¤к≥ ц¤ система виконуЇ.

«в≥дси дескриптивний п≥дх≥д до системи пол¤гаЇ у т≥м, що характер функц≥онуванн¤ системи по¤снюють њњ структурою, елементами, що знаходить висв≥тленн¤ у визначенн¤х системи, ¤к≥ називаютьс¤ дескриптивними. ¬≥дпов≥дно до дескриптивного п≥дходу, будь-¤кий об'Їкт виступаЇ системою, але т≥льки в тому аспект≥, у ¤кому його зовн≥шн≥й про¤в (властив≥сть, функц≥¤) задаЇтьс¤ його внутр≥шн≥м устроЇм (в≥дносинами, структурою, взаЇмозв'¤зками). ≤деолог≥¤ цього п≥дходу проста: все у св≥т≥ Ї системою, але лише в певному в≥дношенн≥.

ƒескриптивний п≥дх≥д лежить в основ≥ системного анал≥зу, що пол¤гаЇ в тому, що обірунтовано вид≥л¤Їтьс¤ й осмислюЇтьс¤ структура системи, з ¤коњ вивод¤тьс¤ њњ функц≥њ. —хема тут Ї такою:

Ј        вид≥ленн¤ елемент≥в, що мають де¤ку просторово-тимчасову визначен≥сть;

Ј        визначенн¤ зв'¤зк≥в м≥ж елементами;

Ј        визначенн¤ системоутворюючих властивостей, зв'¤зк≥в ≥ в≥дносин;

Ј        визначенн¤ структур, тобто закон≥в композиц≥њ;

Ј        анал≥з функц≥й системи.

 онструктивний п≥дх≥д носить зворотний характер. ” ньому за заданою функц≥Їю конструюЇтьс¤ в≥дпов≥дна н≥й структура. ѕри цьому використовуЇтьс¤ не просто функц≥ональний, але й функц≥онально-ц≥льовий п≥дх≥д, тому що система повинна в≥дпов≥дати де¤ким ц≥л¤м конструюванн¤. ¬ид≥ленн¤ й побудова системи зд≥йснюЇтьс¤ так:

Ј        ставитьс¤ мета, ¤ку повинна дос¤гати система;

Ј        визначаЇтьс¤ функц≥¤ (або функц≥њ), ¤ка забезпечуЇ дос¤гненн¤ ц≥Їњ мети;

Ј        створюЇтьс¤ структура, що забезпечуЇ виконанн¤ функц≥њ.

ћета ¤вл¤Ї собою стан, до ¤кого спр¤мована тенденц≥¤ руху об'Їкта. ” нежив≥й природ≥ ≥снують об'Їктивн≥ ц≥л≥, а в живий - суб'Їктивн≥. ќбразно говор¤чи, об'Їктивна ц≥ль - це м≥шень дл¤ ураженн¤, а суб'Їктивна - бажанн¤ стр≥лка њњ вразити. ÷≥ль зазвичай виникаЇ ≥з проблемноњ ситуац≥њ, ¤ка не може бути вир≥шена на¤вними засобами. ≤ система виступаЇ засобом вир≥шенн¤ проблеми.

«в≥дси виходить конструктивне визначенн¤ системи: система Ї к≥нечною множиною функц≥ональних елемент≥в ≥ в≥дносин м≥ж ними, вид≥леною ≥з середовища, в≥дпов≥дно до поставленоњ мети в рамках певного часового ≥нтервалу.

 атегор≥њ системного п≥дходу ≥ особливост≥ њх використанн¤ в теор≥њ м≥жнародних в≥дносин та конфл≥ктолог≥њ розвиваютьс¤ та уточнюютьс¤ в рамках структурного-функц≥онального анал≥зу та структурал≥зму.

≤стор≥Їю людськоњ думки доведено, що немаЇ (≥ не може бути) н≥ Їдиних критер≥њв систематизац≥њ категор≥й, н≥, природно, Їдиноњ системи категор≥й. ¬иб≥р конкретних критер≥њв ≥ конкретноњ системи визначаЇтьс¤ багатьма факторами, починаючи в≥д р≥вн¤ розвитку об'Їкта досл≥дженн¤ й к≥нчаючи теоретичними ≥нтересами досл≥дника ≥ його практичних завдань. ўо стосуЇтьс¤ науки про м≥жнародн≥ в≥дносини, на даному етап≥ њњ розвитку й теоретики, ≥ пол≥тики в≥дчувають ≥стотн≥ прогалини, насамперед, у систем≥ категор≥й, ¤ка даЇ загальне у¤вленн¤ про сучасн≥ м≥жнародн≥ в≥дносини ≥ на макрор≥вн≥, ≥ на р≥вн≥ окремих елемент≥в.

ѕритаманну м≥жнародним в≥дносинам категор≥альну систему можна було б умовно розбити на три групи.

ѕо-перше, на категор≥њ, що ф≥ксують базов≥ онтолог≥чн≥ ознаки м≥жнародних в≥дносин, наприклад, Ђбезпекаї (Ђм≥жнародна безпекаї), Ђстаб≥льн≥стьї, Ђсв≥товий пор¤докї (Ђсв≥топор¤докї), Ђсилаї (з пропонованим ƒж.ЌаЇм под≥лом останньоњ на Ђтверду силуї ≥ Ђм'¤ку силуї), Ђбаланс силї, Ђбаланс ≥нтерес≥вї, Ђконсенсусї ≥ т.д.

ѕо-друге, категор≥њ, що ф≥ксують стан в≥дносин м≥ж субТЇктами, що виступають на св≥тов≥й арен≥, такими ¤к Ђв≥йнаї, Ђсв≥тї, Ђсп≥вроб≥тництвої, Ђпартнерствої, Ђзалежн≥стьї, Ђгегемон≥¤ї ≥ т.п.

ѕо-третЇ, категор≥њ, що ф≥ксують зм≥ни, що в≥дбуваютьс¤ ¤к у в≥дносинах м≥ж окремими крањнами, так ≥ в рамках св≥товоњ пол≥тичноњ системи в ц≥лому: Ђ≥нтеграц≥¤ї, Ђдез≥нтеграц≥¤ї, Ђтранзитї, Ђмодерн≥зац≥¤ї, Ђглобал≥зац≥¤ї ≥ т.д.

¬ажливим Ї завданн¤ систематизац≥њ категор≥й, ¤кими користуЇтьс¤ наука про м≥жнародн≥ в≥дносини. Ќеобх≥дним Ї розробка њњ категор≥ального апарату. ѕри цьому п≥д систематизац≥Їю маЇтьс¤ на уваз≥ впор¤дкуванн¤ категор≥й, њхнЇ взаЇмне пов'¤зуванн¤ у рамках в≥дкритоњ, динам≥чноњ, але ц≥л≥сноњ терм≥нолог≥чноњ системи, ¤ка б адекватно в≥дбивала реальн≥ зв'¤зки, що характеризують сучасну м≥жнародну пол≥тичну систему - ¤к на загальносистемному, так ≥ на елементному р≥вн¤х. “≥льки при на¤вност≥ впор¤дкованого, систематизованого категор≥ального апарата та або ≥нша наука - природнича, сусп≥льна або гуман≥тарна - може розраховувати на одержанн¤ б≥льш-менш точноњ картини досл≥джуваного нею об'Їкта.

ѕрактичний зм≥ст уточненн¤ й систематизац≥њ категор≥й науки про м≥жнародн≥ в≥дносини пол¤гаЇ у тому, щоб, досл≥джуючи й оц≥нюючи той або ≥нший феномен м≥жнародного житт¤, можна не т≥льки отримати у¤вленн¤ про його основн≥ Ђродов≥ї ≥ Ђвидов≥ї ознаки, але й про його зв'¤зок з ≥ншими феноменами, його генезу й можлив≥ перспективи розвитку.

ћ≥жнародн≥ в≥дносини прот¤гом ’’ ст. досл≥джувалис¤ пол≥тичною наукою в основному за допомогою тих же метод≥в ≥, в≥дпов≥дно, до тих же загальних принцип≥в, що й весь спектр ¤вищ пол≥тичного житт¤. ћожна вид≥лити чотири пер≥оди, ¤к≥ пройшла у своЇму розвитку зах≥дна пол≥тична наука XX стол≥тт¤. ÷е формальний (легал≥стичний), традиц≥онал≥стичний, б≥хев≥ор≥стський ≥ постб≥хев≥ор≥стський пер≥оди. ѕерш≥ два з них пов'¤зан≥ з пануванн¤м в≥дпов≥дно формально-правового й ≥сторичного п≥дход≥в до досл≥дженн¤ пол≥тичних ¤вищ, включаючи сферу м≥жнародних в≥дносин. ѕочинаючи приблизно ≥з другоњ половини 30-х рок≥в ’’ ст. на передн≥й план виходить б≥хев≥оризм, ор≥Їнтований на досл≥дженн¤ повед≥нки пол≥тичних (у тому числ≥, м≥жнародних) субТЇкт≥в за допомогою метод≥в, запозичених, частково, ≥з природних наук. ќсоблива увага при цьому прид≥л¤лос¤ системному п≥дходу та системному методу, ¤к≥ й донин≥, збер≥гають м≥цн≥ позиц≥њ в пол≥тичн≥й науц≥. —аме в рамках б≥хев≥оризму були розпочат≥ спроби розробити методи досл≥дженн¤ м≥жнародних в≥дносин, що в≥дкривають шл¤хи до по¤сненн¤ ¤вищ в ц≥й сфер≥. «окрема став поширеним серед досл≥дник≥в так званий р≥вневий анал≥з у м≥жнародних в≥дносинах, у розробку ¤кого внесли ≥стотний вклад так≥ вчен≥, ¤к  .”олтц, ћ. аплан ≥ ƒ.—≥нгер.

ѕол≥тичн≥ под≥њ останн≥х двох-трьох дес¤тил≥ть разом з≥ зм≥нами, що в≥дбувалис¤ в постб≥хев≥ористський пер≥од приблизно ≥з другоњ половини 70-х рр. у пол≥тичн≥й науц≥, висувають перед досл≥дниками м≥жнародних в≥дносин нов≥ проблеми теоретико-методолог≥чного характеру, ≥ насамперед питанн¤ про релевантний анал≥з ¤вищ м≥жнародного житт¤ з позиц≥њ множинних методолог≥й.

” досл≥дник≥в постаЇ питанн¤ про те, чи належна робитис¤ ставка на повну переор≥Їнтац≥ю досл≥джень на посткласичн≥, у першу чергу на постмодерн≥стську, парадигму з њњ запереченн¤м Ђцентра структуриї ¤к формульованоњ спостер≥гачем ф≥кц≥њ, покликаноњ нав'¤зати ≤ншому своЇ баченн¤ предмета; розгл¤дом влади ¤к активноњ не-особист≥стноњ й над-особист≥сноњ сили, ¤к≥й властива дисперсн≥сть ≥ дискретн≥сть ≥ т.п., або ж пор¤д з посткласичними можуть бути використан≥ традиц≥йн≥ парадигми, на ¤к≥ ор≥Їнтувалис¤ досл≥дники другоњ половини XX стол≥тт¤? „и не повинен п≥дх≥д до ¤вищ м≥жнародного житт¤ бути вар≥антним ≥ визначатис¤ не догматичною прихильн≥стю пануюч≥й або модн≥й парадигм≥ (будь-¤ка парадигма ор≥Їнтована на встановленн¤ прихованоњ, але твердоњ, ≥деолог≥чноњ диктатури), а характером досл≥джуваноњ реальност≥ в поЇднанн≥ з п≥знавальними завданн¤ми, ¤к≥ ставить перед собою досл≥дник?

Ќе можна, зрозум≥ло, ≥гнорувати методолог≥чн≥ презумпц≥њ, що в≥дбивають специф≥ку пережитоњ епохи й вимоги, пропонован≥ нею до науки. ¬они ор≥Їнтують на перманентн≥сть досл≥дженн¤ м≥жнародних в≥дносин (темпи зм≥ни ¤ких, ¤к ми вже в≥дзначали, продовжують зростати) ≥ розгл¤д њх ¤к динам≥чноњ, що нер≥вном≥рно розвиваЇтьс¤ системи, границ≥ ¤коњ з навколишн≥м середовищем позбавлен≥ твердост≥ й стаб≥льност≥, що приводить до пер≥одичних порушень њњ р≥вноваги.

¬они ор≥Їнтують на п≥дх≥д до ц≥Їњ системи ¤к характеризуЇтьс¤ в≥дсутн≥стю твердоњ, вих≥дноњ з одного джерела детерм≥нованост≥ внутр≥шн≥х зв'¤зк≥в ≥ на в≥дмову в≥д протиставленн¤ Ђпор¤дкуї Ђхаосуї у м≥жнародних в≥дносинах. ѕрироднич≥ науки прийшли до цих принцип≥в ще к≥лька дес¤тил≥ть назад. Ќин≥ сам х≥д св≥тового пол≥тичного процесу ≥ спантеличуЇ багатьох досл≥дник≥в. Ќаприклад, ¤к розгл¤дати процес переходу в≥д ялтинсько-ѕотсдамського пор¤дку до нового св≥тового пор¤дку, або до Ђбезладд¤ї у сусп≥льно-пол≥тичному житт≥? „и не варто в≥дмовитис¤ в≥д твердоњ акс≥олог≥чноњ ≥дентиф≥кац≥њ ¤к суб'Їкт≥в м≥жнародних в≥дносин, так ≥ елемент≥в середовища, у ¤кому њм доводитьс¤ розвиватис¤.

 онцепц≥¤ м≥жнародноњ системи ¤вл¤Ї собою метод орган≥зац≥њ даних, схему, покликану описати ¤к способи взаЇмозв'¤зку м≥ж субТЇктами м≥жнародних в≥дносин, так ≥ характер трансформац≥њ способу взаЇмод≥й. ¬она ефективна лише дл¤ визначенн¤ найб≥льш загальних концепц≥й, дл¤ ви¤вленн¤ найб≥льш загальних рис повед≥нки, що маЇ певну лог≥ку.

¬икористанн¤ системного методу призводить до створенн¤ нових концепц≥й великоњ узагальнюючоњ сили, системно-структурн≥ ≥дењ займають в них все б≥льше м≥сце. ќдн≥Їю з перших под≥бних концепц≥й стало вченн¤ ¬.¬ернадського, в ¤кому розгл¤даЇтьс¤ питанн¤ глибокоњ системноњ Їдност≥ б≥отичних та аб≥отичних процес≥в, а пон¤тт¤ ноосфери пов'¤зуЇ з цими факторами ≥ розвиток людськоњ цив≥л≥зац≥њ. ќсновним принципом концепц≥њ ¬.¬ернадського Ї принцип ц≥л≥сност≥, при чому вперше в≥н використовуЇтьс¤ в под≥бних масштабах. —истемний метод вже з середини XX ст. набув наст≥льки широкого використанн¤, що постала необх≥дн≥сть адаптац≥њ шл¤х≥в його застосуванн¤ до потреб р≥зних галузей наукового знанн¤. ¬ рамках методу з'¤вл¤ютьс¤ дек≥лька самост≥йних напр¤м≥в, з ¤ких можна вид≥лити проблемно-зм≥стовн≥ теор≥њ (теор≥¤ ноосфери, теоретична к≥бернетика Ќ.¬≥нера ≥ ”.–.≈шб≥) та ун≥версально-концептуальн≥ системи (загальна теор≥¤ систем Ћ. Ѕерталанф≥). ѕриблизно в середин≥ першоњ половини XX стол≥тт¤ структурно-функц≥ональний анал≥з проникаЇ в соц≥олог≥ю. ќдними з перших стали роботи “. ѕарсонса, на основ≥ ¤ких було вироблено категор≥њ ≥ принципи використанн¤ системного методу в галуз≥ сусп≥льних наук. ¬ науку про м≥жнародн≥ в≥дносини системний метод активно проникаЇ в середин≥ XX стол≥тт¤. —еред перших досл≥дник≥в м≥жнародних в≥дносин, ¤к≥ подолали методолог≥чн≥ бар'Їри пол≥тичного реал≥зму та пол≥тичного ≥деал≥зму й спробували застосувати системний метод у вивченн≥ м≥жнародних конфл≥кт≥в, були ћ. аплан, —.’оффман, „.ћаклелланд,  .ƒойч. ѓх модел≥, ¤к правило, використовували положенн¤ ≥ категор≥њ загальноњ теор≥њ систем Ѕерталанф≥, або особлив≥ системн≥ модел≥ ”.–осс ≈шб≥ та Ќ.¬≥нера. „астину положень було розвинено, спираючись на соц≥олог≥чн≥ досл≥дженн¤ “. ѕарсонса.

ѕерш≥ досл≥дники м≥жнародних в≥дносин, що використовували системний метод, спробували адаптувати до власних наукових потреб дос¤гненн¤ к≥бернетики, теор≥њ ≥гор та теор≥њ комун≥кац≥њ. ќсновними питанн¤ми, на ¤ких було зосереджено њхню увагу стали проблеми "пол¤рност≥" та "стаб≥льност≥", њхньоњ взаЇмозалежност≥ та причинно-насл≥дкових зв'¤зк≥в м≥ж ними.

ќсновним концептуальним положенн¤м була теза про те, що м≥жнародним в≥дносинам притаманна т. зв. "системна ¤к≥сть", досл≥дити ¤ку можна лише шл¤хом досл≥дженн¤ м≥жнародних в≥дносин ¤к чогось ц≥лого, такого, що утворюЇ систему. ћ.  аплан одним з перших використав системний п≥дх≥д, зокрема теоретичн≥ розробки ”. –осс ≈шб≥. ћортон  аплан створив теоретичну модель м≥жнародноњ системи, незалежноњ в≥д зовн≥шнього середовища, "ультрастаб≥льноњ" суперсистеми. “ака модель в≥дпов≥дала класичн≥й теор≥њ систем ≥ теор≥њ комун≥кац≥й, зокрема в тому аспект≥, що стосувавс¤ основноњ системноњ функц≥њ - п≥дтриманн¤ р≥вноваги системи.  аплан вводить пон¤тт¤ "стан≥в системи", "ультрастаб≥льност≥", "структурност≥ системи", "входу", "виходу", "стрибкопод≥бноњ функц≥њ". «а  апланом, м≥жнародна система, ¤к самост≥йна ≥ саморегулююча система, реагувала на вх≥дн≥ зм≥ни зм≥нами структури (б≥фуркац≥¤ми), що забезпечувало њй стаб≥льн≥сть. ѕри цьому конфл≥кти м≥ж державами (елементами системи) носили структурний характер, тобто ¤вл¤ли собою вх≥дну ≥нформац≥ю, ¤ка зм≥нювала структуру системи.  апланом п≥дкреслено важливу роль м≥жнародноњ структури.

—.’оффман вводить пон¤тт¤ "стаб≥льноњ" та "революц≥йноњ" системи, доповнюючи роботу ћ.  аплана. Ќерозривно пов'¤заними ≥з "стаб≥льн≥стю" та "революц≥йн≥стю" Ї гомогенн≥сть та гетерогенн≥сть систем. ƒосл≥дженн¤ —.’оффмана т≥сно пов'¤зан≥ ≥з категор≥¤ми пол≥тичного реал≥зму, такими ¤к "сила", "баланс сил". —. ’оффман по-≥ншому застосовуЇ системний п≥дх≥д. ¬≥н пов'¤зуЇ стаб≥льн≥сть, тобто життЇздатн≥сть системи, ≥з њњ внутр≥шн≥ми властивост¤ми, а не лише ≥з конф≥гурац≥Їю структури. "Ѕ≥пол¤рн≥сть", "мультипол¤рн≥сть", "пол≥центризм" Ї ключовими пон¤тт¤ми дл¤ розум≥нн¤ не лише структури системи м≥жнародних в≥дносин, але й перспектив њњ збереженн¤ (конфл≥ктного потенц≥алу). „.ћаклелланд використовував у власних досл≥дженн¤х структурно-функц≥ональний метод в комплекс≥ ≥з б≥хев≥оризмом. ¬≥н створив модель своЇр≥дноњ "психолог≥чно-к≥бернетично≥" системи, в ¤к≥й взаЇмод≥¤ли псих≥чн≥ фактори ≥з використанн¤м к≥бернетичних механ≥зм≥в, а результатом такоњ взаЇмод≥њ були м≥жнародн≥ в≥дносини.

ќтже, становленн¤ системного знанн¤ про св≥тов≥ пол≥тичн≥ процеси й досл≥дженн¤ конкретних проблем в≥дбувалос¤ ≥з залученн¤м методу системного моделюванн¤, коли було поставлене питанн¤ про поглибленн¤ соц≥ального знанн¤ на основ≥ використанн¤ метод≥в точних наук, можливостей к≥бернетики й прикладноњ математики.

Ќа «аход≥ системне моделюванн¤ йшло в русл≥† створенн¤ загальноњ теор≥њ м≥жнародних в≥дносин. ¬оно нерозривно входило в саму Ђтканинуї загальнотеоретичних висновк≥в ≥ узагальнень системного характеру.

÷≥кавими Ї також к≥бернетичн≥ модел≥ –.–оузкранца, досл≥дженн¤ ƒж.ћоделського, ƒ.—≥нгера,  .ƒойча та  .”олтца. ќстанн≥ три досл≥дники збагатили системний метод, ≥, зокрема, структурно-функц≥ональний анал≥з, новими формами зв'¤зку м≥ж пол¤рн≥стю, безпекою та стаб≥льн≥стю системи. ¬ њх роботах структура системи представл¤Їтьс¤ такою, ¤ка б≥льш чи менш жорстко детерм≥нуЇ повед≥нку вс≥х њњ елемент≥в, граючи таким чином вир≥шальну роль у м≥жнародних в≥дносинах. Ќа практиц≥ так≥ висновки означали, що структура, ≥ зокрема пол¤рн≥сть, м≥жнародноњ системи обмежували будь-¤кий м≥жнародний конфл≥кт; ≥ незалежно в≥д бажанн¤ його безпосередн≥х учасник≥в, вир≥шенн¤ цього конфл≥кту часто було детерм≥новане структурою м≥жнародноњ системи.

¬арто визнати, що системна концепц≥¤ м≥жнародних в≥дносин в ц≥лому в≥дображаЇ ситуац≥ю, притаманну Ђширок≥йї системн≥й теор≥њ. “ому ми зустр≥чаЇмос¤ з р≥зноман≥тт¤м конкуруючих схем, п≥дход≥в ≥ метод≥в, ¤к≥ ірунтуютьс¤ або на категор≥¤х ≥ алгоритмах Ђзагальноњ теор≥њ системї, або на к≥бернетичних пон¤тт¤х. ѕри цьому одн≥ теоретики використовують концептуальн≥ побудови т≥льки дл¤ класиф≥кац≥њ на¤вних даних, ≥нш≥ - вивчають взаЇмовплив р≥зних чинник≥в, трет≥ - досл≥джують сукупн≥сть д≥й актор≥в м≥жнародноњ системи. –≥зноман≥тт¤ наукових п≥дход≥в, строкат≥сть погл¤д≥в ≥ критер≥њв в≥дображене у системних побудовах ћ. аплана, —.’оффмана, „.ћаклелланда, ƒж.–озенау, ƒж.ћоделски,  .ƒойча ≥ њхн≥х посл≥довник≥в.

÷≥каву спробу класиф≥кац≥њ в ц≥й област≥ зробив у 1973 р. ƒж.¬елтман, вид≥ливши п'¤ть напр¤мк≥в системних досл≥джень м≥жнародноњ пол≥тики: Ђдедуктивн≥ системиї (ћ. аплан), Ђсистеми ≥нтеграц≥њї (≈.’аас, ј.“ейлор,  .”олтц), Ђ≥сторичн≥ системиї (–.–оузкранц), Ђрег≥ональн≥ системиї (ƒж.ћоделски, ћ.Ѕречер, Ћ.Ѕ≥ндер), Ђсистеми стаб≥льност≥ї ( .”олтц, ћ. аплан,  .ƒойч, ƒ.—≥нгер, –.–оузкранц). ≤нша класиф≥кац≥¤ подана в статт≥ ƒ.…оста (1979 р.), де вид≥лен≥ три напр¤мки м≥жнародних системних досл≥джень, що використовують ¤к основу: конкретн≥ ≥сторичн≥ системи (—.’оффман, –.јрон, ƒж.ћоделски, –.–оузкранц ≥ ≥н.); так≥, що розробл¤ють категор≥альний апарат загальноњ теор≥њ систем у застосуванн≥ до м≥жнародних в≥дносин („.ћаклелланд, ƒ.—≥нгер ≥ ≥н.); ¤к≥ досл≥джують дедуктивно виведен≥ типи систем (ћ. аплан ≥ ƒж.ћоделски).

–оботи цих ≥ ≥нших автор≥в можна розд≥лити на дв≥ велик≥ групи ≥ таким чином, що першу групу становл¤ть теоретичн≥ розробки в галуз≥ конструюванн¤ абстрактних схем (ј.–апопорт, ћ. аплан, „.ћаклелланд, ƒж.–озенау, ƒж.ћоделски,  .ƒойч). ƒо другоњ групи можна в≥днести досл≥дник≥в, що використовують системну ≥нтерпретац≥ю при досл≥дженн≥ конкретних ситуац≥й (—.’оффман, –.јрон,  .”олтц, –.–оузкранц, ƒ.—≥нгер, ƒж.Ѕертон ≥ ≥н.).

—истемна теор≥¤ м≥жнародних в≥дносин розвивалас¤ в гостр≥й взаЇмн≥й полем≥ц≥ њњ автор≥в-розробник≥в. ¬ 1976 роц≥  .”олтц виступив з р≥зко критичним огл¤дом системних погл¤д≥в ћ. аплана й —.’оффмана, вз¤вши п≥д сумн≥в можлив≥сть застосуванн¤ њхн≥х моделей системного анал≥зу до вивченн¤ м≥жнародноњ пол≥тики. ” книз≥ Ђ“еор≥¤ м≥жнародноњ пол≥тикиї (1979 р.)  .”олтц нев≥рно спрогнозував, що м≥жблокове протисто¤нн¤ продовжитьс¤ ≥ у ’’≤ ст. “аке передбаченн¤, однак, не становить аномал≥њ дл¤ теор≥њ  .”олтца, оск≥льки своЇ завданн¤ в≥н бачив у спроб≥ по¤снити спадков≥сть (контину≥тет), а не зм≥ни у м≥жнародних в≥дносинах. ¬≥н наголошував, що не займавс¤ теор≥Їю зовн≥шньоњ пол≥тики, ≥ тому не ставив соб≥ за мету по¤снювати певн≥ д≥њ держав, на кшталт руйнац≥њ —–—–. –озпад —–—–, таким чином, знаходитьс¤ поза по¤снювальним полем його теор≥њ, ¤ка досл≥джуЇ т≥льки мотиви повед≥нки держав у анарх≥чн≥й систем≥ м≥жнародних в≥дносин.  .”олтц сформулював тезу про те, що в≥д гарноњ теор≥њ вимагаЇтьс¤ по¤сненн¤, а не передбаченн¤. “ому, хоча його теор≥¤ ≥ не змогла, наприклад, передбачити де¤кий конкретних речей в м≥жнародних в≥дносинах, але вона аргументовано по¤снюЇ, чому б≥пол¤рна система м≥жнародних в≥дносин Ї б≥льш стаб≥льною, н≥ж багатопол¤рна.

ћ. аплан, в≥домий не т≥льки ¤к автор багатьох роб≥т з теор≥њ та практики м≥жнародних в≥дносин, але ≥ ¤к один з л≥дер≥в модерн≥стського напр¤мку й використанн¤ системноњ теор≥њ в досл≥дженн≥ м≥жнародноњ пол≥тики. …ого макромодел≥ широко використовуютьс¤ в прац¤х пол≥толог≥в —Ўј ≥ ™вропи. ¬≥дома, наприклад, його анал≥тична схема досл≥дженн¤ м≥жнародних в≥дносин на глобальному р≥вн≥ у вигл¤д≥ Ђсистеми д≥йї, ¤ку в≥н виклав у робот≥ ЂЌа шл¤ху до профес≥онал≥зму в м≥жнародн≥й теор≥њї. ¬ основу Ђсистеми д≥йї покладен≥ розробки к≥бернетика ”.–осса ≈шб≥ й соц≥олога “.ѕарсонса. ѕри цьому ћ. аплан застер≥гав в≥д небезпек застосуванн¤ Ђмехан≥стичнихї законом≥рностей до под≥й реального житт¤, вказуючи, що по¤сненн¤ повед≥нки к≥лькох реальних об'Їкт≥в за допомогою одн≥Їњ й т≥Їњ ж модел≥ дозвол¤Ї ≥дентиф≥кувати лише даний Ђтипї повед≥нки, але не б≥льше. ўо ж стосуЇтьс¤ соц≥альних наук, то конкретизац≥¤ таких пон¤ть, ¤к Ђдержаваї або Ђм≥жнародна системаї, може привести до неспод≥ваного визнанн¤ ≥снуванн¤ де¤коњ субстанц≥њ, не передбаченоњ ц≥л¤ми теоретичних побудов. ¬ажливе значенн¤ при моделюванн≥ м≥жнародних систем надавалос¤ проблем≥ сп≥вв≥дношенн¤ системи й середовища. ” кожному конкретному випадку ц≥ в≥дносини повинн≥ були будуватис¤ залежно в≥д завдань, ¤к≥ ставить досл≥дник. “ому т≥ сам≥ реальност≥ п≥ддавалис¤ анал≥зу ц≥лим арсеналом системних моделей залежно в≥д того, ¤к≥ зм≥нн≥ досл≥дники вир≥шував уважати внутр≥шн≥ми, а ¤к≥ - зовн≥шн≥ми стосовно системи.

Ќа початку 80-х рок≥в ’’ ст. склавс¤ новий напр¤м м≥жнародних системних досл≥джень (ƒ.Ћамперт, Ћ.‘алковськ≥ й –.ћенсбах), представники ¤кого вважали, що ≥снуючий системний метод досл≥дженн¤ м≥жнародних в≥дносин Ї неефективним. ÷¤ група вчених протиставила традиц≥йному системному анал≥зу концепц≥ю багатоаспектних проблемно-ор≥Їнтованих систем, що повинна зам≥нити Ђпростуї систему нац≥ональних держав ≥ ¤ка, синтезуючи вже в≥дом≥ п≥дходи до досл≥дженн¤ м≥жнародних в≥дносин, може розвиватис¤ дал≥ й не з≥штовхуватис¤ з такими важкими методолог≥чними питанн¤ми, ¤к Ђсистема та сфераї, Ђоб'Їкти анал≥зуї, Ђпор≥вн¤нн≥сть об'Їкт≥вї, Ђр≥вн≥ анал≥зуї. ¬икористовуючи концепц≥ю Ђпроблемних областейї, розроблену ƒж.–озенау, вчен≥ д≥йшли до висновку, що проблемн≥ област≥, меж≥ систем, ¤к ≥ сам≥ системи, можуть бути встановлен≥ лише анал≥тично, тобто в≥дпов≥дно до конкретних ц≥лей досл≥дженн¤, ≥ перебувають у процес≥ безперервноњ зм≥ни. ƒержави не розгл¤далис¤ ними ¤к основн≥ актори внасл≥док або аморфност≥ де¤ких державних утворень, або через непор≥вн¤нн≥сть њхн≥х потенц≥ал≥в. ¬≥дпов≥дно, розпод≥л пол≥тики на внутр≥шню ≥ зовн≥шню цими науковц¤ми розгл¤даЇтьс¤ штучним. ” межах нових п≥дход≥в до системних досл≥джень ними були поставлен≥ на обговоренн¤ так≥ питанн¤, ¤к бюрократична пол≥тика, теор≥¤ ≥нтеграц≥њ, анал≥з проблемних областей, транснац≥онал≥зм.

ћожна вид≥лити ще одну позиц≥ю групи досл≥дник≥в. ƒж. Ѕертельсон ¤к типовий представник ц≥Їњ групи писав, що ¤кщо не вс≥ нац≥ональн≥ держави Ї головними елементами св≥товоњ системи, то атрибути њхньоњ пол≥тики продовжують залишатис¤ моделлю повед≥нки дл¤ нових актор≥в. ƒо них в≥н в≥дносив Ђбудь-¤ку одиницю, що д≥Ї в манер≥, ¤ка традиц≥йно асоц≥юЇтьс¤ з пол≥тикою нац≥ональноњ держави, але ¤ка не визнаЇтьс¤ вс≥ма ¤к державаї. —труктура св≥топор¤дку в так≥й концепц≥њ розгл¤далас¤ через ц≥л≥ й засоби, або функц≥њ р≥зних актор≥в, до ¤ких були в≥днесен≥ разом з державами, ¤к Ђсиловими одиниц¤миї, нов≥ д≥йов≥ Ђодиниц≥ї - багатонац≥ональн≥ корпорац≥њ й нац≥онально-визвольн≥ рухи.

ƒл¤ м≥жнародних системних досл≥джень проблема м≥жнародних суб'Їкт≥в, або актор≥в, Ї одн≥Їю ≥з центральних ≥ непростих через строкат≥сть ≥ високу динам≥ку процесу ЂсубТЇктотворенн¤ї. “ому вже в 70-т≥ роки р¤д досл≥дник≥в розгл¤дають у ¤кост≥ актор≥в також њхню роль (ћ. аплан, ƒ.Ћамперт, частково ƒж.–озенау й ≥н.). ќсобливо ¤скраво Ђрольов≥ функц≥њї актор≥в виступають у модел¤х Ђбагатоаспектних проблемно-ор≥Їнтованих системї. ” них категор≥¤ повед≥нки системи визначаЇтьс¤ ¤к складна взаЇмод≥¤, а рол≥ ≥ндив≥дуальних актор≥в становл¤ть сукупн≥сть компонент≥в, властиву лише дан≥й систем≥.

¬казувалос¤, що держави були найб≥льш прийн¤тними д≥йовими особами в епоху св≥тових воЇн, пот≥м вони стали поступатис¤ м≥сцем Ђсистем≥ корпоративноњ д≥¤льност≥ з розпод≥лу св≥тового продуктуї ≥ на черз≥ трет¤ модель св≥тового пор¤дку, у ¤к≥й ц¤ корпоративна д≥¤льн≥сть зможе в≥д≥гравати глобальну роль, ≥ у ¤к≥й вона не приведе до руйнуванн¤ вс≥Їњ структури глобальноњ системи.

ѕитанн¤ про нову роль м≥жнародних суб'Їкт≥в викликало широку дискус≥ю ≥з проблем трансформац≥њ м≥жнародних систем, у ¤к≥й брали участь пров≥дн≥ зах≥дн≥ пол≥тологи ( .ƒойч, –.ћерр≥т ≥ ≥н.).

—истемн≥сть м≥жнародних в≥дносин вже давно знаходитьс¤ у пол≥ зору досл≥дник≥в. “ак, у 80-т≥ рр. ’’ ст. зусилл¤ми ≈ммануњла ¬аллерстайна, ’едл≥ Ѕулла й р¤ду ≥нших досл≥дник≥в-теоретик≥в був сформульований р¤д концепц≥й, що описував й ≥нтерпретував типи системних зв'¤зк≥в, що склалис¤, м≥ж державами та ≥ншими акторами, ¤к≥ д≥ють на м≥жнародн≥й арен≥. ћова йде про так≥ концепц≥њ, ¤к Ђсв≥т-системаї, Ђсв≥т-≥мпер≥¤ї, Ђсв≥т-економ≥каї, Ђсусп≥льство державї, Ђм≥жнародне сусп≥льствої, Ђсв≥тове сусп≥льствої.

≤ншу модель системноњ орган≥зац≥њ м≥жнародних в≥дносин пропонуЇ ’едл≥ Ѕулл. ¬иход¤чи з характеру зв'¤зк≥в, що по'Їднують суб'Їкт≥в цих в≥дносин, в≥н п≥дкреслюЇ р≥зницю м≥ж Ђсусп≥льством державї, або Ђм≥жнародним сусп≥льствомї та Ђм≥жнародною системоюї, що Ђможе ≥снувати, не будучи при цьому м≥жнародним сусп≥льствомї. Ђ—усп≥льство державї складаЇтьс¤, на його думку, тод≥, коли група держав усв≥домлюЇ де¤ку сп≥льн≥сть ≥нтерес≥в ≥ ц≥нностей ≥ почуваЇ себе пов'¤заною Ђзагальною системою правил, що регулюють њхн≥ взаЇмини, ≥ бере участь у робот≥ загальних ≥нститут≥вї. ≤накше кажучи, окрем≥ держави можуть п≥дтримувати контакти один з одним, але при цьому не бути Їдиним ц≥лим ≥ не кооперуватис¤ в робот≥ загальних пол≥тичних ≥нститут≥в. ўо ж стосуЇтьс¤ сусп≥льства держав, то, на переконанн¤ ’.Ѕулла воно здатно п≥дн¤тис¤ на такий щабель м≥жнародного сп≥вроб≥тництва, коли його метою стане загальне благо.

«а теор≥Їю ’.Ѕулла до другоњ половини XIX ст. взагал≥ не ≥снувало пол≥тичноњ системи, що охоплювала увесь св≥т: тод≥ ≥снувала лише сума р≥зних пол≥тичних систем, ¤к≥ привносили пор¤док у р≥зн≥ частини св≥ту. Ќа початку ’’ ст. складаЇтьс¤ перша глобальна пол≥тична система, а в пер≥од його зак≥нченн¤ робл¤тьс¤ пом≥тн≥ кроки уб≥к формуванн¤ сусп≥льства держав. ƒо св≥товоњ пол≥тики ут¤гнен≥ крањни, ¤к≥ колись були до нењ слабо залучен≥.

 онцепц≥њ цих та ≥нших досл≥дник≥в, розкриваючи ≥стотн≥ аспекти системи м≥жнародних в≥дносин, залишали поза полем зору њњ внутр≥шню неоднор≥дн≥сть. ј ц¤ система завжди розпадалас¤ на б≥льше або менше число синхронно ≥снуючих п≥дсистем з≥ своњми особливост¤ми, де¤к≥ з ¤ких носили типолог≥чний характер.

÷¤ внутр≥шн¤ р≥знор≥дн≥сть системи м≥жнародних в≥дносин збер≥гаЇтьс¤, незважаючи на прискоренн¤ н≥велюючих процес≥в ≥ донин≥, що наочно показав √енр≥  ≥сс≥нджер у своњй книз≥ Ђ„и потр≥бна јмериц≥ зовн≥шн¤ пол≥тика?ї. Ќ його думку, сьогодн≥ у св≥т≥ паралельно ≥снують щонайменше чотири системи м≥жнародних в≥дносин. ѕерша охоплюЇ —получен≥ Ўтати й «ах≥дну ™вропу. ƒруга - јз≥ю й –ос≥ю. “рет¤ - Ѕлизький —х≥д. „етверта - јфрику. ’оча можна сперечатис¤ про наукову правом≥рн≥сть запропонованоњ схеми, але сама ≥де¤ внутр≥шньоњ неоднор≥дност≥ глобальноњ системи м≥жнародних в≥дносин ≥ типолог≥чноњ р≥знор≥дност≥ тридц¤тил≥тн≥х њњ п≥дсистем, висловлена дес¤тил≥тт¤ назад, не викликаЇ сумн≥в≥в.

ѕотреба ≥снуванн¤ цих та ≥нших системних теор≥й, кр≥м науково-п≥знавального ≥нтересу обумовлена њхньою прикладною прогностичною спр¤мован≥стю або пол≥тичними потребами. —истемне моделюванн¤ м≥ждержавних в≥дносин з використанн¤м комплексного пол≥тичного, економ≥чного й соц≥ального анал≥зу призвело до по¤ви, наприклад, ≥дењ про Ђсистему ел≥т, що модерн≥зують св≥тї, в≥дгом≥н ¤коњ можна знайти в сучасних концепц≥¤х рол≥ пост≥ндустр≥альних ел≥т у процес≥ глобал≥зац≥њ.

ћ≥жнародн≥ в≥дносини з'¤вилис¤ на св≥т ¤к продукт взаЇмод≥њ зовн≥шн≥х пол≥тик окремих держав. ¬они й сьогодн≥ нев≥дд≥льн≥ в≥д цих пол≥тик. Ѕ≥льше того, в умовах розмиванн¤ ч≥тких кордон≥в м≥ж внутр≥шньою й зовн≥шньою пол≥тикою м≥жнародн≥ в≥дносини усе глибше вход¤ть у внутр≥шнЇ житт¤ держав ≥ сусп≥льств, стають одним з важливих фактор≥в њхнього усп≥шного функц≥онуванн¤. ќднак, породжен≥ нац≥ональними зовн≥шн≥ми пол≥тиками, м≥жнародн≥ в≥дносини не можуть бути зведен≥ до сукупност≥ цих пол≥тик, ви¤вл¤ючи собою в≥дносно самост≥йну систему з ус≥ма властивими останн≥й атрибутами.

†

“≈–ћ≤ЌќЋќ√≤„Ќ»… —Ћќ¬Ќ»  ( частина 1).†

†1.  атегор≥њ системних досл≥джень:

јгрес≥¤ Ч придушенн¤ характеристик системи з метою њњ знищенн¤, руйнуванн¤ або насильницькоњ ≥нтеграц≥њ.

јдаптивн≥сть Ч властив≥сть системи збер≥гати свою ≥дентичн≥сть в умовах м≥нливост≥ зовн≥шнього середовища.

јдаптац≥¤ Ч пристосуванн¤ системи до навколишнього середовища без втрати своЇњ ≥дентичност≥.

јналог≥¤ Ц (з грецьк.- в≥дпов≥дн≥сть, схож≥сть) очевидна под≥бн≥сть двох нетотожних обТЇкт≥в або под≥бн≥сть њх форм чи функц≥й за умови в≥дсутност≥ лог≥чного звТ¤зку та/або екв≥валентность.

јнарх≥¤ (в≥д грецьк. Ц в≥дсутн≥сть + влада), структура системи, у ¤к≥й в≥дсутн≥ функц≥њ примусу стосовно елемент≥в. ѕовед≥нка елемент≥в будуЇтьс¤ на принципах саморегул¤ц≥њ, виход¤чи з њхнього у¤вленн¤ про загальносистемн≥ ц≥л≥ та ≥нтереси ≥ потреби ≥нших елемент≥в. ѕон¤тт¤ Ђанарх≥¤ї належить до числа таких, ¤к≥ найб≥льш часто застосовують в перекрученому вид≥ та нев≥рно використовують в значенн≥ Ђхаосї або Ђбезладї. √рецьку приставку ан- у слов≥ Ђанарх≥¤ї варто розум≥ти ¤к Ђв≥дсутн≥стьї, а не Ђпротиставленн¤ї (влад≥).

Ѕ≥фуркац≥¤ Ц ситуац≥¤ роздвоЇнн¤, у ¤к≥й перед системою в≥дкриваютьс¤ р≥зн≥ вар≥анти розвитку.

¬≥дкрита система Ц система, ¤ка взаЇмод≥Ї з середовищем, маЇ проникн≥ меж≥ та ¤ка використовуЇ ресурси середовища.

¬≥дкрит≥сть Ч стан, при ¤кому система взаЇмод≥Ї з навколишн≥м середовищем та на¤вн≥ ступен≥ свободи в повед≥нц≥ елемент≥в.

¬заЇмод≥¤ Ц вплив субТЇкт≥в один на одного, ¤кий призводить до взаЇмного звТ¤зку та обумовленост≥.

¬нутр≥шнЇ середовище Ч сукупн≥сть об'Їкт≥в, ¤к≥ перебувають у межах системи, впливають на њњ повед≥нку, але њй не належать.

√омеостаз (в≥д грецьк. homeo Ч под≥бний + stasis Ч нерухом≥сть) Ч в≥дносна динам≥чна стал≥сть складу та властивостей системи. ѕон¤тт¤ було вперше використано у 1929 р. американським ф≥з≥ологом ”. енноном дл¤ позначенн¤ ф≥з≥олог≥чних процес≥в, що п≥дтримують ≥стотн≥ стани орган≥зму (тиск кров≥, температуру). ѕершу штучну гомеостатичну систему, (гомеостат), що складалас¤ з 4-х магн≥тних конструкц≥й, створив у 1948 р. ”.–осс ≈шб≥;

√омогенн≥сть Ц однор≥дн≥сть, характеристика будови системи, ¤ка означаЇ, що елементи, ¤к≥ складають систему, не вир≥зн¤ютьс¤ м≥ж собою.

ƒеградац≥¤ Ч пог≥ршенн¤ характеристик системи.

ƒинам≥чна система Ц система, ¤ка пост≥йно зм≥нюЇтьс¤, ¤ка розвиваЇтьс¤ за рахунок внутр≥шн≥х р≥зноспр¤мованих процес≥в.

ƒисипативн≥сть Ц перех≥д упор¤дкованого руху у невпор¤дкований, хаотичний.

ƒисипативна структура Цструктурне утворенн¤ у хаос≥.

ƒискурс Ц процес взаЇмод≥њ та обговоренн¤ ≥дей, феномен гуман≥тарних дисципл≥н, орган≥зованих навколо мовних практик. ¬ид комун≥кац≥њ, ор≥Їнтований на обговоренн¤, узгодженн¤ точок зору та вислов≥в њњ учасник≥в.

ƒихотом≥¤ Ц под≥л на дв≥ частини.

†≈кзогенний Ц той, ¤кий маЇ зовн≥шнЇ походженн¤, викликаний зовн≥шн≥ми причинами.

≈лемент системи Ї њњ найменшою (непод≥льною) частиною ≥ одночасно межею членуванн¤ системи в рамках конкретного наукового досл≥дженн¤.

≈мерджентн≥сть Ч на¤вн≥сть у системи таких властивостей, ¤ких немаЇ в њњ окремих елемент≥в; не зведенн¤ системи до властивостей њњ елемент≥в.

≈ндогенний Ц той, що маЇ внутр≥шнЇ походженн¤, викликаний внутр≥шн≥ми причинами.

≈нтроп≥¤ Ч (в≥д грецьк. поворот, перетворенн¤) к≥льк≥сна м≥ра невизначеност≥ настанн¤ де¤кого стану, де¤коњ сукупност≥ характеристик системи. ¬перше пон¤тт¤ застосоване у термодинам≥ц≥ дл¤ визначенн¤ м≥ри нев≥дновлювального розс≥юванн¤ енерг≥њ.

≈п≥стемолог≥¤ Ц комплекс теор≥й щодо природи знанн¤.

∆иттЇвий цикл Ц пер≥од часу, прот¤гом ¤кого ≥снуЇ система.

«акрита система Ц система, ¤ка не маЇ Ђвход≥вї та Ђвиход≥вї, в≥др≥зн¤Їтьс¤ непроникними межами, прот≥канн¤м внутр≥шн≥х процес≥в за рахунок внутр≥шн≥х ресурс≥в.

«акрит≥сть Ч повна ≥зольован≥сть системи в≥д навколишнього середовища й тверда детерм≥нован≥сть повед≥нки елемент≥в.

«в'¤зок Ч взаЇмне обмеженн¤ повед≥нки об'Їкт≥в, що створюЇ залежн≥сть м≥ж ними. ѕр¤мий зв'¤зок Ч безпосередн≥й вплив об'Їкт≥в одного на ≥нш≥й. «воротний зв'¤зок Ч вплив результат≥в функц≥онуванн¤ системи на характер цього функц≥онуванн¤.

«ростанн¤ Ч зб≥льшенн¤ к≥льк≥сних характеристик системи.

≤зоморф≥зм Ц тотожн≥сть систем у де¤кому структурному або функц≥ональному аспект≥.

≤Їрарх≥¤ Ц (в≥д грецьк. св¤щенний + влада) орган≥зац≥¤ елемент≥в системи в пор¤дку п≥дпор¤дкуванн¤ в≥д вищого до нижчого.

≤нвар≥антн≥сть Ц незм≥нн≥сть де¤коњ величини або системи в≥дносно де¤коњ умови.

≤нтеграц≥¤ елемент≥в системиЧ процес ≥ механ≥зм об'Їднанн¤ та повТ¤зуванн¤ елемент≥в, характеризуЇтьс¤ системоутворюючими зм≥нними, факторами, зв'¤зками й т.д.

 вантиф≥кац≥¤ Ц (в≥д лат. ск≥льки + робити) к≥льк≥сне вираженн¤ ¤к≥сних ознак.

 ласиф≥кац≥¤ ( в≥д лат. розр¤д, група та робити) Ц† розпод≥л даноњ множини предмет≥в на класи у в≥дпов≥дност≥ з визначеною сп≥льною дл¤ даних клас≥в ознакою, так, щоб ц≥ класи складали у сукупност≥ ц≥л≥сну систему. ¬она зд≥йснюЇтьс¤ на п≥дстав≥ суттЇвих ознак, ¤к≥ характеризують внутр≥шню сп≥льн≥сть предмет≥в. ¬она Ї одночасно насл≥дком ≥ важливим засобом наукового п≥знанн¤, тобто передбачаЇ та закр≥плюЇ результат≥ досл≥дженн¤ законом≥рностей обТЇкт≥в, що класиф≥куютьс¤.

 онвергенц≥¤ Ц (в≥д лат. зближуватис¤, сходитис¤ в одн≥й точц≥) в геометр≥њ розум≥ють зближенн¤ двох л≥н≥й ≥ њх перетинанн¤ в одн≥й точц≥; в соц≥олог≥њ цей терм≥н застосував –.јрон дл¤ по¤сненн¤ процесу зближенн¤ соц≥ал≥стичноњ та кап≥тал≥стичноњ сусп≥льних систем.

 ризовий стан Ч стан, у ¤кому система перестаЇ в≥дпов≥дати своЇму призначенню.

ћетабол≥зм Ц (в≥д грецьк. зм≥на, перетворенн¤) процес перетворенн¤ ресурс≥в у систем≥, обм≥н речовин.

ћножина Ч наб≥р, сукупн≥сть ¤ких-небудь об'Їкт≥в, що волод≥ють загальною дл¤ вс≥х характерною властив≥стю. ÷е пон¤тт¤ не Ї лог≥чним, а лише по¤снюючим, оск≥льки тут немаЇ родового пон¤тт¤, до ¤кого дане пон¤тт¤ могло б ув≥йти. ¬ системн≥й теор≥њ пон¤тт¤ "множини" саме виступаЇ родовим.

ћорфолог≥¤ Ц (в≥д грецьк.† наука о формах) система знань про форми та будову. „астина р≥зних наук (ф≥лолог≥њ, медицини, ≥нш.), ¤ка вивчаЇ зовн≥шн≥ про¤ви та будову досл≥джуваних обТЇкт≥в.

ЌавколишнЇ середовище Ч зовн≥шнЇ середовище системи, або сукупн≥сть об'Їкт≥в, ¤к≥ розташовуютьс¤ за межами системи, впливають на нењ, але не належать њй.

Ќел≥н≥йн≥сть Ц характеристика розвитку системи, ¤ка означаЇ багатовар≥антн≥сть, розвиток по зм≥нюваному напр¤мку; непр¤му залежн≥сть м≥ж попередн≥ми та наступними етапами розвитку.

Ќоосфера Ц (в≥д грецьк. розум + кул¤) сфера або область взаЇмод≥њ сусп≥льства з оточуючим природним середовищем.

ќрган≥зац≥¤ Ч властив≥сть матер≥альних ≥ абстрактних об'Їкт≥в ви¤вл¤ти взаЇмозалежну повед≥нку частин у рамках ц≥лого; впор¤дкован≥сть зм≥сту.

ќрган≥зац≥¤ системи Ч упор¤дкован≥сть системи в≥дпов≥дно до системоутворюючих чинник≥в.

ѕерифер≥¤ - (в≥д грецьк. - коло) частина системи, значно в≥ддалена в≥д њњ центру.

ѕ≥дсистема Ч елемент системи, що при окремому розгл¤д≥ ви¤вл¤Їтьс¤ системою. Ѕудь-¤ка система складаЇтьс¤ з дек≥лькох ††п≥дсистем.

ѕарадигма Ц найб≥льш загальна теоретична модель постановки та р≥шенн¤ проблеми, ¤ка забезпечуЇ ≥снуванн¤ науковоњ традиц≥њ ,† †створюЇ св≥дому або несв≥дому настанову мисленню бачити ¤вища в певному св≥тл≥ або досл≥джувати њх в в≥дпов≥дному методолог≥чному ключ≥. ††ѕарадигма Ї еталонним розвТ¤занн¤м досл≥дницькоњ проблеми. ‘ормулюванн¤ в≥дпов≥дноњ загальнонауковоњ парадигми, тобто концепц≥њ досл≥дженн¤ передуЇ по¤в≥ теор≥њ. Ќайб≥льш пом≥тну роль в досл≥дженн≥ м≥жнародних в≥дносин грають так≥ парадигми, ¤к реал≥зм,† л≥берал≥зм та радикал≥зм, а також так≥ в≥дносно нов≥ напр¤ми, ¤к постмодерн≥зм, соц≥олог≥¤ м≥жнародних в≥дносин ≥ м≥жнародна пол≥тична економ≥¤.

ѕерех≥дний стан Ч стан системи, ¤ка перебуваЇ в процес≥, на ≥нтервал≥ м≥ж двома станами.

ѕ≥дх≥д† - †вих≥дне твердженн¤, що† стосуЇтьс¤ припущенн¤ про найважлив≥ш≥ риси обТЇкта досл≥дженн¤ або про спос≥б його п≥знанн¤.

ѕринцип ( в≥д лат. principium Ц початок, основа) Ц† головне, вих≥дне твердженн¤ будь-¤коњ теор≥њ, вченн¤, науки або д≥њ.† ѕринципи в≥дображають найзагальн≥ш≥† законом≥рност≥ процесу розвитку предмет≥в ≥ ¤вищ обТЇктивноњ д≥йсност≥ ≥ виконують методолог≥чну функц≥ю у науковому ≥ ф≥лософському п≥знанн≥.

–≥вновага Ц здатн≥сть системи повертатис¤ до оптимального стану шл¤хом компенсац≥њ дестаб≥л≥зуючого впливу середовища.

–уйнуванн¤ Ч приведенн¤ до невпор¤дкованост≥, п≥двищенн¤ ентроп≥йност≥ аж до дос¤гненн¤ хаосу.

—инергетика (в≥д грец. Дсп≥льна д≥¤Ф) Ц загальнонаукова теор≥¤ самоорган≥зац≥њ, спр¤мована на †досл≥дженн¤ закон≥в еволюц≥њ та кооперативних ¤вищ в в≥дкритих нел≥н≥йних невр≥вноважених

†нестац≥онарних системах будь-¤коњ природи. ¬перше пон¤тт¤ застосовано н≥мецьким досл≥дником √.’агеном.

—инергетичний ефект Ч ефект множенн¤ результату функц≥онуванн¤ системи, що перевищуЇ суму результат≥в функц≥онуванн¤ њњ окремих њх складових.

—истема Ч сукупн≥сть елемент≥в, що перебувають у взаЇмних в≥дносинах ≥ зв'¤зках м≥ж собою та з середовищем, ≥ утворюють певну ц≥л≥сн≥сть, Їдн≥сть.

—истематизац≥¤ - (в≥д грец. устр≥й, пор¤док та† закон) - це† опис, зТ¤суванн¤ спор≥дненост≥ , групуванн¤ у взаЇмоповТ¤зан≥ та взаЇмоп≥длегл≥ групи, створенн¤ системи, ¤ка б максимально в≥рно описувала† звТ¤зки та сп≥вв≥дношенн¤, ¤к≥ ≥снують м≥ж обТЇктами.

—истемна теор≥¤, ¤к знанн¤ про системи накопичуЇ† знанн¤, упор¤дковуЇ њх й використовуЇ дл¤ по¤сненн¤ систем р≥зноњ природи. тобто реал≥зуЇ† по¤снюючу та систематизуючи функц≥њ.

—истемн≥сть гносеолог≥чна -†† складне† ¤вище, ¤ке про¤вл¤Їтьс¤ в трьох аспектах: у системному п≥дход≥ системн≥сть виступаЇ принципом п≥знавальноњ та практичноњ д≥¤льност≥ людей; у теор≥њ систем системн≥сть в≥дображена через ч≥тке наукове знанн¤ про св≥т систем; у системному метод≥ про¤вл¤Їтьс¤ принципова здатн≥сть бути ключем у розвТ¤занн≥ проблем.

—истемний анал≥з - методика та техн≥ка р≥шенн¤ проблем побудови та управл≥нн¤ функц≥онуванн¤м систем людських орган≥зац≥й на в≥дм≥ну в≥д системотехн≥ки. —истемний анал≥熆 ¤вл¤Ї собою сукупн≥сть засоб≥в р≥шенн¤ проблем в ц≥леспр¤мован≥й д≥¤льност≥ в умовах невизначеност≥, тому особлива увага прид≥л¤Їтьс¤ саме факторам невизначеност≥, њх врахуванню при вибор≥ найб≥льш прийн¤тних р≥шень та врахуванн≥ можливих альтернатив.

—истемний метод виступаЇ ≥нтегральною сукупн≥стю прийом≥в п≥знанн¤ ≥ реал≥зуЇ п≥знавальну й методолог≥чну функц≥њ.

—истемний п≥дх≥д ††ви¤вл¤Їтьс¤ в тому, що кожний б≥льш-менш складний об'Їкт розгл¤даЇтьс¤ ¤к самост≥йна система з≥ своњми особливост¤ми функц≥онуванн¤ й розвитку, ¤ка характеризуЇтьс¤ елементним складом; структурою, ¤к формою взаЇмозв'¤зку елемент≥в; функц≥¤ми елемент≥в ≥ ц≥лого; на¤вн≥стю середовища системи; законами розвитку системи ≥ њњ складових.

—истемний п≥дх≥д† до досл≥дженн¤ м≥жнародних в≥дносин ви¤вл¤Їтьс¤ у трактуванн≥ м≥жнародних в≥дносин ¤к ц≥л≥сного ¤вища, де ≥снують законом≥рн≥ звТ¤зки м≥ж його елементами, ч≥тка ≥Їрарх≥¤ та стал≥ взаЇмозалежност≥.

—истемоутворюючий чинник Ч ознака, ¤ка поЇднуЇ елементи в систему.

—кладн≥сть Ч властив≥сть елемента, ¤кий сам може розгл¤датис¤ множиною.

—таб≥льний стан Ч збереженн¤ системою своњх характеристик.

—тан системи Ч множина одночасно ≥снуючих властивостей об'Їкта або системи.

—труктура Ч упор¤дкован≥сть, спос≥б орган≥зац≥њ в≥дносин, ¤к≥ пов'¤зують елементи системи й забезпечують њњ р≥вновагу.

“енденц≥¤ Ц напр¤м розвитку ††¤вища чи процесу, зм≥ни.

“еор≥¤ - комплекс у¤влень, ф≥лософсько-методолог≥чних ≥дей, принцип≥в, закон≥в, пон¤ть ≥ категор≥й наукового п≥знанн¤ , спр¤мованих на по¤сненн¤ певного ¤вища, зокрема ¤вища м≥жнародних в≥дносин. ќсновний структурний елемент, вища форма† науковог п≥знанн¤. “еор≥¤† ¤вл¤Ї собою†† систему знань про обТЇкт досл≥дженн¤,† †маЇ складну структуру, складаЇтьс¤ з значноњ к≥лькост≥ концепц≥й (в≥д латинського conceptio† - розум≥нн¤, система), тобто систем погл¤д≥в, принцип≥в , пон¤ть, закон≥в, ¤к≥, з одного боку, доповнюють, з ≥ншого Ц критикують, ≥нколи нав≥ть заперечують одна одну. “еор≥¤ Ї сукупн≥стю численних концептуальних узагальнень, що представл¤ють теоретичн≥ школи, ¤к≥ полем≥зують м≥ж собою. ¬ м≥жнародно-пол≥тичн≥й науц≥ на статус загальних теор≥й можуть претендувати† парадигми (реал≥зм,† л≥берал≥зм та радикал≥зм) а також теор≥њ м≥жнародного сп≥втовариства ≥ св≥тового (глобального) сп≥втовариства, тому що вс≥ вони прагнуть надати у¤ву про м≥жнародн≥ в≥дносини в ц≥лому, представити узагальнене баченн¤ њх стану та основних тенденц≥й розвитку.

“иполог≥зац≥¤ - один з найважлив≥ших засоб≥в ≥ прийом≥в теоретичного анал≥зу,† ¤вл¤Ї собою вид науковоњ систематизац≥њ,† класиф≥кац≥њ предмет≥в або ¤вищ за сп≥льн≥стю певних ознак. ѕон¤тт¤ ДтипФ(в≥д грец. Дв≥дбитокФ, ДформаФ, ДзразокФ)† означаЇ форму,† зразок, модель, вид, що маЇ найсуттЇв≥ш≥ ¤к≥сн≥ ознаки обТЇкта досл≥дженн¤, або м≥стить у соб≥ ¤вища, зведен≥ в певну групу за найб≥льш загальними та ≥стотними ознаками.

“ип Ц це† систематична (таксоном≥чна) одиниц¤ теор≥њ м≥жнародних в≥дносин.

‘ункц≥¤ Ч призначенн¤ виконувати ¤к≥сь перетворенн¤, дл¤ виконанн¤ ¤ких система ≥ њњ елементи починають рухатис¤,† взаЇмод≥¤ системи з њњ середовищем у процес≥ дос¤гненн¤ ц≥лей або збереженн¤ р≥вноваги.

‘ункц≥онуванн¤ Ч д≥¤ системи в час≥.

†’аос Ч стан невпор¤дкованост≥, може бути не т≥льки насл≥дком руйнуванн¤, але й пох≥дною народженн¤ системи . ’аос †у давньогрецьк≥й м≥фолог≥њ Ц безодн¤, наповнена туманом та чорнотою, з ¤коњ зТ¤вивс¤ матер≥альний св≥т; стан максимальноњ невпор¤дкованост≥, ¤кий визначаЇ не т≥льки руйнац≥ю, але ≥ народженн¤ системи.

÷≥ле Ч форма ≥снуванн¤ системи у ч≥тко певн≥й ¤кост≥, що виражаЇ њњ незалежн≥сть в≥д ≥нших систем. ÷≥ле - це завжди дещо завершене, що складаЇтьс¤ з орган≥чно взаЇмозалежних м≥ж собою частин.

÷≥л≥сн≥сть Ч властив≥сть системи ¤к ц≥лого. ™ насл≥дком взаЇмод≥њ елемент≥в ≥ основою стаб≥льност≥, сталост≥ системи; не Ї синон≥мом гомогенност≥.

„орна скринька Ц к≥бернетичний терм≥н, ¤кий позначаЇ систему, стосовно внутр≥шньоњ орган≥зац≥њ, структури та складу елемент≥в ¤коњ немаЇ даних, але Ї можлив≥сть впливати на систему через њњ входи та реЇструвати реакц≥њ через виходи; принцип досл≥дженн¤ зовн≥шн≥х про¤в≥в повед≥нки системи, внутр≥шн¤ будова ¤коњ не Ї важливою дл¤ даного досл≥дженн¤;

2. √оловн≥ категор≥њ† глобальних пол≥тичних досл≥джень

¬ерсальсько-¬ашингтонська система м≥жнародних в≥дносин - це св≥тоустр≥й, основи ¤кого були закладен≥ ¬ерсальським мирним дого≠вором 1919 р. з Ќ≥меччиною, договорами ≥з союзниками Ќ≥меччини, а та≠кож договорами, п≥дписаними на ¬ашингтонськ≥й конференц≥њ (1921-1922).

¬естфальська система м≥жнародних в≥дносин Ц структура м≥ждержавних в≥дносин у ™вроп≥,† становленн¤† ¤коњ стало насл≥дком “ридц¤тил≥тньоњ в≥йни (1618-1648)† конфл≥кту, у ход≥ ¤кого було зруйновано основн≥ п≥двалини попереднього† м≥жнародного пор¤дку.

¬≥денська система м≥жнародних в≥дносин (™вропейський концерт) - структура м≥ждержавних в≥дносин у ™вроп≥, ¤ка склалас¤ п≥сл¤ в≥йн Ќапо≠леона ≤ (1799-1814, 1815) ≥ про≥снувала ≥з серйозними модиф≥кац≥¤ми до ѕершоњ св≥товоњ в≥йни. њњ принципи були закладен≥ р≥шенн¤ми ¬≥денського конгресу (1814-1815) - першого загальноЇвропейського, за виключенн¤м “уреччини, мирного врегулюванн¤.

√лобальна безпека - пол≥тичне регулюванн¤ глобальних процес≥в.

√лобальна пол≥тична культура - система в≥дносин та процес≥ↆ створенн¤ ≥ в≥дтворенн¤ њњ складових елемент≥в в процес≥ зм≥ни покол≥нь, важливим елементом ¤коњ Ї планетарне пол≥тичне мисленн¤. ¬оно повинно мати гетерогенний характер, тобто не визнавати ¤кийсь один з вар≥ант≥в планетарного пол≥тичного мисленн¤ в ¤кост≥ ун≥версального чи спробами т≥Їњ чи ≥ншоњ крањни, групам крањн або цив≥л≥зац≥њ видавати своњ ц≥нност≥ в ¤кост≥ ун≥версальних ≥† в той же час†† включати найб≥льш досконал≥ структури вс≥х ≥дейних ≥ пол≥тичних теч≥й, в ¤ких визначаютьс¤ шл¤хи збереженн¤† людства.

√лобальна св≥дом≥сть -† †здатн≥сть мислити† категор≥¤ми планетарного масштабу, в≥дчувати власну сп≥впричетн≥сть до загальносв≥тових процес≥в, св≥тов≥дчутт¤ та св≥торозум≥нн¤, у в≥дпов≥дност≥ з ¤кими на передн≥й план в оц≥нц≥ принцип≥альних , особливо важливих под≥й† виступають загальнолюдськ≥ ≥нтереси та ц≥нност≥.† ќсоблив≥стю глобальноњ св≥домост≥ та глобальних ≥дей ¤к њњ зм≥стовноњ сторони Ї те, що вони мають значенн¤ в масштабах вс≥Їњ планети.

√лобальне сусп≥льство - нова форма соц≥альноњ орган≥зац≥њ в умовах впливу сучасних процес≥в глобал≥зац≥њ,† сукупн≥сть в≥дносин, ¤ка формуЇтьс¤ в результат≥ сп≥льноњ д≥¤льност≥ людей, реал≥зац≥њ сп≥льних ≥нтерес≥в та виробництва сп≥льних благ на глобальному р≥вн≥. “акими сп≥льними ≥нтересами виступають м≥жнародний мир, безпека, вир≥шенн¤ глобальних проблем, регул¤ц≥¤ економ≥чних в≥дносин.

√лобально-цив≥л≥зац≥йний п≥дх≥д -† методолог≥¤ глобал≥стики, даЇ змогу ви¤вити іенезу, витоки ≥ взаЇмозвТ¤зок пол≥тичних, економ≥чних ≥ культурних вим≥р≥в глобал≥зац≥њ, сп≥вв≥дношенн¤ процес≥в глобал≥зац≥њ, ≥нтеграц≥њ ≥ дез≥нтеграц≥њ, рег≥онал≥зац≥њ ≥ фрагментац≥њ.

√лобальний розвиток Ц† пон¤тт¤, ¤ке† найчаст≥ше застосовуЇтьс¤ дл¤ визначенн¤ максимально можливоњ сукупност≥ зм≥н† у простор≥ та час≥, ¤к≥ охоплюють людство в ц≥лому, а його використанн¤ дозвол¤Ї ви¤вити головн≥ тенденц≥њ розвитку людства, дл¤ визначенн¤ головних законом≥рностей, тенденц≥й та напр¤м≥в коеволюц≥њ внутр≥шнього розвитку окремих крањн та народ≥в† ≥† св≥тового сп≥втовариства в ц≥лому ¤к системи взаЇмод≥й у простор≥ та час≥, у њх взаЇмозвТ¤зку, взаЇмод≥њ ≥ взаЇмосполученн≥.

≈волюц≥¤ ( в≥д латинського evolutio Ц розгортанн¤) в широкому розум≥нн≥ Ц це поступовий розвиток загалом. ¬ б≥льш вузькому ф≥лософському розум≥нн≥ Ц одна з форм руху матер≥њ, посл≥довн≥ ≥ безперервн≥ к≥льк≥сн≥ зм≥ни в межах даноњ ¤кост≥ на в≥дм≥ну в≥䆆 революц≥њ.

≤дентичн≥сть Ц певна† сума ≥ндив≥дуальних, соц≥окультурних, нац≥ональних або цив≥л≥зац≥йних параметр≥в, сукупн≥сть ст≥йких рис, ¤ка дозвол¤Ї етн≥чн≥й або соц≥альн≥й груп≥ в≥др≥зн¤ти себе в≥д ≥нших.

 оеволюц≥¤† - сп≥льний розвиток† взаЇмод≥ючих елемент≥в системи, в ¤к≥й елементи, що† коеволюц≥онують, теж ¤вл¤ють собою системи ≥ саме в так≥й ¤кост≥ розгл¤даютьс¤ в досл≥дженн≥ њх сп≥льного розвитку.

Ћ≥неарн≥ концепц≥њ глобального розвитку† заснован≥ на у¤в≥, що людство розвиваЇтьс¤ в≥д старого до нового, в≥д нижчого до вищого з посл≥довним зб≥льшенн¤м досконалост≥ сусп≥льства на основ≥ прогресу.

ћ≥жнародна безпека† - стан м≥жнародних в≥дносин, при ¤кому створюютьс¤ умови, необх≥дн≥ дл¤ ≥снуванн¤ та функц≥онуванн¤ держав при забезпеченн≥ њх повного суверен≥тету, пол≥тичноњ та економ≥чноњ незалежност≥, можливост≥ опору в≥йськово-пол≥тичному тиску та агрес≥њ, њх р≥вноправних в≥дносин з ≥ншими державами.† ÷е пол≥тика, ¤ка спри¤Ї ефективному створенню гарант≥й† миру ¤к дл¤ окремоњ держави, так ≥ дл¤ системи в ц≥лому.

ћентальн≥сть Ц ≥сторично обумовлена специф≥ка мисленн¤ представник≥в р≥зних крањн, культур, цив≥л≥зац≥й.

ћ≥жнародне сп≥втовариство -†† глобальна пол≥тична система, елементами ¤коњ Ї держави, тобто система, що маЇ м≥ждержавний характер.

ћодерн≥зац≥¤ Ї св≥домою настановою держави на проведенн¤ ¤к≥сних перетворень у сусп≥льств≥.

ћонд≥ал≥зм (в≥д фр. Monde Ц св≥т) Ц †рух за об'Їднанн¤ св≥ту та його окремих рег≥он≥в на федеральн≥й основ≥ ≥з всесв≥тн≥м ур¤дом. ¬≥н постулюЇ нев≥дворотн≥сть планетарноњ ≥нтеграц≥њ, перех≥д в≥д множинност≥ держав, народ≥в, нац≥й, цив≥л≥зац≥й та культур до Їдиного св≥ту.

ѕозамежний св≥т - св≥т, ¤кий перевищуЇ антропогенн≥ меж≥ «емл≥.

ѕол≥тика глобальноњ безпеки Ц це пол≥тика зменшенн¤ глобальних ризик≥в. ¬она† маЇ забезпечувати† безпеку глобальноњ системи та њњ структур, що передбачаЇ зТ¤суванн¤† джерел загроз, визначенн¤ особливост≥ пол≥тичного процесу в умовах посиленн¤ глобальних проблем, визначенн¤ пол≥тичних форм та засоб≥в адаптац≥њ ¤к окремих сусп≥льств ≥ цив≥л≥зац≥й, так ≥ св≥тового сп≥втовариства в ц≥лому до ≥мператив виживанн¤, пошук механ≥зм≥в, метод≥в та напр¤м≥в регулюванн¤ взаЇмозалежност≥. ѕол≥тика глобальноњ безпеки може бути структурована в залежност≥ в≥д р≥вн¤ та сфери д≥¤льност≥. ¬ залежност≥ в≥д сфер д≥¤льност≥.†† на ¤к≥ вона спр¤мована, вона под≥л¤Їтьс¤ на пол≥тичну, економ≥чну, еколог≥чну, ≥нформац≥йну, соц≥окультурну. ¬она може про¤вл¤тис¤ на р≥зних просторових р≥вн¤х: глобальному, рег≥ональному, нац≥ональному.

ѕор¤док† м≥жнародний -†† ≥дентиф≥кована за часом, в ф≥зичному та м≥жнародно-пол≥тичному простор≥†† структура взаЇмозвТ¤зк≥в, заснованих на систем≥ норм та правил, вироблених св≥товим сп≥втовариством та регулюючих в≥дносини держав та ≥нших субТЇкт≥в м≥жнародноњ системи на певному ≥сторичному етап≥ розвитку, а також на р≥зних ≥Їрарх≥чних р≥вн¤х ц≥Їњ системи, ¤к≥ в≥дпов≥дають потребам найвпливов≥ших субТЇкт≥в м≥жнародноњ системи даноњ ≥сторичноњ епохи. ¬≥н утворюЇтьс¤ пом≥ж складовими елементами м≥жнародноњ системи в процес≥ њх внутр≥шньоњ взаЇмод≥њ та п≥д впливом зовн≥шнього середовища.

ѕостб≥пол¤рн≥сть Ц терм≥н характеризуЇ† певну невизначен≥сть сучасноњ м≥жнародноњ структу≠ри, означаЇ не лише констатац≥ю завершенн¤ б≥пол¤рност≥, але й сумн≥в щодо пол¤рност≥ загалом, принаймн≥, у њњ традиц≥йному розум≥нн≥.

ѕринцип глобал≥зму вимагаЇ структурно-ц≥л≥сного погл¤ду на систему соц≥альних взаЇмозв'¤зк≥в людини, природи та сусп≥льства; розум≥нн¤ стану ц≥Їњ системи ¤к перманентно кризового, оск≥льки у межах пол¤, що досл≥джуЇтьс¤, опин¤ютьс¤ вс≥ напруженост≥ та конфл≥кти, притаманн≥ дл¤ ≥снуванн¤ людини; розробки проблематики управл≥нського оволод≥нн¤ кризовим розвитком.

–озвиток -† законом≥рна ¤к≥сна зм≥на матер≥альних та ≥деальних обТЇкт≥в, ¤ка маЇ незворотний ≥ спр¤мований характер. –озвиток за своЇю природою та засобом реал≥зац≥њ† Ї процесом( в≥д латинського УprocessusФ Ц рух вперед) , а процес ¤вл¤Ї собою сукупн≥сть зм≥н у простор≥ та час≥ ¬ процес≥ розвитку створюЇтьс¤ нова ¤к≥сть.

—в≥тове сп≥втовариство Ц† глобальна соц≥ально-економ≥чна ≥ пол≥тична система, ¤ка включаЇ ¤к держави, так ≥ нетрадиц≥йних актор≥в.

—в≥т-системна теор≥¤, теор≥¤ св≥т-системи (worldЦsystem theory) виникла на стику неомарксизму та школи јннал≥в. ќснова св≥т-системного п≥дходу Ц розгл¤д рег≥он≥в св≥ту або св≥ту в ц≥лому ¤к системи взаЇмод≥й, ¤к≥ складаютьс¤ ≥сторично, де окрем≥ держави, сп≥льноти або цив≥л≥зац≥њ розгл¤даютьс¤ т≥льки ¤к тимчасовий результат з'Їднанн¤ тих чи ≥нших системних фактор≥в. —в≥т-системному п≥дходу притаманний розгл¤д та розум≥нн¤ сучасного людства ¤к взаЇмопов'¤заноњ сп≥льноти, ¤ка формуЇтьс¤ через взаЇмод≥ю р≥зних господарських та пол≥тичних структур. ÷е в≥др≥зн¤Ї св≥т-системний п≥дх≥д в≥д цив≥л≥зац≥йного.

† Ќа¤вн≥сть значноњ к≥лькост≥ св≥т-системних концепц≥й св≥дчить, що† теор≥¤ знаход¤тьс¤† на етап≥ формулюванн¤ та обірунтуванн¤ базових принцип≥в ≥ положень ≥ стверджувати про нову (третю, кр≥м формац≥йноњ та цив≥л≥зац≥йноњ) парадигму ≥сторичного процесу можна поки що лише г≥потетично.

—ередовище м≥жнародноњ системи† - сукупн≥сть фактор≥в й процес≥в, що виступають у рол≥ ≥мпульс≥в дл¤ системи в процес≥ виробленн¤ механ≥зму реагуванн¤ на (або пристосуванн¤ до) так≥ ≥мпульси.† —ередовище (¤к внутр≥шнЇ, так ≥ зовн≥шнЇ) системи значною м≥рою визначаЇ природу й структуру системи.

—таб≥льн≥сть м≥жнародна Ц† здатн≥сть структури створити так≥ обмеженн¤ дл¤ функц≥онуванн¤ елемент≥в, за ¤ких жоден з них не здатен або не в≥дчуваЇ потреби зм≥нювати основн≥ структурн≥ характеристики; а за умови, що з будь-¤ких м≥ркувань в≥н вир≥шить це зробити, система буде здатною компенсувати ц≥ д≥њ завд¤ки внутр≥шн≥м ресурсам.

—тад≥альн≥ теор≥њ †досл≥джують† глобальний розвиток ¤к Їдиний процес прогресивного розвитку людства, в ¤кому на п≥дстав≥ визначених критер≥њв виокремлюють† певн≥ стад≥њ . –итми розвитку локальних цив≥л≥зац≥й синхрон≥зуютьс¤ с ритмами розвитку глобальноњ цив≥л≥зац≥њ та св≥тових цив≥л≥зац≥њ.

—уверен≥тет (зовн≥шн≥й) Ц виключне право держави на участь в м≥жнародних в≥дносинах.

‘ормац≥йн≥ теор≥њ Ц† теор≥њ, в ¤к≥й св≥това ≥сторична соц≥альна динам≥ка представлена у вигл¤д≥ посл≥довноњ зм≥ни† фаз сусп≥льного розвитку.

†ћ≥жнародн≥ в≥дносини та зовн≥шн¤ пол≥тика визначались ¤к жорстко детерм≥нован≥ функц≥њ сусп≥льних економ≥чних стосунк≥в. ¬они мають вторинний характер, оск≥льки повн≥стю визначаютьс¤ внутр≥шн≥ми сусп≥льними в≥дносинами. ‘ормац≥йний п≥дх≥д у м≥жнародних в≥дносинах стаЇ п≥дірунт¤м дл¤ багатьох теор≥й Ц в≥д "перманентноњ революц≥њ" до мирного сп≥в≥снуванн¤ ¤к принципу зовн≥шньоњ пол≥тики соц≥ал≥стичноњ держави.

’вил¤ - коливальн≥ рухи в ф≥зичному або соц≥альному середовищ≥, а також процес розповсюдженн¤ цих рух≥в в простор≥. ѕон¤тт¤ Дхвил≥Ф повТ¤зуЇтьс¤† перш за все ≥з зм≥нами у простор≥.

÷ив≥л≥зац≥йн≥ теор≥њ - це теор≥њ, в ¤ких св≥това ≥сторична соц≥альна динам≥ка представлена у вигл¤д≥ зм≥ни цив≥л≥зац≥й або зм≥н в розвитку глобальноњ цив≥л≥зац≥њ. «м≥ст окремих теоретичних концепц≥й залежить в≥д розум≥нн¤ њњ авторами пон¤тт¤ цивил≥зац≥¤.

†” межах цив≥л≥зац≥йного п≥дходу сучасне розум≥нн¤ ≥сторичного розвитку людства та ≥стор≥њ м≥жнародних в≥дносин передбачаЇ поЇднанн¤ к≥лькох парадигм, ¤к≥ доповнюють одна одну. ÷е стад≥йн≥сть, пол≥л≥н≥йн≥сть, пол≥цикл≥чн≥сть та цив≥л≥зац≥йна ун≥кальн≥сть розвитку людства.

÷ив≥л≥зац≥¤ Ц вища ступ≥нь орган≥зац≥њ та розвитку людського сусп≥льства. ћаЇ три вим≥ри, повТ¤зан≥ за зм≥стом, часом та простором: глобальна цив≥л≥зац≥¤; св≥тов≥ цив≥л≥зац≥њ; локальн≥ цив≥л≥зац≥њ.†† –озум≥нн¤ терм≥ну† р≥знитьс¤ в залежност≥ в≥д св≥тогл¤дноњ, гносеолог≥чноњ та аксиолог≥чноњ ор≥Їнтац≥њ досл≥дника.

ѕ≥д цив≥л≥зац≥Їю розум≥Їтьс¤:† в широкому значенн≥ Ц б≥льш висока стад≥¤ розвитку людства, ¤ка зм≥нила дикунство та варварство;† ↆ вузькому значенн≥ Ц ст≥йка соц≥окультурна сп≥льнота людей та крањн, ¤ка збер≥гаЇ свою ц≥л≥сн≥сть на великих пром≥жках ≥сторичного часу,† сп≥льнота людей, ¤к≥ мають сп≥льн≥ фундаментальн≥ основи ментальност≥, основоположн≥ духовн≥ ц≥нност≥ та ≥деали, ст≥йк≥ особлив≥ риси в соц≥ально-пол≥тичн≥й орган≥зац≥њ, економ≥ц≥ та культур≥.

÷икл - сукупн≥сть ¤вищ та процес≥в, ¤к≥ складають коловорот на прот¤з≥ визначеного в≥др≥зку часу.† —тосовно досл≥дженн¤ глобальних пол≥тичних процес≥в набуваЇ додатковий зм≥ст, розум≥Їтьс¤ не ¤к простий коловорот, внасл≥док ¤кого соц≥альна система повертаЇтьс¤ до попереднього стану, а ¤к коловорот з де¤кими зм≥нами у стан≥ системи, тобто розвиток по сп≥рал≥. ѕон¤тт¤ ДциклуФ в≥дображаЇ перш за все часовий аспект соц≥альноњ динам≥ки, тобто представл¤Ї посл≥довн≥сть зм≥н.

÷икл≥чн≥ концепц≥њ† глобального розвитку† досл≥джують культурно-≥сторичн≥ типи локальних цив≥л≥зац≥й, ¤к≥ переживають под≥бн≥ етапи ≥сторичного розвитку, ≥дењ щодо пол≥цикл≥чност≥ ≥сторичного процесу.

3.  атегор≥њ, ¤к≥ визначають пон¤тт¤† глобал≥стики:

√лобал≥стика† ( в≥д лат. globus Ц шар) -† система наукових знань про генезу та сучасний стан глобальних проблем, класиф≥кац≥ю цих проблем та визначенн¤ практичних шл¤х≥в њхнього розв'¤занн¤.

√лобал≥стика Ц наука про глобальний св≥т та його проблеми.

√лобал≥стика Ц наука, що досл≥джуЇ найб≥льш загальн≥ законом≥рност≥ розвитку людства ≥ модел≥ керованого, науково та духовно орган≥зованого св≥ту в Їдност≥ та взаЇмод≥њ трьох головних сфер людськоњ д≥¤льност≥ Ц еколог≥чноњ, соц≥альноњ та економ≥чноњ в реальних умовах «емл≥ з к≥нцевими ф≥зичними розм≥рами та†† обмеженими природними ресурсами в епоху антропогенно перенавантаженоњ «емл≥.

√лобал≥стика Ц це наука про позамежний св≥т, тобто св≥т, ¤кий вийшов за антропогенн≥ меж≥ «емл≥.

√лобал≥стика Ц це наука про збереженн¤ людськоњ цив≥л≥зац≥њ.

√лобал≥стика виступаЇ ¤к сукупн≥сть теоретичних (пол≥толог≥чних, соц≥олог≥чних, культуролог≥чних та соц≥ально-ф≥лософських)† п≥дход≥в, ¤к≥ формуютьс¤ в≥дпов≥дно до глобал≥зму ¤к принципу.

ѕредметом досл≥дженн¤ глобал≥стики Ї макросоц≥оприродн≥† системи та њх динам≥ка,† походженн¤, ви¤ви, шл¤хи, форми та засоби розв'¤занн¤ глобальних проблем.

√лобал≥стика в широкому визначенн≥ Ц† сукупн≥сть наукових, ф≥лософських, культуролог≥чних та прикладних досл≥джень р≥зних аспект≥в глобал≥зац≥њ ≥ глобальних проблем, включаючи отриман≥ результати таких досл≥джень, а також практичну д≥¤льн≥сть по њх реал≥зац≥њ в пол≥тичн≥й, економ≥чн≥й та соц≥альн≥й сферах, ¤к на р≥вн≥ окремих держав, так ≥ в м≥жнародному масштаб≥.††† ¬ вузькому визначенн≥ Ц† м≥ждисципл≥нарна галузь наукових досл≥джень, спр¤мованих на ви¤вленн¤ сутност≥, тенденц≥й ≥ причин процес≥в глобал≥зац≥њ, глобальних проблем, ¤к≥ Ї њњ насл≥дками та пошук шл¤х≥в закр≥пленн¤ позитивних ≥ подоланн¤ негативних дл¤ людини та б≥осфери насл≥дк≥в цих процес≥в.

√лобальн≥ проблеми людства - сукупн≥сть життЇво важливих проблем, в≥д ¤ких залежить соц≥альний прогрес людства та саме його ≥снуванн¤. √оловн≥ характеристики глобальних проблем: планетарн≥ масштаби ви¤ву, комплексн≥сть та взаЇмозалежн≥сть, значна гострота, динам≥зм.

4. атегор≥њ, ¤к≥ визначають пон¤тт¤† глобал≥зац≥¤

†

√лобал≥зац≥¤ ( англ. globalization) Ц† процес ≥нтенсиф≥кац≥њ взаЇмозвТ¤зк≥в

м≥ж р≥зними формами орган≥зац≥њ сусп≥льного житт¤, що призводить до стану взаЇмозалежност≥ м≥ж компонентами системи взаЇмозвТ¤зк≥в.††

√лобал≥зац≥¤ не ви¤вл¤Ї себе однаково в ус≥х крањнах та рег≥онах, посилюЇтьс¤ пол¤ризац≥¤ ¤к серед окремих крањн, так ≥ по л≥н≥њ Уѕ≥вн≥ч-ѕ≥вденьФ. Ќер≥вном≥рн≥сть њњ розвитку по географ≥чному параметру призводить до посиленн¤ позиц≥й њњ супротивник≥в (антиглобал≥ст≥в).††††††††††††††††††††††††††††††††††††

√лобал≥зац≥¤ Ц перех≥д до У св≥т-системност≥Ф, глобальност≥, тобто до б≥льш взаЇмоповТ¤заноњ св≥товоњ системи, в ¤к≥й взаЇмозалежн≥ мереж≥ ≥ потоки долають традиц≥йн≥ кордони.

√лобал≥зац≥¤ Ц обТЇктивний процес в сучасних м≥жнародних в≥дносинах, вища стад≥¤ ≥нтернац≥онал≥зац≥њ.

¬Т¤лоплинна глобал≥зац≥¤ -† економ≥чн≥ зв'¤зки м≥ж державами мають

спорадичний, дискретний характер, залишаючись у рамках окремих локальних ареал≥в ≥ територ≥й.

ѕов≥льно прогресуюча глобал≥зац≥¤ -† формуЇтьс¤ св≥товий ринок, розвиваЇтьс¤ ≥ поглиблюЇтьс¤ м≥жнародний под≥л прац≥, вимальовуЇтьс¤ проф≥ль спец≥ал≥зац≥њ окремих крањн ≥ рег≥он≥в.

Ѕ≥структурна глобал≥зац≥¤ -† пов'¤зана з економ≥чним перед≥лом св≥ту, розпадом св≥тового господарства на протилежн≥ системи та њхнЇ протисто¤нн¤.

ѕосл≥довний чи орган≥чний тип глобал≥зац≥њ -† розвиваЇтьс¤ в умовах Їдиного ринкового св≥тового господарства ¤к об'Їктивний процес ≥ найважлив≥ша ознака пост≥ндустр≥альноњ цив≥л≥зац≥њ.

јрхањчна форма глобал≥зац≥њ розвивалась у до≥ндустр≥альний пер≥од людськоњ ≥стор≥њ, коли ≥снували спорадичн≥ звї¤зки спочатку м≥ж племенами, а пот≥м м≥ж крањнами ≥ рег≥онами.

ѕротоглобал≥зац≥¤ охоплюЇ пер≥од з 1600 по 1800 рр. ≥ характеризуЇтьс¤ розвитком мануфактурного виробництва, науковою, промисловою ≥ ф≥нансовою революц≥¤ми, зародженн¤м† св≥тового ринку.

ћодерна глобал≥зац≥¤ (1800-1950 рр.) мала два головних вим≥ри: п≥днесенн¤ нац≥ональних держав та стр≥мке розширенн¤ ≥ндустр≥ал≥зац≥њ, внасл≥док ¤коњ сформувавс¤ глобальний под≥л прац≥.

ѕостколон≥альна глобал≥зац≥¤ пол¤гаЇ у формуванн≥ новоњ арх≥тектури в≥дносин м≥ж розвинутими крањнами та крањнами, що розвиваютьс¤, у виникненн≥ рег≥ональних ≥нтеграц≥йних обїЇднань, зростанн≥ рол≥ транснац≥ональних корпорац≥й, у трансформац≥њ рол≥ держави в економ≥чному ≥ пол≥тичному житт≥ сусп≥льства.

Ућакдональдизац≥¤Ф Ц гомогенезац≥¤ культур, ¤ка зд≥йснюЇтьс¤ транснац≥ональними корпорац≥¤ми, прот≥каЇ п≥д гаслом модерн≥зац≥њ (вестерн≥зац≥њ, американ≥зац≥њ т.д.).

√лобал≥зац≥¤ на св≥товому р≥вн≥† - означаЇ зростаючу† взаЇмозалежн≥сть крањн ≥ рег≥он≥в, переплетенн¤ њхн≥х господарських комплекс≥в та економ≥чних систем.

√лобал≥зац≥¤ на р≥вн≥ окремоњ крањни -† характеризуЇтьс¤ наступними показниками: в≥дкрит≥стю економ≥ки, часткою зовн≥шньоторговельного обороту чи експорту у ¬¬ѕ, обс¤гом заруб≥жних ≥нвестиц≥йних поток≥в, м≥жнародних платеж≥в та ≥н.

√алузевий зр≥з глобал≥зац≥њ† - визначаЇтьс¤ сп≥вв≥дношенн¤м обс¤г≥в зустр≥чноњ внутр≥шньогалузевоњ торг≥вл≥ до св≥тового виробництва в≥дпов≥дноњ галуз≥, та†† коеф≥ц≥Їнтом спец≥ал≥зац≥њ галуз≥, розрахованим ¤к сп≥вв≥дношенн¤ нац≥ональних ≥ м≥жнародних експортних квот галуз≥.

√лобал≥зац≥¤ на р≥вн≥ компан≥њ - залежить в≥д того, наск≥льки компан≥¤ диверсиф≥кувала своњ надходженн¤ та розм≥стила своњ активи в р≥зних крањнах ≥з метою зб≥льшенн¤ експорту товар≥в ≥ послуг та використанн¤ м≥сцевих переваг.†

–ег≥онал≥зац≥¤ м≥жнародноњ торг≥вл≥ Ц тенденц≥¤, що д≥Ї всупереч процесу глобал≥зац≥њ, внасл≥док чого торговельн≥ потоки спр¤мовуютьс¤ в крањни, об'Їднан≥ торгово-економ≥чними угодами.